Постанова № 30689524, 15.04.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" квітня 2013 р. Справа № 5015/5026/12

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Марка Р.І.

суддів Бойко С.М.

Костів Т.С.

при секретарі судового засідання Филистин А.О.

за участю представників

від позивача - не з'явились,

від відповідача - Семенюта Д.В.,

розглянув матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІФТ-ЕКО", м. Львів, без номера та без дати (вх. № 319 від 19.02.2013р.)

на рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2013 року (повне рішення складене 01.02.2013р.)

та на додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2013 року

у справі № 5015/5026/12, суддя Запотічняк О.Д.

за позовом ЛКП "Львівтеплоенерго", м. Львів

до ТОВ "ЛІФТ-ЕКО", м. Львів

про стягнення боргу

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.01.2013 року у справі № 5015/5026/12 позов задоволено. З ТОВ "ЛІФТ-ЕКО" на користь ЛКП "Львівтеплоенерго" стягнуто 28 950, 22 грн. боргу та 1609, 50 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2013 року у справі № 5015/5026/12 з ТОВ "ЛІФТ-ЕКО" на користь ЛКП "Львівтеплоенерго" стягнуто 28 684, 55 грн. боргу.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями, ТОВ "ЛІФТ-ЕКО" звернулось до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просить рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2013 року та додаткове рішення від 08.02.2013р. у справі № 5015/5026/12 скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, мотивуючи свої доводи порушенням та неправильним застосуванням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи скаржник мотивує тим, зокрема, що в матеріалах справи відсутні докази вручення відповідачу рахунків на оплату, як це передбачено умовами Договору, а тому він не вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання в частині оплати коштів за користування об'єктом Договору. Відтак, на переконання скаржника, правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки на момент звернення позивача до суду з позовом у даній справі - 28.11.2012р. спору між сторонами не існувало. Окрім того, суд не надав правової оцінки факту нарахування позивачем пені, сума якої була безпідставно включена у стягувану суму.

Щодо додаткового рішення у даній справі, то таке, на переконання скаржника, не відповідає ні вимогам ст. 88 ГПК України, ні вимогам ст. 89 ГПК України, якими керувався суд першої інстанції, оскільки додатковим рішенням суд фактично прийняв нове рішення із вже розглянутої позовної вимоги.

Згідно автоматичного розподілу справ КП "Документообіг господарських судів", 19.02.2013р. справу за №5015/5026/12 розподілено до розгляду судді - доповідачу Марку Р.І.

Розпорядженням заступника голови суду від 20.02.2013р. у склад колегії для розгляду справи №5015/5026/12, введено суддів Бойко С.М та Бонк Т.Б.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.02.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 11.03.2013р.

Ухвалами Львівського апеляційного господарського суду від 11.03.2013р. та від 01.04.2013р. розгляд апеляційної скарги ТОВ "ЛІФТ-ЕКО" відкладався, відповідно, на 01.04.2013р. та на 15.04.2013р.

Розпорядженням голови суду від 15.04.2013р. в склад судової колегії внесено зміни, замість судді Бонк Т.Б., яка перебуває у відпустці, введено суддю Бойко С.М.

В дане судове засідання з'явився представник скаржника, який висловив свої міркування з питань, що виникли в ході розгляду справи. Просить вимоги апеляційної скарги задоволити, оскаржувані рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - скасувати, у задоволенні позову відмовити.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, в судове засідання участі уповноваженого представника не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що сторін не було позбавлено конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, їх своєчасно та належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути справу без участі представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 15 березня 2012 року між сторонами у справі було укладено договір про надання сервітуту № 03/12-319, відповідно до п. 1.2 якого позивач надає, а відповідач набуває право користування частиною нежитлових приміщень загальною площею 285 кв. м, розташованих у м. Львові, а саме:

1) м. Львів, вул. пр. Ч. Калини, 75а (2 пов.) - загальна площа - 48,9 кв. м;

2) м. Львів, вул. пр. Ч. Калини, 55а (2 пов.) - загальна площа - 20,1 кв. м;

3) м. Львів, вул. пр. Ч. Калини, 98а (2 пов.) - загальна площа - 54,3 кв. м;

4) м. Львів, вул. Чукаріна, 1а (2 пов.) - загальна площа - 54,0 кв. м;

5) м. Львів, вул. Антоненка-Давидовича, 10а (2 пов.) - загальна площа - 56,4 кв. м;

6) м. Львів, вул. В. Великого, 125а (2 пов.) - загальна площа - 51,3 кв. м (далі - Об'єкт Договору).

15 березня 2012 р. позивач передав, а відповідач прийняв право користування нежитловими приміщеннями загальною площею 285,0 кв. м, що підтверджується наявним в матеріалах справи Актом приймання-передачі, підписаного обома сторонами (а. с. 14).

Одночасно зі складанням Акта приймання-передачі сторони підписали Протокол погодження договірної ціни, який є невід'ємною частиною Договору, відповідно до якого плата за право користування Об'єктом Договору становить 6840,00 грн. з ПДВ за місяць.

5 жовтня 2012р. позивач звернувся до відповідача з вимогою сплатити заборгованість в розмірі 28 950, 22 грн., яка виникла за період квітень-липень 2012р., яку відповідач залишив без відповіді та задоволення, що слугувало підставою для звернення до суду з позовом у даній справі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 29.01.2013 року у справі №5015/5026/12 позов задоволено. З ТОВ "ЛІФТ-ЕКО" на користь ЛКП "Львівтеплоенерго" стягнуто 28 950, 22 грн. боргу та 1609, 50 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позов, суд виходив з того, зокрема, що позивач, в обґрунтування позовних вимог, посилається на рахунки на оплату, факт надіслання яких на адресу відповідача підтверджується поштовою квитанцією № 3881 від 26.12.2012р. та повідомленням про вручення поштового відправлення №7907102746300 від 29.12.2012р. Також судом зазначено, що вказані рахунки позивач вже направляв відповідачу рекомендованою кореспонденцією (що підтверджується поштовими квитанціями №8120 від 11.05.12р, від 13.06.12р та №3767 від 13.04.12р.), однак без повідомлення про вручення поштового відправлення, як це передбачено умовами Договору. Відтак, оскільки відповідач станом на момент розгляду спору по суті не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати заборгованих позивачу коштів, що ним і не заперечується, позов підлягає задоволенню.

Додатковим рішенням Господарського суду Львівської області від 08.02.2013 року у справі №5015/5026/12 з ТОВ "ЛІФТ-ЕКО" на користь ЛКП "Львівтеплоенерго" стягнуто 28 684, 55 грн. боргу.

При винесенні додаткового рішення суд першої інстанції виходив з того, зокрема, що позивач в поданому розрахунку (а.с. 18) до заборгованості включив пеню і про це не зазначав ні в позовній заяві, ні в поясненнях, які надавав в судових засіданнях і наполягав лише на стягненні заборгованості. Пеня ж в розмірі 265,67 грн. була помилково стягнута судом. Відтак, враховуючи те, що при прийнятті рішення було допущено арифметичну помилку, суд дійшов висновку про викладення резолютивної частини рішення від 29.01.2013 року в наступній редакції: 1. Позовні вимоги задоволити частково. 2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфт-Еко» (79053, м. Львів, вул. Сихівська, 24 Б, Ідентифікаційний код: 31658533) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 1, Ідентифікаційний код: 05506460) - 28 684,55 грн. боргу, решта - по тексту рішення.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з ТОВ "ЛІФТ-ЕКО" на користь ЛКП "Львівтеплоенерго" 28 684, 55 грн. боргу, з огляду на наступне.

Згідно з ч.1, п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно зі ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно зі ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як було зазначено вище, 15 березня 2012 року між сторонами у справі було укладено договір про надання сервітуту № 03/12-319, відповідно до п. 1.2 якого позивач надає, а відповідач набуває право користування частиною нежитлових приміщень загальною площею 285 кв. м, розташованих у м. Львові…

Відповідно до п. 4.4. Договору щомісячно до 10-го числа місяця, наступного за розрахунковим, позивач виставляє відповідачу рахунки на повний обсяг обумовлених Договором платежів за попередній місяць, а також надає Акт виконаних робіт по Договору та Податкову накладну.

На переконання скаржника, наявні в матеріалах справи поштові квитанції №8120 від 11.05.12р, від 13.06.12р та №3767 від 13.04.12р. про відправлення рекомендованої кореспонденції (а.с.27), на які позивач покликається в підтвердження факту виставляння відповідачу рахунків на оплату, не є належними доказами у справі, оскільки не свідчать про вручення поштового відправлення його адресату, як це передбачено умовами Договору, зокрема, п. 15.3.

Так, пунктом 15.3 Договору (Інші умови) сторони погодили, що якщо інше не буде встановлено Сторонами , всі повідомлення (сповіщення), які направляються кожній Стороні відповідно до цього Договору (надалі «Повідомлення»), складаються в письмовій формі і вважаються переданими, зокрема, через поштову службу рекомендованим листом - при наявності квитанції про направлення та відмітки про вручення.

Однак, п.4.5. Договору (Плата за право користування) сторонами встановлено інше, а саме: плата за договором здійснюється на підставі виставленого рахунку (який вручається відповідачу під розписку або надсилається за адресою: м. Львів, вул. Сихівська, 24б) протягом 14 календарних днів з моменту отримання такого рахунку, шляхом...

Тобто, п. 4.5. Договору сторонами не визначено виставляння рахунку на оплату виключно при наявності відмітки про вручення, а зазначено, що рахунок на оплату або вручається відповідачу під розписку, або надсилається за відповідною адресою.

Окрім того, в процесі розгляду справи позивач повторно надіслав відповідачу рахунки, на підставі яких заявлено позов у справі, в підтвердження чого подав поштову квитанцію № 3881 від 26.12.2012р. та повідомлення про вручення поштового відправлення №7907102746300 від 29.12.2012р. (а.с.72).

Відтак, твердження скаржника про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній справі в частині стягнення з його рахунку 28 684, 55 грн. боргу, є безпідставними, оскільки спростовуються вищевикладеним.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 265, 67 грн. пені, то в цій частині судова колегія не вбачає підстав для задоволення позову, оскільки конкретизований розрахунок вказаної суми в матеріалах справи відсутній, що, в свою чергу, унеможливлює пересвідчитись у правильності проведених позивачем нарахувань.

З врахуванням викладеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду від 29.01.2013р. щодо стягнення з відповідача 28 684, 55 грн. боргу.

Водночас, судова колегія вважає, що додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2013 року у справі № 5015/5026/12 про стягнення з ТОВ "ЛІФТ-ЕКО" на користь ЛКП "Львівтеплоенерго" 28 684, 55 грн. боргу слід скасувати, з огляду на наступне.

При винесенні додаткового рішення суд першої інстанції виходив з того, зокрема, що позивач в поданому розрахунку (а.с. 18) до заборгованості включив пеню і про це не зазначав ні в позовній заяві, ні в поясненнях, які надавав в судових засіданнях і наполягав лише на стягненні заборгованості.

Відтак, суму пені (265,67 грн.) місцевий господарський суд розцінив як помилково стягнуту, а тому зазначив, що при прийнятті рішення було допущено арифметичну помилку. З врахуванням цього, суд дійшов висновку про доцільність викладення резолютивної частини рішення від 29.01.2013 року в новій редакції.

Однак, судова колегія не погоджується з прийнятим у даній справі додатковим рішенням від 08.02.2013р., з огляду на наступне.

В силу вимог ч. 1 ст. 88 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, прокурора, який брав участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою прийняти додаткове рішення, ухвалу, якщо:

1) з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення;

2) не вирішено питання про розподіл господарських витрат або про повернення державного мита з бюджету.

Тобто, суд має право прийняти додаткове рішення, зокрема, у випадку, якщо з якоїсь позовної вимоги, яку було розглянуто в засіданні господарського суду, не прийнято рішення. При цьому, резолютивна частина такого додаткового рішення має містити висновок суду щодо тієї вимоги з якої не прийнято рішення.

Однак, зі змісту судового рішення від 29.01.2013р. не вбачається, що вимога позивача про стягнення з відповідача 265,67 грн. пені розглядалась судом про суті, оскільки про це не зазначено ні у вступній, ні у описовій, ні у мотивувальній частинах рішення.

Водночас, приймаючи додаткове рішення у справі, місцевий господарський суд вказав, що позивач в поданому розрахунку (а.с. 18) до заборгованості включив пеню, однак, не зазначив про це ні в позовній заяві, ні в поясненнях, які надавав в судових засіданнях, а наполягав лише на стягненні заборгованості.

Однак, той факт, що в прохальній частині позовної заяви позивачем не зазначено суму пені в розмірі 265,67 грн. окремо від суми основного боргу, не свідчить про відсутність вказаної вимоги, рішення по суті якої не приймалось.

Відтак, враховуючи те, що ні судове рішення від 29.01.2013р., ні додаткове рішення від 08.02.2013р. не містять висновків суду про задоволення чи про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 265, 67 грн. пені, судова колегія дійшла висновку про наявність підстав для скасування додаткового рішення у справі №5015/5026/12 та викладення резолютивної частини судового рішення від 29.01.2013р. у новій редакції.

Судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку в розмірі 860, 25 грн. покласти на скаржника.

Повернути ТОВ «Ліфт-Еко» (79053, м. Львів, вул. Сихівська, 24 Б, Ідентифікаційний код: 31658533) з державного бюджету 860, 25 грн. зайво сплаченого судового збору (згідно платіжного доручення № 1292 від 14.03.2013р.) за подання апеляційної скарги на додаткове рішення у даній справі.

При цьому, судом враховано рекомендації ВГСУ, викладені в п. 16 Постанови пленуму ВГСУ № 6 від 23.03.2012р., відповідно до абз. 2 якого у разі оскарження первісного судового рішення, щодо якого було прийнято додаткове судове рішення, перегляду в сукупності з таким первісним судовим рішенням підлягає і додаткове судове рішення як похідне від первісного судового акта і його невід'ємна складова.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд , П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу задоволити частково.

2. Додаткове рішення Господарського суду Львівської області від 08.02.2013р. у справі № 5015/5026/12 скасувати.

3. Резолютивну частину рішення Господарського суду Львівської області від 29.01.2013р. у справі № 5015/5026/12 викласти в наступній редакції:

«Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфт-Еко» (79053, м. Львів, вул. Сихівська, 24 Б, Ідентифікаційний код: 31658533) на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (79040, м. Львів, вул. Данила Апостола, 1, Ідентифікаційний код: 05506460) - 28 684,55 грн. боргу та 1 594, 73 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

У задоволенні позову про стягнення 265, 67 грн. пені - відмовити».

4. На виконання постанови місцевому господарському суду видати наказ.

5. Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку в розмірі 860, 25 грн. покласти на скаржника.

6. Повернути ТОВ «Ліфт-Еко» (79053, м. Львів, вул. Сихівська, 24 Б, Ідентифікаційний код: 31658533) з державного бюджету 860, 25 грн. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення № 1292 від 14.03.2013р.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повна постанова складена 16 квітня 2013р.

Головуючий суддя Марко Р.І.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Костів Т.С.