Постанова № 30684843, 11.04.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-18029/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 квітня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Приватного підприємства «НВФ Інтро-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «НВФ Інтро-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2012 року Приватне підприємство «НВФ Інтро-Сервіс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги обґрунтовує тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням норм чинного законодавства України та підлягаю скасуванню.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2013 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Приватне підприємство «НВФ Інтро-Сервіс» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що суперечить нормам матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позов.

До суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду.

Статтею 128 КАС України встановлено наслідки неприбуття в судове засідання особи, яка бере участь в справі.

Згідно до ч. 6 зазначеної вище статті якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь в справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, а також те, що до суду апеляційної інстанції всі особи, які беруть участь в справі не прибули, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду, відсутні клопотання про розгляд справи за їх участю, колегія суддів ухвалила про апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено документальну виїзну перевірку приватного підприємства «НВФ Інтро-Сервіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Український інвестиційний холдинг» за період з 01.03.2011 року по 31.05.2011 року.

За результатом даної перевірки складено акт від 28.09.2012 року №730/22-7/32044363, за змістом якого відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог: п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України та ст. ст. 626, 629, 662, 656, 658, 664, п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за перевіряє мий період на загальну суму 234639,0 грн.; пп. 120.1 ст. 120 Податкового кодексу України, а саме не подано до ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС Декларації з податку на прибуток підприємств за 2 квартал 2011 року, 2-3 квартал 2011 року; п. 198.6 ст. 198, пп. 200.1, пп. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України ст. ст. 626, 629, 662, 656, 658, 664, п. 1 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228, ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість за перевіряє мий період на загальну суму 195780,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012 року №0000192207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 195781,00 грн., з яких за основним платежем 195780 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 1 грн.; податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012 року № 0000202207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток підприємств на загальну суму 234979,00 грн., з яких за основним платежем 234639,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 340,00 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що висновки відповідача за результатами перевірки є обгрунтованими, а спірні податкові повідомлення-рішення прийняті ним з дотриманням норм чинного законодавства України.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Судом першої інстанції було встановлено, що підставою для висновку податкового органу про наявність порушень були наступні обставини, які відображені в акті, а саме: остання податкова декларація ТОВ «Український інвестиційний холдинг» подана за 2-4 квартали 2011 року, основні фонди підприємства відсутні, податкова декларація з податку на доходи фізичних осіб та звіти за формою 1-ДФ не подавались. Також, відповідач зазначає, що в ході досудового слідства по кримінальній справі № 50-6270 відносно службових осіб ПАТ «КБ «Інтербанк» за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах шляхом внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, що спричинило тяжкі наслідки, за ознаками злочинів передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 КК України встановлено, що, зокрема, ТОВ «Український інвестиційний холдинг» зареєстровано з метою прикриття незаконної діяльності та використовується реально діючими СГД як інструмент мінімізації податкових зобов'язань.

При цьому колегія суддів зауважує, що відповідач не ставить під сумнів та не оскаржує умови договорів та інших первинних документів, не визначає, що саме було порушено позивачем при укладені чи виконанні цих договорів, та не наводить доказів, які б могли свідчити про наявність порушення з боку позивача, що могли б призвести до визнання договору недійсним (нікчемним). В акті є лише перелік первинних документів та суб'єктивна думка ревізора-інспектора про те, що вони фактично не можуть бути прийняті до уваги при формуванні податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів зауважує, що документи на яких ґрунтуються висновки акту не можуть бути носіями доказової бази, або іншими носіями інформації, що може використовуватися під час перевірки, оскільки дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС щодо проведення зустрічної звірки результати якої оформлено актом №119/22-3/33547165 від 07.03.2012 року визнано протиправними постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.06.2012 року по справі № 2а-2228/12/1070, яка набрала законної сили відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду м. Києва від 27.09.2012 року.

Тобто, на момент проведення перевірки, дії ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС були визнані протиправними, а на момент складання акту дане рішення суду набрало законної сили.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідно до норм чинного законодавства, протиправні дії не можуть породжувати правомірні наслідки, будь то акти, висновки тощо. А тому акт перевірки не може бути носієм доказової бази чи носієм достовірної податкової інформації.

Також колегія суддів зазначає, що постанова про порушення кримінальної справи № 50-6270 від 03.03.2012 року скасована постановою Прокуратури м. Києва від 20.03.2012 року, тобто, білше ніж за півроку до проведення перевірки постанова про порушення кримінальної справи була скасована, а тому немає правових підстав посилатися на неї, як на будь-який носій інформації.

Викладене свідчить про те, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва ДПС в обґрунтування своїх доводів поклало інформацію з недійсних документів. При цьому, ДПІ не було надано правової оцінки первинним документам наданим до перевірки, а акті є лише посилання на те, що за даними первинними документами ПП «НВФ ІНТРО-СЕРВІС» неправомірно визначено валові витрати та завищено податковий кредит.

Крім того, відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім що пов'язані з його недійсністю (абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономномної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним ( ч. 2 ст. 228 ЦК України).

Ревізором-інспектором не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину - недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають знесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як вбачається з акту перевірки, господарські правовідносини між ПП «НВФ ІНТРО-СЕРВІС» та TOB «УКРАЇНСЬКИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ХОЛДИНГ», а саме фактичне отримання товару, підтверджується відповідними видатковими та податковими накладними та актами здачі-приймання, наданими до перевірки.

В силу положень ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до постанови пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК; правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема, правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Також відповідно до змісту постанови ВСУ від 13.01.2009 року у справі № 09/05 визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ саме по собі не призводить до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні; у разі відсутності спростувань доводів позивача про те. що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обгрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ) продавці були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Також слід зазначити, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності доказів, що мають бути отримані в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обгрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника-фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не зазначено доказів факту порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договорів між позивачем та його контрагентом.

Таким чином, ДПІ не доведено наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача та його котрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства. Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

ДПІ також не було обґрунтовано належним чином і не доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Ревізором-інспектором лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності послуг, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Зазначене вище підтверджуються і ст. 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними, що у співвідношенні зі ст. 19 Конституції України є забороною на вчинення таких дій.

З аналізу наведених норм законодавства та наданих доказів, вбачається, що ПП «НВФ ІНТРО-СЕРВІС», були виконані всі вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, зокрема, зазначені правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Що стосується правильності нарахування податку на додану вартість колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарі в/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу.

ПП «НВФ ІНТРО-СЕРВІС» від TOB «УКРАЇНСЬКИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ХОЛДИНГ», отримано податкові накладні, які, відповідно до чинного законодавства України і віднесено до складу податкового кредиту.

Зі змісту норм Податкового кодексу України встановлено, що лише у випадку відсутності податкової накладної чи оформлення її з порушенням ст. 201 Податкового кодексу України, покупець позбавлений права на включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку. Інших обмежень, щодо включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) при придбанні товарів та/або послуг, законодавством не встановлено.

Отже, наявність податкових накладних, які містять усі необхідні реквізити, передбачені ст. 201 Податкового кодексу України, які не визнано у встановленому порядку недійсними, і які відносяться безпосередньо до тих угод, що укладені між ПП «НВФ ІНТРО-СЕРВІС» та TOB «УКРАЇНСЬКИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ХОЛДИНГ», вказує на правомірність віднесення сум податку на додану вартість, сплачених у зв'язку з придбанням послуг до складу податкового кредиту.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає помилковими твердження податкового органу про виявлені порушення.

Вищезазначене свідчить про те, ревізором-інспектором не надано доказів нікчемності, фіктивності або іншого доказу недійсності договорів між позивачем та його контрагентом.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення даного позову є неправильними.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 160, 167, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «НВФ Інтро-Сервіс» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 січня 2013 року - скасувати та постановити нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «НВФ Інтро-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва № 0000192207 та № 0000202207року від 17.10.2012 року.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Т.М. Грищенко

В.Е. Мацедонська

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Грищенко Т.М.

Мацедонська В.Е.