Рішення № 30683716, 28.03.2013, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 2608/13793/12

пр. № 2/759/589/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2013 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:

головуючого судді - Борденюка В.В.,

при секретарі - Трегубенку М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист честі та гідності,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2012 року позивач звернувся до суду із позовною заявою, у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недостовірною інформацію, розповсюджену ОСОБА_2. Просив зобов'язати відповідача спростувати вищевказану інформацію шляхом розміщення вибачення в засобах масової інформації, заборонити відповідачу будь-які дії що принижують честь, гідність та ділову репутацію відносно позивача, а також стягнути 19 000,00 грн. моральної шкоди і судові витрати.

Позивач просила визнати недостовірною наступну інформацію: « 2 січня 2010 року ОСОБА_1, спільно зі своїм співмешканцем влаштували у спірній квартирі бійку, внаслідок якої ОСОБА_3 було нанесено середньої тяжкості тілесних ушкоджень та пошкоджено його майно. По факту вчинення злочину, 28.04.2010 року було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 122 КК України»; «ОСОБА_1 регулярно приводить у квартиру незнайомих осіб, влаштовує гучні «застілля», які часто - густо закінчуються сварками та бійками. З боку ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 постійно лунають різні образи, залякування та погрози. На цьому підґрунті у ОСОБА_3 сталися нервові зриви та розлади психіки, в період з 09.01.2006 року до 06.02.2006 року останній був змушений пройти стаціонарне лікування в Київській міській клінічній психоневрологічній лікарні № 1. Внаслідок цих обставин, 26 грудня 2006 року рішенням Святошинського районного суду м. Києва ОСОБА_3 було обмежено в цивільній дієздатності; «ОСОБА_1, побила свого чоловіка, ОСОБА_3, та внаслідок таких дій він став інвалідом»; «Бійка та тілесні ушкодження нанесені внаслідок неї ОСОБА_3 не вигадана інформація, а встановлений правоохоронними органами факт, що підставою порушення кримінальної справи стало умисне заподіяння ОСОБА_1 тілесних пошкоджень ОСОБА_3».

Позивач та його представник у судовому засідання позов підтримали.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував, надавши суду письмові заперечення, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість.

Заслухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Позивач зазначає, що відомості, які розповсюджує відповідач в оточуючих мають негативний зміст відносно позивача, шкодить його честі, гідності та діловій репутації.

Із доповнень до позовної заяви вбачається, що позивач вважає фактом поширення недостовірної інформації усні та письмові заяви, здійснені у межах судових засідань у справі Святошинського районного суду м. Києва № 2/2608/4764/12 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання з ОСОБА_3 та у судових засіданнях Апеляційного суду м.Києва у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 18 липня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та визнання права власності на частину квартири.

Допитані у ході розгляду справи свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили факт висловлювання ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 інформації вказаного змісту.

ОСОБА_7 підтвердила, що позивачку знає протягом 7 років. протягом всього часу вона знала які відноси були у неї в сім'ї. З квітня 2011 по травень 2012р позивачка працювала під її керівництвом в банку. Позивачка почала помилятись по роботі. Вона втрачала свідомість на робочому місці. Коли ОСОБА_7 одного разу зателефонувала до позивачки додому, їй сказали, що проти неї порушена кримінальна справа, що вона побила свого колишнього чоловіка. Всі проблеми у неї були на нервовому ґрунті.

Свідок ОСОБА_6, яка є матір'ю позивача, вказала, що на протязі уже 3-х років відповідачка розповсюджує неправду про її дочку. У 2010 р. їй зателефонували та сказали, що ОСОБА_1 побила свого колишнього чоловіка ОСОБА_3 і проти неї буде порушена кримінальна справа. Відповідачка постійно всім розповідає, що проти ОСОБА_1 порушена кримінальна справа. Вказала, що ціль розповсюдження даної інформації э виселення її дочки з квартири.

Подруга позивачки, ОСОБА_5, розповіла, що знайома з ОСОБА_1 протягом багатьох років і тому їй відомо, що відповідачка розповсюджує неправдиву інформацію. Вона особисто чула, як відповідачка розповсюджувала дану інформацію. Вона казала це і в судових засіданнях у 2012 році. Після засідання вона теж чула як відповідачка розповсюджувала вказану інформацію.

ОСОБА_4, син позивачки, вказував, що протягом останніх 3-х років ОСОБА_2 розповсюджує неправдиву інформацію про його матір. Він це чув 3 січня 2011 року, відповідачка телефонувала по телефону та казала, що проти його матері буде порушена кримінальна справа якщо вона не виселиться з квартири. Вона розповсюджувала інформацію в ЖЕКу та в лікарні. Також, вона розповсюджувала цю інформацію в судових засіданнях у інших справах. У 2011р. відповідачка казала, що його мати побила батька, хоча він цього ніколи не бачив.

У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи а також репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що інформація, зазначена у позовній заяві чи іншій заяві, адресованій суду, а також в процесуальних документах (запереченнях на позов, апеляційних чи інших скаргах тощо), може бути підставою для захисту гідності, честі чи ділової репутації, за винятком випадків, коли ця інформація була визначена підставою пред'явленого позову і стосувалася його предмета, була доказом у справі, а так само предметом апеляційного чи іншого перегляду в порядку, встановленому процесуальним законом (абз. 3).

Не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі (абз. 4 пункту 17 Постанови).

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів Відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Європейської Конвенції "Про захист прав та основних свобод людини" (абз. 3 пункту 19 Постанови).

Враховуючи положення статті 277 Цивільного кодексу України і правові позиції Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи а також репутації фізичної та юридичної особи», суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову з огляду на те, що зазначена у пункті 1 прохальної частини уточнень до позовної заяви інформація була заявлена ОСОБА_2 як представником за законом ОСОБА_3 у межах судових засідань що проходили у ході розгляду вказаних спорів, а відтак вказані дії були вчинені з метою реалізації процесуальних прав сторони судового процесу шляхом надання усних пояснень, подання позовних заяв і апеляційних скарг. Із наведеного вбачається, що реалізація прав сторони цивільного процесу не є поширенням недостовірної інформації у розумінні статті 277 Цивільного кодексу України.

Крім того, наведене у позовній заяві твердження відповідачки про те, що «по факту вчинення злочину, 28.04.2010 року було порушено кримінальну справу за ч. 1 ст. 122 КК України» підтверджується наявними у матеріалах справи копіями процесуальних документів кримінального провадження у ході досудового слідства (а.с. 6, 19, 100, 145).

Що стосується посилань позивача, про те що відповідачем щодо неї поширювалась недостовірна інформація на засіданнях опікунської ради Святошинського району м.Києва, на прийомі дільничного лікаря психоневрологічного диспансеру ОСОБА_8, то у межах судового засідання ОСОБА_1 підтвердила, що не була присутня на засіданні опікунської ради і на прийомі у лікаря і не чула особисто проголошення наведеної у позові інформації. При цьому належних доказів вчинення таких дій відповідача позивач відповідно до вимог статей 57-60 Цивільного процесуального кодексу України суду не надав.

Наведене свідчить про відсутність у діях відповідача юридичного складу правопорушення, наслідки якого передбачені статтею 277 ЦК України, що зумовлює необхідність відмови у задоволенні позовних вимог про спростування недостовірної інформації. Відтак не підлягають задоволенню і решта вимог позовної заяви.

На підставі викладеного, керуючись статтями 28, 34, 40 Конституції України, статтею 277 ЦК України, статтями 5, 10, 16, 60, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду м.Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: