Постанова № 30683512, 15.04.2013, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/1177/13-а

Номер провадження 2-а/623/59/2013

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2013 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого - судді Бутенка В.М.

при секретарі судового засідання - Шишко В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ізюмі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про визнання противоправними дій та бездіяльності, відновлення порушених прав, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення шкоди, -

в с т а н о в и в:

У березні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (далі - Управління) про визнання противоправними дій та бездіяльності щодо перерахунку та виплату в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2007, 2008, 2009 роки та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі семи мінімальних пенсій за віком за період 2007-2009 роки, стягнення 500 грн. моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказує, що він є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, йому встановлена 3 групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, має статус інваліда війни 3 групи. Йому щорічно до 5 травня повинна надаватися щорічна разова грошова допомога у розмірі семи мінімальних пенсій за віком та щорічно повинна надаватися допомога на оздоровлення у розмірі п'яти мінімальних заробітних плат, але всупереч законодавству України Управляння неправомірно нараховували і виплачували належну йому щорічну разову допомогу і щорічну допомогу на оздоровлення в неповному розмірі за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року.

Вважає ці дії відповідача неправомірними і тому він подав позов до суду (а.с. 1-3).

Справа розглядалася неодноразово (а.с. 31-35, 46-47, 69-71).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 не прибув, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, заяв про розгляд справи в без його присутності не надав (а.с. 80).

Відповідач Управління надали письмові заперечення на позов, в яких просять суд в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначили, що, дійсно, в період 2007-2009 роки Управління проводили нарахування та виплату позивачу ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС I категорії, йому встановлена 3 групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, має статус інваліда війни 3 групи, та йому щорічно до 5 травня надавалася щорічна разова грошова допомога. Вважають, що дії Управління при виплаті вказаної допомоги є цілком законними, оскільки вони проводили нарахування та виплату допомоги в межах бюджетних асигнувань на ці цілі. Просять розглядати справу без представника Управління (а.с. 16-18, 24-25, 81).

Враховуючи наявність відповідної заяви від відповідача, та неприбуття у судове засідання позивача, суд визнав за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів без здійснення фіксування судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, суд вважає, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Виходячи із завдання адміністративного судочинства на адміністративні суди покладено обов`язок при оскарженні рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими є органи соціального захисту населення, перевіряти оскаржувані рішення, дії або бездіяльність на їх відповідність певним критеріям, визначеним ч.3 ст. 2 КАС України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у 1986 році Категорія 1, що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_1 від 29.11.1992 року і вкладкою до посвідчення № НОМЕР_2 від 02.08.2001 року, виданими Харківською облдержадміністрацією; йому встановлена 3 групу інвалідності по захворюванню, пов'язаному з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, має статус інваліда війни 3 групи з 01.05.2000 року безстроково, що підтверджується посвідченням Серія НОМЕР_3 від 15.08.2003 року і довідкою до акта огляду МСЕК Серія 2-98 ХАР № 050990 від 15.05.2000 року (а.с. 8-9).

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні і отримував щорічну допомогу на оздоровлення відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2007, 2008, 2009 роки та щорічну разову грошову допомогу до 5 травня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період 2007-2009 роки (а.с. 7, 81).

11.11.2009 року ОСОБА_1 звернувся до Управління з заявою про здійснення дій по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної допомоги на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за 2007, 2008, 2009 роки та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі семи мінімальних пенсій за віком за 2007, 2008, 2009 роки (а.с. 5).

Листом № 6-З від 18.01.2010 року Управлінням надана відповідь ОСОБА_1, в якій роз'яснено, що здійснення дій по нарахуванню та виплати в повному обсязі щорічної разової допомоги до 5 травня та щорічної допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки обчислені позивачу з дотриманням вимог чинного законодавства (а.с. 6).

Стаття 9 КАС України встановлює, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України. У разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені та закріплені в Законі України від 28.02.1991 року №796 «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відповідно до ч.1 ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (ч.4 ст. 48 в редакції Закону № 230/96-ВР від 6.06.1996р.) (далі по тексту - Закон № 796-ХІІ) інвалідам війни 3 групи виплачується щорічна допомога на оздоровлення у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Відповідно до ч.5,ч.7 ст. 48 Закону №796-ХІІ щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам за місцем їх проживання органами соціального захисту населення. Розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.

Відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ (частина ст. 13 в редакції Закону № 397-ХIV від 25.12.1998р., із доповненнями, внесеними згідно із Законом № 52-IV від 4.07.2002р.) (далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ), щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам 3 групи - семи мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до п.9 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, особами, які є учасниками війни, є особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа: 1) військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно ст. 17-1 Закону № 3551-ХІІ щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання. Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Вказані виплати здійснюються відповідними органами та мають разовий характер. Таким чином, право особи на їх отримання та обов`язок органів праці та соціального захисту населення здійснити такі виплати припиняються з моменту виплати певних сум, розмір яких визначається на час їх здійснення.

Згідно наданої копії паспорта серії НОМЕР_4, виданого Ізюмським МРВ УМВС України в Харківській області 12 липня 1999 року, ОСОБА_1 значиться зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1, та згідно посвідченню Серія НОМЕР_3 від 15.08.2003 року обліковується в Управлінні (а.с. 4, 8).

Отже, перевіряючи правомірність дії Управління щодо здійснення виплат позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня та щорічної грошової допомоги на оздоровлення за період 2007 - 2009 роки, суд застосовує законодавство, яке діяло на час їх вчинення, виходячи з наступного.

Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2007 рік суд зазначає наступне.

Відповідно довідки Управління від 11.04.2013 року № 10-05/1364 фактично ОСОБА_1 була нарахована та виплачена щорічна разова грошова допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2007 рік - 26 квітня 2007 р. в розмірі 300,00 грн., при цьому відповідач керувався положеннями Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» (а.с. 81).

Статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V (далі по тексту - Закон № 489-V) установлено, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» здійснюється у таких розмірах: інвалідам І групи - 450 гривень, інвалідам II групи - 360 гривень, інвалідам III групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень.

Пунктом 13 ст. 71 Закону № 489-V дію названої норми в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги зупинено на 2007 рік, статтею 29 - встановлено виплату цієї допомоги у розмірі 300 грн..

Рішеннями Конституційного Суду України № 6-рп/2007 від 09 липня 2007 року по справі «Про соціальні гарантії громадян» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення статті 29, пункту 13 статті 71, пункту 30 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Суд прийшов до висновку, що положення статті 29, пункту 13 статті 71, пункту 30 статті 71 Закону № 489-V втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 9 липня 2007 року, а виплата щорічної разової грошової допомоги здійснювалася до 5 травня 2007 року - в період коли наведені норми Закону були чинними, а їх виконання обов'язковими для Управління.

Судом встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій частині вимог позивача по справі, були наявні нормативно-правові акти (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом ч.3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», не можна визнати неправомірними, оскільки норми вказаного закону мають пріоритет над нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007 року повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплати грошової допомоги до 5 травня.

Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу 26.04.2007 року зазначеної Законом № 3551-ХІІ одноразової допомоги до 5 травня в розмірі 300 грн. - були правомірними та узгоджувалися з положеннями ч.2 ст. 19 Конституції України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про неправомірність дій відповідача в частині виплати позивачеві допомоги до 5 травня 2007 року в розмірі меншому, ніж це встановлено ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2008 рік суд зазначає наступне.

Відповідно довідки Управління від 11.04.2013 року № 10-05/1364 фактично ОСОБА_1 була нарахована та виплачена щорічна разова грошова допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2008 рік - 22 квітня 2008 р. в розмірі 350,00 грн., при цьому відповідач керувався положеннями постанов Кабінету Міністрів України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (а.с. 81).

Пунктом 20 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частину 5 статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Відповідною Постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2008 року №183 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для інвалідів війни третьої групи становить 350 гривень.

Виплата вказаної допомоги проводилась позивачу в розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», а саме: 350 грн. 00 коп..

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту З розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 20 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Таким чином рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані неконституційними положення пункту 20 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким встановлені виплати щорічної разової допомоги щорічної грошової допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.

Судом встановлено, що на період виникнення правовідносин, які є предметом спору в цій частині вимог позивача по справі, були наявні нормативно-правові акти (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»), які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня інвалідам війни 3 групи.

Отже для вирішення цього спору необхідно визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню.

Згідно з ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас, Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

За змістом ч.3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Таким чином дії відповідача по виплаті щорічної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», не можна визнати неправомірними, оскільки норми вказаного закону мають пріоритет над нормами Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Тобто рішення Конституційного Суду України мають перспективну дію.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відповідач з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплати грошової допомоги до 5 травня.

Таким чином дії відповідача на час виплати позивачу зазначеної Законом № 3551-ХІІ одноразової допомоги були правомірними та узгоджувалися з положеннями ч.2 ст.19 Конституції України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про неправомірність дій відповідача в частині виплати позивачеві допомоги до 5 травня 2008 року в розмірі меншому, ніж це встановлено ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2009 рік суд зазначає наступне.

Враховуючи зазначений статус ОСОБА_1 мав право у 2009 році на отримання належної щорічної разової допомоги до 5 травня згідно вимог ч.5 ст. 13 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно довідки Управління від 11.04.2013 року №10-05/1364 фактично ОСОБА_1 була нарахована та виплачена щорічна разова грошова допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2009 рік - 17 квітня 2009 р. в розмірі 380,00 грн., при цьому відповідач керувався положеннями постанов Кабінету Міністрів України та Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (а.с. 81).

Відповідач, відмовляючи позивачу у задоволенні його вимог, посилається, що до ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (зі змінами та доповненнями) були внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007р. і викладено в новій редакції «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 20 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, дія рішення Конституційного Суду України є перспективною та не поширюється на відносини, що виникли, змінилися чи припинилися до винесення судом відповідного рішення.

Із 22.05.2008 року є неконституційними внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007р. щодо частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в новій редакції «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога в розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення, відповідач з 1.01.2009 року, відповідно до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ (частина статті 13 в редакції Закону № 397-ХIV від 25.12.1998р., із доповненнями, внесеними згідно із Законом № 52-IV від 4.07.2002р.), повинен був здійснювати виплату до 5 травня 2009 року інвалідам війни разову грошову допомогу у розмірах: інвалідам 3 групи - семи мінімальних пенсій за віком, яка встановлюється Законом про держаний бюджет на відповідний рік.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із матеріалів справи, щорічна разова грошова допомога до 5 травня була виплачена ОСОБА_1 відповідачем 17 квітня 2009 року в розмірі 380 грн. на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI (постанови Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2009 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань»).

Суд не може погодитися з такими виплатами ОСОБА_1, проведеним відповідачем, щодо виплачених разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2009 рік: у квітні 2009 року виплатили 380,00 грн., оскільки відповідно до пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а статтею 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України. Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ (частина статті 13 в редакції Закону № 397-ХIV від 25.12.1998р., із доповненнями, внесеними згідно із Законом № 52-IV від 4.07.2002р.) має вищу юридичну силу і, виходячи з загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами, саме Закон підлягає застосуванню при вирішення даного спору.

Статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 року № 835-VI Кабінету Міністрів України надане право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Відповідною Постановою Кабінету Міністрів України від 18 березня 2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується у 2009 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» встановлено, що у 2009 році виплата разової грошової допомоги здійснюється інвалідам війни 3 групи у розмірі 380 гривень. Виплата проводиться органами праці та соціального захисту населення до 5 травня 2009 року через поштові відділення зв'язку або установи банків шляхом перерахування на особистий рахунок громадян за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання.

Але слід зазначити, що ч.5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлює розмір щорічної допомоги з розміру, кратному мінімальній пенсії, а не мінімальної заробітної плати, як це передбачено ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік».

Крім того, згідно ч.3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, в тому числі й інших законів, якими встановлено розміри мінімальної пенсії за віком. Звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого вищевказаним Законом, є безпідставним.

Таким чином, постанова КМУ від 18.03.2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році відповідно до законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про жертви нацистських переслідувань» не може бути застосована для визначення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня 2009 року.

Відповідач у 2009 році повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних виплати грошової допомоги до 5 травня - частину п'яту статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ.

Відповідно до ч.4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Виходячи із загальних засад пріоритету законів над підзаконними актами при вирішенні даного спору застосуванню підлягає саме розмір мінімальної пенсії за віком, установлений у законі Про державний бюджет України на відповідний рік, а не Постанови КМУ, на які посилається відповідач.

В ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» від 26 грудня 2008 року № 835-VI установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Так, розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування» № 1058 від 09.07.2003 року і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.

Статтею 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» затверджений на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 жовтня - 498 гривень.

Тобто, при виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як інваліду війни 3 групи за 2009 рік відповідач повинен брати прожитковий мінімум в розмірі станом на грудень 2008 року, тобто - 498 гривень.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог про неправомірність дій відповідача в частині виплати позивачеві допомоги до 5 травня 2009 року в розмірі меншому, ніж це встановлено ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Щодо визнання протиправними дій Управління з нарахувань та виплат позивачу щорічної допомоги на оздоровлення як інваліду війни 3 групи за 2007 рік, за 2008 рік, за 2009 рік, суд зазначає наступне.

Враховуючи зазначений статус ОСОБА_1 має право на отримання належної щорічної допомоги на оздоровлення згідно вимог ч.4 ст. 48 Закону № 796-ХІІ.

Як вбачається з матеріалів справи, та підтверджено довідкою Управління від 11.04.2013 року №10-05/1364 фактично ОСОБА_1 була нарахована та виплачена щорічна разова грошова допомога на оздоровлення як інваліду війни 3 групи за 2007 рік - у грудні 2007 року у розмірі 90,00 грн., за 2008 рік - у березні 2008 року у розмірі 90,00 грн., за 2009 рік - у грудні 2009 року у розмірі 90,00 грн., при цьому відповідач керувався положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 562 від 12.07.2005р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», Рішеннями Конституційного Суду України, положеннями Закону України про Державний бюджет України на відповідні роки (а.с. 81).

Розмір мінімальної заробітної плати на 2007-2009 роки встановлювався законами України про державний бюджет на відповідні роки.

До Закону № 796-ХІІ були внесені зміни пунктом 30 статтею 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року № 489-V, яким зупинено дію ч.4 ст. 48 Закону № 796-ХІІ в частині виплати компенсації і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 за №6-рп/2007 року вищезазначена норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» була визнана неконституційною.

Підпунктом 11 п.28 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007р. статтю 48 Закону № 796-ХІІ викладено в новій редакції, відповідно до якої «одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім'ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».

На виконання зазначеного положення Закону виплата одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС проводилась відповідно до постанови Кабінету Міністрів № 562 від 12 липня 2005 р. «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно якої установлено громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, конкретні розміри такої щорічної допомоги на оздоровлення в твердій грошовій сумі зокрема: для інвалідів третьої групи - 90 гривень.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008р. за №10-рп/2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу 1, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу 1, пунктів 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. п. 11 п. 28 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» стосовно виплати щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам ЧАЕС.

Суд прийшов до висновку, що положення ст. 29, п. 13 ст. 71, п. 30 ст. 71 Закону № 489-V втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто з 9 липня 2007 року, а виплата щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення здійснювалася у грудні 2007 року - в період коли наведені норми Закону не були чинними, а їх виконання протиправними для Управління.

Із 22.05.2008 року є неконституційними внесені зміни Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI (107-17) від 28.12.2007р. щодо Закону № 796-Х11 в новій редакції «щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України». Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, дія рішення Конституційного Суду України є перспективною та не поширюється на відносини, що виникли, змінилися чи припинилися до винесення судом відповідного рішення.

Виходячи з приписів ч.2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення, відповідач, відповідно до ч.4 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (ч.4 ст. 48 в редакції Закону № 230/96-ВР від 6.06.1996р.) повинен був здійснювати виплату інвалідам війни 3 групи щорічну допомогу на оздоровлення за 2007 рік та за 2009 рік у розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат.

Виплата позивачу в 2007 році щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення були проведені після того, як втратили чинність положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік». Тобто на момент виплат сума виплачувалася не у розмірі передбаченому діючим на той час законом.

Виплата позивачу в 2008 році щорічної разової грошової допомоги на оздоровлення були проведені до того, як втратили чинність положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України». Тобто на момент виплат сума виплачувалася у розмірі передбаченому діючим на той час законом.

Таким чином, відповідач з 1 січня 2007 року по 9 липня 2007 року та з 1 січня 2008 року по 22 травня 2008 року повинен був застосовувати законодавство, яке діяло на час проведення відповідних щорічних разових виплати грошової допомоги на оздоровлення.

Суд не може погодитися з такими виплатами ОСОБА_1, проведеним відповідачем, щодо виплачених щорічної грошової допомоги на оздоровлення як інваліду війни 3 групи за 2007 рік та за 2009 рік: оскільки відповідно до п.6 ч.1 ст. 92 Конституції України виключно законами визначаються, зокрема, основи соціального захисту, а ст. 75 Конституції України встановлено, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року № 562 «Про щорічну допомогу на оздоровлення громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» може бути застосована лише у 2008 році для визначення розміру щорічної допомоги на оздоровлення.

Задовольняючи позовні вимоги позивача щодо виплати недоплаченої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік та 2009 рік суд виходить із загальних засад пріоритетності законів над урядовими актами та дійшов висновку, що розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення визначається відповідно до ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» і не може бути зменшений.

Такі виплати позивачу проводились в менших розмірах, встановлених бюджетним законодавством.

Частиною 3 ст. 159 КАС визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 790 від 30 травня 2007 року (далі по тексту Типового положення) встановлено, що до основних завдань управління належить забезпечення виплат передбачених законом компенсацій та допоміг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до п.33 ст. 4 Типового положення Управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує відповідно до законодавства соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Виходячи з наведеного, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо покладення на Управління обов'язку здійснити виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1, який отримував таку допомогу протягом 01.01.2007 року - 09.07.2007 року та 01.01.2008 року - 22.05.2008 року, та щодо покладення на Управління обов'язку здійснити виплату щорічної грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1, який отримував таку допомогу протягом 01.01.2008 року - 22.05.2008 року. Протягом цього часу Управління діяли у відповідності з приписами діючого законодавства, а враховуючи разовий характер цих виплат, в момент їх здійснення ОСОБА_1 реалізував своє право на їх отримання, і як наслідок, у Управління припинився обов'язок щодо їх виплати.

Між тим, ОСОБА_1, якому така щорічна грошова допомога до 5 травня була сплачена після 22.05.2008 року, також якому щорічна допомога на оздоровлення була сплачена Управлінням після 09.07.2007 року та після 22.05.2008 року, має право на її отримання у розмірах, встановлених базовими законами, а саме ч.5 статей 12-15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

З огляду на положення статей 21, 105, 162 КАС України у досліджуваній категорії справ суд, встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні відносини, визнає такі дії незаконними і зобов'язує відповідача провести нарахування та здійснити виплату належних сум для усунення наслідків протиправних дій.

При цьому судом не може встановлюватися кінцевий строк виплати нарахованої щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2009 рік, та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік, оскільки за наявності права на отримання щорічної допомоги у встановленому розмірі це обмежуватиме таке право. Крім цього, суд у зазначеній категорії справ не наділений повноваженнями регламентувати порядок діяльності суб'єкта владних повноважень шляхом встановлення кінцевого строку здійснення виплат.

Таким чином, з врахуванням наведених норм законодавства позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до часткового задоволення, а саме шляхом зобов'язання відповідача здійснити позивачеві перерахунок та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня згідно вимог ст. 13 Закону № 3551-ХІІ та щорічної допомоги на оздоровлення згідно вимог ст. 48 Закону № 796-ХІІ.

У відповідності до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Управління по не виконанню приписів ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ч. 4 ст. 48 Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка призвела до порушення прав позивача на своєчасне нарахування, отримання щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2009 рік, та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з Управління моральної шкоди в розмірі 500 грн., оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги в повному розмірі викликана не умисними діями Управління, а прийняттям законодавцем неконституційного порядку виплати соціальної допомоги в період 2007-2009 роках.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 8, 19, 22, 46, 75, 92, 152 Конституції України, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489-V, Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» №107-VI від 28.12.2007р. Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» №835-VI від 26 грудня 2008 року, статтями 7, 13, 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» №3551-ХІІ від 22.10.1993 року, ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтями 2, 6, 9, 11, 21, 71-72, 105, 122, 159-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про визнання противоправними дій та бездіяльності, відновлення порушених прав, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення шкоди - задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії управління праці та соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області по нарахуванню та виплаті ОСОБА_1 не в повному обсязі належної щорічної разової допомоги до 5 травня за 2009 рік згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, та щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2009 рік згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року № 796-ХІІ.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної допомоги на оздоровлення за 2007 рік, за 2009 рік в розмірі чотирьох мінімальних заробітних плат з розміру, встановленого статтями Законів України «Про державний бюджет України» на відповідні роки на момент виплати, згідно вимог статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з урахуванням виплачених сум.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області нарахувати та здійснити дії по виплаті ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2009 рік в розмірі семи мінімальних пенсій за віком з розміру, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на момент виплати, згідно вимог статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Судові витрати на судовий збір віднести за рахунок держави.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Головуючий: суддя -