Постанова № 30679844, 04.04.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" квітня 2013 р. 9 год.30 хв.Справа № 821/343/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Кисильової О.Й.,

при секретарі: Козловій Н.О.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Манжури М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області, за участю третьої особи - голови Голопристанської РДА Носика А.А. про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області (далі - відповідач, Голопристанська РДА), за участю третьої особи - голови Голопристанської РДА Носика А.А., в якому, з урахуванням уточнень позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Голопристанської РДА від 28.12.2012 р. № 123-ос "Про звільнення ОСОБА_1.", поновити позивача на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

У судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали у повному обсязі. Суду пояснили, що ОСОБА_1, працюючи на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА з 07.09.2005 року, була звільнена із займаної посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку із змінами істотних умов праці. У період з 08.02.2010 р. по 10.12.2012 р. позивач перебувала у відпустці по догляду за дитиною. 29.10.2012 р. ОСОБА_1 зателефонувала начальник відділу організаційно-кадрової роботи Нікєшина А.Ю. та повідомила, що відповідачем проводяться заходи по реорганізації апарату РДА, а тому позивач зобов'язана з'явитися для підписання аркушу-ознайомлення. Через декілька днів ОСОБА_1 прийшла до РДА, де їй було надано для ознайомлення список працівників апарату Голопристанської РДА, які попереджалися про можливе звільнення або зміну істотних умов праці у зв'язку із реорганізацією, в якому позивач розписалась. Будь-яких інших документів, які б містили інформацію про те, у чому полягають зміни істотних умов праці, відповідачем позивачу для ознайомлення надано не було.

11.12.2012 р. позивач приступила до виконання обов'язків завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА, а 26.12.2012 р., як стверджувала позивач, її викликав керівник апарату РДА і запропонував посаду провідного спеціаліста відділу, який повинен був створитися, від чого ОСОБА_1 відмовилась.

Позивач вважає звільнення за наведених підстав протиправним, оскільки відповідач, проводячи реорганізацію, запропонував позивачу переведення на посаду провідного спеціаліста, яка не відповідала спеціальності та кваліфікації позивача. Крім того, запропонована посада була тимчасова, оскільки особа, яка її обіймала, перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Обгрунтовуючи позовні вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. позивач зазначила, що у неї на утриманні двоє неповнолітніх дітей. Внаслідок незаконного звільнення ОСОБА_1 зазнала значних моральних страждань, які призвели до погіршення стану здоров'я та порушення нормальних життєвих зв'язків. Звернення заступника голови РДА Носика А.А. до органу внутрішніх справ із заявою про те, що з кабінету № 2, де було розміщено сектор з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю та який очолювала позивач, зникли документи, а тому необхідно притягнути до кримінальної відповідальності винну особу, спричинило недовіру та неприязне ставлення до ОСОБА_1 колег по роботі. Відсутність коштів для утримання сім'ї, неприязне ставлення співробітників стало причиною вкрай пригніченого психологічного та фізіологічного стану ОСОБА_1, що в свою чергу, призвело до безсоння, неврологічних захворювань та звернення до лікаря-невропатолога.

Представник відповідача у судовому засіданні, заперечуючи проти позову, пояснила, що на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 179 та від 18.04.2012 р. № 606, головою Голопристанської РДА 29.10.2012 р. було прийнято розпорядження № 905 "Про попередження працівників районної державної адміністрації про можливе звільнення або зміну істотних умов праці у зв'язку із реорганізацією", про що позивача попереджено 29.10.2012 р. У цей же день ОСОБА_1 надавався лист-попередження про зміну істотних умов праці у зв'язку із реорганізацією та скороченням посади, яку вона обіймала, від підписання якого позивач відмовилась.

Розпорядженнями голови Голопристанської РДА № 1004 та 1005 передбачалось, що з 01.01.2013 р. реорганізовуються сектор з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю та сектор інформаційно-компютерного забезпечення шляхом злиття у відділ питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення, у зв'язку з чим підлягала скороченню посада завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю.

Як зауважив представник відповідача, внаслідок зміни в організації виробництва РДА, що пов'язано із реорганізацією і скороченням посади завідувача сектора внутрішньої політики істотно змінилися умови праці позивача, про що її за два місці було попереджено. ОСОБА_1 відмовилася від переведення на посаду провідного спеціаліста новоствореного відділу, а тому відповідач прийняв рішення про її звільнення на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України.

Представник відповідача вважає, що Голопристанською РДА дотримано порядок звільнення позивача, а тому відсутні підстави для визнання оскаржуваного розпорядження протиправним та поновлення на роботі, а відтак - стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, вивчивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступні обставини.

07.09.2005 р. розпорядженням голови Голопристанської РДА № 71-ос ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА, як таку, що пройшла за конкурсом. У цей же день позивач прийняла Присягу державного службовця та їй присвоєно тринадцятий ранг державного службовця.

У період з 08.02.2010 р. по 10.12.2012 р. ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною (розпорядження голови Голопристанської РДА від 08.02.2010 р. № 4-вп) та 11.12.2012 р. приступила до виконання обов'язків завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю (розпорядження голови Голопристанської РДА від 05.12.2012 р. № 106-ос).

28.12.2012 р. розпорядженням голови Голопристанської РДА № 123-ос ОСОБА_1 звільнено із посади завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА з 29.12.2012 р. на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України у зв'язку із відмовою продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.

Надаючи оцінку правомірності звільнення ОСОБА_1 із посади на підставі пункту 6 статті 36 КЗпП України, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.

Підстави припинення трудового договору визначені, зокрема, статтею 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Так, пунктом 6 частини 1 статті 36 КЗпП встановлено, що відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці є підставою для припинення трудового договору.

Зі змісту розпорядження голови Голопристанської РДА від 03.12.2012 р. № 1004 слідує, що з метою вдосконалення структури районної державної адміністрації, забезпечення належного рівня функціонування структурних підрозділів РДА та її апарату, відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 р. № 179 "Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій" та від 18.04.2012 р. № 606 "Про затвердження рекомендаційних переліків структурних підрозділів обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрацій" з 01.01.2013 р. реорганізовано сектор з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю та сектор інформаційно-компютерного забезпечення шляхом злиття у відділ з питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення. Розроблення положення про новостворений відділ доручено керівнику апарату РДА у термін до 20.12.2012 р.

Розпорядженням голови Голопристанської РДА від 03.12.2012 р. № 1005 внесено з 01.01.2013 р. зміни до штатного розпису апарату РДА у межах граничної чисельності, а саме: виведено посадові одиниці завідувача сектора інформаційно-компютерного забезпечення апарату РДА, головного спеціаліста інформаційно-компютерного забезпечення апарату РДА, завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА та провідного спеціаліста сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА та введено посади: начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення, головного спеціаліста цього відділу та провідного спеціаліста.

Таким чином, до 01.01.2013 р. в апараті РДА існували два сектори, в яких працювало чотири особи, та внаслідок реорганізації шляхом злиття створено відділ, в якому передбачено три посади. Скорочено посаду завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю, яку до 29.12.2012 р. обіймала позивач.

Відповідач стверджує, що посада провідного спеціаліста новоствореного відділу була запропонована ОСОБА_1 29.10.2012 р. - у день ознайомлення із розпорядженням № 905 про попередження працівників про можливе звільнення.

У свою чергу позивач наполягає на тому, що переведення на посаду провідного спеціаліста відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення на період відпустки громадянки ОСОБА_6 по догляду за дитиною, позивачу було запропоновано 26.12.2012 р., від чого остання відмовилась з тих підстав, що запропонована посада не відповідала рівню її кваліфікації та спеціальності, а також, що вказана посада через декілька місяців повинна бути зайнята ОСОБА_6, тобто особою, що перебувала у відпустці по догляду за дитиною.

Позивач у судовому засіданні відмітила, що з 02.01.2013 р. на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення було призначено громадянку ОСОБА_7, яка працювала в РДА на посаді начальника відділу у справах сім'ї, молоді та спорту і тільки декілька місяців тимчасово обіймала посаду завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю на період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1

Представник відповідача у судовому засіданні не зміг обґрунтувати суду причини призначення на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення, тобто новоствореного відділу саме ОСОБА_7, а не позивача.

Суд вважає протиправним рішення відповідача щодо застосування до даних правовідносин положень КЗпП України, які регулюють питання звільнення з роботи за відмови працівника продовжувати роботу у зв'язку із змінами істотних умов праці, з огляду на наступне.

Відповідно до частин 3 та 4 статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

У пункті 31 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. № 9 (із змінами і доповненнями), зазначено, що згідно із ч. 3 ст. 32 КЗпП в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці.

Проаналізувавши наведені вище норми трудового законодавства суд приходить до висновку, що у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці, а саме: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, зміна найменування посади. Трудовий договір у такому випадку може бути припинений за пунктом 6 статті 36 КЗпП тільки у разі, якщо працівник не згоден на продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою у зв'язку із зміною умов праці. Отже, основною умовою для звільнення особи з наведених вище підстав є відмова від продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, тобто відмова продовжувати працювати на нових умовах зі збереженням посади та кваліфікації.

Судом встановлено, що відповідачем проведено реорганізацію шляхом злиття двох секторів, на базі яких утворено відділ, внаслідок чого відбулось скорочення чисельності працівників на одну одиницю.

Тобто, внаслідок реорганізації шляхом злиття двох секторів у один відділ фактично відбулася зміна назв посад та оплати праці, а тому суд вважає, що проводячи реорганізацію та скорочення чисельності, відповідач зобов'язаний був враховувати переважне право працівників на залишенні на роботі з урахуванням вимог ст. 49-2 КЗпП України.

Натомість відповідач, ігноруючи норми трудового законодавства щодо порядку вивільнення працівників у зв'язку із реорганізацією та скороченням чисельності, приймає рішення щодо призначення на посади працівників без врахування переважного права на залишення на роботі, передбачене ст. 49-2 КЗпП України.

Так, статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При скороченні чисельності та штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці та з врахуванням інших критеріїв.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Відповідно до ст. 40 та ст. 42 КЗпП України допускається звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу, і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено застосування норм КЗпП України при розгляді справ пов'язаних з звільнення працівника у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці. Зокрема, розглядаючи трудові спори суди зобов'язані з'ясовувати чи дійсно у власника або уповноваженого ним органу не було можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При цьому, така можливість визначається не тільки наявністю іншої вільної посади, але й можливістю особи обіймати цю посаду за своєю освітою, спеціальністю та досвідом роботи.

Судом встановлено, що позивач обіймала посаду завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА з 07.09.2005 року. За вагомі досягнення у сфері налагодження системи оперативного інформування про основні події соціально-економічного та суспільно-політичного життя регіону нагороджена почесною грамотою Херсонської обласної державної адміністрації. До дисциплінарної відповідальності не притягалась. Має на утриманні двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_8 -ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_9 - ІНФОРМАЦІЯ_2.

У 2002 році ОСОБА_1 закінчила Національний університет харчових технологій та отримала повну вищу освіту за спеціальністю технологія зберігання харчових продуктів. У 2010 році закінчила Одеський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України і здобула кваліфікацію магістра державного управління. У 2006 році пройшла курси підвищення кваліфікації працівників органів державної влади та місцевого самоврядування.

Як з'ясовано судом, з 02.01.2013 р. на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення призначена ОСОБА_7. На вимогу суду відповідачем надано біографічну довідку ОСОБА_7, зі змісту якої вбачається, що вказана особа має вищу освіту за спеціальністю "соціальна педагогіка" та кваліфікацію соціального педагога. У період з 03.05.2012 р. по 01.01.2013 р. ОСОБА_7 працювала на посадах: 1) начальника відділу у справах сім'ї, молоді та спорту, 2)завідувач сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА, 3) головний спеціаліст сектора з питань опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Тобто, протягом восьми місяців ОСОБА_7 працювала на трьох посадах.

Беручи до уваги ті обставини, що позивач, будучи магістром державного управління, маючи стаж роботи на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату РДА більше семи років та високий рівень підготовки щодо організації роботи у сфері зв'язків з громадськістю, що підтверджується листом управління з питань внутрішньої політики Херсонської ОДА від 01.02.2006 р., який знаходиться в матеріалах справи, суд вважає недоцільним та безпідставним рішення відповідача перевести ОСОБА_1 на тимчасову посаду провідного спеціаліста новоствореного відділу, а на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення призначити ОСОБА_7 - особу, яка не мала стажу роботи та відповідної кваліфікації для зайняття такої посади.

Частиною 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАСУ) визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 КАСУ зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

У відповідності до п. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На вимогу суду Голопристанською РДА не надано належних доказів неможливості переведення ОСОБА_1 за її згоди на посаду начальника відділу з питань внутрішньої політики та інформаційно-компютерного забезпечення, а також відсутності у позивача переважного права перед ОСОБА_7 чи іншими працівниками на залишення на роботі в РДА на посаді, яка відповідала рівню її кваліфікації.

Суд не бере до уваги надану відповідачем характеристику на ОСОБА_1, яка негативно характеризує позивача, оскільки із її змісту слідує, що характеристика була складена 30.10.2010 р., тобто у період, коли позивач знаходилась у відпустці по догляду за дитиною, відсутній підпис ОСОБА_1 про ознайомлення із характеристикою, а тому неможливо встановити, з якою метою був складений даний документ, кому був поданий та де зберігався до цього часу.

За таких обставин суд вважає, що відповідачем порушено гарантоване Конституцією право ОСОБА_1 на працю шляхом звільнення з роботи без врахування переважного права позивача на залишенні на роботі, без врахування рівня освіти та кваліфікації позивача та інших критеріїв, зокрема, стажу роботи, досвіду роботи, та наявності на утриманні двох неповнолітніх дітей.

Таким чином відповідач, звільняючи позивача на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, не запропонувавши позивачу жодної іншої посади, крім тимчасової - провідного спеціаліста, не врахувавши переважного права ОСОБА_1 на залишенні на роботі, допустив порушення вимог трудового законодавства, а тому суд приходить до висновку, що зазначені порушення є підставою для скасування оскаржуваного наказу та поновлення позивача на роботі.

Щодо вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. слід зазначити наступне.

Як стверджувала ОСОБА_1 у судовому засіданні, насправді причиною її звільнення було неприязне відношення керівництва РДА у зв'язку із політичною діяльністю позивача. Звернення третьої особи до органів внутрішніх справ із заявою щодо зниклих документів із кабінету ОСОБА_1 вплинуло на зниження ділової репутації позивача, як державного службовця, що негативно відобразилося на її емоційно-психологічному стані. Вкрай пригнічений стан, зумовлений звільненням, призвів до нервових зривів, порушення сну та звернення ОСОБА_1 до лікар-невролога, що підтвержується записами в оглянутій у судовому засіданні медичній картці позивача. Всі зазначені факти значним чином змінили ритм та порядок життя позивача, порушили її нормальні життєві зв'язки, внаслідок вона повинна прикладати значні додаткові зусилля для організації подальшого свого життя.

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62 і чинного законодавства, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів

Статтею 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

З врахуванням вказаних ОСОБА_1 та встановлених судом обставин, характеру спричиненої моральної шкоди позивачу, та виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне задовольнити дану вимогу частково та стягнути на користь позивача 2000,00 грн. моральної шкоди.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати у відносинах публічної служби-у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 "Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати" (далі - Порядок) цей порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу працівника (підпункт "з" пункту 1). У відповідності до ч. 3 п. 2 Порядку, збереження заробітної плати "у всіх інших випадках", до яких відноситься й випадок вимушеного прогулу, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно довідки Голопристанської РДА від 12.03.2013 р. № 01-22/193 за фактично відпрацьований період (з 11.12.2012 р. по 29.12.2012 р.) позивачу нараховано 1165,97 грн. Отже, середньоденна заробітна плата позивача складає 77,73 грн. Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 з 29 грудня 2012 року по 04 квітня 2013 року складає 65 робочих днів, а тому стягненню підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5070,00 грн. (77,73 грн. х 65 р.д. = 5070,00 грн.) з відрахуванням обов'язкових платежів.

На підставі статті 256 КАС України негайному виконанню підлягає поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 1638,00 грн. з відрахуванням обов'язкових платежів.

За таких обставин суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167, 256 КАС України, суд, -

постановив:

Позов ОСОБА_1 до Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області, за участю третьої особи - голови Голопристанської РДА Носика А.А. про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Голопристанської районної державної адміністрації від 28 грудня 2012 року № 123-ос "Про звільнення ОСОБА_1."

Поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату районної державної адміністрації з 29 грудня 2012 року.

Стягнути з Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області (код ЄДРПОУ 04060051) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 5070,00 грн. (п'ять тисяч сімдесят) грн. з відрахуванням обов'язкових платежів.

Стягнути з Голопристанської районної державної адміністрації Херсонської області (код ЄДРПОУ 04060051) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) моральну шкоду в сумі 2000,00 (дві тисячі) грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді завідувача сектора з питань внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю апарату районної державної адміністрації з 29 грудня 2012 року та стягнення заробітної плати у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1638,00 грн. (одна тисяча шістсот тридцять вісім) грн. з відрахуванням обов'язкових платежів.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 09 квітня 2013 р.

Суддя Кисильова О.Й.

кат. 12.3