Ухвала суду № 30675732, 10.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/33343/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Корженкової І.О.,

та представників сторін:

позивача - Заброди М.Л.,

відповідача - не з'явились,

Генеральної прокуратури України - Клюги Л.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби (далі - Харківська ОДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012

у справі № 2а-4258/11/2070

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Технотранс 2006» (далі - Товариство)

до Харківської ОДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень Харківської ОДПІ від 17.09.2010 № 0000070180/0, від 14.10.2010 № 0000070180/1 та від 31.12.2010 № 0000110180/2.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 у позові відмовлено з тих мотивів, що реальність виконання господарських операцій зі спірними контрагентами (діяльність яких мала ознаки фіктивності) не підтверджується.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012 названий судовий акт суду першої інстанції скасовано частково із прийняттям рішення про задоволення позову у цій частині; скасовано податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 № 0000110180/2. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з дотримання позивачем вимог чинного законодавства при формуванні податкового кредиту за операціями з придбання маркетингових послуг та послуг з організації продажу автомобілів у спірних контрагентів.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Харківська ОДПІ просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Харківською ОДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку щодо правомірності формування Товариством податкового кредиту у квітні, травні, червні 2010 року, оформлену актом від 25.08.2010 № 3243/180/34446050. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010 № 0000070180/0, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 12 377 245,50 грн. (у тому числі 8 900 492 грн. за основним платежем та 3 467 753,50 грн. за штрафними санкціями).

За наслідками оскарження позивачем цього акта індивідуальної дії в адміністративному порядку Харківською ОДПІ було зменшено суму зазначеного донарахування до 10 768 952,10 грн. (у тому числі 7 863 537,20 грн. за основним платежем та 2 905 414,90 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 31.12.2010 № 0000110180/2.

Підставою для зазначеного донарахування став висновок контролюючого органу про заниження позивачем у перевіреному періоді бази оподаткування ПДВ за рахунок безпідставного включення до податкового кредиту сум цього податку по господарським операціям з придбання маркетингових послуг в рамках господарських правовідносин з: товариством обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою «Ібріс», товариством обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою «Віон-Фінанс», товариством обмеженою відповідальністю науково-виробничою фірмою «Ігр і К», товариством обмеженою відповідальністю «Ліберті», приватним підприємством науково-виробничою фірмою «Віколі», товариством обмеженою відповідальністю «Арден Плюс», товариством обмеженою відповідальністю «Технотрансферт», товариством обмеженою відповідальністю «Ренесанс Медіа».

На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ послалася на фіктивний характер діяльності зазначених контрагентів, які відсутні за місцезнаходженням, перебувають у стані банкрутства, не задекларували та не сплатили до бюджету відповідні суми податкових зобов'язань з ПДВ за наслідками здійснення спірних операцій. При цьому ДПІ кваліфікувала як нікчемні правочини, укладені позивачем з названими постачальниками, позаяк ці правочини не були спрямовані на настання відповідних ним правових наслідків, а сприяли формуванню документообігу для отримання позивачем необґрунтованих податкових переваг.

У розгляді цієї справи суд першої інстанції, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, дійшов висновку про правомірність донарахування позивачеві оспорюваної суми ПДВ за господарськими операціями з переліченими контрагентами, у зв'язку з доведеністю податковим органом нереальності цих операцій, а також факту створення Товариством штучної схеми для отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Вищий адміністративний суд України вважає цей висновок суду обґрунтованим та таким, що зроблений за наслідками надання правильної юридичної оцінки наявним у справі доказам, виходячи з наступного.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених правових норм випливає, що окрім вимог щодо належного формального оформлення господарської операції на підстав податкових накладних та відповідних первинних документів, які достовірно підтверджують факт здійснення господарської операції, обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є фактичне придання товарів (робіт, послуг) з комерційною метою.

Слід зазначити, що такі обставини, як відсутність контрагентів за юридичною адресою, подання ними податкової звітності з нульовими або незначними показниками самі по собі не є безумовними та достатніми доказами, що підтверджують отримання платником необґрунтованої податкової вигоди.

Однак у розглядуваному випадку причиною донарахування податку на додану вартість внаслідок отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди стало як встановлення цих обставин, так і відсутність належних доказів реального виконання операцій з поставки маркетингових та інших послуг позивачеві названими постачальниками.

Висновок суду апеляційної інстанції про документальну підтвердженість фактичного виконання цих операцій не ґрунтується на наявних у матеріалах справи доказах.

Так, за своєю сутністю маркетинг - це система організації праці господарюючого суб'єкта, за якою виробничі рішення приймаються спеціальним вивченням вимог ринку, прогнозуванням та управлінням їх.

Втім подані позивачем звіти (складені нібито в результаті надання спірних послуг) являють собою опис поточного стану автомобільного ринку в окремих областях України та не містять будь-яких рекомендацій, розроблених конкретно для платника. Інформація, що міститься у цих звітах, заснована на загальностатистичних показниках, які не належать безпосередньо до діяльності самого Товариства.

Надані Товариством акти виконаних послуг не деталізовані, фактично містять перелік складених звітів без наявності даних про обсяг, характер, строк виконання маркетингових досліджень.

Будь-яких документів, що свідчать про спрямованість маркетингових послуг на досягнення конкретних цілей у діяльності Товариства, на представлено.

Отже, зазначені документи не можуть слугувати підтвердженням фактичного виконання операцій з поставки маркетингових послуг спірними контрагентами.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг відповідні суми ПДВ не можуть включатися до податкового кредиту навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Слід також зауважити, що за звичаями ділового обороту рішенню замовника про залучення маркетингової компанії передує аналіз ринку маркетингових послуг; при цьому враховується ділова репутація, досвід роботи у відповідній сфері, рівень цін, унікальність компанії тощо. Однак у ході розгляду даної справи позивач не представив переконливих доводів щодо вибору ним спірних контрагентів (діяльність яких мала ознаки фіктивності) для надання зазначених послуг, не довів вжиття ним заходів розумної обережності при виборі контрагентів.

За таких обставин суд першої інстанції цілком об'єктивно відмовив у задоволенні позовних вимог Товариства, у зв'язку з цим у апеляційного суду були відсутні передбачені законом підстави для скасування правильної та вмотивованої постанови Харківського окружного адміністративного суду зі спору.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Харківської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2012 у справі № 2а-4258/11/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.09.2011 у справі № 2а-4258/11/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько