Постанова № 30673589, 11.04.2013, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" квітня 2013 р.Справа № 916/19/13-гОдеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Журавльова О.О.

суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Мікулі К.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Мосюра М.О., за довіреністю від 07.12.2012р.

від відповідача: ОСОБА_2 (особисто)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства „Україна"

на рішення господарського суду Одеської області від 25 лютого 2013 року

по справі №916/19/13-г

за позовом Селянського фермерського господарства „Україна"

до відповідача Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2

про стягнення 34000 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Селянське фермерське господарство „Україна" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 про стягнення 34000 грн., а саме: відшкодування втраченого майна собівартістю 24000 грн. та неодержаного прибутку у сумі 10000 грн.

Рішенням господарського суду Одеської області від 25 лютого 2013 року у справі №916/19/13-г (суддя Невінгловська Ю.М.) у задоволенні позову СФГ „Україна" відмовлено в повному обсязі.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що надана позивачем прибуткова накладна №Ук-0000001 від 22.09.2011р. не може бути доказом передачі встановленого в ній насіння соняшника відповідачу за договором від 17.09.2011р., оскільки в накладній вказано, що насіння передано за договором №1, який за поясненнями позивача не укладався між сторонами. Окрім того, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належним чином наявність порушення його суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач (СФГ „Україна") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги СФГ „Україна" у повному обсязі, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, з мотивів викладених в апеляційній скарзі.

Представник скаржника у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні.

Відповідач (Субєкт підприємницької діяльності-фізична особа ОСОБА_2) у судовому засіданні надав пояснення, згідно з якими відповідач не погоджується з апеляційною скаргою СФГ „Україна", просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представників сторін, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

Матеріали справи свідчать про те, що 17.09.2011р. між ПП ОСОБА_2 (відповідач) та СФГ „Україна" (позивач) було укладено договір, за умовами якого позивач здає, а відповідач приймає на зберігання у склад №2 МТФ Кр. Горка насіння соняшника врожаю 2011 року у кількості 15 тон. Строк зберігання до витребування орендатора. Відповідач зобов'язується зберігати і нести відповідальність за фізичну вагу насіння. СФГ „Україна" зобов'язується виплатити відповідачу за 1 т в місяць - 25 грн., та за навантаження - 10 грн. - 1 т по витребуванню фізичної ваги насіння соняшника.

Вказаний договір підписано представниками сторін та скріплено печатками підприємства та СПД-ФО.

З наявної в матеріалах справи накладної №1 від 22.09.2011р. вбачається, що СФГ „Україна", на підставі договору №1, передало, а СПД-ФО ОСОБА_2 прийняв насіння соняшника, кількістю приблизно 15 тон. Вказана накладна підписана представниками сторін та скріплена печаткою позивача.

З матеріалів справи також вбачається прибуткова накладна №Ук-0000001 від 22.09.2011р., відповідно до якої СФГ „Україна" зібрало з поля 15 т соняшника. Вказана прибуткова накладна підписана позивачем.

Також з матеріалів справи вбачається накладна №1 від 28.06.2012р., відповідно до якої, на підставі договору №1 від 17.09.2011р., СПД-ФО ОСОБА_2 зняв зі зберігання та передав позивачу 9880 кг насіння соняшника. Вказана накладна підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємства та СПД-ФО. При цьому, у вказаній накладній міститься припис „Після зняття амброзії без моєї згоди".

Як вбачається з письмових пояснень позивача, відповідач повідомив йому в усному порядку, що на складі більше насіння не залишилося, у зв'язку з чим, вважаючи, що на відповідальному зберіганні відповідача залишилось ще 5 т насіння соняшника, 04.07.2012р. позивач звернувся до Біляївського РВ ГУМВС в Одеській області із заявою про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_2 у зв'язку із шахрайством.

12.07.2012р. постановою Начальника Біляївського РВ ГУМУС України в Одеській області Драганом О.В. було відмовлено позивачу у порушенні кримінальної справи відносно відповідача у зв'язку із відсутністю у його діях складу злочину. При цьому, вказаною постановою встановлено, що під час завозу насіння в склад № 2 МФТ Красна Горка, ОСОБА_8 не зважував все насіння, а зважив лише одну площадку ПТС-12, вага якої склала 5340 кг, а інші дві не зважувались, а орієнтувались на першу, тому в накладній №1 від 22.09.2011 року стоїть знак приблизно, у зв'язку з чим встановити точну вагу насіння соняшника, яке було завезено на склад №2 не надавалось можливим.

З матеріалів справи вбачається акт від 12.11.2012р. складений працівниками позивача, який за своїм змістом описує обставини отримання від відповідача насіння соняшника у розмірі 9880 кг.

Наявний в матеріалах справи витяг з результатів торгів по зовнішньоекономічних контрактів станом на 01.06.2012р. містить в собі відомості, стосовно ціни на насіння соняшнику по базису СРТ, а саме: 1 т = 4852,84 грн.

Вищенаведене стало підставою для звернення СФГ „Україна" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом до СПД-ФО ОСОБА_2 про відшкодування втраченого майна собівартістю 24000 грн., розрахованого відповідно до вищезазначеного витягу з результатів торгів по зовнішньоекономічних контрактів станом на 01.06.2012р., та неодержаного прибутку у сумі 10000 грн.

Дослідивши матеріали справи апеляційний господарський суд прийшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги СФГ „Україна" ґрунтуються на приписах ст.ст. 224, 225, 294 ГК України та ст. 957 ЦК України.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Приписами ч.1 ст. 628 ЦК України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вже було зазначено вище, 17.09.2011р. між сторонами по справі було укладено договір, за умовами якого позивач здає, а відповідач приймає на зберігання у склад №2 МТФ Кр. Горка насіння соняшника врожаю 2011 року у кількості 15 тон. Строк зберігання до витребування орендатора, відповідач зобов'язується зберігати і нести відповідальність за фізичну вагу насіння, а СФГ „Україна" зобов'язується виплатити відповідачу за 1 т в місяць - 25 грн., та за навантаження - 10 грн. - 1 т по витребуванню фізичної ваги насіння соняшника.

За ч.1 ст. 936 ЦК України, які кореспондуються з вимогами ст. 957 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За умовами ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною 1 ст. 950 ЦК України передбачено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

За ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.

Статтею 953 ЦК України встановлено, що зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з позовної заяви СФГ „Україна", позовні вимоги складаються з відшкодування втраченого майна (5 т соняшника) собівартістю 24000 грн. та неодержаного прибутку у сумі 10000 грн.

Щодо позовних вимог СФГ „Україна" в частині стягнення з відповідача відшкодування втраченого майна (5 т соняшника) собівартістю 24000 грн., які позивачем фактично визначаються як збитки, оскільки ґрунтуються на приписах ст.ст. 224, 225 ГК України, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Також відшкодування збитків передбачено ст. 224 ГК України, відповідно до якої учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Приписами ст. 225 ГК України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання або завдання збитків (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків або шкоди; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками або завданням шкоди та розміром шкоди; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання, або завдала шкоду.

Збитки мають реальний характер та у разі, якщо сторона, яка вважає, що її права були порушені та нею понесені збитків, повинна довести як розмір збитків так і факт їх понесення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач під збитками у своєму позові визначає вартість втраченого насіння, яке було передано і знаходилось у відповідача на відповідальному зберіганні.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, для встановлення факту втрати відповідачем майна, переданого на зберігання та відшкодування відповідних збитків, суду необхідно встановити яку саме кількість насіння було передано на зберігання.

Щодо посилань скаржника на накладну №1 від 22.09.2011р., як на належний доказ передачі відповідачу 15 тон насіння, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 937 Цивільного кодексу України, зокрема, передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

З наявних в матеріалах справи документів та наданих представниками сторін пояснень вбачається, що на виконання умов договору від 17.09.2011р. позивачем 22.09.2011р. було передано відповідачу на зберігання насіння соняшника врожаю 2011р., на підставі чого було складено накладну №1 до договору №1 з позначкою у графі „кількість" - „приблизно 15т.". Вказане не заперечується представниками сторін.

Відповідно до п.п.2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з ч.1 ст. 2 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" всі юридичні особи зобов'язані вести бухгалтерський облік та фінансову звітність згідно з законодавством, а у ч.1 ст. 9 вказаного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Частиною 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, що накладна №1 від 22.09.2011р. не відповідає вимогам статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, оскільки вищевказана накладна повинна бути первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому відсутність в ній визначення чіткої одиниці виміру переданого товару на зберігання не може вважатись доказом передачі на зберігання відповідачу саме 15 тон насіння. При цьому, як СФГ „Україна" зазначає у своїй позовній заяві, позивач зважив лише одну площадку ПТС-12, вага якої склала 5340 кг, а інші дві площадки не зважувались, а вага насіння на них була визначена орієнтовано на першу.

Таким чином, апеляційний господарський суд не приймає до уваги накладну №1 від 22.09.2011р. як належний та допустимий доказ, оскільки у вказаній накладній відсутні обов'язкові реквізити, необхідні для даної форми документу.

При цьому, колегія суддів зауважує, що надана позивачем накладна №1 від 22.09.2011р. не може бути доказом передачі встановленого в ній насіння соняшника відповідачу за договором без номера від 17.09.2011р., оскільки в накладній вказано, що насіння передано за договором №1 без дати, який за поясненнями сторін між ними не укладався.

Окрім того, апеляційний господарський суд зауважує, що неможливість встановлення точної ваги насіння соняшника, яке було завезено позивачем на склад відповідача також встановлена постановою Начальника Біляївського РВ ГУМУС України в Одеській області Драганом О.В. від 12.07.2012р.

Також апеляційний господарський суд не приймає до уваги надану позивачем прибуткову накладна №Ук-0000001 від 22.09.2011р., як доказ збирання з поля саме 15 тон насіння соняшника, яке в подальшому було надано на відповідальне зберігання відповідачу, оскільки, по-перше, у рядку назва даної прибуткової накладної вказано соняшник, у зв'язку з чим неможливо встановити, було зібрано насіння чи рослини, а по-друге, оскільки вказана прибуткова накладна складена позивачем одноособово.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про неможливість встановлення кількості переданого позивачем на зберігання насіння соняшника за договором від 17.09.2011р., оскільки позивачем не надано належним чином оформлених первинних документів, підтверджуючих належну передачу на зберігання товару та прийняття його зберігачем із встановленням його кількості, в розумінні ст.32-34 ГПК України.

Щодо позовних вимог СФГ „Україна" в частині стягнення з відповідача неодержаного прибутку у сумі 10000 грн. колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) повинні враховуватися заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Ця норма зобов'язує кредитора своєчасно отримувати докази щодо здійснення конкретних заходів для забезпечення отримання доходів.

Це положення орієнтує потерпілу сторону на необхідність доведення фактів, які б підтверджували, що потерпілий кредитор дійсно планував отримати відповідні доходи, все зробив для їх отримання, мав для цього всі можливості і неодмінно отримав би такий доход, якби договір був виконаний належним чином.

При визначенні розміру втраченої вигоди повинні враховуватися тільки точні дані, які безспірно і достовірно підтверджують існування реальної можливості отримання грошових сум або іншого майна, в тому випадку, якби зобов'язання було виконане боржником належним чином. Її розмір повинен бути підтверджений обґрунтованим розрахунком, а також відповідними доказами. Тобто втрачена вигода розглядається як гарантований, безумовний і реальний доход.

Вищий господарський суд України рекомендує господарським судам у визначенні розміру збитків в частині упущеної вигоди виходити з показників, які звичайно характеризують доходи потерпілої сторони.

Тягар доведення наявності і обґрунтування розміру втраченої вигоди покладається на позивача, який повинен довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Таким чином, незважаючи на те що неодержаний прибуток - це результат, який не наступив, вимоги про відшкодування збитків у вигляді втраченої вигоди теж повинні бути належним чином обґрунтовані, підтверджені конкретними підрахунками і доказами на підкріплення реальної можливості отримання потерпілою стороною відповідних доходів у разі, якби друга сторона виконала свої зобов'язання належним чином.

Апеляційний господарський суд вважає, що позивачем не доведено належним чином розміру збитків в частині неодержаного прибутку, а також факту того, що позивач міг і повинен був отримати визначені доходи і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неотриманого прибутку в сумі 10000 грн. є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд приходить до висновку про недоведеність та безпідставність позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача суми заподіяних збитків у розмірі вартості насіння та збитків у вигляді неодержаного прибутку, оскільки позивачем не доведено належним чином наявність жодних вищеперелічених елементів складу цивільного правопорушення для відшкодування збитків та неодержаного прибутку.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства „Україна" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 25 лютого 2013 року у справі №916/19/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу Селянського фермерського господарства „Україна" - без задоволення.

Стягнути з Селянського фермерського господарства „Україна" (67600, Одеська область, Біляївський район, с. Кам'янка, вул. Кишинівська, 4, код ЄДРПОУ 209331071) до державного бюджету України (отримувач коштів: ГУ ДКСУ в Одеській області; код ЄДРПОУ отримувача: 37607526; банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області; МФО 828011; № рахунку: 31217206782002; код бюджетної класифікації 22030001 „Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050), символ звітності 206; код ЄДРПОУ суду 26016990) 55 (п'ятдесят п'ять) грн. 25 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням реквізитів сторін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 15 квітня 2013 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов М.В. Михайлов А.І. Ярош