Рішення № 30668809, 12.04.2013, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2013 року Справа № 925/150/13-г

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Спаських Н.М. з секретарем судового засідання Волна С.В., за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Крупа Р.А. - за довіреністю;

третя особа: ПСП "Веселий Хутір" - не з"явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕХНІК ЕНЕРДЖІ" до публічного акціонерного товариства "Велика Бурімка" про стягнення 274 091,61 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 274 091,61 грн. санкцій, які складаються з 182 272,36 грн. як 30% річних; 3 303,33 грн. інфляційних та 91 819,25 грн. пені на підставі прострочення виконання відповідачем укладеного між сторонами договору № 07-02-2011 ЛБ купівлі-продажу на умовах відстрочення платежу від 15.02.2011 року. У складі удових витрат позивач також просить стягнути з відповідача 4 200,00 грн. адвокатських витрат. В першому судовому засіданні представник позивача свої вимоги підтримав повністю та просить їх задовольнити. В решту засідань представник позивача не з'являвся, направленими суду клопотаннями просить розгляд справи проводити без своєї участі. 05.04.2013 року позивачем подано заяву про збільшення та уточнення позовних вимог до стягнення 182 230,00 грн. як 30% річних, 3 303,33 грн. інфляційних, 91 798,07 грн. пені через допущені математичні помилки при обрахунку позовних вимог та зміни у періодах нарахування платежів. Дану заяву суд приймає до розгляду як подану в порядку ст. 22 ГПК України.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали з мотивів, що договір між сторонами є недійсним і вважають, що вини відповідача у невиконанні зобов'язання, що стало підставою для нарахування санкцій немає.

Представник третьої особи в засідання жодного разу не з'явився, доказів проведення розрахунку за позовними вимогами замість відповідача суду не надав.

Заслухавши доводи та пояснення представників відповідача по справі, дослідивши наявні у справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, оглянувши оригінали документів, суд задовольняє позов частково з наступних підстав:

У відповідності до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі договору купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу № 07-02-2011 ЛБ від 15 лютого 2011 року (а.с.14), за умовами якого позивач (продавець) продає, а відповідач ( покупець) купує насіння ( п. 1.1 договору).

Товар поставляється за накладними та належної якості. Всі рахунки та накладні, виписані в період дії договору, є його невід'ємною частиною. Товар може передаватися відповідачу партіями.

Розділом 4 договору сторонами спеціально погоджено, що приймання товару по кількості і якості проводиться у момент його передачі від продавця. Покупець зобов'язаний перевірити якість товару та негайно заявити про виявлені недоліки, оформивши це актом за обов'язкової присутності представника позивача. Якщо протягом 3х робочих днів до позивача не надходить претензій з приводу якості товару, то товар відповідачем вважається прийнятим і є таким, що відповідає всім вимогам.

Право власності на товар переходить до відповідача після передачі товару та підписання документів про прийом товару.

Пунктом 5.3. договору передбачено, що оплата товару проводиться відповідачем наступним чином :

- 86965,45 грн. сплачується до 20 березня 2011 року;

- 550283,87 грн. сплачується до 01.11.2011 року.

За правовою природою даний договір є договором купівлі-продажу і відповідає вимогам статті 655 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Загальні умови виконання господарських зобов'язань визначені статтею 193 Господарського кодексу України, згідно з якою суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначена стаття узгоджується з приписами статті 526 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Крім того, в силу статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

З пояснень представників сторін вбачається, що договір купівлі-продажу між сторонами виконувався, з чого випливає, що сторонами було досягнуто згоди з усіх істотних умов, які необхідні для укладення та виконання договорів даного виду.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 16 травня 2012 року у справі № 12/5026/200/2012 за позовом між тими ж сторонами про стягнення боргу, з відповідача на користь позивача було стягнуто 550 284,64 грн. основного боргу за товар, 10 048,35 грн. пені, 19 426,54 грн. як 30 % річних, 550,28 грн. інфляційних та 110 056,93 грн. штрафу на підставі договору № 07-02-2011 ЛБ купівлі-продажу товару на мовах відстрочення платежу від 15.02.2011 року, яким обґрунтовано і позовні вимоги у даній справі.

У відповідності до ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду при розгляді однієї справи, не доводяться знову при розгляді спорів за участі тих же сторін.

Рішенням по справі № 12/5026/200/2012 судом було встановлено, що між сторонами було укладено договір № 07-02-2011 ЛБ купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 15.02.2011 року, на виконання якого позивач поставив відповідачу товар за накладними та довіреностями на суму 637 249,32 грн. за період березня-квітня 2011 року.

За товар відповідач сплатив позивачу лише першу частину боргу в розмірі 86 964,68 грн., а залишок боргу в сумі 550 284,64 грн. було примусово стягнуто з відповідача судовим рішенням у справі № 12/5026/200/2012.

За порушення виконання грошового зобов'язання з відповідача на користь позивача також було стягнуто 10 048,35 грн. пені, 19 426,54 грн. як 30 % річних, 550,28 грн. інфляційних та 110 056,93 грн. штрафу. Нарахування цих платежів за договором між сторонами судом було визнано правомірним.

Доводи відповідача про те, що зобов'язання за договором № 07-02-2011 ЛБ купівлі-продажу товару на умовах відстрочення платежу від 15.02.2011 року було закрито взаємозаліком по поставці соняшника, суд при вирішенні спору у справі № 12/5026/200/2012 не взяв до уваги.

В даний час по виконанню судового рішення у справі № 12/5026/200/2012 відкрито виконавче провадження, про що винесено постанову від 13.07.2012 року (а.с. 21).

На вимогу суду у даній справі позивачем було надано копію позовної заяви із розрахунками позовних вимог та вказаними періодами нарахувань по стягненню 10 048,35 грн. пені (за період з 02.11.2011 року по 14.12.2011 року), 19 426,54 грн. як 30 % річних (за період з 02.11.2011 року по 14.12.2011 року), 550,28 грн. інфляційних (за листопад 2011 року) та 110 056,93 грн. штрафу, яка позивачем подавалася у справу № 12/5026/200/2012.

З урахуванням уточнених позовних вимог згідно клопотання від 02.04.2013 року № 01/2013/1, позивач у даній справі просить суд стягнути з відповідача 182 230,00 грн. як 30% річних, 91 798,07 грн. пені та 3 303,33 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України та умов договору між сторонами про відповідальність за невиконання зобов'язання по оплаті товару.

Розглянувши дані вимоги, судом було встановлено наступне:

У відповідності до розділу 8 договору між сторонами, позивачем та відповідачем по справі було погоджено, що строк позовної давності для стягнення штрафних санкцій становить 5 років з часу підписання договору. А також відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за даним договором здійснюється протягом п'яти років (п. 8.3. договору).

З цих підстав нарахування пені не припиняється через шість місяців з дня виникнення права на пеню.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до п. 8.6. договору купівлі-продажу між сторонами від 15.02.2011 року встановлено, що за прострочення оплати товару за користування коштами продавця на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач сплачує позивачу 30% річних.

Оскільки сторонами з приводу розміру відсотків річних було досягнуто спеціальної згоди у договорі, то позивач має право вимагати з відповідача сплати 30% річних на суму простроченого до сплати боргу.

В ході розгляду справи за наданими відповідачем документами було з'ясовано, що 18.01.2013 року відповідачем на користь позивача у добровільному порядку було сплачено 62 000,00 грн. на погашення заборгованості за рішенням суду по справі № 12/5026/200/2012, як вказано у призначенні платежу (а.с. 138), що також визнає і позивач уточненим розрахунком позовних вимог.

Суд не приймає заперечення відповідача про те, що позивач повинен був всі отримані кошти на погашення боргу по рішенню у справі № 12/5026/200/2012 в першу чергу спрямовувати на погашення санкцій, а потім на погашення основного боргу за насіння, оскільки у призначеннях платежу при сплаті боргу відповідач сам не визначав конкретно, на погашення саме якого виду боргу він перераховує кошти.

Пунктом 6.1. договору сторонами було передбачено право позивача на самостійне визначення напрямків зарахування отриманих сум від відповідача в якості розрахунків за договором між сторонами, якщо відповідач не посилається у призначенні платежу на номер і дату договору між сторонами. Після прийняття судового рішення про стягнення боргу, у призначеннях платежів відповідач посилався лише на номер справи для перерахування коштів позивачу, що вбачається також і з документів, які надані органом ДВС на запит суду.

У відповідності до ст. 534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором:

1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;

2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка;

3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

На підставі викладеного, позивач вправі без спеціального погодження із відповідачем зараховувати його кошти на погашення боргу у такій черговості, коли в першу чергу погашається неустойка, а в останню - основний борг, оскільки сторони не погодили у договорі іншого порядку зарахування, а у призначеннях платежів на часткову сплату боргу відповідач сам не визначався із напрямком зарахування сплачених коштів. Відповідач не вправі вимагати на сьогоднішній день від позивача спеціального із собою погодження порядку зарахування вже сплачених відповідачем коштів - про це не існує відповідної норми законодавства.

Суд відхиляє заперечення представника відповідача про те, що позивач не мав права самостійно проводити розподіл сум коштів, які надходили йому від відповідача на погашення боргів, через перебування у правовому полі дії ЗУ "Про виконавче провадження" і всі дії по розподілу боргу повинна проводити лише виконавча служба. При цьому суд враховує, що частину боргу в розмірі 620 000,00 грн. за рішенням у справі № 15/5026/200/2012 відповідач сплатив шляхом самостійного формування платіжного доручення на сплату, а не ДВС стягнула ці кошти примусово із рахунку відповідача. Чорнобаївський відділ ДВС також надав докази (лист від 08.04.2013 року № 1769) про те, що відповідач квитанціями через касу банку самостійно сплачував борги за іншими рішеннями судів, які приймалися про стягнення боргу з відповідача на користь позивача і сам визначав у призначеннях платежів, на погашення боргу за яким судовим рішенням відповідач спрямовує кошти (без розподілу цих сум на борг та санкції). Відповідач помиляється у своїх доводах про те, що якщо за зведеним виконавчим провадженням відділ ДВС суму стягнутих коштів повинен був би розподілити пропорційно на всіх стягувачів, то і позивач повинен суми коштів, отримані від відповідача, ділити пропорційно на всі складові частини боргу, а не закривати спочатку один платіж повністю, а потім інший, як передбачає ст. 534 ЦК України. Іншого режиму зарахування коштів від боржника ніж визначено даною статтею, чинним законодавством не передбачено. Пропорційність задоволення вимог кредиторів у виконавчому провадженні та порядок зарахування кошів на погашення боргу в порядку ст. 534 ЦК є різними речами.

Суд також враховує, що відповідач ніколи не вирішував питання із позивачем про зміну призначень платежу, за якими він спрямовував кошти на погашення боргу перед позивачем за судовими рішеннями. Такі питання вправі вирішувати між собою лише сторони по справі, а не суд повинен робити оцінку тому, що в дійсності відповідач мав на увазі при формуванні рядку призначення платежу у своєму платіжному дорученні, яке вже виконано.

Математичний розрахунок 30% річних в розмірі 182 230,00 грн. на суму боргу у розмірі 550 284,64 та 84 174,07 грн. за період з 15.12.2011 року по 04.02.2013 року, наведений у клопотанні позивача, яке зареєстровано судом 05.04.2013 року, є вірним, а за належним розрахунком інфляційних їх сума становить лише 3 301,71 грн. (550284,64 х 1,006 - 550 284,64) за період з 01.12.2011 року по 30.05.2012 року.

У відповідності до п. 8.2. договору між сторонами, за прострочення виконання зобов'язання відповідач повинен сплатити на користь позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення. За угодою сторін нарахування пені здійснюється протягом 5 років і строк позовної давності для її стягнення теж встановлюється на п"ять років.

У відповідності до ст. 230 ГК України до штрафних санкцій відносяться неустойка, штраф, пеня.

За період з 15.12.2011 року по 22.03.2012 року із суми боргу в розмірі 550 284,64 грн. позивач мав право нарахувати 23134,56 грн. пені, однак нарахував лише 23 071,36 грн. і змін до позовної вимоги в цій частині не зробив.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача 30% річних, пені та інфляційних суд враховує, що за період з 14 вересня 2012 року по 25 січня 2013 року щодо кредиторських вимог до відповідача по справі ПАТ "Велика Бурімка" діяв мораторій на стягнення і нарахування пені, відсотків річних та інфляційних, а тому позивач має право на стягнення з відповідача цих платежів лише у частковому розмірі, виходячи з такого:

Мораторій введено ухвалою господарського суду Черкаської області від 14.09.2012 року у справі № 04/5026/1346/2012 про визнання ПАТ "Велика Бурімка" банкрутом. Скасовано мораторій ухвалою від 25 січня 2013 року у справі № 05/04/5026/1346/2012 внаслідок припинення провадження у справі.

У відповідності до ст. 12 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

У відповідності до ст. 19 цього ж Закону у новій редакції, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

У відповідності до ч. 3 ст. 5 ЦК України - якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З огляду на дану норму суд відхиляє доводи відповідача про те, що після набрання чинності ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (19.01.2013 року) він має право на застосування мораторію на всі нараховані йому позивачем платежі за попередні періоди до 19.01.2013 року на підставі ч. 2 ст.5 ЦК України про пом'якшення відповідальності, яке в даному випадку не має місця.

Виходячи з викладеного, позивач має право на нарахування 30% річних лише за період з 15.12.2011 року по 18 січня 2013 року (з 19 січня 2013 року набула чинності нова редакція ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" і мораторій поширився також і на інфляцію та проценти річних), а також за період з 26 січня 2013 року (скасування мораторію ухвалою суду) по 04.02.2013 року (обраний позивачем кінцевий період нарахування).

550284,64 грн. 15.12.2011-17.01.2013 (399 днів) 30%

550284,64 х 30% : 365 х 399 = 180 463,21 грн.

84 174,07 грн. 18.01.2013 (1 день) 30% (з 19.01.2013 року мораторій поширюється на проценти річних та інфляцію).

84 174,07 х 30% : 365 х 1 = 69,18 грн.

84 174,07 грн. 26.01.2013-04.02.2013 (9 днів) 30%

84 174,07 х 30% : 365 х 9 = 622,66 грн.

Загальна сума процентів річних складає лише 181 155,05 грн.

Щодо пені позивач має право проводити лише такі нарахування:

Мораторій введено ухвалою від 14 вересня 2012 року і він поширюється на нарахування пені.

550284,64 грн. 15.12.2011-22.03.2012 (98 днів) 15,5 %

550284,64 х 15,5% : 365 х 98 = 22 900,89 грн.

550 284,64 грн. 23.03.2012-13.09.2012 (174 дня) 15 % (з 14.09.2012 введено мораторій, який поширюється на пеню).

880 284,64 х 15% : 365 х 174 = 39 349,12 грн.

84 174,07 грн. 26.01.2013-04.02.2013 (9 днів) 15% (після скасування мораторію)

84 174,07 х 15% : 365 х 9 = 311,33 грн.

Загальна сума пені складає 62 561,34 грн.

За клопотанням відповідача суд вважає за можливе зменшити суму пені до стягнення ще на 10 000,00 грн. з урахуванням такого:

На підставі ст. 83 ГПК України та ч. 3 ст.551 ЦК України у виняткових випадках суд має право зменшити розмір неустойки (в даному випадку пені), якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Пунктом 3.17.4. постанови Пленуму ВГСУ від 26 грудня 2011 року N 18

"Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" роз'яснено, що при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

При зменшенні пені на 10 000,00 грн. суд враховує те, що відповідач вживає заходи до погашення боргу за рішенням у справі № 12/5026/200/2012 і станом на час розгляду справи основний борг становить лише 84 174,07 грн.; загальна сума стягнення санкцій та інших платежів виходячи з умов договору купівлі-продажу між сторонами від 15.02.2011 року № 07-02-2011 ЛБ для відповідача становитиме вже близько 400 000,00 грн., що складає більше половини ціни договору (637 249,32 грн.). За прострочення розрахунків за договором позивач застосовує всі можливі санкції та стягнення, що збільшує фінансове навантаження на відповідача без забезпечення цих грошових коштів товарооборотом. Відповідач має й інші боргові зобов'язання перед позивачем за рішеннями у справах № 15/5026/99/2012 та 06/5026/100/2012, які відповідач також сплачує. Позивач не надав суду доказів того, що внаслідок невиконання зобов'язань відповідачем за договором купівлі-продажу між сторонами він поніс збитки, однак суд враховує також і те, що відповідач добровільно уклав договір купівлі-продажу між сторонами від 15.02.2011 року № 07-02-2011 ЛБ на умовах застосування занадто агресивних санкцій щодо себе на випадок порушення зобов'язання, а тому повинен його виконувати.

Таким чином, суд вважає за можливе зменшити розмір пені на 10 000,00 грн. і до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить лише 52 561,34 грн. пені.

Щодо інфляційних позивач має право проводити такі нарахування:

Мораторій на нарахування і стягнення інфляційних поширюється на позивача з 19.01.2013 року за новою редакцією ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Тому обраний позивачем період для розрахунків інфляційних під дію мораторію не потрапляє. Однак позивач допустив математичну помилку у розрахунках і за належним розрахунком сума інфляційних становить лише:

550 284,64 грн. з 01.12.2011 - 30.05.2012 1,006 (сукупний індекс)

550284,64 х 1.006 - 550284,64 = 3 301,71 грн.

Відповідач не надав суду доказів проведення розрахунку із позивачем за позовними вимогами, а тому до стягнення з відповідача на користь позивача належить 181 155,05 грн. як 30% річних, 52 561,34 грн. пені, 3 301,71 грн. пені, що в загальній сумі складає 237 018,10 грн.

Доказів проведення розрахунків на виконання рішення у справі № 12/5026/200/2012 у більшій сумі, ніж сплата 620 000,00 грн., відповідач суду не надав.

Відповідачем не було надано суд ніяких доказів про те, що 1 055 492,06 грн. коштів, які були сплачені відповідачем позивачу і про що Чорнобаївський відділ ДВС надав відповідачу довідку від 18.03.2013 троку № 1109 (а.с. 137), були зараховані на погашення боргу саме по справі № 12/5026/200/2012, що б вплинуло на базу нарахування пені, інфляційних та процентів річних.

На запит суду Чорнобаївський відділ ДВС надав суду довідку від 08.04.2013 року № 1769 з копіями квитанцій про сплату відповідачем боргу на користь позивача, з яких вбачається, що у призначеннях платежу відповідач вказував, за яким судовим рішенням він сплачує кошти на погашення боргу. На погашення боргу по рішенню у справі № 12/5026/200/2012 було сплачено лише 62 000,00 грн. за платіжним дорученням № 23 від 18.01.2013 року, яке було враховано позивачем при перерахунку сум позовних вимог.

Суд відхиляє заперечення представників відповідача про те, що на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України стягнення відсотків річних та інфляційних можливе лише разом із одночасним стягненням суми боргу, що вже відбулося у рішенні по справі № 12/5026/200/2012. При цьому суд виходить з такого:

1. Таке твердження із норми ч. 2 ст. 625 ЦК України прямо не випливає.

2. Принцип одноразовості стягнення чинним ЦК України встановлено лише для штрафу ст. 549 ЦК України, до якого інфляційні та проценти річних згідно ст. 625 ЦК не відносяться.

3. Ст. 625 прямо дозволяє проводити розрахунок інфляційних та процентів річних за весь період прострочення боргу, а у відповідності до ст. 599 ЦК зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд не вважає, що для стягнення відсотків річних та інфляційних позивачу слід було пред'являти відповідачу окрему вимогу. Такою вимогою може бути і позовна вимога, оскільки ст. 530 ЦК України для встановлення строку виконання зобов'язання регулює лише питання про строк виконання основного зобов'язання, а не строки сплати санкцій чи інших платежів за наслідками прострочення виконання основного зобов'язання.

Також відповідач у запереченнях на позов вказує суду на те, що у п. 8.6. договору купівлі-продажу від 15.02.2011 року сторони фактично домовилися не про розмір процентів річних за ст. 625 ЦК України, а про розмір відсотків за користування грошовими коштами в порядку ст. 536 ЦК, а тому позивач не має права нараховувати інфляційні та проценти річних.

Відповідач не заявляв вимоги про тлумачення змісту правочину щодо п. 8.6. договору.

В даному питанні суд вважає, що вирішальним є вказівка у тексті п. 8.6. договору на ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому сторони домовилися саме про встановлення 30% річних на підставі цієї норми, а не мали намір домовитися про розмір відсотків за користування грошовими коштами в порядку ст. 536 ЦК України.

З підстав викладеного суд відхиляє доводи відповідача про незаконність нарахування позивачем 30% річних та інфляційних на підставі ст. 625 ЦК України.

На заперечення відповідача про відсутність власної вини (через арешти рахунків на виконання зведеного виконавчого провадження та мораторію у справі про банкрутство) у несвоєчасній сплаті боргу позивачу, що потягнуло за собою нарахування позивачем всіх санкцій, передбачених договором купівлі-продажу, суд констатує, що несвоєчасний розрахунок відповідача із власними іншими кредиторами не звільняє відповідача від відповідальності перед позивачем, який також є його кредитором. Відповідач не довів настання об'єктивно невідворотних обставин, які завадили йому проводити своєчасні розрахунки. Договір купівлі-продажу із позивачем, яким передбачено значні санкції за порушення договірного зобов'язання, відповідач підписав добровільно. Відсутність коштів для належного виконання грошових зобов'язань є страхом і ризиком комерційної діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта, а не підставою для звільнення його від відповідальності.

У відзиві на позовну заяву (а.с. 128-132) відповідач просить суд вийти за межі позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 83 ГПК України та визнати договір між сторонами № 07-02-2011 ЛБ від 15.02.2011 року недійсним, як такий, що суперечить вимогам ЗУ "Про акціонерні товариства".

Суд відхиляє дане клопотання, виходячи з такого:

У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Відповідачі не наділені правом заявляти подібні клопотання.

У відповідності до ст.71 ЗУ "Про акціонерні товариства" (в редакції станом на час укладення між сторонами по справі договору купівлі-продажу від 15.02.2011 року) особою, заінтересованою у вчиненні акціонерним товариством правочину, вважається посадова особа органів товариства; член її сім'ї - чоловік (дружина), батьки (усиновителі), опікун (піклувальник), брат, сестра, діти та їхні чоловіки (дружини); юридична особа, в якій частка, що належить посадовій особі органів товариства, членам її сім'ї, становить 25 і більше відсотків; акціонер, який одноосібно або разом із членами сім'ї володіє 25 і більше відсотками простих акцій товариства, якщо зазначена особа (особи - разом або окремо) відповідає принаймні одній із нижченаведених ознак:

1) є стороною такого правочину або є членом виконавчого органу юридичної особи, яка є стороною правочину;

2) отримує винагороду за вчинення такого правочину від товариства (посадових осіб товариства) або від особи, яка є стороною правочину та ні.

У відповідності до ст. 72 цього ж Закону, правочин, вчинений з порушенням вимог статті 71 цього Закону, може бути визнано судом недійсним.

Однак, жодними документами, наданими у справу, відповідачем не доведено, що результатом виконання агентського договору від 28.01.2011 року (а.с. 139) між ПАТ "Велика Бурімка" та Міхель Г.А., який одночасно є Головою наглядової ради ПАТ "Велика Бурімка" стало укладення саме договору купівлі-продажу між сторонами у справі № 07-02-2011 ЛБ від 15.02.2011 року, за що Міхель Г.А. отримав винагороду.

Судом відхилено всі клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до часу розгляду іншої справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу між сторонами у справі № 07-02-2011 ЛБ від 15.02.2011 року, оскільки фактично ці клопотання спрямовані лише на затягування розгляду справи, а сам відповідач ще навіть остаточно не визначився у підставах для визнання договору недійсним та не уточнив свої позовні вимоги в іншій справі за позовом відповідача про визнання вказаного договору недійсним.

На підтвердження письмових пояснень (а.с. 99) від 19.03.2013 року про 11 підстав для визнання договору між сторонами недійсним відповідач не надав суду жодних доказів, за якими суд у даній справі міг би оцінити недійсність договору, якщо така має місце.

Відповідач також заявив про невідповідність підпису свого представника на договорі купівлі-продажу № 07-02-2011 ЛБ від 15.02.2011 року (клопотання а.с. 142), але в подальшому цього не доводив.

Чергове клопотання відповідача про направлення всієї справи до апеляційного суду та про зупинення провадження у справі (а.с. 141) до часу розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги відповідача на ухвалу господарського суду Черкаської області від 19.03.2013 року про відмову у прийнятті зустрічного позову до розгляду, суд також відхиляє з мотивів, що наданою відповідачем ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.04.2013 року апеляційний суд не витребовував у суду першої інстанції всю справу для розгляду апеляційної скарги. Дане клопотання суд також розцінює як подане у справу з метою затягування її розгляду.

На підставі викладеного, позов підлягає до часткового задоволення і з відповідача на користь позивача слід стягнути 181 155,05 грн. як 30% річних, 52 561,34 грн. пені, 3 301,71 грн. інфляційних.

В частині стягнення адвокатських витрат у розмірі 4 200,00 грн. суд у задоволенні даної вимоги відмовляє, виходячи з такого:

У відповідності до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оригінал свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю на Бонтлаб В.В. (а.с. 29) суду не пред'являвся.

Договір № 18/2013 про надання адвокатських (правових) послуг від 21.01.2013 року (а.с. 23) укладено із фізичною особою-підприємцем Бонтлаб В.В., який не приймав участі у розгляді справи.

Суду не надано ніякого обґрунтування з приводу розумності адвокатських витрат у розмірі 4200,00 грн. та їх розрахунку із посиланням на встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження, вартість економних транспортних послуг, час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, вартість оплати послуг адвокатів, яка склалася у регіоні, наявні відомості статистики про ціни на ринку адвокатських послуг, тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на послуги адвоката, надає сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Ні адвокат Бонтлаб, ні інший представник позивача не з'являлися у останні судові засідання, що затягувало розгляд спору, оскільки суд повинен був через переписку із позивачем з'ясовувати додаткові питання, які виникали у суду після кожного поданого у справу заперечення і доводу з боку відповідача.

На підставі викладеного, позивач не довів наявність підстав та обґрунтованість стягнення з відповідача витрат на адвокатську допомогу у розмірі 4200,00 грн.

На підставі статті 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню лише понесені позивачем судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог - 4 940,38 грн. (з урахуванням зменшеної суми пені за рішенням суду) на відшкодування судового збору.

Керуючись статтями 49, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Велика Бурімка", ідентифікаційний код 00486818, Черкаська область, Чорнобаївський район, с. Велика Бурімка на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Технік Енерджі", ідентифікаційний код 35076670, м. Київ вул. Ямська, 28А ---- 181 155,05 грн. як 30% річних, 52 561,34 грн. пені, 3 301,71 грн. інфляційних та 4 940,36 грн. на відшкодування судового збору.

3. В решті вимог у задоволенні позову відмовити повністю через безпідставність нарахування, а у стягненні 10 000,00 грн. пені внаслідок зменшення її за рішенням суду.

Наказ видати .

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів.

Повне рішення складено 15 квітня 2013 року

Суддя Н.М. Спаських