Постанова № 30658395, 28.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" березня 2013 р. справа № 2а/0470/6811/12

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Малиш Н.І.

суддів: Щербака А.А. Дурасової Ю.В.

при секретарі судового засідання: Стельмашовій Я.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровськ апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротранснафта" на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2012року у справі №2а/0470/6811/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпротранснафта" до Дніпродзержинської об'єднаної Державної податкової інспекції в Дніпропетровській області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, встановлення вісутності компетенції, збов'язання утриматись від вчинення пенвних дій, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпротранснафта» звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції в Дніпропетровській області Державної податкової служби ( з урахуванням змінених позовних вимог) про скасування податкових повідомлень-рішень від 13.06.2012р. №0000170220, від 13.06.2012 р. №0000160220; встановлення відсутності компетенції Дніпродзержинської ОДПІ з тлумачення змісту правочинів і визнання їх недійсними і нікчемними; зобов'язання відповідача утриматись від вчинення певних дій.

Позовні вимоги обгрунтовані незгодою з оскарженими рішеннями відповідача, які прийняті за результатами перевірки та висновками відповідача щодо відсутності реальності операцій з контрагентом ТОВ «Байкара», оскільки позивач здійснював реальні товарні операції та отримувало товар від постачальника, що піджтверджується первинними документами. Крім того у відповідача відсутні повноваження, відповідно до норм чинного законодавства, встановлення перевіркою недодержання позивачем норм цивільного законодваства при укладенні правочинів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2012р. у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду. позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Скарга обгрунтована порушенням судом першої іенстанції норм процесуального та матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

У судовому засіданні представники позивача апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з підстав в ній викладених.

Представник відповідача до суду не з'явився. Про день, місце та час розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є належний доказ, що дає судові підстави для застосування положень частини 4 статті 196 КАС України.

Заслухавши представників позивача, доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено реальність здійснення господарських операцій з контрагентом ТОВ «Байкара».

Колегія суду не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було проведено позапланову перевірку позивача за результатами якої складено акт від 28.05.2012р. №1295/55/22-507/34827716 „Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ „Дніпротранснафта" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податок на додану вартість за період з 01.04.2011 р. по 30.09.2011р.

Перевіркою встановлене порушення позивачем: п.п.14.1.36, п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.2, п.п.135.4.1 п.135.4 ст.135, п.137.1 ст.137, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6, п.п.138.8.1 п.138.8 ст. 138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 153965 грн., в тому числі: II квартал 2011 року - 100405 грн.; III квартал 2011 року - 53560 грн.; п.44.1, п.44.3, п.44,5 п.44.6 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.4, п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.10, п.201.11 ст.201 ПК України, за результатами чого донараховано податку на додану вартість на загальну суму 369 552 грн., в тому числі: квітень 2011 року - 221905 грн., травень 2011 року - 40853 грн., червень 2011 року - 31329 грн., липень 2011 року - 17571 грн., серпень 2011 року - 51129 грн., вересень 2011 року - 6765грн.

До такого висновку перевіряючи прийшли з тих підстав, що контрагент позивача - ТОВ «Байкара» здійснювало господарські операції, які укладені в порушення ч. 1 ст. 203 ЦК України, їх зміст суперечить інтересам держави і суспільства.. Зазначені правочини не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними (п. 5 ст. 203 ЦК України). Товар (роботи, послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України. ТОВ «Байкара» є посередником ("транзитером") придбаних та реалізованих товарів.

За результатами перевірки відповідачем 13.06.2012р. прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000170220, № 0000160220.

Відповідно до п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку в силу пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як вбачається з матеріалів справи, в перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Бйкара».

Так, відповідно матеріалам справи між позивачем та ТОВ «Байкара» був укладений договір поставки нафтопродуктів від 09.03.2011р. №09/03Б.

За умовами зазначених вище договорів постачальники зобов'язувались поставити та передати у власність позивачу товар - бітум, сировина для виробництва нафтопродуктів, мазут. Відповідно до умов договору, поставка здійснюється транспортом покупця (а.с. 98-99 Т1).

На підтвердження факту здійснення господарських операцій позивачем надано бухгалтерські та податкові документами, а саме: видаткові накладні, рахунки фактури, податкові накладні, акти, виписки з рахунків, товарно-транспортні накладні, договори схову,, договори експедерування, сертифікати відповідності. Факт поставки товару підтверджений товарно-транспортними накладними танадано до матеріалів справи договори про надання транспортних послуг, оскільки за умовами договору, як визначалось вище, поставка здійснюється саме транспортом покупця ( т. 2 а.с. 15-242, т. 3 а.с. 1-246).

Також позивачем була надані інформація ПАТ «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» щодо отримання продукції, яка продавалась позивачу контрагента - саме ТОВ «Байкара» (а.с. 127-150 Т4).

Додтаково до суду апеляційної інстанції позивачем подано висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи придбаної у ТОВ «Байкара» бітуму, сертифікати відповідності та паспорти.

Отже, колегія суду приходить до висновку, що позивачем доведено придбання товару у контрагента, а первинні документи відповідають нормам чинного законодавтсва та дають право позивачу на формування витрат.

Крім того, відповідачем у Акті перевірки не було встановелно невідповіданість первинних документів позивача нормам закону.

Відповідно до п. 14.1.181 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Отже у разі, якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Щодо спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції сумнівів не визначено.

Як зазначено вище, позивачем доведено реальність здійсенення господарської операції з контрагентом ТОВ «Байкара».

Враховуючи той факт, що у позивача як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи (їх копії наявні в матеріалах справи), які підтверджують факт поставки (придбання) товару контрагентом ТОВ «Байкара» на користь позивача, та не встановлено невідповідність первинних документів нормам законодавтсва, посилання суду першої інстанції на необгрунтованість позову щодо скасування рішень відповідача не відповідають нормам матеріального права та є помилковим.

Також відповідачем визнається факт використання позивачем придбаної продукції у господарській діяльності, проте відповідач посилався на те, що такий товар придбаний позивачем з порушенням норм ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України (а.с. 11 Т4).

Щодо позовних вимог позивача про встановлення судом відсутності компетенції відповідача з тлумачення змісту правочинів і визнання їх недійсними і нікчемними та зобовязання утриматись від певних дій (використання будь-яким чином даних Акту перевірки тощо) колегія суду приходить до наступного.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначається Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим кодексом України. Зазначені нормативно-правові акти не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. ст. 203, 215, 216, ЦК України

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Отже колегія суду погоджується з доводами позивача щодо відсутності у відповідача повноважень на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства та повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам.

Проте вимоги позовача щодо встановлення відсутності компетенції по своїй суті є компетенційним, вирішення якого входить до спорів між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини другої ст. 17 КАС), та спорів, що виникають з приводу укладення, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів (за умови, що такий сторонами такого договору є суб'єкти владних повноважень) (пункт 4 частини другої ст. 17 КАС).

Колегія суду вважає, що позивач при оскарженні рішень відповідача може посилатись на відсутність такої компетенції у останнього, а судом може братись такий довод до уваги при перевірці законності оскарженого рішення відповідача.

Крім того, відповідно до Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та з метою забезпечення єдиного порядку відображення результатів документальних перевірок суб'єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, їх філій, відділень та інших відокремлених підрозділів наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 N 984 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 січня 2011 р. за N 34/18772) затверджено Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства.

Відповідно до вказаного Порядку, Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Виходячи з вказаної норми, слід зазначити, що по-перше так як акт перевірки службовий документ то стосується правовідносин посадових осіб відповідача щодо його складання, а по-друге акт є носієм доказової інформації, тобто певних фактичних обставин та є думкою - позицією перевіряючого.

Таким чином колегія суду приходить до висновку, що оскільки акт перевірки є службовим документом, вимоги позивача про зобовязання відповідача утриматись від його використання не грутнтуються на нормах законодавтсва.

Додатково слід зазначити, що використання податковими органами інформації зазначеної у акті перевірки при прийняті рішень, повинні оцінюватись судом при оскарження стороною такого рішенння, з урахуванням норми ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень

Таким чином колегія суду приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпротранснафта" задовольнити частково.

Постанову - скасувати.

Позов задовольнити частково.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції в Дніпропетровській області Державної податкової служби від 13 червня 2012р. №0000160220, від 13 червня 2013р. №0000170220.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 12 квітня 2013року.

Головуючий: Н.І. Малиш

Суддя: А.А. Щербак

Суддя: Ю.В. Дурасова