Постанова № 30658223, 12.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 квітня 2013 року № 826/1367/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Огурцова О.П. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Д-Дизайн Експрес"до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової службипроскасування податкових повідомлень-рішень №0000482220 від 22.01.2013 та №0000472220 від 22.01.2013

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Д-Дизайн Експрес" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000482220 від 22.01.2013 та №0000472220 від 22.01.2013.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.

Податкові зобов'язання позивачу нараховані за результатами позапланової документальної виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ПП "Інтенція" за період з 01.07.2011 по 31.07.2011. Підставою для нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств є визнання податковим органом правочинів укладених між позивачем та ПП "Інтенція" нікчемними.

Позивач, не погоджуючись з такими висновками податкового органу, зазначає, що у період, який перевірявся податковим органом, мав фінансово - господарські відносини з ПП "Інтенція" за договором № 010711 від 01.07.2012, який за твердженням позивача мав реальний характер, та за яким було поставлено товар використаний ним у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку, а документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

У судове засідання 04.04.2013 представник позивача не прибув, через канцелярію суду 04.04.2013 подав клопотання, в якому просив проводити розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, у судовому засіданні 21.02.2013 надав письмові заперечення, у яких просив відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю. Доводи відповідача викладені в письмових запереченнях та наведені його представником під час судового засідання аналогічні доводам та висновкам викладеним в акті перевірки № 18/2-222-36515906 від 04.01.2013, інших доводів, крім зазначених у вказаному акті перевірки представником відповідача не наведено.

Представник відповідача у судовому засіданні 04.04.2013 заперечив проти позовних вимог та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням наведеного суд, заслухавши у судовому засіданні представника відповідача ухвалив продовжити розгляд справи у письмовому провадженні.

Підчас судового розгляду справи, суд,

В С Т А Н О В И В:

В період з 21.12.2012 по 27.12.2012 Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби на підставі наказу № 2156 від 20.12.2012 була проведена позапланова документальна виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Дизайн Експрес" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Інтенція" за період з 01.07.2011 по 31.07.2011.

Перевіркою встановлено порушення підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 326413,00 грн. та порушення пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 283837,00 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

В період з 01.07.2011 по 31.07.2011 ТОВ Д-Дизайн Експрес" мало фінансово - господарські відносини з ПП "Інтенція" за якими задекларувало валові витрати та податковий кредит.

Свідоцтво платника ПДВ ПП "Інтенція" анульоване 22.09.2011 згідно рішення про анулювання від 22.09.2011.

Відповідно до акту про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Інтенція" складеного Алчевською ОДПІ, у підприємства встановлено відсутність необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно - матеріальних цінностей та надання послуг чи здійснення робіт в силу відсутності відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів, що свідчить про відсутність у ПП "Інтенція" адміністративно - господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Також зазначеним актом було встановлено, що господарські операції між ПП "Інтенція" та контрагентами не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності необхідних трудових ресурсів, транспортних засобів та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення такої діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів і транспортних засобів.

З огляду на зазначене податковий орган дійшов висновку про те, що фінансово - господарські взаємовідносини між ТОВ "Д-Дизайн Експрес" та ПП "Інтенція" носять характер нікчемного правочину, оскільки вони не відповідали обов'язковим умовам чинності правочину, а саме, частинам першій, третій та п'ятій статті 203 Цивільного кодексу України, так як суперечили моральним засадам суспільства, волевиявлення учасників не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі та вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а отже правочин укладений між ТОВ "Д-Дизайн Експрес" та ПП "Інтенція" є нікчемним.

За результатами перевірки складено акт № 18/2-222-36515906 від 04.01.2013 на підставі якого прийнято податкові повідомлення - рішення, якими збільшено суму грошового зобов'язання №0000472220 від 22.01.2013 за платежем податок на прибуток приватних підприємств за основним платежем на 326413 грн. та №0000482220 від 22.01.2013 за платежем податок на додану вартість на загальну суму 354 796,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 70959,00 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Д-Дизайн Експрес" не погоджуючись з податковими повідомленнями - рішеннями №0000482220 від 22.01.2013 та №0000472220 від 22.01.2013, та вважаючи їх такими, що підлягають скасуванню звернулось з відповідним позовом до суду.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України принципами адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі.

Суть офіційного з'ясування всіх обставин у справі визначена в частинах четвертій та п'ятій статті 11 цього Кодексу, якими встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Принцип офіційного з'ясування всіх обставин справи зобов'язує суд встановити обставини справи для забезпечення прийняття правосудного рішення, в тому числі незалежно від посилань чи доводів сторін.

При розгляді справи судом було перевірено чи мали операції між позивачем та ПП "Інтенція" реальний товарний характер, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного, подальше використання позивачем отриманих товарів.

При цьому, суд виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, наприклад, у випадку, коли не проводилися самі операції. Також, судом було зобов'язано позивача та відповідача надати всі наявні докази на обґрунтування їх правових позицій.

З матеріалів справи та пояснень представника позивача вбачається, що позивач, у період, який перевірявся податковим органом, мав правовідносини з ПП "Інтенція" за договором № 010711 від 01.07.2012 предметом якого є здійснення поставки товару.

Факт отримання позивачем товару від ПП "Інтенція" за договором № 010711 від 01.07.2012 підтверджується видатковими накладними № 2707.04 від 27.07.2011, № 280703 від 28.07.2011, № 280702 від 28.07.2011, № 280701 від 28.07.2011, № 190701 від 19.07.2011, № 150701 від 15.07.2011, № 040701 від 04.07.2011, № 010701 від 01.07.2011, №290701 від 29.07.2011 та рахунками - фактурами № 050801 від 05.08.2011, № 010701 від 01.07.2011, № 190701 від 19.07.2011, № 280704 від 28.07.2011, № 280702 від 28.07.2011, № 280703 від 28.07.2011, № 280701 від 28.07.2011, копії яких наявні в матеріалах справи

В подальшому товар отриманий від ПП "Інтенція" за договором № 010711 від 01.07.2012 був використаний позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при здійсненні фінансово - господарських відносин з ТОВ "Вест Ойл Груп", ТОВ "Мікол", ТОВ "АВС Синергія", ТОВ "УК МД-Груп", ТОВ "Компанія "АВТО-ДОК", що підтверджується наданими позивачем копіями договорів, видаткових накладних, рахунків - фактур, платіжних доручень, які наявні в матеріалах справи.

Відповідачем доказів, які б спростовували пояснення позивача та наданні ним докази, не надано. Зокрема, відповідачем не надано доказів проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача, та доказів того, що ПП "Інтенція" не відобразило у своїй податковій звітності операції з позивачем, а також, що ним не було сплачено податок на додану вартість з вказаних операцій. Відтак, відповідачем не спростовано доводів позивача та доказів, наявних у матеріалах справи, які доводять товарність та реальність господарських операцій між позивачем та ПП "Інтенція".

Необґрунтованість посилань відповідача на акт № 321/231/37156804 від 10.07.2012 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП "Інтенція" складений Алчевською ОДПІ зумовлюється тим, що під час проведення перевірки за результатами якої було складено зазначений акт, фінансово - господарські взаємовідносини між позивачем та ПП "Інтенція" не досліджувались та назва позивача взагалі не фігурує в зазначеному акті.

Доказів на підтвердження відсутності у ПП "Інтенція" відповідного персоналу, транспортних засобів, приміщень та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності відповідачем суду надано не було.

Водночас суд звертає увагу на наступне.

Підставою для встановлення відповідачем факту порушення позивачем податкового законодавства став висновок про те, що угоди укладені між позивачем та ПП "Інтенція" відповідно до пунктів 1,2 статті 215, пунктів 1,5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність. При цьому жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, зазначена норма права недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, у складі цивільного правопорушення, передбаченого статтею 228 Цивільного кодексу України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Пленум Верховного Суду України у пункті 18 Постанови № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" навів перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими правочинами, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави є, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; право чини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Намір юридичної особи порушити публічний порядок доводиться через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або довіреністю. Наявність мети у такої фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені обвинувальним вироком.

Відповідно до частини четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

З урахуванням положень частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, належним доказом для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, є вирок суду в кримінальній справі ухвалений щодо цієї особи.

Відповідачем будь-яких доказів щодо винесення вироку відносно осіб, причетних до діяльності позивача або його контрагента ПП "Інтенція" суду надано не було, як і не було надано доказів та пояснень на підтвердження фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та його контрагентом ПП "Інтенція" правочинів.

Також відповідачем не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угода укладена між позивачем та ПП "Інтенція" порушує публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямована на заволодіння майном держави.

Крім того, посилання відповідача на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Зазначене підтверджується також положеннями статті 20 Податкового кодексу України, відповідно до якої органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

З огляду на викладене, а також враховуючи той факт, що інших доказів та обґрунтувань, крім зазначених, на підтвердження відсутності у позивача прав на формування податкового кредиту за фінансово - господарськими відносинами з ПП "Інтенція" за договором № 010711 від 01.07.2012 відповідачем суду не надано та не зазначено по причини неможливості їх надання, суд дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП "Інтенція" за договором № 010711 від 01.07.2012 мали реальний товарний характер.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу. Витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Реальність та товарність господарських операцій між позивачем та ПП "Інтенція" за договором № 010711 від 01.07.2012 в ході судового розгляду справи судом було встановлено, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що у позивача було право на формування податкового кредиту та валових витрат по операціях з ПП "Інтенція" за договором № 010711 від 01.07.2012.

Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до частини другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «Булвес» АД проти Болгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки для отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем надано оригінал платіжних доручень про сплату судового збору у сумі 2294,00 грн.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Дизайн Експрес" до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень №0000482220 від 22.01.2013 та №0000472220 від 22.01.2013 - задовольнити повністю.

2.Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби №0000482220 від 22.01.2013 та №0000472220 від 22.01.2013.

3.Присудити з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов'язаннями Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Д-Дизайн Експрес" понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.).

Відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України постанова набирає законної сили після закінчення строку для її апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Огурцов