Ухвала суду № 3065652, 12.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                        К/С  № К-21597/06 – К-24164/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                       УХВАЛА

                                               ІМЕНЕМ УКРАЇНИ                             

12.03.2008 р.                                                                                               м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів                       Ланченко Л.В.

             Нечитайла О.М.

                                  Маринчак Н.Є.

                                Шипуліної Т.М.         

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Куп’янської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області та заступника прокурора Харківської області

на ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 р.

у справі № АС-27/12-06

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Куп’янський цукровий комбінат" 

до Куп’янської об’єднаної державної податкової інспекції у Харківській області

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

                                       ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Харківської області від 20.02.2006р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що бюджетної заборгованості перед платником існувати не може, якщо при придбанні товарів сума податку на додану вартість, як і сама вартість товару, не сплачена. Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку, відповідно право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов’язання зі сплати податку на додану вартість в ціні товару. У період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів штраф та пеня за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань, передбачені ст. 16 та п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» не застосовується, однак суд зазначає, що визначення фінансової санкції в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні на підставі п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» ще не є її застосуванням, а є лише прийняттям рішення про застосування фінансової санкції, тобто декларованим наміром, що не забороняється  Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 р. постанову Господарського суду Харківської області від 20.02.2006 р. скасовано та задоволено позов. Визнано протиправними та нечинними податкові повідомлення-рішення Куп’янської ОДПІ Харківської області від 21.12.2005 р. № 0000702310/3 та № 0001182310/3. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ВАТ «Куп’янський цукровий комбінат» 4,10 грн. судових витрат сплачених при поданні позову та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.  

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ВАТ «Куп’янський цукровий комбінат» було заявлено податок на додану вартість не до повернення (відшкодування) на розрахунковий рахунок, а до зарахування у рахунок майбутніх платежів. В акті перевірки підтверджено правильність формування податкового кредиту та податкового зобов’язання з податку на додану вартість. Податковий кредит підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, постачальники позивача не є фіктивними, суми податкових зобов’язань відображені в податкових деклараціях, податки ними сплачені в установленому порядку, декларація з податку на додану вартість  за березень 2005 року позивачем заповнена належним чином. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Куп’янська ОДПІ та заступник прокурора Харківської області подали касаційні скарги, якими просять скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. У касаційних скаргах податкова інспекція та заступник прокурора посилаються на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме: п.п. 7.7.3 п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в обґрунтування чого зазначає, що зарахування в рахунок майбутніх платежів є різновидом бюджетного відшкодування. Посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, п.п.7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п.п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 19 ст. 1, ст. 9 Бюджетного Кодексу України та виходячи  із приписів вказаних норм податкова інспекція та заступник прокурора роблять висновок про те, що Законом України «Про податок на додану вартість» встановлений прямий взаємозв’язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. Право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов’язання зі сплати податку в ціні товару. Позивач, як покупець товарів, фактично не сплатив суму податку на додану вартість у складі їх ціни. Вважають, що судом апеляційної інстанції порушено норми абз. 24 ст. 1, п. 3 ст.12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ, п.п.17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 р. № 2181-ІІІ, наголошуючи на тому, що у період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів пеня та штраф за порушення строків сплати узгоджених сум податкових зобов’язань, передбачені ст. 16 та п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 не застосовуються. Інші штрафні санкції за порушення правил оподаткування, передбачені Законом № 2181, у період дії мораторію застосовуються на загальних підставах. В обґрунтування порушення судом апеляційної інстанції п. 11 «Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків державними податковими адміністраціями», затвердженого Наказом ДПА України від 11.12.1996 р. № 29, зазначає, що рішення про розгляд повторної скарги ДПА України направлено позивачеві в порядку та в межах строку, передбаченого Законом № 2181 та зазначеного Положення. Судом апеляційної інстанції порушені норми, передбачені п. 1.12 ст. 1, п. 7.7 ст. 7 Закону України № 2181, п. 5.4 «Інструкції про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів), що надходять до бюджетів та державних цільових фондів», затвердженої Наказом ДПА України № 342 від 03.09.2001р. Проведення операцій в особових рахунках платників здійснюється в хронологічному порядку (п. 5.4 Інструкції), податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов’язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення (п. 7.7. Закону),  тому заявлена платником сума бюджетного відшкодування за його бажанням, відображеним у декларації за березень 2005 року № 5098, була зарахована в погашення податкових зобов’язань з податку на додану вартість платника, що виникли після заявленого відшкодування, а саме: плати по договору розстрочення у сумі 74808,15 грн. та податкових зобов’язань за декларацією за квітень у сумі 16637,00 грн.

ВАТ «Куп’янський цукровий комбінат» у своїх письмових запереченнях на касаційну скаргу Куп’янської ОДПІ просить ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу – без задоволення, вважаючи, що судове рішення є законним та обґрунтованим.  

Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту від 05.07.2005 р. № 627/23-00373215 позапланової документальної перевірки позивача з питань правомірності задекларованого до відшкодування податку на додану вартість за період з 01.03.2005 р. по 31.03.2005 р. прийняті спірні податкові повідомлення-рішення:

- від 21.12.2005 р. № 0001182310/3 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 91445 грн.;

 - від 21.12.2005 р. № 0000702310/3 про зменшення позивачеві бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 22883 грн. та визначення фінансових санкцій у розмірі 36578 грн.

Позивачем заявлено бюджетне відшкодування у розмірі 115182 грн., яке за бажанням платника має бути зараховане в рахунок платежів з податку на додану вартість, що відображено у податковій декларації з податку на додану вартість, поданій до Куп’янської ОДПІ 20.04.2005 р.

12.05.2005 р. ВАТ «Куп’янський цукровий комбінат» подало до Куп’янської ОДПІ уточнений розрахунок податкових зобов’язань з податку на додану вартість у результаті самостійно виявлених помилок за березень 2005 року, згідно із яким підприємство збільшило обсяг операцій, що оподатковуються за ставкою 20 %, на 4270 грн., що зумовило зменшення суми бюджетного відшкодування на 854 грн. і така сума склала 114328 грн.

До складу податкового кредиту березня 2005 року був віднесений податок на додану вартість у розмірі 1121383,84 грн., нарахований з вартості придбаних товарів.

Як було встановлено судом апеляційної інстанції, за висновком акту перевірки, на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, визнано неправомірним визначення позивачем до бюджетного відшкодування податку на додану вартість у сумі 114328 грн. в наслідок недотримання підприємством положень п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.304.1997 р. № 168/96-ВР із змінами та доповненнями, оскільки при придбанні товару позивачем сума податку на додану вартість не була сплачена продавцеві, що виключає існування бюджетної заборгованості платником.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту березня 2005р.) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За приписами п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" право на віднесення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу), виникає за правилом першої події: або фактична сплата коштів продавцю в оплату придбаних товарів (робіт, послуг), або отримання податкової накладної в якій зазначені суми ПДВ, що засвідчує факти придбання платником податків товару (робіт, послуг).

Згідно із п.п. 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 цього ж закону  не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону,  відсутність податкової накладної позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Позивачем дотримано вимог законодавства щодо формування податкового кредиту за березень 2005 року. Від продавця товару отримані податкові накладні, що, за приписами законодавства, підтверджують факти придбання позивачем (платником податку) товару (робіт, послуг). За наявності податкових накладних у позивача виникло право на податковий кредит. 

В акті перевірки підтверджено правильність формування податкового кредиту та податкового зобов’язання з податку на додану вартість, правильність заповнення податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2005 року.

У зв’язку з наведеним, доводи податкової інспекції та заступника прокурора щодо порушення судом апеляційної інстанції вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР при вирішенні даної справи не знаходять свого підтвердження.

Згідно із п.п. 7.7.1. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"  від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР  суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до абз. 1, 2 п.п. 7.7.3. п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"  від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (із змінами, внесеними згідно із Законом України від 04.03.1998 р. № 169/98-ВР) у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від’ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Як було достовірно встановлено судом апеляційної інстанції, позивач у порядку, передбаченому п.п. 7.7.2 п. 7.7. ст. 7 вказаного закону, подав до податкового органу податкову декларацію за березень 2005 року, у якій загальна сума від’ємного значення з ПДВ (різниця між сумою податкових зобов’язань та сумою податкового кредиту), з урахуванням поданого уточненого розрахунку,  дорівнювала  114328 грн.

Порушень судом апеляційної інстанції норм п.п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість"  від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, на що посилаються податкова інспекція та заступник прокурора в касаційних скаргах, не встановлено.

Посилання податкової інспекції, як на підставу для зменшення позивачеві суми відшкодування податку на додану вартість за березень 2005 року визначеним позивачем способом, на порушення останнім при заявленні до відшкодування податку на додану вартість та судом апеляційної інстанції  при вирішенні даного спору приписів п. п. 1.3, 1.8 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР визнається судом касаційної інстанції безпідставним.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, встановлений п. 7.7 Закону України «Про податок на додану вартість», приписи якого позивачем були дотримані. Пунктом 1.3 вказаного Закону визначено терміни «платника податку» та «бюджетного відшкодування», які вживаються у розумінні цього Закону і які платником податку не можуть порушуватися при визначенні суми від’ємного значення з податку на додану вартість та заявленні такої суми до відшкодування.

За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на нормах Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/97-ВР та узгоджуються із встановленими обставинами, у зв’язку з чим не вбачається підстав для задоволення касаційної скарги і скасування законного та обґрунтованого судового рішення апеляційної інстанції.

Однак, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що висновок суду апеляційної інстанції стосовно відсутності підстав нараховувати штрафні санкції протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у даному випадку визнається помилковим з  огляду на те, що мораторій введений судом до виникнення спірних відносин. Виходячи із приписів ст. 1, ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Стосовно зобов’язань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються і по цих зобов’язаннях, згідно загальних правил, застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Така позиція відповідає і вимогам ч. 1 ст. 23 цього ж Закону, згідно із якою з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.

Разом з тим, помилковість вищевказаного висновку не може бути у даному випадку підставою для скасування судового рішення апеляційної інстанції, оскільки такий висновок не призвів до неправильного вирішення спору, а був лише врахований, як одна із підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                 УХВАЛИВ :

           Касаційні скарги Куп’янської об’єднана державна податкова інспекція Харківської області та заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення, а ухвалу Харківського апеляційного господарського суду від 16.05.2006 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                              Н.Г. Пилипчук

судді                                                   Л.В. Ланченко

                   О.М. Нечитайло

                    Н.Є. Маринчак

Т.М. Шипуліна