Постанова № 30656010, 10.04.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2013 р. Справа№ 910/375/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кропивної Л.В.

суддів: Корсакової Г.В.

Тарасенко К.В.

при секретарі Танцюрі Ю.Б.

за участю представників:

від позивача: Кузьміна К.П. - представник за дов. №91/2012/12/261 від 26.12.2012р.;

від відповідача: Макусь Н.П. - представник за дов. №110/005-225 від 25.02.2013р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»

на рішення господарського суду м. Києва

від 04.03.2013р. (дата підписання - 11.03.2013р.)

у справі №910/375/13 (суддя - Літвінова М.Є.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»

до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс»

про стягнення 112 763,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

У січні 2013р. Публічне акціонерне товариство «Київенерго» звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» про стягнення заборгованості за спожиту протягом серпня 2010р. - листопада 2012р. теплову енергію у розмірі 112 763,72 грн., з яких: 101 726,09 грн. основного боргу, 4 798,37 грн. інфляційної складової та 6 239,26 грн. 3% річних, нарахованих за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за укладеним між сторонами Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді від 15.12.2005р. №530626 в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої теплової енергії.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.01.2013р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №910/375/13.

Відповідач позов не визнав. Обгрунтовуючи свої заперечення, відповідач вказував на відсутність у нього обов'язку розрахуватися із позивачем за теплову енергію, спожиту мешканцями житлового будинку у спірному періоді. За оцінкою відповідача, укладений між сторонами Договір покладав на Комунальне підприємство виключно обов'язок по надходженню від мешканців житлових будинків грошових коштів, сплачених ними за теплову енергію, а не по сплаті вартості спожитої мешканцями теплової енергії.

До того ж відповідач вказував на недоведеність заявлених позивачем вимог та відсутність доказів належного виконання енергопостачальною організацією - ПАТ «Київенерго» договірних зобов'язань щодо поставки теплової енергії у заявленному періоді.

Рішенням господарського суду м. Києва від 04.03.2013р. у справі №910/375/13 (суддя - Літвінова М.Є.) позов задоволено повністю, визначено до стягнення із Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на користь ПАТ «Київенерго» 101 726,09 грн. основного боргу, 4 798,37 грн. інфляційних та 6 239,26 грн. 3% річних.

За оцінкою місцевого господарського суду, на підставі чинного Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді №530626 від 04.03.2013р. між сторонами виникли цивільно-правові відносини поставки, з яких у відповідача виникли грошові зобов'язання по оплаті поставленої теплової енергії. На думку суду першої інстанції, правовим наслідком невиконання відповідачем грошових зобов'язань є примусове стягнення заборгованості з урахуванням інфляційних та трьох процентів річних.

Відхиляючи заперечення відповідача щодо відсутності у нього обов'язку з оплати вартості спожитої мешканцями житлових будинків у спірному періоді теплової енергії, місцевий господарський суд виходив з умов Договору, за яким стороною є Комунальне підприємство, а не мешканці житлових будинків.

Не погоджуючись із мотивами судового рішення та висновками місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2013р. у даній справі скасувати та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позовних вимог.

У доводах апеляційного оскарження, відповідач вказував на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, зокрема, ст.ст. 509, 712 ЦК України, ст.275 ГК України, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність у Комунального підприємства обов'язку розрахуватися за спожиту мешканцями житлових будинків протягом спірного періоду теплову енергію. За поясненнями скаржника, господарським судом неправомірно не врахував, що Комунальне підприємство не є споживачем і не приймає теплову енергію для власних потреб, а тому не зобов'язаний оплачувати її вартість та відповідати за невиконання грошових зобов'язань перед позивачем.

Серед інших доводів апелянт зазначив про неправомірність застосованих позивачем при розрахунку заборгованості тарифів на теплову енергію. За оцінкою відповідача, ПАТ «Київенерго» не мало права застосовувати інший тариф, ніж той, що був передбачений у Додатку №2 до Договору.

До того ж в обгрунтування своїх заперечень заявник апеляційної скарги вказав на наявність укладеного 04.05.2011р. між ним та КП «ГІОЦ» КМДА договору №637, згідно якого кошти від мешканців за фактично спожиту теплову енергію надходять на транзитний рахунок КП «ГІОЦ» КМДА.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013р. №910/375/13 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Корсакова Г.В., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 10.04.2013р.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційного оскарження, просив скасувати рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2013р. у даній справі та прийняти новий судовий акт про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник позивача проти доводів апеляційного оскарження заперечив, просив оскаржене судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з підстав її необґрунтованості.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

В силу ч.ч. 1, 2 ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 15.12.2005р. між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - енергопостачальна організація, позивач), та Комунальним підприємством з експлуатації та ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» (далі - споживач, відповідач) був укладений Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №530626 (далі - Договір), предметом якого було виробництво та постачання за плату теплової енергії у гарячій воді у житловому будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ш.Руставелі, 44.

Відповідно до п.4.1 Договору він набуває чинності з дня його підписання та діє до 20.05.2006р.

За змістом п.4.3 Договору він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.

Оскільки докази припинення дії Договору відсутні, висновок суду першої інстанції про його чинність протягом спірного періоду є вірним.

В силу ст.629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п.2.2.1 Договору постачальник зобов'язувався безперебійно постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на межу балансової належності із споживачем для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року; згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в Додатку №1 до Договору.

Так, відповідно до п.2 Додатку №2 до Договору, у разі встановлення у споживача будинкових комерційних приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності.

За змістом п.5 Додатку №2 до Договору, обов'язок по наданню звіту щодо обсягів фактичного місячного споживання теплової енергії за приладами обліку покладався на споживача.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо обсягу спожитої у серпні 2010р. - листопаді 2012р. теплової енергії, адже він визначався за приладами обліку на підставі відомостей обліку використання теплової енергії, що надавались Комунальним підприємством енергоспостачальній організації (а.с.25-72). Зазначений у вказаних відомостях обсяг спожитої теплової енергії відповідає обсягу, зазначеному в облікових картах, складених ПАТ «Київенерго» (а.с.73-86).

Згідно п.2.3.1 Договору споживач зобов'язувався дотримуватися в кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у Додатку №1, не допускаючи перевищення, своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в Додатку №2.

У п.10 Додатку №2 до Договору встановлено, що споживач зобов'язувався щомісячно забезпечувати не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на транзитний рахунок ГІОЦ КМДА; до 25 числа поточного місяця - сплачувати вартість теплової енергії, яка використовується орендарями на рахунок постачальник згідно з його розрахунком.

Вартість спожитої у спірному періоді теплової енергії не була сплачена відповідачем у повному обсязі. Станом на день звернення до господарського суду з позовом, несплачена відповідачем сума основного боргу становила 101 726,09 грн.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на відсутність у нього обов'язку розрахуватися із позивачем за поставлену теплову енергію, оскільки Комунальне підприємство не використовує її для власних потреб, тобто не є споживачем у розумінні ст.714 ЦК України та Законів України «Про житлово-комунальні послуги» та «Про електроенергетику» і в силу цього не може нести відповідальності за несвоєчасну оплату вартості теплової енергії її безпосередніми споживачами - мешканцями житлових будинків, адже виконує лише посередницькі функції між ними та енергопостачальною організацією

Утім, судова колегія не може погодитися із наведеними доводами скаржника як з такими, що заперечуються змістом зобов'язань, підставою виникнення яких є договір.

В силу ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На підставі укладеного між сторонами Договору у позивача та відповідача виникли цивільні правовідносини, предметом яких була поставка теплової енергії енергопостачальною організацією відповідачу за плату.

Відтак, суд першої інстанції, вірно зазначив, що зобов'язаною стороною за укладеним Договором є саме Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс», на яке згідно п.2.3.1 Договору покладено обов'язок своєчасної сплати вартості спожитої теплової енергії, а не мешканців житлового будинку по вул. Ш.Руставелі, 44, в м. Києві.

В силу ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач у повному обсязі за спожиту протягом спірного періоду теплову енергію із позивачем не розрахувався, у зв'язку з чим доводи скаржника про відсутність підстав для задоволення позову в частині вимог про стягнення основного боргу слід відхилити за неспроможністю.

Водночас, судова колегія критично оцінює заперечення апелянта з посиланням на неправомірність застосованих позивачем тарифів при розрахунку вартості спожитої теплової енергії. На думку скаржника, позивач не мав права застосовувати інший тариф, ніж той, що був визначений сторонами у п.1 Додатку №2 до Договору - 54,42 грн. за 1 Гкал.

Згідно п.1 Додатку №2 до Договору розрахунки із споживачем за теплову енергію проводяться згідно з тарифами, встановленими постачальнику Управлінням цінової політики КМДА, затвердженими розпорядженнями КМДА від 10.12.2004р. №2249 за кожну відпущену Гкал без врахування ПДВ для розрахунків із житловими організаціями - 54,42 грн. за гаряче водопостачання та опалення.

Утім, апелянт не врахував, що за п.12 Додатку №2 до Договору, передбачена можливість зміни тарифів у період дії Договору.

Відповідно до ч.ч. 6, 7 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Таким чином, перевіривши наданий позивачем розрахунок вартості поставленої теплової енергії з урахуванням чинних протягом заявленого періоду тарифів, дослідивши фактичні обставини справи, судова колегія погоджується із вірним висновком місцевого господарського суду про стягнення із відповідача 101 726,09 грн. боргу за теплову енергію, поставлену протягом серпня 2010р. - листопада 2012р.

Відповідач заперечував проти задоволення заявлених до нього вимог про стягнення інфляційних та 3% річних, посилаючись на те, що Комунальне підприємство є неприбутковою організацією, кошти від мешканців будинків на своєму рахунку не накопичує, ними не користується та здійснює свою діяльність виключно з метою дотримання обов'язків щодо належного утримання і використання неподільного та загального майна.

Згідно ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення із відповідача, як з боржника, який порушив свої грошові зобов'язання, інфляційних у розмірі 4 798,37 грн. та 3% річних у розмірі 6 239,26 грн. є правомірними та такими, що не суперечать закону і умовам укладеного між сторонами Договору.

При цьому, невиконання своїх зобов'язань контрагентами боржника чи державою, і, як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором, не звільняють боржника від передбаченої частиною другою ст.625 ЦК України відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Оскільки відповідач у встановлені Договором строки за спожиту протягом спірного періоду теплову енергію у повному обсязі не розрахувався, чим порушив взяті на себе за Договором зобов'язання, судова колегія погоджується із вірним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення із Комунального підприємства інфляційних втрат у розмірі 4 798,37 грн. та 3% річних у розмірі 6 239,26 грн.

Що стосується неприбуткового характеру діяльності відповідача як обставини, яка звільняє його від господарської відповідальності, то судом апеляційної інстанції встановлено, що Комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» є самостійною юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю та дієздатністю без будь-яких обмежень.

З огляду на наведене, судова колегія не вбачає підстав для зміни або скасування прийнятого господарським судом рішення у даній справі, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржений судовий акт - без змін, як законний та обгрунтований.

Відповідно до ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції покладається на відповідача.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства з експлуатації і ремонту житлового фонду «Житло-сервіс» на рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2013р. у справі №910/375/13 залишити без задоволення, а рішення господарського суду м. Києва від 04.03.2013р. у справі №910/375/13 - без змін.

2. Матеріали справи №910/375/13 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя Кропивна Л.В.

Судді Корсакова Г.В.

Тарасенко К.В.