Ухвала суду № 30652354, 08.04.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/202/13-а

08.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Приватного підприємства "Стройкамінвест"- Кунгурцев Юрій Миколайович,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник позивача, Приватного підприємства "Стройкамінвест"- Совгір Сергій Павлович, довіреність № б/н від 08.01.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кононова Ю. С. ) від 05.02.13 у справі № 801/202/13-а

за позовом Приватного підприємства "Стройкамінвест" (вул. Мате Залки, 7-Ж, кв. 30, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. М. Залки, 1/9, місто Сімферополь, Автономна Республіка Крим,95053)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 адміністративний позов Приватного підприємства "Стройкамінвест" задоволено, визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби: від 14.12.2012 №0013661502, яким ПП "Стройкамінвест" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 42500,00 грн., з яких 34000,00грн.- основний платіж та 8500,00грн.-штрафні санкції; №0008541501 від 17.12.2012, яким ПП "Стройкамінвест" зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на усього на суму 3250,00грн., № 0008331501 від 14.12.2012, яким ПП "Стройкамінвест" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 89106,75грн.,з яких: 139412,00грн.-основний платіж та 34853,10грн.-штрафні санкції; №0013671502 від 14.12.2012, яким ПП "Стройкамінвест" зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 2600,00грн.,№ 0013681502 від 14.12.2012, яким ПП "Стройкамінвест" зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 3465,00грн., вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, Державна податкова інспекція у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 скасувати у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Приватне підприємство "Стройкамінвест"(далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень: від 14.12.2012 № 0013661502 на суму 42500,00грн. та від 17.12.2012:№ 0008541501 на суму 3250,00грн., №0008331501 від 14.12.2012 на суму 174265,10грн.,№0013671502 від 14.12.2012 на суму 2600,00грн.,№0013681502 від 14.12.2012 на суму 3465,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість висновків відповідача, які покладено в основу спірних податкових повідомлень-рішень про нарахування позивачу податкових зобов'язань, оскільки податковим органом не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що договори безпосередньо між позивачем та його контрагентами мають ознаки фіктивності. Господарські операції відбувались реально, отримання та оплата товарів та послуг підтверджено всіма необхідними документами бухгалтерського і податкового обліку, а отже валові витрати та податковий кредит за рахунок цих взаємовідносин були сформовані правомірно.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем 14.12.2012 прийняте податкове повідомлення-рішення №0013661502, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 42500,00 грн., з яких: 34000,00грн.- основний платіж та 8500,00грн.-штрафні санкції; також прийняте податкове повідомлення-рішення від 17.12.2012 №0008541501,яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на усього на суму 3250,00грн., податкове повідомлення-рішення №0008331501 від 14.12.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 89106,75грн.,з яких: 139412,00грн.-основний платіж та 34853,10грн.-штрафні санкції; №0013671502 від 14.12.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 2600,00грн.,№ 0013681502 від 14.12.2012, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 3465,00грн.

Передумовою збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 42500,00 грн., зменшення розміру від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на суму 3250,00грн., збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 89106,75грн., зменшення розміру від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 2600,00грн., зменшення розміру від'ємного значення сум податку на додану вартість у розмірі 3465,00грн. став акт №57290/10/15-2 від 03.12.2012 позапланову невиїзну перевірку ПП "Стройкамінвест" з питань дотримання вимог податкового законодавства при визначенні податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ БВП "Строітель-плюс" та Фірмою "Капітель плюс" за період 4 квартал 2009 року, 1-4 квартал 2010 року.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9, підпункту 5.3 статті 5, Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 44.1 статті 44, пункту 138.1, пункту 138.2, пункту 138.6, пункту 138.8, підпункту 138.8.1 пункту 138.8, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування за 2009 рік у сумі 3250,00 грн., занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 50081,00грн.,підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5, пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також пункту185.1 статті 185, пункту198.1, пункту 198.3, пункту 196.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено завищення залишка вд'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду в сумі 3465,00 грн. та встановлено завищення від'ємного значення поточного звітного періоду по декларації за 4 квартал 2010 року у сумі 2600,00 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну сум 34650,00 грн.

З акту перевірки вбачається, що підставою для висновку податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств є його формування за рахунок угод з контрагентами, господарська діяльність яких, на думку податкового органу, має ознаки нікчемності.

Як свідчать матеріали справи 11.01.2010 між позивачем(замовник) та БВП "Строітель-плюс"(виконавець) було укладено договір №10/66, згідно якому виконавець по заказу замовника надає йому автопослуги по перевезенню щебеню з кар'єру Ульянівка на станцію Сімферополь-вантажний, сума та об'єм вартості послуг по перевезенню визначається з розрахунку рейсу з Ульянівки в обидва кінці умовно 120 км (40км х 2) х 5 рейсів ( по 13,8 т.середн.) =600 км (Для доставки вантажу на 1 вагон) х 6,5 грн/км = 3900 грн./ваг., у тому числі податок на додану вартість -650,00 грн.

Також, 18.08.2009 між позивачем (замовник) та БВП "Строітель-плюс" (виконавець)було укладено договір №81/975, згідно якому виконавець по заказу замовника надає йому автопослуги по перевезенню щебеню з кар'єру Ульянівка на станцію Сімферополь-вантажний,сума та об'єм вартості послуг по перевезенню визначається з розрахунку рейсу з Ульянівки в обидва кінці умовно 120 км (40км х 2) х 5 рейсів ( по 13,8 т.середн.) =600 км (Для доставки вантажу на 1 вагон) х 6,5 грн/км = 3900 грн./ваг. Утому числі податок на додану вартість -650,00грн.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на виконання цих дговорів, СПП "Строітель-плюс" було надано позивачу автопослуги (по перевезенню щебеню) на загальну суму 48090,00грн., у тому числі податок на додану вартість- 8015,00грн.,які були оплачені позивачем що підтверджується відповідними двосторонніми актами підписання сторін.За фактом надання послуг по перевезенню вантажів СПП "Строітель-плюс" виписало позивачу податкові накладні на загальну суму 48090,00грн.,у тому числі податок на додану вартість- 8015,00грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що ці послуги були отримані позивачем з метою використання у його господарській діяльності, оскільки товар, якій був перевезений БВП "Строітель-плюс", в подальшому був відвантажений позивачем кінцевому споживачу з отриманням прибутку. БВП "Строітель-плюс" на момент здійснення господарських відносин з позивачем було зареєстровано у якості юридичної особи та було платником податку на додану вартість, про що свідчить витяг з ЄДРПОУ станом на 01.02.2013.

Як вбачається з матеріалів справи 13.11.2009 позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за 10 міcяців 2009 року з Додатком № 5, відповідно до якого позивачем було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сформовану за результатами його взаємовідносин з БВП "Строітель-плюс" в сумі 650,00грн. ПП "Стройкамінвест" 14.04.2010 було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за 1 квартал 2010 року з Додатком №5, відповідно до якого позивачем було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сформовану за результатами його взаємовідносин з БВП "Строітель-плюс" в сумі 1300,00грн., у тому числі за січень 2010 року -650,00грн., за березень 2010 року - 650,00грн. Позивачем 10.07.2010 було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за 2 квартал 2010 року з Додатком №5, відповідно до якого позивачем було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сформовану за результатами його взаємовідносин з БВП "Строітель-плюс" в сумі 3465,00грн.Також позивачем 14.01.2011 було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за 4 квартал 2010 року з Додатком № 5, відповідно до якого позивачем було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сформовану за результатами його взаємовідносин з БВП "Строітель-плюс" в сумі 2600,00грн.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що позивач за період з січня по березень 2010 року мав господарські відносини з ПП "Капітель плюс", зокрема, ПП "Капітель плюс" було продано з доставкою на місто Київ товар (Тенісит) позивачу на загальну суму 211200,00грн., у тому числі податок на додану вартість 35200,00грн., що підтверджується відповідними накладними. За фактом отримання товарів (Теніситу) ПП "Капітель плюс" були виписані відповідні податкові накладні на загальну суму 211200,00 грн., у тому числі податок на додану вартість- 35200,00грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що отриманий від ПП "Капітель плюс" товар не лише було використано у господарській діяльності позивача, але й отримано вигоду, що підтверджується накладними, податковими накладними та рахунками. ПП "Капітель плюс" на момент здійснення господарських відносин з позивачем було зареєстровано у якості юридичної особи та являлось платником податку на додану вартість, про що свідчить витяг з ЄДРПОУ станом на 01.02.2013.

Як свідчать матеріали справи 11.04.2010 позивачем було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за 1 квартал 2010 року з Додатком № 5, відповідно до якого позивачем було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сформовану за результатами його взаємовідносин з ПП "Капітель плюс" в сумі 24800,00грн. Також позивачем 13.10.2010 було подано податкову декларацію з податку на додану вартість за 3 квартал 2010 року з Додатком №5, відповідно до якого позивачем було включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сформовану за результатами його взаємовідносин з ПП "Капітель плюс" в сумі1200,00грн. Позивачем 29.10.2010 до відповідача подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2010 року. Податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2009 рік подано позивачем до відповідача 25.01.2010. Позивачем 14.04.2010 було подано до відповідача податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 1 квартал 2010 року. У липні 2010 року позивачем було подано до відповідача податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за півріччя 2010 року. У жовтні 2010 року позивачем було подано до відповідача податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 3 квартали 2010 року. Позивачем 13.01.2011 було подано до відповідача податкову декларацію з податку на прибуток підприємства за 2010 рік.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами нікчемними, тому що діяльність контрагентів позивача спрямована на отримання податкової вигоди та ці відносини мали безтоварний характер, через наступне.

Частина друга статті 215 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність договорів відповідачем в акті перевірки не наведено.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі К/9991/50772/12, відповідно до якої суд касаційної інстанції наголошує на тому, що жодний закон не надає права органу державної податкової служби самостійно, у позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини та данні, вказані платником у податкових деклараціях, доки інше не буде встановлено рішенням суду, що набрало законної сили, оскільки необхідно дотримуватись принципу презумпції правомірності правочину, визначеного в частині 1 статті 204 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Позивач при проведені господарських операцій зі своїм постачальником оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Судова колегія зауважує, що платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що предметом перевірки діяльності позивача, щодо якої було встановлено порушення податкового законодавства та донараховано податкові зобов'язання, був період з 2009 по 2010 роки, коли порядок формування податкового кредиту було визначено Законом України "Про податок на додану вартість", а порядок формування валових витрат - Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Станом на 2009-2010 роки вимоги законодавства щодо віднесення витрат підприємства до валових витрат були встановлені статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", при цьому вказана стаття не містить будь-яких вимог до наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку -день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) -дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

В 2009-2010 роках порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентувався приписами пунктів 7.4, 7.5, статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яких платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення яких формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Згідно підпункту 7.2.4. пункту 7.2 статті 7 цього Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів у Законі України "Про податок на додану вартість не передбачено.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що при придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість в ціні товару продавцю, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку).

Певні обмеження щодо формування податкового кредиту були передбачені підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого до складу податкового кредиту можуть бути включені тільки суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які при цьому обов'язково повинні бути підтверджені податковими накладними. В разі недотримання цього правила до платників податку на додану вартість застосовуються фінансові санкції відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився факт здійснення позивачем господарських операцій з придбання у БВП "Строітель -плюс" та Фірми "Капітель плюс" товарів та послуг, оприбуткування цього товару та послуг в бухгалтерському обліку, їх використання в господарській діяльності підприємства та відповідно правомірність віднесення витрат по придбанню цього товару до валових та ці документи не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Слід зазначити, що будь-яких невідповідностей виписаних контрагентами позивача накладних встановленим законодавствам вимогам, відповідачем не надано та судом також не встановлено.

Матеріалами справи безспірно підтверджено, що отримані товари та послуги було використано в господарській діяльності позивача.

Судова колегія звертає увагу на те, що податкові зобов'язання, які визначені позивачу до сплати податковими повідомленнями-рішеннями, також не відповідають сумам, на які встановлені порушення в ході проведення перевірки. Крім того, податковим повідомленням-рішенням №0008331501 від 14.12.2012 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 89106,75 грн., хоча в цьому ж рішенні зазначено, що сума за основним платежем складає 139412,00грн., а штрафні санкції-34853,10грн. та жодна з цих сум не підтверджена даними акту перевірки.

Оскільки судом встановлено помилковість донарахування суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток за наслідками документальної перевірки позивача то і застосування у спірних податкових повідомленнях-рішеннях фінансових санкцій слід визнати такими, що порушує визначені законом умови такого застосування.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що зі змісту акту перевірки вбачається, що відповідачем взагалі не досліджувалась первинна документація позивача при взаємовідносинах з його контрагентами, оскільки в акті перевірки відповідач посилається на документи та декларації, дані яких не співпадають з реально задекларованими позивачем зобов'язаннями та кредитом та сумами, відображеними в первинній документації.

Отже, акт перевірки №57290/10/15-2 від 03.12.2012 є доказом, якій був одержаний відповідачем з порушенням закону, а тому встановлені ним обставини не можуть бути прийняті судом до уваги під час розгляду даної адміністративної справи.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема, відповідачем не було надано доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та його контрагентами, зокрема, доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочинів недійсними, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відповідачем не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки, що договори безпосередньо між позивачем та його контрагентами мають ознаки фіктивності; не визначено, які саме договори та на які суми на думку податкової інспекції не відповідають діючому законодавству; висновок податкової інспекції щодо фіктивності цих договорів ніяким чином не підтверджений, а тому нарахування позивачу податкових зобов'язань згідно зі спірними податковими повідомленнями- рішеннями- безпідставне.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Судова колегія вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави щодо прийняття відносно позивача оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 05.02.2013 у справі № 801/202/13-а залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 15 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко