Єдиний державний реєстр судових рішень К/С № К-37644/06
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02.04.2008 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Усенко Є.А.
Сергейчука О.А.
Степашка О.І.
при секретарі Ільченко О.М.
за участю представників
позивача: Попельчука С.О.
відповідача: Наконечної С.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бродівському районі
на рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2006 р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 р.
у справі № 5/549-19/100А
запозовомБродівськогоміжгосподарськогостортонасінницького
підприємства
до Державної податкової інспекції у Бродівському районі
третя особа Приватне підприємство «Солітон»
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Львівської області від 26.06.2006 р. (дата з урахуванням внесених виправлень ухвалою Господарського суду Львівської області від 14.07.2006р.), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 р., позовні вимоги задоволені. Податкове повідомлення-рішення Буської міжрайонної державної податкової інспекції від 22.02.2006 р. № 0000212311/0/1054 скасовано.
ДПІ у Бродівському районі (правонаступник Буської МДПІ) подала касаційну скаргу та доповнення до неї, якими просить скасувати вказані судові рішення. Посилається на безпідставне застосування п.п. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки договором купівлі-продажу від 30.04.2004 р. продавалося майно (рухоме та нерухоме), а не цілісний майновий комплекс. Із договору (додатку № 1 до нього) випливає, що крім основних засобів, які беруть участь у процесі виробництва продавалися основні засоби, які не беруть і не можуть брати участі у виробництві, тобто продавалось майно, а не цілісний майновий комплекс, який виключно може розглядатися як активи підприємства, які лише у своїй сукупності, а не окремо, забезпечують ведення господарської діяльності. Операція з продажу майна підлягає оподаткуванню податком на додану вартість згідно з п.п. 3.1.1. п. 3.1 ст. 3 Закону України «про податок на додану вартість». Наголошує на тому, що суди залишили поза увагою договір найму (оренди) нерухомого майна та обладнання від 01.08.2004 р., згідно із яким ПП «Солітон» передав в оренду ВАТ «Бродівське хлібоприймальне підприємство» саме те майно, яке було ним придбане у позивача, але в оренду надало не весь цілісний майновий комплекс (вартістю придбання 269163,00 грн.), а лише частину (вартістю 258800,00 грн.), що також, на думку податкової інспекції, підтверджує придбання третьою особою у позивача майна (рухомого та нерухомого), а не цілісного майнового комплексу. Не погоджуючись з судовими рішеннями в частині донарахування інших зобов’язань з податку на додану вартість, податкова інспекція зазначає, що сплата позивачем податку на додану вартість за господарськими операціями позивача, які здійснювалися після порушення провадження у справі про банкрутство, було прямим обов’язком позивача.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту № 29/23-1/03374706 від 14.12.2005 р. проведеної виїзної позапланової документальної перевірки Бродівського міжгосподарського сортонасіннецького підприємства за період з 01.04.2003 р. по 08.12.2005 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0000212311/0/1054 про визначення позивачеві податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 52919,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 26459,00 грн., а всього – 79378,00 грн.
Актом перевірки зафіксовано таке:
- порушення позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1, п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало в тому, що на виконання плану санації Бродівського міжгосподарського сортонасінницького підприємства, затвердженого ухвалою Господарського суду Львівської області від 20.04.2004 р. у справі № 6/287-8/180, згідно договору купівлі-продажу від 30.04.2004 р. на рахунок позивача перераховано ПП «Солітон» (покупцем) 269163,00 грн. без податку на додану вартість, що зумовило несплату до бюджету вказаного податку у розмірі 44860,00 грн.
- порушення позивачем вимог п. 4.5 ст. 4, п.п. 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягало у зайвому віднесенню до податкового кредиту податок на додану вартість у загальному розмірі 1011,00грн., що не підтверджений податковими накладними у жовтні, листопаді, грудні 2003 року та травні 2004 року. Також податковою інспекцією виявлено завищення податкового кредиту на 7000 грн. за придбану у ПП «Нова реальність» сою згідно податкової накладної № 50 від 30.04.2003 р.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що 30.04.2004 р. між Бродівським міжгосподарським сортонасінницьким підприємством в особі керуючого санацією (продавець) та ПП «Солітон» (покупець) укладено договір купівлі-продажу (відчуження) сукупних валових активів (цілісного майнового комплексу), згідно із п. 2.1. якого покупець зобов’язався внести на спеціальний рахунок для проведення санації та розрахунків з кредиторами 269163 грн. без податку на додану вартість.
Вказані кошти використані керуючим санацією для розрахунків з кредиторами, в тому числі Бродівською МДПІ на суму 49342,57 грн.
Визнаючи недійсним податкове повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану у зв’язку з продажем цілісного майнового комплексу Бродівського міжгосподарського сортонасінницького підприємства, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що продаж сукупних валових активів підприємства не є об’єктом оподаткування податком на додану вартість, а відтак донарахування податковою інспекцією податкового зобов’язання з податку на додану вартість є незаконним та таким, що прямо суперечить вимогам п.п. 3.2.8 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».
Рішення в частині неправомірності донарахувань податковою інспекцією інших зобов’язань з податку на додану вартість за жовтень, листопад, грудень 2003 року в сумі 1011,00 грн., та з податку на додану вартість за квітень 2003 року в сумі 7000,00 грн. суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податкові зобов’язання за господарським операціями, що мали місце до порушення господарським судом справи про банкрутство та не увійшли до реєстру вимог кредиторів, затверджених судом, вважаються погашеними та не включаються до складу майнових активів підприємства – боржника при продажу цілісного майнового комплексу у процедурі санації. Свою позицію суди обґрунтували приписами п. 3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Суд касаційної інстанції не може визнати законними та обґрунтованими рішення судів попередніх інстанцій, оскільки судами не були повно та всебічно з’ясовані обставини у справі, а також допущено неправильне застосування норм матеріального права в частині вирішення справи щодо правомірності визначення податковою інспекцією податкових зобов’язань у зв’язку з формуванням позивачем податкового кредиту за господарськими операціями, здійсненими після порушення справи про банкрутство підприємства.
Відповідно до п. 3.2. ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (підпункт 3.2.8 пункту 3.2 статті 3 в редакціїЗакону України від 15.07.1999р. № 977-XIV) не є об’єктом оподаткування операції з передачі основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України;продажу за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку.
Таким чином, вказаною нормою Закону визначено два види господарських операцій, які не є об’єктом оподаткування.
У вказаній нормі поняття «цілісного майнового комплексу» законодавцем визначено для цілей виключення з об’єктів оподаткування першого виду господарських операцій: передача основних фондів як внеску до статутного фонду юридичної особи для формування її цілісного майнового комплексу в обмін на емітовані нею корпоративні права, у тому числі при ввезенні основних фондів на митну територію України (крім підакцизних товарів) або їх вивезенні за межі митної території України.
Для цілей виключення з об’єктів оподаткування другого виду господарських операцій: продажу за компенсацію сукупних валових активів платника податку (з урахуванням вартості гудвілу) іншому платнику податку, законодавець у вказаній нормі закону визначив поняття «сукупних валових активів» у розрізі якого судам необхідно було достеменно встановити, чи можна розглядати господарську операцію, здійснену на підставі договору «купівлі-продажу (відчуження) сукупних валових активів (цілісного майнового комплексу)» від 30.04.2004 р. саме як продаж за компенсацією сукупних валових активів платника податку іншому платнику податку, чи це фактично є операцією з продажу товарів.
Відповідно до абз. 3 п.п. 3.2.8 Закону України «Про податок на додану вартість» під продажем сукупних валових активів слід розуміти продаж підприємства як окремого об’єкта підприємництва або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства. При цьому підприємство-покупець набуває прав і обов'язків (є правонаступником) підприємства, що продає такі активи.
Таким чином, закон під продажем сукупних валових активів розуміє:
- продаж підприємства як окремого об’єкта підприємництва, тобто продаж самостійного суб’єкта господарювання, яке здійснює самостійну, ініціативну, систематизовану, на власний ризик господарську діяльність з метою досягнення економічних і соціальних результатів (ст.ст. 42, 62 Господарського кодексу України);
- або включення валових активів підприємства чи його частини до складу активів іншого підприємства.
При цьому, законом передбачено обов’язковий наслідок здійснення продажу сукупних валових активів: набуття підприємством-покупцем прав і обов’язків (набуття статусу правонаступника) підприємства, що продає такі активи.
Судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено, чи має спірна господарська операція позивача обов’язкові законодавчі ознаки операції з продажу сукупних валових активів іншому платнику податку, не було надано належної правової оцінки цій операції, у зв’язку з чим не можна беззаперечно погодитися з правильністю вирішення справи в цій частині.
При вирішенні справи в частині визначення податковою інспекцією податкового зобов’язання з податку на додану вартість за результатами зафіксованих порушень позивачем вимог п. 4.5 ст. 4, п.п. 7.4.4., 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» суди не застосували норми матеріального права, які регламентують положення щодо порядку формування податкового кредиту, обмежившись лише посиланням на п. 3 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ, якою передбачено, що при продажу майна боржника недержавної власності як цілісного майнового комплексу, що здійснюється відповідно до цієї статті, грошові зобов’язання та зобов’язання щодо сплатиподатків і зборів (обов’язкових платежів) підприємства-боржника на дату прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство не включаються до складу майнових активів підприємства-боржника.
Статтею 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ регламентовано порядок продажу в процедурі санації майна боржника як цілісного майнового комплексу і цей порядок жодним чином не впливає на податкові права та зобов’язання, які виникають у боржника у зв’язку із здійсненням господарських операцій після прийняття судом постанови про порушення провадження у справі про банкрутство та ведення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Суди мають взяти до уваги, що виходячи із приписів ст. 1, ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Стосовно зобов’язань поточних кредиторів, які виникли під час судових процедур, правила мораторію не застосовуються і по цих зобов’язаннях, згідно загальних правил, застосовуються штрафні (фінансові) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Така позиція відповідає і вимогам ч. 1 ст. 23 цього ж Закону, згідно із якою з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов’язань банкрута та зобов’язання щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) вважається таким, що настав; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості банкрута.
У зв’язку з наведеним, судам при вирішенні даного спору необхідно розмежувати періоди, в яких, на думку податкового органу, позивачем допущені порушення при формуванні податкового кредиту, зокрема визначити періоди після 17.10.2003 року (дата порушення провадження у справі про банкрутство позивача) і надати належну правову оцінку діям податкового органу щодо правомірності визначення податкового зобов’язання за наслідками виявлених порушень щодо формування податкового кредиту.
Допущені судами попередніх інстанцій вищевказані порушення не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, який згідно із ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
З огляду на викладене, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і, в залежності від встановлених обставин, вирішити спір у відповідності із нормами законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Бродівському районі задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Львівської області від 26.06.2006 р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.11.2006 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
судді Л.В. Ланченко
Є.А.Усенко
О.А. Сергейчук
О.І. Степашко
Судове рішення № 3065174, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 02.04.2008. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № к-37644/06. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: