Постанова № 30649512, 08.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 квітня 2013 року 13:48 № 826/2197/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Савченко А.І., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомДержавної податкової служби у м. Києвідо третя особаУправління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві ОСОБА_1провизнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, за участю представників сторін:

від позивача - Смірнова І.В.

від відповідача - Бялий М.Г.

третя особа - ОСОБА_1

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 08 квітня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Державна податкова служба у м. Києві (далі по тексту - позивач, ДПС у м. Києві) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі по тексту - відповідач, Управління ДВС ГУЮ у м. Києві) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу від 12 лютого 2013 року ВП №33191040.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до судового розгляду на 01 квітня 2013 року.

У судовому засіданні, призначеному на 01 квітня 2013 року, судом до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено ОСОБА_1 (далі по тексту - третя особа, ОСОБА_1.) та оголошено перерву до 08 квітня 2012 року.

У судовому засіданні 08 квітня 2013 року представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити. Представник відповідача та третя особа проти задоволення позову заперечували з підстав його необґрунтованості.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року у справі № 2а-12238/11/2670 за наслідками розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України, Державної податкової адміністрації в місті Києві, треті особи: Голова комісії з проведення реорганізації ДПА України, Голова державної податкової служби України Захарченко Віталій Юрійович про визнання наказу незаконним та зобов'язання вчинити дії постановлено рішення про задоволення позову.

Серед іншого зазначеним судовим рішенням зобов'язано Державну податкову адміністрацію України нарахувати та виплати ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 26 березня 2011 року по день поновлення на роботі та допущено рішення до негайного виконання в частині стягнення середньої заробітної плати в межах суми за один місяць.

21 червня 2012 року на виконання судового рішення Київським апеляційним адміністративним судом видано виконавчий лист № 2а-12238/11/2670, на підставі якого за заявою третьої особи 04 липня 2012 року державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №33191040 та зобов'язано ДПА у місті Києві самостійно виконати виконавчий документ в семиденний термін з моменту винесення постанови.

У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду у строки, визначені постановою про відкриття виконавчого провадження, 05 листопада 2012 року державним виконавцем складено вимогу № 937/1, якою зобов'язано ДПА у місті Києві у п'ятиденний строк з дня її отримання повідомити про виконання судового рішення з наданням підтверджуючих документів про нарахування та виплату заробітної плати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу.

Листом від 09 листопада 2012 року № 45436/9/05-324 позивач повідомив про те, що ОСОБА_1 проведено нарахування за час вимушеного прогулу з 26 березня 2011 року по 10 жовтня 2012 року в сумі 68124,23 грн. та чергову відпустку за 2011 рік з виплатою матеріальної допомоги в сумі 6742,50 грн. відповідно до наказів ДПС у м. Києві № 765-о від 16 жовтня 2012 року , № 381-в від 16 жовтня 2012 року, № 767-о від 17 жовтня 2012 року та на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року по справі № 2-а-12238/11/2670, а також зазначено про те, що 26 жовтня 2012 року платіжним дорученням № 531 ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 72754,22 грн. на картковий рахунок.

29 листопада 2012 року на ім'я боржника складено вимогу державного виконавця № 937/1, якою зобов'язано у п'ятиденний строк з дня її отримання повідомити наступне: середньомісячну заробітну плату, яка нарахована стягувачу за час вимушеного прогулу та з чого вона складається (оклад, звання, вислуга років і т.д.); надати інформацію стосовно виплаченої та нарахованої заробітної плати за повні останні 2 місяці, що передували звільненню та з чого вона складається (оклад, звання, вислуга років і т.д.); надати інформацію про посадову особу, відповідальну за виконання судового рішення в частині нарахування заборгованості по заробітній платі за час вимушеного прогулу.

Листом від 03 грудня 2012 року № 4770/9/05-323 позивач повідомив відповідача про те, що відповідно до норм Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ УРСР № 114 від 29 липня 1991 року та наказів ДПС України № 423 від 16 травня 2012 року та ДПА України № 43 від 07 лютого 2001 року на виконання постанови суду проведено нарахування та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 в повному обсязі.

11 січня 2012 року за невиконання судового рішення та вимоги державного виконавця на боржника постановою про накладення штрафу від 11 січня 2013 року накладено штраф у розмірі 680,00 грн. та винесено повторну вимогу, якою зобов'язано в п'ятиденний строк з дня її отримання повідомити відділ примусового виконання рішень Управління ДВС ГУЮ у м. Києві про виконання судового рішення з наданням підтверджуючих документів про нарахування та виплату середньої заробітної плати третій особі за час вимушеного прогул.

За наслідками розгляду зазначеної повторної вимоги, листом від 22 січня 2013 року №136/9/05-3-24 позивач знову повідомив про проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу грошового забезпечення, чергову відпустку за 2011 рік та матеріальної допомоги, на підтвердження чого надав копії відповідних документів.

Отримання вказаної інформації стало підставою для винесення 12 лютого 2013 року постанови про накладення штрафу у розмірі 1360,00 грн.

Саме не погоджуючись з названою постановою позивач звернувся з відповідним позовом до суду, в якому просить визнати її протиправною та скасувати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року виконана у повному обсязі ще 26 жовтня 2012 року.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 названого Закону визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом.

Відповідно до статті 5 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження має право одержувати необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки, іншу інформацію.

Згідно зі статтею 6 цього Закону вимоги державного виконавця щодо виконання судових рішень є обов'язковими для усіх органів, організацій, посадових осіб, громадян і юридичних осіб на території України.

Закріплені у наведених вище статтях правові гарантії державного виконавця, серед іншого покликані забезпечити можливість реалізації його права щодо проведення перевірки виконання боржником рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно з законом.

Відповідно до статті 75 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV, якою встановлені загальні умови виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 25 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.

У той же час, відповідно до названої правової норми, якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до положень статті 89 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Частиною 2 статті 89 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV закріплено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що накладення стягнення у вигляді штрафу можливе тільки у разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії або рішення про поновлення на роботі та у разі такої бездіяльності без поважних причин.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2012 року у справі №К/9991/50426/11 за позовом Стахановської міської ради Луганської області до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про визнання протиправним рішення та його скасування.

За таких обставин, перевіряючи дотримання з боку відповідача критеріїв - принципів, закріплених у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, підставою для винесення оскаржуваної постанови про накладення штрафу у розмірі 1360,00 грн. стало невиконання з боку боржника вимоги державного виконавця від 11 січня 2013 року.

Посилання позивача на те, що постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року виконана в повному обсязі, на підтвердження чого останнім надано платіжне доручення №531 від 26 жовтня 2012 року, суд до уваги не приймає з огляду на наступне.

Як вбачається з резолютивної частини постанови суду апеляційної інстанції, ДПА у м. Києві зобов'язано провести нарахування та виплату середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Проте, здійснюючи нарахування та виплату грошових коштів третій особі, позивач виходив з розміру грошового утримання з посиланням на положення постанови Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року №114 «Про затвердження Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ» (далі по тексту - Положення №114), наказу ДПС України від 16 травня 2012 року №423 «Про облікову політику» та наказу ДПА України від 07 лютого 2001 року №43.

Так, відповідно до пункту 1 Положення №114 воно визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Приписами пункту 24 названого Положення у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, було закріплено, що у разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Отже, на момент здійснення відповідних виплат позивач зобов'язаний був провести нарахування та виплату саме середнього заробітку, а не грошового утримання.

Окрім того, відповідно до наведених вище приписів Основного закону, а саме статті 124, всі судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Положеннями статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що постанова або ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду, набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

За таких обставин, постанова Київського апеляційного адміністративного суду у справі №2-а-12238/11 набрала законної сили 01 червня 2012 року, а отже підлягала виконанню.

Також суд зауважує, що позивач в силу положень статті 34 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV мав право у разі, якщо викладена у виконавчому документі резолютивна частина рішення є незрозумілою, звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення відповідного рішення, але вказаним правом не скористався.

Також суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії виконавчого провадження, боржником виступає ДПА у м. Києві, на якого і було накладено штраф оскаржуваної постановою.

У той же час, виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2012 року проводив позивач - ДПС у м. Києві, яка відповідно до Указу Президента України від 09 грудня 2010 року №1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» утворена шляхом реорганізації ДПА у м. Києві.

Відповідно до приписів частини 5 статті 12 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV сторони виконавчого провадження зобов'язані протягом трьох робочих днів письмово повідомити державного виконавця про виникнення обставин, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, якою, серед іншого, є вибуття сторони виконавчого провадження.

З аналізу наведеної правової норми, а також враховуючи приписи частини 2 статті 19 Конституції України, суд приходить до висновку, що державним виконавцем обґрунтовано накладено штраф саме на боржника - ДПА у м. Києві, з огляду на відсутність повідомлення з боку позивача про необхідність заміни такого на його правонаступника.

За таких підстав, суд приходить до висновку, що постанова про накладення штрафу від 12 лютого 2013 року прийнята відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували правомірність оскаржуваного рішення відповідача позивач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.І. Савченко