Постанова № 30646941, 01.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 квітня 2013 року № 826/2643/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Глобо-Тур-Сервіс" до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення №0005642270 від 31.10.2012 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобо-Тур-Сервіс» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби (далі по тексту - відповідач) в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 31 жовтня 2012 року № 0005642270.

Позивач не погоджується з висновками Акту перевірки та прийнятими на його підставі податковим повідомленням-рішенням й мотивує позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нікчемності правочину, укладеного між ним та ТОВ «Капітель Плюс», операції з яким мали реальних характер, що підтверджується належними документами, наданими податковому органу під час перевірки, відтак у податкового органу були відсутні підстави для нарахування позивачеві податку на додану вартість.

Представник відповідача у судовому засіданні 01 квітня 2013 року адміністративний позов не визнав, з посиланням на безпідставність позовних вимог просив суд відмовити у їх задоволенні. Доводи відповідача, викладені в письмових запереченнях проти позову, співпадають з висновками акта від 11 жовтня 2012 року № 352/1-22-70-31809343 про результати камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з податку на додану вартість.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що на підставі пункту 1 та пункту 3 статті 10 Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII «Про державну податкову служби України», підпункту 20.1.4. пункту 20.1. статті 20, підпункту 75.1.1. пункту 75.1. статті 75 та пункту 76.1. статті 76 Податкового кодексу України Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва Державної податкової служби проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на додану вартість за липень 2010 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобо-Тур-Сервіс», за результатами якої складено акт перевірки від 11 жовтня 2012 року № 352/1-22-70-31809343.

Як висновок проведеної перевірки, податковим органом, серед іншого, встановлено порушення підпункту 7.2.1., підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено податковий кредит за липень 2010 року на суму 10 640, 00 грн.

На підставі вищезазначених висновків акту перевірки, податковим органом згідно із підпунктом 54.3.2. пункту 54.3. статті 54 Податкового кодексу України за порушення підпункту 7.2.1., підпункту 7.2.3. пункту 7.2., підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» винесено податкове повідомлення - рішення від 31 жовтня 2012 року № 0005642270, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Глобо-Тур-Сервіс» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 12 300, 00 грн., в тому числі: за основним платежем - на суму 10 640, 00 грн., за штрафними санкціями - на 2660, 00 грн.

За результатами адміністративного оскарження, скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобо-Тур-Сервіс» від 14 листопада 2012 року та від 28 січня 2013 року залишені без задоволення, а спірне податкове повідомлення - рішення від 31 жовтня 2012 року № 0005642270 - без змін (копії рішення Державної податкової служби у місті Києві від 11 січня 2013 року № 295/10/12-314 про результати розгляду первинних скарг та рішення Державної податкової служби України від 18 лютого 2013 року № 2364/6/10-2115 про результати розгляду скарг містяться в матеріалах справи).

Позивача не погоджується із такими висновками акту перевірки та вважає спірне податкове повідомлення - рішення 31 жовтня 2012 року № 0005642270 таким, що підлягає скасуванню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши встановлені обставини справи, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

У зв'язку з тим, що спірні правовідносини виникли до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01 січня 2011 року), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло на момент виникнення спірних правовідносин, тобто з урахуванням приписів Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України.

Таким чином, в межах данного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між Товариством з обмеженою відповідальністю «Глобо-Тур-Сервіс» та фірмою «Капітель Плюс», обставини використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивача та встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (чи були платниками податку на додану вартість).

З матеріалів справи вбачається та не спростовується представником позивача, що 08 липня 2010 року між ТОВ «Глобо-Тур-Сервіс» та Фірмою «Капітель Плюс» був укладений Агентський договір № 446-14, згідно якого Довіритель (Фірма «Капітель Плюс») доручає, а Агент (ТОВ «Глобо-Тур-Сервіс») зобов'язується здійснювати реалізацію туристичних послуг, які надає Довіритель, на період дії зазначеної Угоди.

Відповідно до пункту 2.3 договору Агент надає замовлення на туристичні послуги, путівки Довірителю у письмовій формі (за допомогою факсимільного або електронного зв'язку), де обов'язково вказує ПІБ туриста, бажані терміни та умови перебування в оздоровниці.

Відповідно до пункту 2.4 договору Довіритель приймає заявки від Агента на бронювання послуг, та в триденний строк інформує останнього про результати бронювання.

Згідно з умовами пункту 4.1. цього ж Договору розрахунок між сторонами здійснюється шляхом перерахунку Агентом коштів, отриманих ним за реалізовані туристичні послуги на банківський рахунок Довірителя.

Згідно з пункту 4.2 Агентського договору купівлі № 446-14 від 08 липня 2010 року після отримання коштів від Агента за замовлені послуги Довіритель надає Агенту документи узгодженого між сторонами зразка (направлення або доручення) на отримання послуг. Передача здійснюється шляхом підписання та завірення печаткою Агента видаткових накладних або актів виконання робіт Довірителя.

Представник позивача стверджує, що 19 липня 2010 року ТОВ «Глобо-Тур-Сервіс» у повному обсязі провело розрахунок з Фірмою «Капітель Плюс» за путівки у сумі 36960,0 грн. у т.ч. ПДВ 6160,0 грн.; 23 липня 2010 року ТОВ «Глобо-Тур-Сервіс» провело розрахунок з Фірмою «Капітель Плюс» за путівки у сумі 26880 грн., в т.ч. ПДВ 4480,0 грн., на підтвердження надано копії платіжного доручення та виписки банка.

На виконання вищевказаного договору 19 липня 2010 року та 23 липня 2010 року Фірмою «Капітель Плюс» виписано ТОВ «Глобо-Тур-Сервіс» путівки загальною вартістю 63840,0 грн., в т.ч. ПДВ в сумі 10640,0 грн. та надано податкову накладну № 1170 від 19 липня 2010 року та № 1180 від 23 липня 2010 року.

Отже, вирішуючи адміністративну справу по суті та досліджуючи питання правомірності формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з вищевказаними контрагентами позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Накладні, виписані Фірмою «Капітель Плюс» місять підпис фізичної особи ОСОБА_1, тому на думку податкового органу, правочин укладений між позивачем та фірмою «Капітель Плюс» має ознаки фіктивності.

Такий висновок податкового органу мотивований тим, що відповідачем отримано від Державної податкової інспекції у місті Севастополі акт від 11 квітня 2012 року № 38/22/31095815 про неможливість проведення зустрічної звірки фірми «Капітель Плюс» (код ЄДРПОУ 31095815) з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності за період з 01 січня 2009 року по 31 березня 2012 року, за змістом якого в рамках кримінальної справи № 69-0146, що порушена відносно директора ТОВ «Союз КДС» (код ЄДРПОУ 24039320) ОСОБА_2 за фактом умисного ухилення від сплати податків, за попередньою змовою групою осіб, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах, за ознаками складу злочину, передбаченого статтею 212 частиною 3 Кримінального кодексу України та відносно директора ТОВ «Строитель-Плюс» ОСОБА_1, фізичних осіб ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10., ОСОБА_9 за фактами фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ПП «Ротонда Торг», ПП «Габарит-груп», з метою прикриття незаконної діяльності яка полягала у сприянні директору ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_2 в мінімізації ним податкових зобов'язань, скоєного повторно, за попередньою змовою групою осіб, що заподіяло велику матеріальну шкоду державі, а також пособництва ними в умисному ухиленні від сплати податків директору ТОВ «Союз КДС» ОСОБА_2, що призвело до фактичного ненадходження до бюджету коштів в особливо великих розмірах за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 28 ч. 2, 205 ч. 2, 27 ч. 5, 212 ч. 3 КК України.

Для функціонування зазначеної схеми вказані особи, діючи без наміру здійснювати діяльність, пов'язану з виробництвом та продажем товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт або наданням послуг в порушення встановленого законодавством порядку здійснення підприємницької діяльності зареєстрували та придбали суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні особи), зареєстровані на «підставних» осіб, зокрема: ПП «Ротонда Торг» (код ЄДРПОУ - 36165656), ПП «Табарит-груп» (код ЄДРПОУ - 35941644) та «транзитне» підприємство - ТОВ БВП «Строитель - Плюс» директором і головним бухгалтером якого являється ОСОБА_1, через які здійснювали операції щодо незаконного переведення безготівкових коштів, перерахованих із поточних рахунків з підприємств різної форми власності, у готівку.

В ході судового слідства порушено кримінальну справу за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, фірма «Капітель Плюс» (код ЄДРПОУ 31095815).

Наведене дає підстави суду вважати, що первинні документи, на підставі яких позивач сформував валові витрати по взаємовідносинах з фірмою «Капітель Плюс», не відповідають вимогам, встановленим частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", а валові витрати є такими, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Законом, що визначав платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, на момент виникнення спірних правовідносин є Закон України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі по тексту - Закон № 168/97-ВР)

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що необхідними підставами для включення до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Як вже зазначалось, позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за спірний період в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних фірмою «Капітель Плюс».

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до пункту 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З аналізу зазначених норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Враховуючи, що податкові накладні фірми «Капітель Плюс» підписані особою, відносно якого порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ст.ст. 28 ч. 2, 205 ч. 2, 27 ч. 5, 212 ч. 3 КК України, на думку суду, такі податкові накладні підписані не уповноваженою особою, що не відповідає вимогам Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165, а тому не можуть підтверджувати правомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість у відповідних періодах.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2009 року №09/48.

Суд також відзначає, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість" необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, якщо реальність здійснених господарських операцій ставиться під сумнів.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Надані позивачем в матеріали справи, копії податкових накладних, не дають суду можливості встановити з якою метою замовлялись такі послуги саме в такому обсязі та як вони в подальшому використовувались в господарській діяльності позивача.

Крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження подальшого використання отриманих послуг, зокрема,доказів використання зазначеної путівки відповідними особами.

Крім того, згідно статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно пункту 2. статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю.

При цьому, суд вважає за доцільне наголосити на тому, що протягом розгляду даної справи представником позивача не було надано суду для огляду кінцеві результати по Агентському договору № 446-14 від 08 липня 2010 року, до того ж, причини неможливості надати зазначені докази не повідомлено.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до пункту 2.15 та пункту 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Як встановлено судом, первинні документи контрагента позивача виписані з порушенням законодавства.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 26 вересня 2006 року, правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частини 1 статті 203, частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З викладеного вбачається, що в результаті виконання сторонами нікчемного правочину не можуть виникати як податкові зобов'язання, так і податковий кредит з податку на додану вартість, а відповідно і не виникає підстав для віднесення відповідних коштів до валових витрат.

Також, згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної оглядовому листі від 06 липня 2009 року № 982/13/13-09 та доведеної до адміністративних судів України з метою інформування і врахування під час розгляду справ за участю органів державної податкової служби, - правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, проаналізувавши наявні матеріали справи та норми зазначеного законодавства, суд вважає правомірними висновки відповідача, викладені в Акті перевірки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобо-Тур-Сервіс» не підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобо-Тур-Сервіс».

Постанова набирає законної сили в строки та порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.І. Келеберда

Повний текст постанови виготовлено 08.04.2013