Рішення № 30644142, 12.04.2013, Личаківський районний суд м.Львова

Провадження № 2/463/587/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2013 року Личаківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді: Стрепка Н.Л.,

з участю секретаря судового засідання: Цуняк Л.Я.,

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Гаврилюка О.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» про стягнення середнього заробітку, індексації та компенсації втрати заробітної плати, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, вимоги якого в подальшому уточнив, про стягнення з відповідача 68 529,49 гривень, з яких 58 212,28 гривень - середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 1 квітня 2009 року по 27 березня 2012 року, 7 095,07 гривень - індексація заробітної плати, 3 222,14 гривень - компенсація втрати заробітної плати.

Позов мотивує тим, що з 1 листопада 2007 працював у відповідача на посаді заступника начальника відділу охорони, а з 13 травня 2008 року - начальником відділу. 31 березня 2009 року був звільнений з роботи, однак відповідач заборговану заробітну плату не виплатив. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова стягнуто з відповідача 1 766,96 гривень заборгованої заробітної плати, яка виплачена позивачу лише 27 березня 2012 року, а тому просить стягнути середній заробіток, індексацію та компенсацію втрати заробітної плати.

В судовому засіданні позивач позов підтримав в частині заяви про уточнення позовних вимог від 14 березня 2013 року, пояснення надав аналогічним викладеним в позові, просив його задовольнити.

Представник відповідача Гаврилюк О.Р., який діяв на підставі довіреності від 10 січня 2012 року проти позову заперечив і пояснив, що 17 травня 2010 року, у зв'язку з процедурою банкрутства відповідача, ухвалою господарського суду Львівської області введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому вважає вимоги позивача про стягнення середнього заробітку безпідставними. Крім того, заявлену суму середнього заробітку в розмірі 58 212,28 гривень вважає не співмірною з сумою боргу визначену рішенням суду в розмірі 1 766,96 гривень. Вважає, що позивач пропустив визначений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду про стягнення індексації та компенсації заробітної плати. Просив в задоволені позову відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення частково з наступних підстав.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2012 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» позов було задоволено частково та стягнено з останнього 1 766,96 гривень заборгованості по заробітній платі, яка не була виплачена при звільнені позивачу 31 березня 2009 року (а.с. 6).

З довідки ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» від 27 березня 2012 року № 5/03 вбачається, що позивачу 27 березня 2012 року сплачено заборговану заробітну плату згідно реєстру вимог кредиторів в розмірі 1 766,96 гривень (а.с. 17).

Ухвалою господарського суду Львівської області від 17 травня 2010 року порушено провадження у справі про банкрутство ТОВ «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 35-37).

Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Право на своєчасне одержання винагороди за працю належить до конституційних прав громадян та захищається державою.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно з ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Стаття 117 КЗпП України передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У відповідності до п. 20 постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Оскільки обчислений позивачем розмір середнього заробітку в розмірі 58 212,28 гривень перевищує більше як в тридцять разів розмір невиплаченої йому при звільнені заробітної плати, виходячи з принципу співмірності та враховуючи, що з 17 травня 2010 року порушено провадження у справі про банкрутство відповідача, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача середнього заробітку за період часу з 1 квітня 2009 року по 27 березня 2012 року в розмірі 5 300,88 гривень, що становить фактично потрійний розмір невиплаченої заробітної плати позивача встановленої рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 лютого 2012 року, оскільки відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно з ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ч. 2 п. 22 постанови пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст. 34 Закону і Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. N 1427 (зі змінами, внесеними постановою від 23 квітня 1999 р. N 692), підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

З представленого розрахунку компенсації втарти частини заробітної плати позивача вбачається, що за період часу з 1 квітня 2009 року по 29 лютого 2012 року становить 409,23 гривень, які слід стягнути з відповідача, оскільки ним було здійснено затримку виплати позивачу його заробітної плати при звільнені в розмірі 1 766,96 гривень.

Щодо стягнення з відповідача індексації заробітної плати то суд відмовляє, оскільки відповідач був звільнений з роботи ще 31 березня 2009 року та суд виходить з фактично встанволеного розміру заборгованості відповідача перед позивачем, що встановлена рішенням суду від 20 лютого 2012 року. Також суд відмовляє в стягнені компенсації заробітної плати за період з 1 березня 2008 року по 31 березня 2009 року, оскільки позивачем не доведено факт існування заборгованості та її розмір.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Позивач був звільнений з роботи 31 березня 2009 року, фактичний розрахунок по заробітній платі відповідач з ним здійснив лише 27 березня 2012 року, з позовом позивач звернувся до суду 24 лютого 2012 року, а тому враховуючи положення вищеназваного рішення Конституційного Суду України, суд приходить до висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 5 710,4 гривень, що становить 5 300,88 гривень - середній заробіток та 409,23 гривень - компенсації втарти частини заробітної плати позивача за період часу з 1 квітня 2009 року по 29 лютого 2012 року.

При цьому у відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача в користь держави слід стягнути судові витрати у справі, які складаються з судового збору в розмірі 229,4 гривень.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 169, 209, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» (ЄДРПОУ 31148163) в користь ОСОБА_1 5 710 (п'ять тисяч сімсот десять) гривень 40 копійок.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Управляюча компанія «Львівський Автонавантажувач» в користь держави 229 (двісті двадцять дев'ять) гривень 40 копійок.

В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Личаківський районний суд м. Львова шляхом подачі протягом десяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: