Постанова № 30643790, 10.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

10 квітня 2013 року 16 год. 50 хв. № 826/3523/13-а

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДіТрейд" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача в частині.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 18 березня 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "ДіТрейд" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби (також далі за текстом - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 29 серпня 2012 року № 0000692260 в частині донарахування (збільшення) позивачу грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1652719,00 грн. та від 14 січня 2013 року № 0000032260 в частині донарахування (збільшення) позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 1796434,00 грн. (також далі за текстом - оскаржувані рішення).

Одночасно з позовом законним представником позивача заявлено письмове клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств та ПДВ (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 3449153,00 грн.

При цьому, як зазначено у позові, законний представник позивача просить суд скасувати оскаржуване рішення № 0000692260 саме в частині донарахування (збільшення) грошових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств у вказаному розмірі (як безпідставно донараховані позивачу без будь-яких пояснень в акті перевірки в обґрунтування такого донарахування), а також оскаржуване рішення № 0000032260 саме в частині донарахування (збільшення) позивачу грошових зобов'язань з ПДВ (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у вказаному загальному розмірі (дані взяті з розрахунку штрафних санкцій по ПДВ позивача з рядка "за жовтень 2011", копія якого додається).

Ухвалою суду від 20 березня 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні 01 квітня 2013 року.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив задовольнити його повністю з підстав, зазначених у ньому. Крім того, представником позивача повторно заявлено письмове клопотання про розгляд справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача позов не визнала та просила відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 01 квітня 2013 року. Пояснила, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку зі встановленням у ході перевірки позивача порушень ним чинного податкового законодавства.

Враховуючи викладене, зважаючи на відсутність заперечень представника відповідача проти заявленого клопотання та достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 01 квітня 2013 року, на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України), судом прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем проведено перевірку позивача, за результатами якої 15 серпня 2012 року складено акт № 639/22-6/34980845 про результати документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період із 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року, валютного та іншого законодавства за період із 01 квітня 2011 року по 31 березня 2012 року (також далі за текстом - акт перевірки), відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено податок на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 1665751,00 грн., у тому числі за: ІІ квартал 2011 року - 11245,00 грн.; ІІІ квартал 2011 року - 1787,00 грн.; IV квартал 2011 року - 1652719,00 грн., чим порушено підпункти 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України);

- занижено ПДВ у загальному розмірі 1445596,00 грн., у тому числі за: квітень 2011 року - 1033,00 грн.; травень 2011 року - 2877,00 грн.; червень 2011 року - 2985,00 грн.; липень 2011 року - 1554,00 грн.; жовтень 2011 року - 1437147,00 грн., чим порушено п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 ПК України.

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 29 серпня 2012 року відповідачем складено податкове повідомлення-рішення № 0000682260 (також далі за текстом - рішення № 0000682260) та оскаржуване рішення № 0000692260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1665751,00 грн. за основним платежем.

За результатами розгляду первинної скарги в адміністративному (досудовому) порядку, оскаржуване рішення № 0000692260 залишено без змін, а рішення № 0000682260 - скасовано в частині застосованої штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 363124,00 грн., про що Державною податковою службою у місті Києві (також далі за текстом - рішення ДПС у місті Києві) прийнято рішення від 02 листопада 2012 року № 7195/10/12-114, яке рішенням Державної податкової служби України від 03 грудня 2012 року № 6375/0/61-12/10-2115 залишено без змін.

На підставі рішення ДПС у місті Києві, 14 січня 2013 року відповідачем складено оскаржуване рішення № 0000032260, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 1445596,00 грн. за основним платежем та у розмірі 359677,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних рішень в частині, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки відповідача про заниження позивачем податку на прибуток приватних підприємств та ПДВ ґрунтуються на тому, що укладений 09 вересня 2011 року між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Сатекс Груп" (також далі за текстом - ТОВ "Сатекс Груп") договір поставки № 0909ДІ (також далі за текстом - договір поставки) є недійсним (нікчемним), у зв'язку з чим господарські операції з постачання продуктів непродовольчої сфери за договором поставки не мали реального характеру.

Однак, за переконанням суду, у відповідача відсутні повноваження визнавати правочини недійсними (нікчемними) з огляду на наступне.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (також далі за текстом - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09 зазначено, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11, для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

У листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319 зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, у якій зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про недійсність (нікчемність) укладеного між позивачем та "Сатекс Груп" договору поставки, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень.

Стосовно фактичного виконання позивачем зобов'язань за договором поставки суд зазначає наступне.

Законним представником позивача суду надано копії актів приймання-передачі, податкових накладних, податкових декларацій з ПДВ ТОВ "Сатекс Груп", реєстру виданих та отриманих податкових накладних ТОВ "Сатекс Груп" та оборотно-сальдової відомості позивача, дослідивши які, суд прийшов до висновку про фактичне здійснення позивачем господарських операцій за договором поставки, а саме отримання товару та його оприбуткування.

Фактична передача товару, як пояснив у ході судового розгляду справи представник позивача, відбулась на території ТОВ "Сатекс Груп", що використовується для зберігання нафтопродуктів. Придбаний товар позивачем залишено на зберігання на території ТОВ "Сатекс Груп", у зв'язку з чим позивач не поніс витрат на транспортування товару.

Стосовно правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту суд зазначає наступне.

Відповідно до підпунктів 14.1.27, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, підпункту 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.6 ст. 198, п. 201.8 ст. 201 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22 лютого 2012 року у справі № К/9991/68389/11 зазначено, що підставою для включення сум ПДВ до податкового кредиту є належним чином оформлена податкова накладна, яка не позбавлена правового значення і в тому разі, якщо контрагентом покупця товарів (робіт, послуг) не виконується зобов'язання щодо декларування податкових зобов'язань з ПДВ.

З викладених положень вбачається, що платник податків не має право включати до складу валових витрат та податкового кредиту суми податків у разі, якщо такі суми не підтверджені відповідними первинними документами. Якщо ж у платника податків наявні такі документи, у тому числі належним чином оформлені податкові накладні, виписані суб'єктом підприємницької діяльності, зареєстрованим платником ПДВ, формування валових витрат та податкового кредиту є правомірним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Київського апеляційного адміністративного суду міста Києві від 07 березня 2013 року у справі № 2а-12846/12/2670.

Проаналізувавши викладені положення, суд прийшов до висновку про правомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту на підставі документів, складених позивачем та ТОВ "Сатекс Груп" за результатами їх господарської діяльності.

Крім того, суд погоджується з твердженнями представників позивача щодо безпідставності посилань відповідача в акті перевірки на інформацію про директора ТОВ "Сатекс Груп", оскільки у матеріалах справи наявна копія листа державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 28 серпня 2012 року № 8771/10/07-06/51, з якої вбачається, що працівниками податкового органу винесено постанову про відмову в порушенні кримінальної справи відносно директора ТОВ "Сатекс Груп" на підставі п. 2 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України.

До того ж, у матеріалах справи наявні копії: нотаріально засвідченої заяви директора ТОВ "Сатекс Груп" від 22 серпня 2012 року, якою він особисто підтвердив, зокрема, що будучи директором та головним бухгалтером вказаного товариства, у взаємовідносинах з позивачем він особисто підписував усі документи фінансово-господарської діяльності, а будь-яка інша інформація у письмовій чи усній формі, що була ним надана раніше та яка суперечить вказаному ним у цій заяві, є вигадкою та не відповідає дійсності; висновку експертного дослідження від 11 вересня 2012 року № 8485/84/86/12-32, згідно з яким, підписи у первинних документах, інформація про які зазначена в акті перевірки та які досліджено судом у ході розгляду справи, виконані безпосередньо директором ТОВ "Сатекс Груп", а не іншою особою, як стверджує відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надала належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "ДіТрейд" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача в частині є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на його користь здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-11, 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "ДіТрейд" до державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби про скасування рішень відповідача в частині.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва Державної податкової служби від 29 серпня 2012 року № 0000692260 в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "ДіТрейд" (ідентифікаційний код 34980845) грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 1652719,00 грн. (Один мільйон шістсот п'ятдесят дві тисячі сімсот дев'ятнадцять гривень 00 копійок) та від 14 січня 2013 року № 0000032260 в частині збільшення товариству з обмеженою відповідальністю "ДіТрейд" (ідентифікаційний код 34980845) грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 1796434,00 грн. (Один мільйон сімсот дев'яносто шість тисяч чотириста тридцять чотири гривні 00 копійок).

3. Копії постанови направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин