Ухвала суду № 30640473, 08.04.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2013 р. м. Київ К/9991/79441/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Нечитайла О.М.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « 361 Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012

у справі № 2а-4048/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 361 Україна»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.04.2012 позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м.Києва від 11.03.2011 № 0001742302 та № 0001752302.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 постанову суду першої інстанції скасовано. У задоволенні позову відмовлено.

ТОВ « 361 Україна» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права: ст. ст. 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Підставою для визначення позивачеві за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями від 11.03.2011 № 0001742302 грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 379923 грн., в тому числі 303938 грн. основного платежу та 75985 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та № 0001752302 про визначення грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 302428 грн., в тому числі 241942 грн. основного платежу та 60486 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки, викладені в акті від 22.02.2011 № 119/23-2/35427919, про порушення вимог п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Порушення полягало у необґрунтованому віднесенні до складу валових витрат та до складу податкового кредиту витрат та податку на додану вартість відповідно, сплачених у зв'язку з придбанням у ТОВ «Анаель-Ком», ПП «Абісаль» послуг за відсутності відповідних первинних документів. При цьому податковий орган виходить з того, що акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не підтверджують господарських операцій з вказаними контрагентами, оскільки в них не зазначено місця складання, обсягу, одиниці виміру та часу їх здійснення. Також податковий орган вказує на відсутність у контрагентів трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту, сировини для здійснення основного виду діяльності, на формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, оформлених з порушенням вимог Закону України «Про податок на додану вартість», не включення ПП «Абісаль» суми ПДВ до податкових зобов'язань та не сплати її до держбюджету.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на час здійснення господарських операцій податковий кредит сформовано на підставі податкових накладних, виданих особами, які зареєстровані платниками податку на додану вартість та були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, у позивача наявні всі первинні документи, що складені відповідно до вимог чинного законодавства, а також з того, що ненадання контрагентами податкової звітності не тягне за собою недійсності всіх угод, укладених особою з моменту її реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що договори позивача з контрагентами не були спрямовані на реальне настання правових наслідків. Така позиція мотивована тим, що згідно з поданою до податкового органу звітністю у контрагентів позивача відсутні основні засоби та трудові ресурси. Характер правовідносин, що слалися між позивачем та його контрагентами, зміст господарських правовідносин, тривалість між ними виключають можливість необізнаності позивача щодо дефектів у правовому статусі контрагентів. Валові витрати та податковий кредит сформовано за відсутності належним чином оформлених первинних документів. ПП «Абісаль» податкові зобов'язання не задекларовані та не сплачені до держбюджету.

Суд касаційної інстанції, погоджуючись з викладеними у судових рішеннях правовими позиціями, не може визнати обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Наявність законодавчо визначених обставин для формування валових витрат та податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості в первинних документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність, були спрямовані на протиправне отримання податкових вигод з метою ухилення від оподаткування.

Для підтвердження правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару (послуг), тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

З метою дослідження фактичного придбання послуг (товару) судам необхідно було аналізувати умови їх (його) поставки, досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, їх відповідність вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, підстави, порядок, зміст, обсяги придбаних послуг (товару) відповідно до умов договорів, мету придбання таких послуг, та яким чином формувалася їх вартість, здійснювалося їх виконання.

При цьому необхідно оцінити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.

Суд першої інстанції у підтвердження факту господарських операції посилається на наявність у позивача всіх первинних документів, при цьому не конкретизуючи їх суті і не вказуючи на підтвердженнями ними певних обставин.

Суд апеляційної інстанції обмежився доводами податкового органу, викладеними в акті, зокрема щодо недоліків актів здачі-приймання, відсутності у контрагентів основних засобів, на витрати з придбання яких нараховується амортизація, та трудових ресурсів, необхідних для виконання послуг, не з'ясувавши характеру та змісту таких послуг з метою оцінки можливості їх виконання та, не спростувавши висновків суду першої інстанції щодо наявності первинних документів, складених за наслідками вчинення господарських операцій.

Деякі дефекти в оформленні документів (зокрема відсутність окремих реквізитів або помилки при їх заповненні), за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання платником податку (покупцем) послуг, не можуть розглядатися як підстави для висновку про відсутність реального здійснення господарських операцій. Також несплата постачальником податкових зобов'язань, порушення ним певних вимог податкового законодавства та правил ведення господарської діяльності, за умови фактичного здійснення господарської операції, яка призвела до зміни активів покупця послуг (товару), не може бути підставою для висновку про неправомірне формування покупцем валових витрат та податкового кредиту.

При цьому суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги без перевірки і доказів факти, встановлені податковим органом в ході перевірки та без спростування обставин, якими позивач заперечував доводи податкового органу.

Відповідно до п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 984 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 за № 34/18772, акт перевірки це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Отже, такий доказ не мав для суду наперед встановленої сили і повинен був оцінюватися судом за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного суду України разом з іншими доказами в їх сукупності. При цьому в силу вимог ч. 2 ст. 71 цього Кодексу у даній справі про протиправність рішення суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це правило означає, що податковий орган повинен доводити передбаченими процесуальним законом засобами доказування ті обставини, які покладені в основу прийняття податкового повідомлення-рішення. Водночас, якщо платник податків не згоден з доводами податкового органу, він може їх спростовувати. Це випливає зі змісту ч.1 ст.71 вказаного Кодексу, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. В іншому випадку, суд вирішує спір на підставі наявних доказів, які оцінюються за правилами ст. 86 Кодексу.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно із ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суди повинні врахувати, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення валових витрат та податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати та податковий кредит. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Відсутність у підприємства-контрагента певних основних засобів, складських та інших умов, на що посилається податковий орган, само по собі не може свідчити про фіктивність господарської операції, адже у даному випадку необхідно виходити з характеру та змісту здійснення господарських операцій.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю « 361 Україна» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.04.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.12.2012 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києва.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

О.М. Нечитайло