Ухвала суду № 30639624, 19.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 березня 2013 року м. Київ К-38413/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року

у справі № 2-а-6436/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Клімат»

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Клімат»(позивач) до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (відповідач) задоволено в повному обсязі. Визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000041800/0 від 11 травня 2010 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Євро-Клімат»судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Куп'янська ОДПІ Харківської області, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року, ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Євро-Клімат»щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Приватним підприємством «Каф-Буд»за період з 01 червня 2008 року по 31 серпня 2008 року, за результатами якої складено акт № 478/18-34172462 від 30 квітня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000041800/0 від 11 травня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 63 508,50 грн. (42 339,00 грн. -основний платіж, 21 169,50 грн. -штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі -Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних на його адресу ПП «Каф-Буд», з підстав відсутності факту реального вчинення господарських операцій та, як наслідок, нікчемності договору підряду № 14/06-08П від 23 червня 2008 року, укладеного між ТОВ «Євро-Клімат»та вказаним контрагентом.

При цьому, податковий орган посилався на несплату ПП «Каф-Буд»в охоплений перевіркою період податків до бюджету, відсутність у нього основних фондів, трудових та виробничих ресурсів, а також відсутність вказаного суб'єкта господарювання за вказаним місцезнаходженням.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит -це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, позивачем включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаних у ПП «Каф-Буд»підрядних робіт, на підставі належним чином оформленої податкової накладної, виписаної на його адресу особою, яка має статус платника податку на додану вартість.

Фактичне виконання договору № 14/06-08П від 23 червня 2008 року підтверджується належними чином оформленими актом приймання виконаних підрядних робіт за червень 2008 року та платіжними документами.

Крім того, судами встановлено, що спірний договір носить субпідрядний характер, а результати виконаних за ним робіт передані позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «ЕЙБІ Україна»на виконання договору поставки № 04-0508/М від 12 травня 2008 року.

При цьому, слід зазначити, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

А тому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, однак не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наявності факту реального вчинення господарської операції та у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, оскільки, відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджували б відсутність фактичного виконання господарських операцій за договором підряду № 14/06-08П від 23 червня 2008 року, узгодженість дій позивача з контрагентом з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаність з такими діями постачальника, то доводи податкового органу про нікчемність укладеного позивачем з ПП «Каф-Буд»правочину є необґрунтованими належними засобами доказування припущеннями.

Поряд з цим, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій правомірно відхилили посилання відповідача на постанову Ленінського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2009 року у справі № 1-898/09 як на підставу для визнання спірного договору нікчемним, оскільки, як встановлено судами, у справі № 1-898/09 не досліджувались обставини виконання договору підряду № 14/06-08П від 23 червня 2008 року, укладеного між позивачем та ПП «Каф-Буд».

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 08 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Приходько І.В.