Постанова № 30637142, 10.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2013 року Справа № 5015/3162/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Губенко Н.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4на рішення та на постановуГосподарського суду Львівської області від 28.09.2012 Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2012у справі№ 5015/3162/12господарського судуЛьвівської областіза позовомПриватного підприємця ОСОБА_5до1. Приватного підприємця ОСОБА_4; 2. Приватного підприємця ОСОБА_6продострокове розірвання договору орендиза участю представників сторін:

позивача: повідомлений, але не з'явився;

відповідача 1: ОСОБА_7, дов. від 23.01.2013;

відповідача 2: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 28.09.2012 у справі №5015/3162/12 (суддя Долінська О.З.) позов задоволено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Скрипчук О.С., судді - Дубник О.П., Кордюк Г.Т.) рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2012 у справі №5015/3162/12 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій у даній справі, ПП ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Також, заявником подано додаткові пояснення по справі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Скаржником, в порядку ст. 1211 ГПК України, подано заяву про зупинення виконання судового рішення у даній справі, проте колегія суддів Вищого господарського суду України відмовляє в задоволенні заяви, оскільки не знаходить підстав для її задоволення.

Відповідач-2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що підтримує доводи скарги і просить її задовольнити.

Від позивача відзив на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ПП ОСОБА_5 (Орендодавець) та ПП ОСОБА_4, ПП ОСОБА_6 (Орендарі) 01.04.2009 укладено договір оренди, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендарі прийняли (в строкове платне користування) земельну ділянку площею - 0,0471 га (кадастровий номер 4620310100:13:004:0023 згідно державного акту на право власності) та торговий павільйон бару "ІНФОРМАЦІЯ_1" по АДРЕСА_1

Пунктом 6.1 договору передбачено, що він вступає в силу з моменту підписання і діє до 01.03.2010.

Судами попередніх інстанцій також встановлено, що 01.06.2009 між тими ж сторонами було укладено договір оренди, предметом якого є ті ж приміщення та земельна ділянка, які передбачені у договорі від 01.04.2009. При цьому, строк дії цього договору сторонами визначено до 01.06.2019, тобто, договір укладено більше, ніж на 3 роки.

Здійснюючи розгляд справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, враховуючи положення ст.ст. 220, 793 ЦК України, дійшов висновку, що договір оренди від 01.06.2009 є нікчемним.

Відповідно до ч. 2 ст. 793 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно з ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, керуючись вищенаведеними нормами, встановивши, що договір від 01.06.2009 укладений строком на 10 років (до 01.06.2019), при цьому не посвідчений нотаріально, прийшли до правомірного висновку, що такий договір є нікчемним в силу закону та обґрунтовано керувались при розгляді справи договором оренди від 01.04.2009.

Як встановлено судами, між сторонами у справі виникли зобов'язальні відносини на підставі договору оренди від 01.04.2009, строк дії якого визначено в договорі до 01.03.2010.

Також, судами досліджено та з'ясовано, що у договорі оренди від 01.04.2009 відсутні істотні умови договору оренди земельної ділянки, а тому, укладаючи цей договір оренди сторони, фактично, домовились про оренду павільйону і впорядкування прилеглої території.

В п. 6.2 договору зазначено, що якщо за 3 місяці до спливу строку оренди жодна із сторін письмово не заявила про небажання продовжувати договір, договір вважається продовженим на тих самих умовах і на той самий строк.

Частиною 1 ст. 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (ч.2 ст. 291 ГК України).

Згідно з ч. 4 ст. 291 ГК України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Зазначене кореспондується із приписами ст. 764 ЦК України.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що після закінчення строку договору оренди, він може бути продовжений на той самий термін і на тих самих умовах, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує жодна із сторін договору (такої правової позиції дотримується Верховний Суд України, постанова від 28.04.2009 у справі № 36/369).

Як вірно встановили суди, з урахуванням приписів зазначених норм, термін вказаного договору неодноразово продовжувався в силу відсутності відповідних заяв сторін про його припинення в установлені наведеними нормами строки, а відтак, договір оренди від 01.04.2009 року був пролонгований до 01.12.2012.

Згідно п.п 2.1.2 та 2.1.3 договору, Орендарі зобов'язались дотримуватись санітарних, протипожежних та інших обов'язкових вимог при експлуатації орендованого майна та утримувати орендоване майно в належному стані.

Відповідно до п. 2.1.4 договору, Орендарі зобов'язані здійснити капітальний ремонт приміщення. Кошторисна вартість робіт доводиться до Орендодавця.

Орендною платою слід вважати упорядкування території, улаштування огорожі, проведення оздоблювальних робіт (п. 2.1.5 договору).

Відповідно до п. 5.2 договору від 01.04.2009, договір може бути достроково розірваний за ініціативою Орендодавця, якщо Орендарі не сплачують орендну плату більше трьох місяців підряд.

Господарськими судами встановлено, що відповідачі неналежно виконували умови спірного договору, зокрема, останніми не додержувались умови п.п. 2.1.2, 2.1.3, договору, що вбачається з порушення відповідачами умов пожежної безпеки та не здійснення відповідних дій щодо усунення цих порушень (акт від 13.07.2012 №56 Бродівського районного відділу ГУ Держтехногенбезпеки у Львівській області).

Також, відповідачами не доведено виконання вимог п.п. 2.1.4 щодо здійснення капітального ремонту орендованого приміщення та п. 2.1.5 договору відносно упорядкування території, улаштування огорожі, проведення оздоблювальних робіт.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 783 ЦК України визначено, що наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу иаймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

При цьому, повинні враховуватися приписи ч. 2 ст. 651 ЦК України, які є загальними для розірвання договору та які передбачають можливість розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, установлених договором або законом.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що вищезазначені висновки судів як першої, так і апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог, зроблені з дотриманням вимог ст. ст. 43, 47, 43 ГПК України щодо повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами з урахуванням визначених меж позовних вимог та правильного застосування законодавства під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи ПП ОСОБА_4, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження апеляційного господарського суду, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судами першої та апеляційної інстанцій висновків. При цьому, в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам ст. 1117 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 28.09.2012 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 04.12.2012 у справі № 5015/3162/12 - без змін.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.М. ГУБЕНКО