Постанова № 306299, 08.12.2006, Господарський суд Чернігівської області

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Господарський суд Чернігівської області

________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20 Тел. 7-38-36, факс 7-44-62

Іменем України

ПОСТАНОВА

"08" грудня 2006 р. Справа № 16/232

„11” год. „00” хв.

Господарський суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Фесюри М.В.,

при секретарі - Козацькому А.В.,

за участю представників сторін:

від позивача – Шестак О.В.,

від відповідача –Дзюба Л.М., Позняк В.В., Лось В.М.,

розглянувши в м. Чернігові у відкритому судовому засіданні справу

за ПОЗОВОМ: Відкритого акціонерного товариства ?Чернігівське Хімволокно”

(14000, м. Чернігів, вул. Щорса,78)

До ВІДПОВІДАЧА: Державної податкової інспекції у м. Чернігові

(14000, м. Чернігів, вул.. Кирпоноса,28)

Про скасування податкового повідомлення –рішення.

Заявлено позов про скасування податкового повідомлення –рішення від 03.05.2006р. №0000722320/1, яким позивачу визначено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 306198 грн. Позивач не погоджується з необхідністю оподаткування ПДВ на загальних підставах операції з передачі продавцю в рахунок погашення заборгованості векселя, емітованого іншою особою, з наступних підстав:

- відповідно до норм Цивільного, Господарського кодексів України, Закону України „ Про обіг векселів” держатель векселя може скористатися одним з трьох способів розпорядження ним, а саме, здійснити відчуження його як окремий об’єкт права власності –цінний папір; передати в рахунок погашення заборгованості, тобто передати як розрахунковий документ; передати в межах відступлення права вимоги як документ, що підтверджує право вимоги. Таким чином, вексель може виступати як цінний папір і як засіб платежу, що передбачено також п.1.13 Інструкції Національного банку України „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”;

- база оподаткування ПДВ визначається п.4.8 Закону України „Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. № 168/97- ВР (далі –Закон –168), відповідно до якого в разі продажу товарів (робіт, послуг) під забезпечення боргових зобов’язань покупця , базою оподаткування є договірна вартість таких товарів (робіт, послуг), тобто , на думку позивача, видача (передача) векселя не є окремим об’єктом оподаткування. Крім того, податок на додану вартість не додається до номіналу векселя та , відповідно, не може формуватися податковий кредит у платника ПДВ, який отримує такий вексель в порядку розрахунку за поставлену продукцію.

Позивач доповнив підстави позовних вимог, посилаючись на незаконність призначення та проведення податкової перевірки, з огляду на що спірне податкове повідомлення –рішення не може ґрунтуватись на результатах такої перевірки:

- перевірка проводилась за інший період, ніж той, в якому відбулася вексельна операція;

- позапланова перевірка повинна була проводитись виключно за рішенням суду та за умови дотримання підстав для допуску працівників податкового органу до перевірки.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що вексель, переданий позивачем в рахунок погашення заборгованості за отримані товари (роботи, послуги) відповідно ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” від 03.04.1997р. № 283/97-ВР (далі –Закон –283) підпадає під ознаки товару відповідно до приписів Закону –168 позивач повинен був нарахувати податкові зобов’язання з ПДВ, виходячи з договірної вартості отриманих від продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідач вважає, що перевірка призначена та проведена в межах його повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. На думку податкового органу, він мав право перевірити діяльність платника податків за листопад 2005 р. в той час , як перевіряємий період був визначений груднем 2005р., оскільки, як показала сама перевірка, її результати вплинули на розрахунок бюджетного відшкодування за грудень 2005р.

По справі проведена судово –бухгалтерська експертиза, з висновками якої відповідач не погодився з підстав, які викладені у його запереченні, та повідомив, що установчі документи та свідоцтво платника ПДВ емітента векселя ПП „Влада –2002” на момент емісії векселя були недійсними.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ

03.05.2006р. державною податковою інспекцією у м. Чернігові прийняте спірне податкове повідомлення –рішення № 0000722320/1, яким відкритому акціонерному товариству „Чернігівське Хімволокно” визначено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 306198 грн. Як зазначено в рішенні, звітним періодом, в якому виявлено завищення, є грудень 2005 року.

Вказане повідомлення –рішення було прийняте відповідно до рішення ДПІ у м. Чернігові № 11323/10/25-008 від 27.04.2006р. за результатами розгляди скарги платника податків на податкове повідомлення –рішення від 20.02.2006р. за № 0000722320/0.

Підставою для прийняття початкового та наступного спірного податкового повідомлення - рішення явився акт від 10.02.2006р. № 39/23/00204048 „ Про результати позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість ВАТ „Чернігівське Хімволокно” за період з 01.12.2005р. по 31.12.2005р.”

Як зазначено в акті перевірки, податковий орган, враховуючи результати позапланової перевірки № 14/23/00204048 від 19.01.2006р., що призвело до донарахування ПДВ в листопаді 2005р. на суму 306198 грн., зменшив суму бюджетного відшкодування по податковій декларації за грудень 2005р. на цю ж суму.

Згідно п.2.2.5 акту перевірки № 14/23/00204048 від 19.01.2006р., якою перевірялось питання правильності обчислення і своєчасності внесення до бюджету ПДВ за листопад 2005 року, податковий орган встановив здійснення позивачем розрахунку за спожиті електроенергію, гарячу воду та пар шляхом передачі простого векселя продавцю. Такий спосіб погашення заборгованості перевіряючі класифікували як товарообмінну операцію та прийшли до висновку про донарахування ПДВ за листопад 2005р. у розмірі 306198 грн. з необхідністю врахування при перевірці декларації з ПДВ за грудень 2005р.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як зазначено в акті перевірки №39/23/00204048 від 10.02.2006р., що явився підставою для прийняття спірного податкового повідомлення –рішення, акті перевірки № 14/23/00204048 від 19.01.2006р.,та встановлено судом, перевірки проводилась на підставі направлення та наказів ДПІ в м. Чернігові.

Позапланова перевірка за листопад 2005 року була призначена наказом ДПІ в м. Чернігові № 7 від 10.01.2006р. на підставі ч.8 ст.11-1 Закону України від 04.12.1990р. № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні” (далі –Закон –509), при цьому було видано направлення № 9 від 11.01.2006р.

Позапланова перевірка за грудень 2005 року була призначена наказом ДПІ в м. Чернігові № 220 від 30.01.2006р. на підставі ч.8 ст.11-1 Закону –509, при цьому було видано направлення № 171 від 30.01.2006р.

Підставою для проведення перевірки обрано ту обставину, що платником подано декларацію з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис.грн.( п.9 ч.6 ст.11-1).

З наказами та направленнями платник податків був ознайомлений під розписку.

Проаналізувавши зміни внесені до ст.11-1 Закону –509 та остаточну редакцію цієї статті, суд приходить до висновку, що вказані перевірки були призначені та проведені всупереч приписам чинного законодавства з наступних підстав.

Останні зміни до ст.11-1 , на які посилається в своїх запереченнях відповідач, були внесені Законом України „Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та деяких інших законодавчих актів України” від25 березня 2005 року N 2505-IV.

Законодавець доповнив статтю частиною сьомою такого змісту : „Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", а в інших випадках - за рішенням суду".

Частину восьму статті, яка мала таку стару редакцію : „Рішення про вилучення оригіналів фінансово-господарських та бухгалтерських документів, зупинення операцій на рахунках в установах банків, інших фінансово-кредитних установах у зв'язку з порушенням законодавства, контроль за додержанням якого законом покладено на органи державної податкової служби, можуть прийматися лише судом” викладено у наступній редакції : „Позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом".

У частинах дев'ятій - дванадцятій статті старої редакції, які встановлювали термін проведення перевірок та їх продовження, слова "дні" замінено словами "робочі дні" у відповідних відмінках.

Виходячи з порядку внесення змін та їх змісту, із структури статті 11-1 в остаточній редакції, мова про повноваження податкового органу видавати накази про проведення перевірки йдеться в частині дев’ятій цієї статті, а частина 8 ст.11-1 Закону –509 , на яку посилається відповідач в наказах, вказує на те, що позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду.

Заперечення відповідача, які ґрунтуються на тому, що повноваження призначати позапланову перевірку шляхом видачі наказу були визначені законом пізніше , ніж призначення такої перевірки в судовому порядку, судом не приймаються, оскільки до такого висновку відповідач прийшов без аналізу всіх норм статті 11-1 в їх сукупності.

Так, одночасно з наданням повноважень податковому органу здійснювати позапланові перевірки на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом, стаття була доповнена частиною сьомою, якою законодавець обмежив такі обставини лише перевірками в межах повноважень податкових органів, визначених законами України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів", зазначивши, що в інших випадках позапланові перевірки можуть здійснюватись лише за рішенням суду.

Отже, за змістом ст.11-1, враховуючи також наявність восьмої частини, якою окремо передбачено проведення позапланової перевірки лише за рішенням суду, податковий орган, встановивши подання позивачем декларації з від'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис.грн., повинен був після прийняття рішення шляхом видачі наказу про проведення позапланової перевірки звернутися до суду для отримання відповідного судового рішення про дозвіл на таку перевірку.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадові особи повинні діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

На підставі викладеного, судом не можуть бути враховані дані, викладені в двох актах перевірки, що явились підставою для прийняття спірного рішення, оскільки в силу ч.3 ст.70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

За таких обставин спірне рішення підлягає скасуванню як таке, що прийняте всупереч вимогам ч.2 ст.19 Конституції України.

Що стосується суті порушення , як слідує з матеріалів справи ,висновку судово –бухгалтерської експертизи №8354 від 15.11.2006р., судом встановлено наступне.

Між ВАТ „Чернігівське Хімволокно” і ТОВ „Енергоюніверс” було укладено договір купівлі –продажу цінних паперів від 02.11.2004р. № 459-К, згідно якого позивач купив простий вексель № 66335162685868 номінальною вартістю 2500000 грн., векселедавцем якого є приватне підприємство „Влада-2002”. Вексель був прийнятий позивачем згідно акту прийому –передачі цінних паперів від 02.11.2004р.

20.07.2005р. між ВАТ „Чернігівське Хімволокно” (Боржник) і ТОВ „Тер Нова” (Кредитор) було укладено мирову угоду б/н, якою сторони підтвердили наявність заборгованості боржника перед Кредитором, що встановлена у рішеннях господарського суду Чернігівської області, в сумі 7861202,18 грн. Відповідно до п.3 мирової угоди частина зазначеної заборгованості в сумі 1530991,48 грн. була погашена Боржником шляхом індосаменту векселя № 66335162685868 номінальною вартістю 2500000 грн. Передача векселя Кредитору відбулася 11.11.2005р. згідно акту прийому –передачі цінних паперів.

Відповідно до п.п.3.1.1 ст.3 Закону –168 об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Пунктом 1.4 ст.1 цього Закону встановлено, що поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Відповідно до п.3.2 ст.3 цього Закону не є об’єктом оподаткування ПДВ , зокрема, операції випуску (емісії), розміщення у будь-які форми управління та продажу (погашення, викупу) за кошти цінних паперів, що випущені в обіг (емітовані) суб'єктами підприємницької діяльності (п.п.3.2.1), операції з обігу валютних цінностей (п.п.3.2.4).

При цьому, статтею 3 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу” векселі віднесено до цінних паперів, а згідно зі ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” векселі є валютними цінностями.

Отже, норми п.3.2 ст.3 Закону –168 одночасно не надають підстав для віднесення операцій з передачі векселів як цінних паперів у розрахунок за товарно –матеріальні цінності до таких, що не підлягають оподаткуванню (п.п.3.2.1), а іншою нормою –відносять до операцій , що не є об’єктом оподаткування з ПДВ , оскільки векселі мають статус валютних цінностей, отже операції з їх обігу не оподатковуються ПДВ (п.п.3.2.4).

Крім того, пунктом 1.6 ст.1 Закону –283 встановлено, що товари - це матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення. Окрім того, даним Законом визначено , що господарські операції, які передбачають проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь - якій іншій формі, ніж грошова, включаючи будь –які види заліку та погашення вказаної заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації таких товарів (робіт, послуг), - вважаються бартерними операціями.

В той же час, п.1.13 Інструкції Національного банку України „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” , затвердженої постановою Правління Національного банку України 21.01.2004р. N 22, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976, встановлено , що векселі є однією з форм безготівкових розрахунків в Україні.

Відповідно до ст.56 Закону України „Про Національний банк України” Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

За таких обставин , при наявності неоднозначних норм як одного Закону –168 з приводу визначення операцій, які звільняються від оподаткування ПДВ, так і норм різних нормативно –правових актів з приводу визначення векселя з одного боку –як товару, з іншого –як форми безготівкового розрахунку, повинна бути застосована норма п.п. 4.4.1 ст.4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” № 2181-ІІІ від 21.12.2000р. (далі –Закон-2181), згідно з якою, у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Отже за наведених підстав спірне податкове повідомлення –рішення, яким зменшена сума бюджетного відшкодування внаслідок збільшення податкового зобов’язання за операцією з погашення заборгованості за допомогою векселя підлягає скасуванню.

До аналогічного висновку прийшов Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 29.03.2006р. у справі за позовом ТОВ „Західтрансбуд” до ДПІ у Франківському районі м. Львова про визнання недійсними податкових повідомлень –рішень.

Таким чином позов підлягає задоволенню у повному обсязі, а спірне податкове повідомлення –рішення –скасуванню з підстав , передбачених ч.2 ст.19 Конституції України, п.п.4.4.1 ст.4 Закону –2181, п.п.3.2.4 ст.3 Закону –168.

Доводи відповідача з приводу того, що установчі документи та свідоцтво платника ПДВ ПП „Влада –2002” на момент емісії векселя були визнані недійсними, судом не приймаються, оскільки не мають відношення до розрахунків між ВАТ”Чернігівське Хімволокно” та ТОВ „ТехНова” та з урахуванням того, що судове рішення про визнання недійсними установчих документів емітента векселя було прийняте 17.01.2005р., тобто після придбання позивачем векселя у ТОВ „Енергоюніверс”. При цьому судом у цивільній справі було встановлено, що ПП „Влада –2002” було створене власником гр.Вязовським І.В., який в подальшому продав підприємство іншій особі. Визнання недійсними установчих документів вчинене судом на підставі даних податкового органу щодо незнаходження ПП „Влада- 2002” за реєстраційною адресою та невстановленістю фактичної адреси.

Будь –яких інших даних, які б мали відношення до емісії векселя, яким здійснені розрахунки позивача з ТОВ „ТехНова” судом не встановлювалось, а ДПІ в м .Чернігові до суду не надавалось.

Решта заперечень відповідача судом не приймається з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.

Сплачене позивачем державне мито у розмірі 3,4 грн. та витрати на оплату судової експертизи у розмірі 2473,2 грн. мають бути відшкодовані за рахунок державного бюджету відповідно до ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.87-94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати повністю податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Чернігові від 03.05.2006р. №0000722320/1, яким Відкритому акціонерному товариству “Чернігівське Хімволокно” визначено завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 306198 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету (р/р 31117095500002 УДК в Чернігівській області, МФО 853592, код 22825965) на користь Відкритого акціонерного товариства „Чернігівське Хімволокно” (м. Чернігів вул. Щорса,78, код 00204048, п/р 26009043190050 філія АКІБ „УКРСИББАНК” „Київське регіональне відділення”, МФО 300733) 3,4 грн. державного мита.

4. Стягнути з Державного бюджету (УДК в Чернігівській області, МФО 853592, код 22825965) на користь Відкритого акціонерного товариства „Чернігівське Хімволокно” (м. Чернігів вул. Щорса,78, код 00204048, п/р 26009043190050 філія АКІБ „УКРСИББАНК” „Київське регіональне відділення”, МФО 300733) 2473,2 грн. витрат на оплату судової експертизи.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова у повному обсязі складена 12 грудня 2006 року.

Суддя: М.В.Фесюра