Ухвала суду № 30621336, 08.04.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 р.Справа № 2а-3088/12/2170

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Морська Г.М.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Крусяна А.В., Шляхтицького О.І.,

при секретарі Загоруйко Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амалтея" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

В липні 2012 року позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення -рішення від 13.02.20112р., 0001282301, 0001292301, 0000111702 та від 31.07.2012р. №0005802200, якими позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 751025,0 грн. у тому числі за основним платежем на 751024,0 грн., з податку на додану вартість на 1969398,69 грн., у тому числі за основним платежем на 1575800,69 грн., з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами на 327694,75 грн. у тому числі за основним платежем на 262155,0 грн. та зменшено заявлену до бюджетного відшкодування суму податку на додану вартість за березень, травень, липень, серпень, жовтень 2010 року на загальну суму 699937,99 грн. і застосовано штрафну санкцію у сумі 174984,0 грн. за декларування завищеного бюджетного відшкодування з ПДВ. В позовній заяві поивач вказує, що виконав всі вимоги податкового законодавства України для декларування валових витрат та податкового кредиту по операціям з ПП «Телетон», ТОВ «Агро АГ», ПП «Нісан-09», ПП «Санабресурс Юг», ПП «Агро Спутнік» , ТОВ «Лана ЛТД», ТОВ «НК Полюс» і ТОВ «Агробудгарант». На думку позивача, ДПІ не наділена правом визнавати правочини нікчемними, зазначене може бути встановлено лише рішенням суду. Оскільки судового рішення стосовно фіктивності або протиправності правочинів, укладених із вказаними підприємствами, не існує, тому висновки відповідача з цього питання є незаконними. Позивач вважає, що встановлена податковим органом відсутність товарно-транспортних накладних не може бути перепоною для відображення господарських операцій у його податкових обліку та звітності, оскільки податковим законодавством не пов'язано право на формування валових витрат та податкового кредиту із наявністю або відсутністю ТТН. Товар поставлявся безпосередньо продавцями на склад ТОВ «Амалтея». З цих підстав позивач просить скасувати спірні податкові повідомлення - рішення.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року позовні вимоги задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач надав до суду апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вищезазначене рішення та постановити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ "Амалтея" зареєстроване рішенням Херсонського міськвиконкому від 25.03.1997 року за № 4637 згідно статуту. Нова редакція статуту зареєстрована Херсонським міськвиконкомом від 21.09.2004 року № 000320. Свідоцтво про державну реєстрацію від 25.03.1997 року № 14991200000000320.

На податковому обліку в органах державної податкової служби 31.03.1997 року за № 339, станом на 30.12.2011 рік перебуває на обліку в ДПІ м. Херсона.

Спірні податкові повідомлення - рішення складені на підставі висновків акту планової, виїзної перевірки позивача від 23.01.2012р. №222/23-5/21298452 (далі - акт №222). За актом перевірки відповідач встановив порушення податкового законодавства України, що допущені позивачем під час формування валових доходів, валових витрат, податкових зобов'язань та податкового кредиту з ПДВ, а також порушення стосовно оподаткування доходів фізичних осіб позивачем як податковим агентом.

Як вбачається з акту перевірки № 222 на визначення зобов'язань з податку на прибуток та ПДВ та визначення розміру бюджетного відшкодування за спірними податковими повідомленнями - рішеннями вплинуло збільшення відповідачем валових доходів на 242264,89 грн. та податкових зобов'язань на 48453,0 грн. у зв'язку з продажем товару нижче його собівартості.

Відповідно до пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Згідно з абзацами першим та другим підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів (абзац перший підпункту 1.20.2 цього пункту).

Відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач провів процедуру апеляційного узгодження донарахованих відповідачем зобов'язань за спірними податковими повідомленнями - рішеннями. ДПС України рішенням від 06.07.2012р. №12153/6/10-2155 визнала неправомірним висновки відповідача щодо заниження позивачем валових доходів у зв'язку з продажем товару за ціною нижчою ніж собівартість. Причиною такого рішення ДПС України було те, що відповідачем в порушення вимог пп.1.20.2 1.20.8 п.1.20.ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі -Закон №334) не проведено детального та обґрунтованого аналізу цін, що існували на ринку, не здійснено аналізу договорів з ідентичними (однорідними) товарами, у співставних економічних умовах, не проаналізовано та не надана оцінка наявності або відсутності будь-яких інших об'єктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та мали вплинути на ціну.

Отже, при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалась реалізація позивачем товару, податковий орган діяв не у межах наведених норм, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у спів ставних умовах, з врахуванням звичайних, при укладені угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо.

За результатами перевірки, одним із порушеннь податкового законодавства України стало збільшення грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток та з ПДВ і зменшив бюджетне відшкодування з ПДВ було виключення із складу валових витрат та податкового кредиту з січня по грудень 2010 року сум за господарськими операціями позивача із ПП «Телетон», ТОВ «Агро АГ», ПП «Нісан-09», ПП «Санабресурс Юг», ПП «Агро Спутнік», ТОВ «Лана ЛТД», ТОВ «НК Полюс» і ТОВ «Агробудгарант». Відповідач вважає, що господарські операції із вказаними контрагентами не підтверджені належним чином складеними первинними документами, а тому суми за ними неправомірно віднесені до складу валових витрат та податкового кредиту. Так угоди позивача із ПП «Телетон», ПП «Нісан-09», ТОВ «НК Полюс» і ТОВ «Агробудгарант» ДПІ вважає нікчемними, що не спричиняють жодних наслідків, крім тих, що пов'язані із їх недійсністю. А по угодам позивача із ТОВ «Агро АГ», ПП «Санабресурс Юг», ПП «Агро Спутнік», ТОВ «Лана ЛТД» ДПІ не підтверджує факт постачання товару у зв'язку із відсутністю товарно-транспортних накладних.

За актом перевірки по цим операціям позивачем у 2010р. сформовано валові витрати у сумі 15761637,0 грн. у тому числі за 9 місяців 2010 року 15108717,0 грн. та податковий кредит на загальну суму 3112208,0 грн.

Так, відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.7.2. п.7.7 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

При цьому, згідно з п.п. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7 цього Закону, податковим періодом є один календарний місяць.

Відповідач вважає, що відобразивши у податковому обліку та звітності ці операції позивач порушив вимоги п.5.1 пп.52.1 п.5.2 пп.5.3.9 пю.5.3 ст. 5 Закону №334 та пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997р. №168/94-ВР. Підставою для такого висновку відповідача було те, що позивач відносини із зазначеними контрагентами здійснив на підставі усних домовленостей, задокументоване придбання товарів не підтвердив товарно-транспортними накладними, що засвідчують транспортування (отримання) товарів позивачем, постачальники товарів у публічній звітності не декларують наявність трудових, фінансових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення постачальницької, діяльності.

Колегія судів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанцій, з приводу нікчемності угод, укладених позивачем з їх контрагентами, враховуючи наступне.

Викладені в акті перевірки висновки про порушення позивачем вимог ст. ст. 203, 215, 216, ЦК України зроблені відповідачем з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не надають податковим органам повноважень на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що господарські відносини позивача із ПП «Телетон», ТОВ «Агро АГ», ПП «Нісан-09» ПП «Санабресурс Юг», ПП «Агро Спутнік», ТОВ «Лана ЛТД» ґрунтуються на усних домовленостях, між позивачем та його контрагентами були укладені письмові договори, що підтверджується матеріалами справи та відображено у запереченнях на акт перевірки, надісланих позивачем до ДПІ із додатками (копіями договорів). Зазначеними договорами передбачено поставку товару (поліпропілену, поліетилену, нафтопродуктів, суперконцентрату) продавцями. Позивачем надані суду копії ТТН, що підтверджують перевезення поставленого товару.

Судом також встановлено і не заперечувалось відповідачем, що на момент здійснення поставок позивачу його контрагенти були зареєстровані в Єдиному державному реєстрі як юридичні особи та були платниками ПДВ. Також у податкового органу відсутні будь-які дані про здійснення їх посадовими особами фіктивного підприємництва.

Судом встановлено, що позивач є виробником поліпропіленової мішкотари, у зв'язку із чим для організації господарської діяльності придбав зазначений товар, що є сировиною для виробництва. Поставлений товар був оприбуткований на склад позивача та списаний із складу у виробництво, що підтверджується документами первинного бухгалтерського обліку (картки складського обліку), тобто використаний у власній господарській діяльності позивача.

За приписами п. 5.1 ст. 5 Закону № 334 валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит платника ПДВ визначається виходячи із сум ПДВ сплачених (нарахованих) постачальникам товарів/послуг, підтверджених належним чином складеними податковими накладними та при умові, якщо ці товари/послуги призначені для використання в оподатковуваній господарській діяльності такого платника податку. Сума належного до сплати зобов'язання з ПДВ визначається у вигляді різниці між задекларованими податковими зобов'язаннями та податкового кредиту звітного податкового періоду, при від'ємному значені розрахованих зобов'язань це від'ємне значення включається враховується для погашення існуючих податкових зобов'язань з ПДВ або відображається у складі податкового кредиту наступного податкового періоду. У разі коли це від'ємне значення не перекривається податковими зобов'язаннями наступних податкових періодів то бюджетному відшкодуванню з ПДВ підлягає частина цього від'ємного значення, яка фактично сплачена постачальникам товарів/послуг.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що неправомірне декларування валових витрат та податкового кредиту платника податків в межах податкового законодавства України податковим органом може бути зроблений у зв'язку з відсутністю підтверджуючих документів по цим операція, та у разі коли придбані товари (роботи, послуги) не використовувались (не могли використовуватись) в оподатковуваній діяльності цього платника податків. В даному випадку відповідач не довів відсутність у позивача правових підстав на формування валових витрат та податкового кредиту по відносинам з ПП «Телетон», ТОВ «Агро АГ», ПП «Нісан-09» ПП «Санабресурс Юг», ПП «Агро Спутнік», ТОВ «Лана ЛТД», ТОВ «НК Полюс» і ТОВ «Агробудгарант». І тому повністю скасовує податкові повідомлення рішення від 13.02.20112р. №№, 0001282301, 0001292301 та від 31.07.2012р.№ 0005802200.

Відповідно до п.1.8. ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" наймана особа - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону.

Згідно п.1.19. цього Закону самозайнята особа - платник податку, який є суб'єктом підприємницької діяльності або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до п.4.2.1 ст.4 Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються, крім інших, доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Згідно п.4.3.25. не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу дохід (прибуток), одержаний самозайнятою особою від здійснення нею підприємницької або незалежної професійної діяльності, якщо така особа обрала спеціальну (спрощену) систему оподаткування такого доходу (прибутку) відповідно до закону;

Згідно п.9.12.1. ст.9 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно до п.9.12.2. якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що критеріями визначення доходу від підприємницької діяльності, який оподатковується за правилами спеціального законодавства та не включається до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, є отримання фізичною особою, яка зареєстрована у встановленому порядку суб'єктом підприємницької діяльності, доходу від виконання роботи з метою отримання прибутку в межах цієї підприємницької діяльності, і яка не є роботою, що доручена цій особі працедавцем за умовами трудового договору з цією особою.

На підставі вищевикладеного колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Херсонського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 1 ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст ухвали складено 11.04.2013 року.

Головуюча суддя: Шевчук О.А.

Суддя: Крусян А.В.

Суддя: Шляхтицький О.І.