Постанова № 30618790, 10.04.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" квітня 2013 р. Справа № 5004/1424/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуюча суддя Сініцина Л.М.

судді Гулова А.Г.

Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Берун О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України від 05.02.2013 р. на рішення господарського суду Волинської області від 23.01.13 р. у справі № 5004/1424/12

за позовом Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Аграрного фонду, м.Київ

до відповідача Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агенства резерву України, м. Луцьк

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне агентство резерву України, м.Київ

про стягнення збитків в сумі 57 005 139,01 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Пронін О.А. - представник, довіреність в справі;

від відповідача: Олейник І.Ю. - представник, довіреність в справі;

від третьої особи: не з'явився

В судовому засіданні взяла участь старший прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах Рівненської області Дейнека Н.В.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.01.2013 р. у справі № 5004/1424/12 (суддя Вороняк А.С.) повністю задоволено позов Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Аграрного фонду до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Державне агентство резерву України та стягнуто з відповідача на користь позивача 57 005 139,01 грн. збитків; на користь Державного бюджету України 64 380 грн. судового збору. При прийнятті рішення суд виходив з того, що позивачем доведено наявність усіх елементів цивільного правопорушення: наявність протиправної поведінки відповідача у період з 2007 - 2009 р.р. (підписані сторонами акти свідчать про неналежне надання послуг та втрату (нестачу) продукції, а відповідач зобов'язувався зберігати зерно до пред'явлення вимоги позивача та продукти переробки, не мав права розпоряджатися зерном поклажодавця, борошном та продуктами переробки замовника, не був уповноважений на такі дії), шкода (виявлена різниця між обсягами зерна за даними складських свідоцтв та фактичною наявністю, відсутність продуктів переробки у відповідача), а також існування безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і завданими позивачу збитками (шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача, через невиконання умов договорів).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Державне підприємство "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України звернулося з апеляційною скаргою від 05.02.2013 р., в якій просило скасувати рішення господарського суду Волинської області від 23.01.2013 р. у справі № 5004/1424/12 та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що оскаржуване рішення винесене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та за невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи. З урахуванням норм ст. 224 ГК України та ст. 22 ЦК України обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків. В оспорюваному рішенні (сторінка 8 абзац 4) суд безпідставно вказує, на протиправну поведінку ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2", причинний зв'язок між збитками та діями останнього, оскільки, вироком Луцького міськрайонного суду від 19 березня 2012 р. по справі № 1-793/2011 було визнано винними посадових осіб ДП Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" у злочинах, в наслідок яких було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей. Розглянувши апеляційну скаргу прокуратури, Аграрного фонду на вирок Луцького міськрайонного суду від 19 березня 2012 р., ухвалою апеляційного суду Волинської області від 22 серпня 2012 року вирок суду був частково змінений, а справу було направлено на новий судовий розгляд. Судом не доведено і не може бути доведено винної поведінки (невиконання умов договору) ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2". З укладених між позивачем та відповідачем договорів вбачається, що останні за своєю правовою природою мають ознаки правочинів складського зберігання. Жодним договором складського зберігання зерна (п. 22 договорів), не встановлено конкретного строку зберігання. Відповідно до умов укладених договорів, зокрема підпункту 10 пункту 6 зерновий склад зобов'язаний повернути зерно за першою вимогою поклажодавця. Дана вимога також встановлена ст. 953 ЦК України. Позивач жодного разу не звертався до ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" з вимогою видати йому зерно чи передати його третій особі. Позивач не позбавлений права звернення до відповідача для отримання зерна.

Позивач Аграрний фонд у запереченнях на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду Волинської області від 23.01.2013 р. у справі № 5004/1424/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись не те, що рішення господарського суду Волинської області у даній справі є законним та обґрунтованим; в процесі розгляду господарської справи суд першої інстанції не припустився порушень норм ні матеріального, ні процесуального права, а апеляційна скарга ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" на зазначене рішення не відповідає дійсним обставинам та спростовується висновками і обставинами викладеними в рішенні місцевого суду. Твердження відповідача в апеляційній скарзі не можуть бути належною підставою для задоволення апеляційної скарги. Господарський суд вірно встановив фактичні обставини справи, уважно дослідив наявні докази, повно та всебічно з'ясував обставини справи та прийняв законне рішення, підстави для скасування або зміни якого відсутні, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Прокурор та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача правом подачі відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Третя особа явку представника в судове засідання не забезпечила, хоча двічі була належним чином повідомлена про день і час розгляду апеляційної скарги, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень (ухвал апеляційного суду) (а.с.48,64, т.ІІІ).

Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судове засідання обов'язковою не визнавалася, прокурор, сторони та третя особа належним чином були повідомлені про день, час і місце розгляду апеляційної скарги, клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду не надходило, колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника третьої особи.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Представник відповідача (апелянта) в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, з підстав зазначених в ній, вважає рішення господарського суду незаконним та необгрунтованим; пояснив, що до збитків, які були нанесені позивачу жодного відношення не мають; причинного зв'язку і вини в діях апелянта не було; строк повернення зерна не настав; додав, що жодних додаткових угод до договору № 21 не укладалося; просив рішення господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу - задоволити.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечив в повному обсязі з підстав зазначених у відзиві, вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим; пояснив, що апелянтом не було зазначено жодної вагомої підстави для скасування рішення; у першій інстанції були встановлені всі ознаки, які вказують на вину з боку апелянта; нестача була встановлена актами; просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення

Прокурор в судовому засіданні апеляційну скаргу заперечила в повному обсязі; підтримала представника позивача; вважає рішення господарського суду законним та обгрунтованим; пояснила, що рішенням першої інстанції було доведено факт невиконання умов договору з боку апелянта та нанесення збитків позивачу; просила рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача; розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу; перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ :

Між Державним підприємством "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" (зерновий склад) та Аграрним фондом (поклажодавець) були укладені договори складського зберігання зерна:

№ С 03/Ж/07/9 від 14.11.2007 р. (а.с.13-15, т.І, а.с.62-64, т.ІІ) та додаткові угоди і договори до нього: від 12.12.2007 р., від 01.10.2008 р., від 01.06.2009 р., від 06.06.2009 р., від 24.11.2009 р., від 06.03.2010 р. (а.с.16-23, т.І, а.с.65-72, т.ІІ);

№ 1 від 04.06.2008 р. (а.с.24-26, т.І, а.с.73-75, т.ІІ) та додаткові договори до нього: від 01.06.2009 р., від 06.06.2009 р., від 24.11.2009 р., від 06.03.2010 р. (а.с.27-31, т.І, а.с.76-80, т.ІІ);

№ 14 від 04.06.2008 р. (а.с.32-34, т.І, а.с.81-83, т.ІІ) та додаткові договори до нього: від 01.06.2009 р., від 06.06.2009 р., від 24.11.2009 р., від 06.03.2010 р. (а.с.35-39, т.І, а.с.84-8, т.ІІ);

№ 63 від 02.03.2009 р. (а.с.40-44, т.І, а.с.89-92, т.ІІ) та додаткові договори до нього: від 06.06.2009 р., від 24.11.2009 р., від 06.03.2010 р. (а.с.45-48, т.І, а.с.93-96, т.ІІ);

№ 64 від 02.03.2009 р. (а.с.49-52, т.І, а.с.97-100, т.ІІ) та додаткові договори до нього: від 06.06.2009 р., від 24.11.2009 р., від 06.03.2010 р. (а.с.53-56, т.І, а.с.101-104, т.ІІ).

Згідно пункту 1 зазначених договорів поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, в стані передбаченому цим договором та законодавством України.

На підтвердження факту передачі позивачем зерна відовідачу, позивачем надано суду копії простих складських свідоцтв на зерно на пред'явника АА № 047961 від 14.08.2008 р., АА № 047963 від 18.08.2008 р., АА № 047964 від 21.08.2008 р., АА № 047965 від 26.08.2008 р., АА № 047966 від 26.08.2008 р., АА № 047967 від 27.08.2008 р., АА № 047969 від 29.08.2008 р., АА № 053001 від 02.09.2008 р., АА № 053002 від 03.09.2008 р., АА № 053004 від 03.09.2008 р., АА № 053005 від 09.09.2008 р., АА № 053007 від 11.09.2008 р., АА № 053008 від 12.09.2008 р., АА № 053012 від 12.09.2008 р., АА № 053018 від 25.09.2008 р., АА № 053020 від 25.09.2008 р., АА № 053017 від 25.09.2008 р., АА № 053022 від 01.10.2008 р., АА № 053024 від 04.11.2008 р., АА № 053026 від 04.11.2008 р., АА № 053028 від 07.11.2008 р., АА № 053029 від 17.12.2008 р., АА № 053023 від 03.10.2008 р., АА № 053036 від 02.03.2009 р., АА № 053041 від 06.03.2009 р., АА № 053046 від 12.03.2009 р., АА № 053047 від 18.03.2009 р., АА № 053051 від 25.03.2009 р., АА № 053060 від 27.03.2009 р, АА № 053064 від 30.03.2009 р., АА № 053061 від 31.03.2009 р., АА № 053062 від 31.03.2009 р., АА № 053066 від 15.04.2009 р., АА № 053067 від 15.04.2009 р., АА № 053070 від 04.06.2009 р., АА № 040045 від 04.06.2009 р., АА № 053056 від 04.06.2009 р., АА № 053072 від 24.07.2009 р., АА № 053073 від 24.07.2009 р., АА № 053072 від 01.08.2009 р., АА № 040039 від 01.08.2009 р., АА № 053092 від 19.08.2009 р., АА № 040041 від 01.10.2009 р., АА № 053038 від 12.01.2009 р., АА № 053034 від 12.01.2009 р., АА № 053084 від 07.08.2009 р., АА № 053088 від 07.08.2009 р., АА № 053076 від 24.07.2009 р., та копії складських квитанцій на зерно № 127 від 29.08.2008 р., № 163 від 17.12.2008 р., № 166 від 17.12.2008 р., № 174 від 04.03.2009 р., № 176 від 06.03.2009 р., № 182 від 19.03.2009 р., № 188 від 23.03.2009 р., № 163 від 28.11.2008 р. (а.с.59-114, т.І, а.с.114, т.ІІ).

Оригінали зазначених складських документів оглянуті колегією суддів в судовому засіданні.

Із зазначених вище складських документів вбачається, що зерно позивач передавав відповідачу лише на підставі договорів № 1 від 04.06.2008 р. та № 63 від 02.03.2009 р. (а.с.111-112, т.І).

Крім того, з простих складських свідоцтв на зерно на пред'явника АА № 053038 від 12.01.2009 р., АА № 053034 від 12.01.2009 р. не вбачається на підставі чого (якого договору) передавалося зерно пшениці на зберігання (а.с.111-112, т.І).

Відповідно до пункту 1, підпункту 1.2 договору складського зберігання зерна № 1 від 04.06.2008 р. поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно продовольчої пшениці державного цінового регулювання, якість якого відповідає ДСТУ 3768-2004, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим договором умовах і в установлений строк повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач у стані, передбаченому цим договором та законодавством України. Кількість та якісні показники зерна поклажодавця, що передається на зберігання зерновому складу, засвідчуються відповідними складськими документами, виписаними на момент переходу відповідної кількості у власність поклажодавця та посвідченням про якість зерна (а.с.24-26, т.І).

Пунктом 6 даного договору № 1 передбачено, що зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві; прийняти зерно за заліковою вагою та провести перевірку його якості.

Поклажодавець зобов'язаний забезпечити доставку зерна за власний рахунок; своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також додаткові послуги (пункт 8 договору № 21).

Згідно пункту 1 договору складського зберігання зерна № 63 від 02.03.2009 р. поклажодавець зобов'язується передати на зберігання зерновому складу зерно пшениці (об'єкт державного цінового регулювання), якість якого відповідає ДСТУ 3768:2004, за заліковою вагою в кількості, яка визначається по фактичній кількості зерна, що надійшло на карточку поклажодавця і засвідчується відповідними складськими документами, а зерновий склад зобов'язується прийняти таке зерно для зберігання на визначених цим Договором умовах і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач у стані, передбаченому цим договором та законодавством.

Підпунктом 3.3 пункту 3 даного договору № 63 передбачено, що поклажодавець зобов'язаний забезпечити доставку зерна за власний рахунок; своєчасно розрахуватися за надані послуги з приймання, зберігання, відвантаження, а також надані додаткові послуги в порядку визначеному підпунктом 3.1.4 цього договору; витребувати зерно після закінчення строку його зберігання.

Зерновий склад зобов'язаний прийняти від поклажодавця зерно фактичної якості, але не вище обмежувальних кондицій, забезпечити його належне зберігання у повному обсязі та здійснити відпуск поклажодавцеві всієї кількості зерна, що фактично зберігається на день відпуску. Нестача в межах покращення якості по вологості - не більше 0,5 %, смітній домішці - не більше 0,2 %, а також природних втрат в залежності від терміну зберігання списується за рахунок поклажодавця. Прийняти зерно за заліковою вагою та провести перевірку його якості (підпункти 3.1.1, 3.1.2, пункту 3 договору № 63).

Як вбачається із зазначених вище складських документів, фактично, відповідно до умов договору № 1 від 04.06.2008 р., передано на зберігання зерно пшениці 3 класу врожаю 2008 року у кількості - 1 700 000 кг., пшениці 4 класу врожаю 2008 року у кількості - 24 129 293 кг., пшениці 5 класу врожаю 2008 року у кількості - 600 345 кг.

Згідно умов договору складського зберігання зерна № 63 від 02.03.2009 р. передано на зберігання зерно пшениці 3 класу врожаю 2009 року у кількості - 3 318 314 кг.

Отже, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про те, що згідно договорів № С 03/Ж/07/9 від 14.11.2007 р., № 1 від 04.06.2008 р., № 14 від 04.06.2008 р., № 63 від 02.03.2009 р., № 64 від 02.03.2009 р. на зберігання передано зерно пшениці 2 класу врожаю 2009 року у кількості - 1 816 тонн, пшениці 3 класу врожаю 2008 року у кількості - 1 700,000 тонн, пшениці м'якої озимої 3 класу врожаю 2009 року у кількості - 3 318,314 тонн, пшениці 4 класу врожаю 2007 року у кількості - 754,275 тонн, пшениці 4 класу врожаю 2008 року у кількості - 24 129,293 тонн, пшениці 5 класу врожаю 2007 року у кількості - 72,900 тонн, пшениці 5 класу врожаю 2008 року у кількості - 600,345 тонн.

Докази того, що позивачем здавалося на зберігання зерно пшениці 2 класу врожаю 2009 року, пшениці м'якої озимої, пшениці 4 класу врожаю 2007 року, пшениці 5 класу врожаю 2007 року в будь-якй кількості, в матеріалах справи відсутні.

Крім того, між Державним підприємством "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" (переробник) та Аграрним фондом (замовник) 04.03.2008 року був укладений договір № 21 на переробку зерна пшениці, за умовами пунктів 1.1, 1.2 якого замовник передає переробнику зерно пшениці для переробки на борошно на підприємстві виробника, а переробник приймає зерно і доводить його до борошномельних кондицій, забезпечує збереження і переробку цього зерна на борошно, зберігає і видає борошно замовнику на підприємстві переробника (а.с.107-109, т.ІІ).

Підпунктом 2.1.1 даного договору передбачено, що замовник бере на себе обов'язки передати переробнику зерно пшениці погодженої партії для переробки, кількість і асортимент якої, зазначається в додаткових договорах до цього договору.

Як встановлено в судовому засіданні, додаткові угоди до договору № 21 не укладалися, кількість та асортимент пшениці не узгоджувалися.

Відповідно до підпунктів 2.2.1, 2.2.3 договору на переробку зерна пшениці переробник зобов'язаний здійснити приймання зерна пшениці, що поставляється замовником, за показниками фізичної ваги та фактичної якості; розмістити зерно пшениці в елеваторі або на складах, зберігати і переробляти його на борошно згідно з дозволом замовника на переробку.

Підпунктом 2.2.5 даного договору № 21 переробник взяв на себе зобов'язання постачати замовнику борошно і висівки погодженими партіями одержаної продукції на умовах франко-склад переробника.

Згідно підпункту 2.2.7 даного договору № 21 переробник зобов'язаний забезпечити зберігання зерна пшениці та продуктів її переробки. Нести повну матеріальну відповідальність за втрату, нестачу, псування і зниження якості зерна та продуктів його переробки.

Однак, доказів виконання позивачем договору на переробку зерна пшениці (доказів передачі зерна переробнику) ні в суд першої, ні в суд апеляційної інстанції ні прокурором, ні позивачем не надано.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивачем подано акти про зачистку виробничого корпусу і результати переробки зерна за березень-червень, серпень-грудень 2008 року, з яких вбачається кількість переробленого зерна пшениці 3, 4 та 5 класу, процент вологості, зернових домішок, скловидності та натури (а.с.69-77, т.ІІІ); бухгалтерську довідку (оборотну відомість по ДП "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" ДАРУ з 1січня 2008 року по 31 грудня 2009 року), яка свідчить про загальну кількість продуктів переробки, реалізацію та залишок (а.с.68, т.ІІІ) та два простих складських свідоцтва на зерно на пред'явника, виготовлені не на бланку, а надруковані на звичайному папері, без підписів про отримання зерна та засвідчені підписом представника позивача Проніна О.А., які не є належними доказами, що підтверджують передачу зерна пшениці на переробку.

Пунктом 24 статі 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Отже, доказів того, що позивач виконав умови договору № 21 від 04.03.2008 р. та передав відповідачу зерно на переробку, а також доказів надання дозволу на переробку відповідно до умов підпункту 2. 2. 3 договору, прокурором та позивачем ні до позовної заяви, ні на вимогу апеляційного суду не надано і в матеріалах справи вони відсутні.

Тому, висновок суду першої інстанції про те, що на виконання договору про переробку складського зберігання зерна відповідач мав забезпечити зберігання борошна вищого ґатунку врожаю 2008 року у кількості 686,320 тонн, борошна першого ґатунку врожаю 2008 року у кількості 792,800 тонн, борошна другого ґатунку врожаю 2008 року у кількості 27,750 тонн, зернових відходів 1-2 категорії врожаю 2008 року у кількості 162,123 тонн, оскільки між сторонами не були погоджені строки для вивезення продукції, є передчасним, не підтверджується матеріалами справи.

З матеріалів справи вбачається, що проводились неодноразові перевірки наявності зерна закупленого до державного інтервенційного фонду та відповідності їх кількісним та якісним показникам та наявності борошна, продуктів переробки державного інтервенційного фонду на Державному підприємстві "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України, за результатами яких були складені акти № б/н від 06.08.2010 р., № б/н від 05.08.2010 р., № б/н від 02.08.2012 р., № б/н від 02.08.2012 р. (а.с. 112-113, 115-116, т. ІІ).

Так, на підставі наказу Аграрного фонду № 41 від 22.03.2011 р. комісією у складі директора ДП "Луцький КХП № 2" Москвича С.О., головного бухгалтера ДП "Луцький КХП № 2" Шумської С.І., начальника ВТЛ ДП "Луцький КХП № 2" Разінкіна М.М., директора Волинського регіонального відділення Аграрного фонду Гожик О.М., державного інспектора Держсільгоспінспекції Зінчук М.А. на ДП "Луцький КХП № 2" станом на 02.08.2012 р. була проведена перевірка наявності та умов зберігання зерна, закупленого до державного інтервенційного фонду, згідно договорів складського зберігання, за результатами якої складено акт, яким зафіксовано, що різниця між обсягами зерна за даними складських свідоцтв та фактичною наявністю становить зерна пшениці 30 576 943 тонн, зерна жита 39 197 тонн (а.с.120, т.І).

На підставі того ж самого наказу Аграрного фонду № 41 від 22.03.2011 р. комісією у складі директора ДП "Луцький КХП № 2" Москвича С.О. та директора Волинського регіонального відділення Аграрного фонду Гожик О.М. на ДП "Луцький КХП № 2" станом на 02.08.2012 р. також проведено перевірку наявності продуктів переробки зерна Аграрного фонду, за результатами якої складено акт, яким зафіксовано, що на підприємстві відсутнє борошно пшеничне та зернові відходи, вироблені у 2008 році, умови зберігання не порушуються (а.с.121,т.І).

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України (далі ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За своєю правовою природою укладені між сторонами договори є договорами зберігання зерна сертифікованим зерновим складом.

Відповідно до статті 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частинами 1, 3 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності; договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно частин 1, 3 статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності; договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.

Частинами 1, 2, 3 статті 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 04.07.2002 р., з подальшими змінами та доповненнями встановлено, що договір складського зберігання зерна є публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України. За договором складського зберігання зерна зерновий склад зобов'язується за плату зберігати зерно, що передане йому суб'єктом ринку зерна. Договір складського зберігання зерна укладається в письмовій формі, що підтверджується видачею власнику зерна складського документа.

Частиною 1 статті 961 ЦК України та частинами 1, 2 статті 37 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" передбачено, що зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію; складський документ на зерно виписується після передачі зерна на зберігання не пізніше наступного робочого дня.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" від 23.12.2004 р. № 2286-IV сертифікований склад згідно із цим Законом має право видавати складські свідоцтва виключно після одержання сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів і тільки на ті групи товарів, які зазначені в сертифікаті.

Статтею 10 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" передбачено, що за договором складського зберігання сертифікований склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Зобов'язання сторін за договором складського зберігання припиняються з погашенням відповідних складських свідоцтв, крім випадків, передбачених законом.

Згідно частин 1, 2 статті 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості; річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Статтею 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" від 04.07.2002 р. передбачено, що зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Відповідно до статті 11 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" строк, на який прийнято товар на зберігання, визначається за домовленістю сторін та вказується у складському свідоцтві. Строк такого зберігання, зазначений у складському свідоцтві, не може перевищувати строк, на який укладено договір складського зберігання.

Статтею 16 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" передбачено, що сертифікований склад зобов'язаний повернути товар на першу вимогу володільця складського свідоцтва, навіть якщо строк його зберігання не закінчився, за умови пред'явлення та наступної передачі сертифікованому складу з метою погашення простого складського свідоцтва або обох частин подвійного складського свідоцтва. У реєстрі складських свідоцтв робиться запис про їх погашення.

Згідно статті 18 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" володілець складського свідоцтва пред'являє сертифікованому складу свідоцтво з письмовою вимогою про видачу товару. Сертифікований склад зобов'язаний письмово повідомити власника подвійного складського свідоцтва або особу, з якою було укладено відповідний договір складського зберігання, про необхідність забрати товар із зберігання протягом п'яти календарних днів після закінчення строку зберігання, зазначеного у складському свідоцтві.

Статтею 19 Закону України "Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва" визначено, що сертифікований склад зобов'язаний повернути володільцю складського свідоцтва товар у стані, передбаченому договором складського зберігання.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.

Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи (частина 5 статті 24 цього ж Закону).

Статтею 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що зерновий склад зобов'язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився. У цьому разі володілець складського документа зобов'язаний відшкодувати зерновому складу витрати, спричинені достроковим припиненням зобов'язання, якщо інше не передбачено договором складського зберігання.

Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (стаття 953 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з умов пункту 22 договору № 1 від 04.06.2008 р. та пункту 7.1 договору № 63 від 02.03.2009 р., строк зберігання зерна становить - до пред'явлення вимоги поклажодавцем (а.с.26,43, т.І, а.с.75,91, т.ІІ).

В простих складських свідоцтвах на зерно на пред'явника та в складських квитанціях на зерно також передбачено строк, протягом якого зерновий склад зобов'язувався зберігати зерно - до запитання (а.с.59-114, т.1, а.с.114, т.ІІ).

Як вбачається з матеріалів справи та пояснень представників, позивач (поклажодавець) з вимогою про повернення зерна до відповідача (зернового складу) зовсім не звертався, а отже, не настав термін повернення зерна.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до передчасного висновку про підставність та доведеність позовних вимог.

Колегія суддів не погоджується з судом першої інстанції щодо висновку, що поклажодавець може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення з претензією, листом, телеграмою, тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову, а також з тим, що з даним позовом прокурор звернувся 12.11.2012 р., а справа розглядалася до цього часу.

В договорах № 1 та № 63 чітко визначено строк зберігання зерна - до пред'явлення вимоги поклажодавцем, а як встановлено судом, позивач з вимогою про повернення зерна до відповідача не звертався.

Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Статями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, прокурором та позивачем позовні вимоги не доведені. Отже, в позові слід відмовити.

Крім того, відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частинами 1, 2 статті 950 ЦК України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця.

Згідно статті 33 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством; зерновий склад звільняється від відповідальності за втрату, нестачу і пошкодження зерна, викликаних непереборною силою; за втрату, нестачу чи пошкодження прийнятого на зберігання зерна після того, як настав обов'язок поклажодавця взяти це зерно назад, зерновий склад несе відповідальність лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності.

Частиною 1 статті 623 ЦК України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Статтею 34 даного Закону передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість; у разі, коли внаслідок пошкодження якість зерна змінилася настільки, що воно не може бути використано за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від нього і зажадати від зернового складу відшкодування вартості цього зерна.

Відповідно до частини 1 статті 951 Цивільного кодексу України, збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: 1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; 2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача за наявності сукупності умов, що включають наявність збитків, протиправність його дій, причинного зв'язку між цими діями та збитками, вини особи, що спричинила збитки.

Згідно частин 1, 2 статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено; під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором, або законом не передбачено відшкодування у меншому, або більшому розмірі (частини 1, 2, 3 статті 22 ЦК України).

Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина 1 статті 1166 ЦК України).

Частинами 1, 3 статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо)...; при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Тобто, при визначенні ціни позову, якби було встановлено порушення відповідачем зобов'язань по договорах, необхідно було б нараховувати збитки у вигляді вартості втраченого зерна по цінах внутрішнього ринку України, що існували за місцем виконання зобов'язання (Волинська область) на день подання позову до суду (12.11.2012 р.), а як вбачається з матеріалів справи, прокурором при обчисленні ціни позову застосовувався наказ Міністерства Аграрної політики та продовольства України № 125 від 14.03.2012 р., яким встановлені мінімальні та максимальні інтервенційні ціни на об'єкти державного цінового регулювання у 2012/2013 маркетинговому періоді згідно з додатком (а.с.124-126, т.І).

Крім того, враховуючи норми сатті 224 ГК України та статті 22 ЦК України обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Враховуючи те, що строк виконання відповідачем умов договорів № 1 та № 63 складського зберігання зерна не настав; прокурором та позивачем не доведено факту невиконання відповідачем умов даних договорів щодо повернення зерна, а щодо договору № 21 на переробку зерна пшениці від 04.03.2008 р. не доведено факту його виконання з боку позивача, складові частини цивільного правопорушення та саме правопорушення відсутні.

Таким чином, судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права та не враховано умов договорів, що призвело до прийняття неправильного рішення.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з судом першої інтанції в частині відмови в клопотанні про зупинення провадження у даній справі за заявою третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного агентства резерву України, яка просила зупинити провадження у справі до закінчення розгляду кримінальної справи № 1-793/2011 апеляційним судом Волинської області за апеляційною скаргою Аграрного фонду.

Пунктом 2 частини 1 статті 103 ГПК України передбачено, що апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 104 ГПК України).

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення господарського суду - скасуванню.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" від 05.02.2013 р. задоволити.

Рішення господарського суду Волинської області від 23.01.2013 р. у справі № 5004/1424/12 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким в позові Першого заступника прокурора Шевченківського району міста Києва в інтересах держави в особі Аграрного фонду до Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне агентство резерву України, про стягнення збитків в сумі 57 005 139,01 грн., відмовити.

Стягнути з Аграрного фонду (01001 м. Київ, вул. Б. Грінченка, 1, код ЄДРПОУ 33642855) на користь Державного підприємства "Луцький комбінат хлібопродуктів № 2" Державного агентства резерву України (45606 Луцький район, Волинської області, с. Рованці, вул. Промислова, буд 4, код ЄДРПОУ 00953065) судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 34 410 грн.

Господарському суду Волинської області на виконання постанови видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуюча суддя Л.М. Сініцина

Судді А.Г. Гулова

Г.Є. Олексюк