Рішення № 30617500, 12.04.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 квітня 2013 р. Справа № 903/302/13 Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-сервіс плюс" про стягнення 6 755,63 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Чумак В.О. - представник (дов. № 486 від 19.12.2012 р.)

від відповідача: н/з

В судовому засіданні 10.04.2013 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулась в суд з позовом до Державної інноваційної фінансово-кредитної установи до товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-сервіс плюс" про стягнення 6 755,63 грн.

Ухвалою господарського суду від 26.03.2013 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі. На виконання вимог ухвали подав витребувані документи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Ухвала суду повернулась з відміткою пошти : "Адресат вибув".

Варто зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій (п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду від 13.08.2008 р., № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року").

Крім того, відповідно до п. 4 інформаційного листа від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням приписів ст. 64 ГПК України, вважається, що ухвала суду від 26.03.2013 р. вручена відповідачу належним чином. При цьому суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні за відсутністю відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та з огляду на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

ВСТАНОВИВ:

Державна інноваційна фінансово-кредитна установа звернулась в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-сервіс плюс" про стягнення 6 755,63 грн.

Позов мотивувало тим, що між сторонами було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 42 від 15.08.2011 р.

Відповідно до умов договору відповідач збов'язувався у 2011 році поставити позивачу продукти нафтоперероблення рідкі - бензин марки Аи-95 в кількості 20 000 літрів, а позивач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах договору.

Позивач зазначає, що товар передається у власність позивачу через АЗС відповідача, що розміщені на території України, з використанням смарт-карт.

Підтвердженням фактичного отримання товару на АЗС в асортименті, кількості є термінальний чек, що видається відповідачем, а в окремих випадках-фіксальний чек або акт приймання-передачі товару.

Позивач зазначає, що вартість товару ним сплачена в повному обсязі, що підтверджується копією платіжного доручення. Проте, відповідач належним чином взятих на себе зобов'язань не виконав. Не забезпечено поставку товару в розмірі 620,48 літрів, що становить 6 514,97 грн.

Крім того, позивач нарахував відповідачу 214,60 грн. штрафу, та 26,06 грн. суми індексу інфляції. Всього позивач просить суд стягнути з відповідача 6 755,63 грн.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 15.08.2011 р. між Державною інноваційною фінансово-кредитною установою (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Техно-сервіс плюс" (продавець) було укладено договір № 42 про закупівлю товарів за державні кошти (а.с. 9-13).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується у 2011 році поставити покупцеві товар, зазначений в п. 1.2. договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору. Товар передається у власність позивачу через АЗС відповідача, що розміщені на території України, з використанням смарт-карт.

Відповідно до умов договору відповідач збов'язувався у 2011 році поставити позивачу продукти нафтоперероблення рідкі - бензин марки Аи-95 в кількості 20 000 літрів, а позивач зобов'язувався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах договору.

Згідно п. 3.1. договору його ціна становить 210 000,00 грн.

Позивач здійснив оплату товару, що підтверджується копією платіжного доручення № 596 від 01.09.2011 р. на суму 21 000,00 грн. (а.с. 15).

Відповідач передав позивачу смарт-карти на заправку пального на 20 000,00 л., що підтверджується актом прийому-предачі від 05.09.2011 р. (а.с. 17).

Підтвердженням фактичного отримання товару на АЗС в асортименті, кількості є термінальний чек, що видається відповідачем, а в окремих випадках-фіксальний чек або акт приймання-передачі товару (п. 5.7. договору).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні зі слів представника позивача, відповідач не поставив позивачу товару в розмірі 620,48 літрів на суму 6 514,97 грн.

Дана сума підставна, підтверджена матеріалами справи та підлягає до стягнення з відповідача в повному обсязі.

Відповідно до п. 7.3.2. договору за порушення строків поставки товару стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, поставку якого прострочено продавцем, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості відповідно до ч. 2 ст. 231 ГК України.

Керуючись умовами договору позивач нарахував відповідачу 214,60 грн. - 7% штрафу відповідно до ч. 2 ст. с. 231 ГК України та 26,06 грн. суми індексу інфляції.

Ухвалою суду від 26.03.2013 р. позивача було зобов'язано подати суду обгрунтування щодо періоду нарахування штрафу та суми індексу інфляції з посиланням на відповідні умови договору. Позивач в цій частині вимог ухвали не виконав.

Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст. 43 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В матеріалах справи відсутні докази, що підтверджують період за який повинні застосовуватись штрафні санкції до відповідача.

Господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору (ч. 1 п. 5 ст. 81 ГПК України).

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку про залишення позову без розгляду в частині стягнення штрафу та суми індексу інфляції.

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору 42 від 15.08.2011 р.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (ст 625 ЦК України).

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем та не належне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позовні вимоги підлягають до задоволення частково в сумі 6 514,97 грн., а в частині стягнення 214,60 грн. штрафу та 26,06 грн. суми індексу інфляції позов слід залишити без розгляду на підставі ч. 1 п. 5 ст. 81 ГПК України.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1 659,20 грн. (6 514,97 х 1 720,50 / 6 755,63 = 1 659,20) згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, ч. 1 п. 5 ст. 81, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України та на підставі ст.ст. 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 626, 627, 11, 629, 509, 526 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-сервіс плюс" (вул. Прикордрнників, 7-а, с. Старовойтове, Любомльський район, код ЄДРПОУ 34313877) на користь Державної інноваційної фінансово-кредитної установи (вул. Б. Хмельницького, 65Б, м. Київ, код ЄДРПОУ 00041467) 6 514 (шість тисяч п'ятсот чотирнадцять грн.) 97 коп. і витрати по сплаті судового збору в сумі 1 659 (одна тисяча шістсот п'ятдесят дев'ять грн.) 20 коп.

Позов в частині стягнення 214,60 грн. штрафу та 26,06 грн. суми індексу інфляції залишити без розгляду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

12.04.13

Суддя І. О. Гарбар