Ухвала суду № 30613881, 19.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 р.Справа № 2а-11660/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2013р. по справі № 2а-11660/12/2070

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 р. задоволено позов ОСОБА_1

Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області ДПС № 0000021702 від 10.01.2012 р.

Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Держаної податкової служби (далі-відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 р. з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права при неповному з'ясуванні обставин справи, та винести нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції п.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216,228 ЦК України, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України " Про податок на додану вартість", не врахування актів перевірок інших податкових органів щодо контрагентів позивача, якими встановлено нікчемність правочинів, що привело до невірного вирішення справи.

В судове засідання сторони не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, поважних причин неявки до суду, не встановлено, в зв'язку з чим справа розглядається в письмовому провадженні відповідно до ст.197 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку фінансово-господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008р. по 31.12.2010р. , за результатами якої складено акт № 6257/1702/НОМЕР_2 від 23.12.2011 р.

За висновками акту перевірки позивачем порушено:

-п.1 ст. 203, ст. 215, п.1 ст.216, 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійсненних від імені ФО-П ОСОБА_1 у період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. з ПВКПФ "Техносталь" (код ЄДРПОУ 30509478), нікчемність правочинів по постачальникам товару на загальну суму 35237,39грн., а саме ТОВ "Тех-Агроремпоставка" (код ЄДРПОУ 36457279) та ТОВ "Промтехноопт" (код ЄДРПОУ 37092055).

-п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого позивачу донараховано ПДВ на суму 58 896,00 грн. за період з 01.02.2009 р. по 31.12.2010 р.

10.01.2012 р. ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної ДПС винесено податкове повідомлення - рішення № 0000021702 про збільшення суми грошового зобов'язання позивачу з ПДВ на загальну суму 73 620,00 грн. з яких за основним платежем 58 896,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 14724,00 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з висновку, що доводи податкового органу про порушення позивачем податкового та іншого законодавства не підтвердженні належними доказами, а тому спірне податкове повідомлення-рішення, прийняте на підставі таких висновків, підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України оскаржувана постанова переглянута в межах апеляційної скарги.

Судом встановлено, що у перевіряємий відповідачем період позивач, уклав договори

- з ТОВ "Тех-Агроремпоставка" № 0207/5 від 02.07.2009 р., №0501 від 05.01.2010 р., № 120205 від 12.02.2010 р.

- з ТОВ "Промтехноопт" № 06/12-8 від 06.12.2010 р.

- з ТОВ "Схід-Профбуд" № 1002-1 від 10.02.2009 р.

- з ТОВ "ОПТ-торгспецзапчастина" № 0207/5 від 02.07.2009 р.

За умовами цих договорів позивач придбав чорний металопрокат.

На підтвердження здійснення операцій по вище вказаним угодам до перевірки відповідача та до суду позивачем надано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки фактури, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, документи складського обліку.

Використання отриманих від контрагентів ТМЦ позивачем також підтверджено наявними у в матеріалах справи договорами та первинними документами, що складені у зв'язку із реалізацією ТМЦ, отриманого позивачем за договорами з ТОВ "Тех-Агроремпоставка", ТОВ «Промтехноопт», ТОВ "Схід-Профбуд", ТОВ "ОПТ-торгспецзапчастина".

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Таким чином, для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Надані позивачем до податкової перевірки та до суду первинні документи бухгалтерського та податкового обліку відповідають вимогам п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість, ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п. 2.4 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704. Заперечень з приводу правильності їх складення відповідачем в акті перевірки не заначено.

Колегія суддів також вважає, що надані позивачем податкові накладні не містять недоліків форми або змісту, що зумовлюють для них втрату доказової сили в розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» або виключають можливість їх використання платником при відображенні при декларуванні та (або) підтвердженні показників податкової звітності.

З акту перевірки позивача вбачається, що підставою для висновків про нікчемність укладених ним угод з ТОВ "Тех-Агроремпоставка" та ТОВ "Промтехноопт", ТОВ "Схід-Профбуд", "ОПТ-торгспецзапчастина" є:

-акти переворк ДПІ у Жовтневому р-ні м.Харкова ТОВ "Тех-Агроремпоставка" (№1459/23-03-05/36457279 від 30.06.2011р.) та ТОВ "Промтехноопт" (№721/23-03-05/ 37092055 від 20.04.2011р.), якими встановлено неможливість реального здійснення вказаними підприємствами фінансово - господарських операцій, невідображення ними податкових зобов'язань та недекларування операцій з поставки товарів на адресу ФОП ОСОБА_1;

-факт анулювання свідоцтв платників ПДВ у ТОВ "Схід-Профбуд" та "ОПТ-торгспецзапчастина" на момент виписки ними позивачу податкових накладних.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на неправильну оцінку вказаних доказів та обставин судом першої інстанції.

Судова колегія відхиляє доводи апелянта та вважає правильною оцінку, надану судом першої інстанції, виходячи з такого.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.08.2011р. (набула законної сили 06 лютого 2011р.) по справі №2а-9036/11/2070 визнано протиправними дії ДПІ у Жовтневому р-ні м.Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Тех-Агроремпоставка", на підставі яких складено акт перевірки №1459/23-03-05/36457279 від 30.06.2011р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2011р. (набула законної сили 21.11.2011р.) по справі №2а-2533/11/2070 визнано протиправними дії ДПІ у Жовтневому р-ні м.Харкова щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Промтехноопт", внаслідок яких складно акт перевірки №721/23-03-05/ 37092055 від 20.04.2011р.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України докази одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги, з огляду на що зазначені акти перевірок не є належними доказами в підтвердження доводів податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Інших доказів порушення позивачем вимог податкового законодавства у господарських відносинах з "Тех-Агроремпоставка" та ТОВ "Промтехноопт" відповідачем не надано.

Крім того, податкові накладні, отримані позивачем від ТОВ "Схід-Профбуд" та ТОВ "ОПТ-торгспецзапчастина", складені контрагентами до анулювання свідоцтв платників податку на додану вартість вказаних юридичних осіб.

Так, відповідно до реєстру платників ПДВ свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "Схід-Профбуд" анульоване за ініціативою податкової служби 07.09.2010 р. (остання податкова накладна № 3476 цим підприємством виписана позивачу 09.06.2009 р.); свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ "ОПТ-торгспецзапчастина" анульоване за ініціативою податкової служби 04.01.2011 р. (остання податкова накладна № 33 виписана позивачу 05.01.2010 р.).

Вищезазначені підприємства на час здійснення правочинів були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, перебували на обліку та звітували у відповідних районних податкових інспекціях. Свідоцтва платників ПДВ на момент здійснення правочинів були чинні та не скасовані.

Наведене свідчить про правильність висновків суду першої інстанції, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми ПДВ, сплаченого ним у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг) від таких контрагентів.

Крім того, надаючи оцінку правочину між позивачем та його контрагентами на відповідність вимогам цивільного законодавства, податковий орган не врахував наступного.

В частині 1 статті 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача.

Згідно статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Законом не передбачено права органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника -фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання укладених ним правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача чи його контрагента, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним та застосування адміністративно-господарських санкцій. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Крім того, необхідно зазначити, що можливий захист порушеного права шляхом звернення до суду із позовом про визнання нікчемного правочину дійсним стосується лише нікчемних правочинів з дефектом форми та правочинів без необхідного схвалення (параграф 2 глави 16 ЦК України).

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем лише зазначено, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг) які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом -є тільки припущенням.

Крім того, посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, частини 1,2 статті 215, статтю 216 ЦК України є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби України не надано повноважень щодо визнання тих чи інших угод (правочинів) недійсними та/або нікчемними.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів в обґрунтування висновків податкової перевірки, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для скасування постанови Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2013 р. відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15.01.2013р. по справі № 2а-11660/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Русанова В.Б.Судді(підпис) (підпис) Рєзнікова С.С. Курило Л.В. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Русанова В.Б.