Ухвала суду № 30612589, 26.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2013 р.Справа № 1570/4894/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Цховребова М. Г

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

при секретарі - Троян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 16.05.2012 року № 0002791701 та № 0002801701

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року адміністративний позов фізичної особи- підприємця ОСОБА_2 задоволено повністю; скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 16.05.2012 року № 0002791701 та № 0002801701.

В апеляційній скарзі Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби ставиться питання про скасування судового рішення, в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 14.06.2001 року ОСОБА_2 зареєстрована виконавчим комітетом Одеської міської ради, як фізична особа - підприємець, вид діяльності: 51.47.9 Оптова торгівля іншими непродовольчими товарами.

14.06.2001 року позивач узята на облік в органах державної податкової служби за № б/н та перебуває на обліку у державній податковій інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на загальній системі оподаткування.

02.02.2007 року позивачу видане Свідоцтво № 100014890про реєстрацію платника податку на додану вартість, відповідно до якого, дата реєстрації позивача платником податку на додану вартість: 25.01.2007 року.

На підставі пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, направлення від 13.04.2012 року № 000153/602, виданого ДПІ у Приморському районі м. Одеси, та наказу від 13.04.2012 року № 467 «Про проведення документальної позапланової перевірки фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, фахівцями ДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка фінансово - господарської діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, з питань дотримання вимог податкового , валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої був складений акт від 03.05.2012 року № 1389/17-1/2363912060 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи -підприємця ОСОБА_2 за період з 01.01.2011 по 31.12.2011», згідно висновків якого позивачем були допущені порушення п. 177.1, п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік, що підлягає сплаті до бюджету на суму 609548,4 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 719772 грн., в тому числі: у травні 2011 року 73603 грн., у червні 2011 року 43595 грн., у липні 2011 року 55385 грн., у серпні 2011 року 55810 грн., у вересні 2011 року 91003 грн., у жовтні 2011 року 284175 грн., у листопаді 2011 року 116201 грн.

Такий висновок був зроблений перевіряючими, виходячи зі змісту: акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси №3070/23-5/37680145 від 14.12.2011 року, який був складений відносно ТОВ «Олдеко» (контрагента позивача) з питань щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період жовтень 2011 року, яким встановлено: відсутність фактів реального здійснення господарської діяльності ТОВ «Олдеко» з контрагентами резидентами ( в тому числі ФОП ОСОБА_2) за жовтень 2011 року ; акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 24.02.2012 року № 523/23-5/37422308 про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Таверс», щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ( в тому числі ФОП ОСОБА_2) за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року від 24.02.2012 року № 523/23-5/37422308, яким встановлено: відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) ФОП ОСОБА_2 від ТОВ «Олдеко», ТОВ «Таверс», що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

На підставі акту перевірки № 1389/17-1/2363912060 від 03.05.2012 року відповідачем було винесено відносно позивача: податкове повідомлення -рішення 16.05.2012 року № 0002791701, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності, на загальну суму 761935,65 грн., в тому числі за основним платежем -609548,52 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -152387,13 грн. ; податкове повідомлення-рішення від 16.05.2012 року № 0002801701, у зв'язку з чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість, на загальну суму 870417,50 грн., в тому числі за основним платежем -719772,0 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -150645,50 грн.

Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції зазначив, що відповідач не довів правомірність винесених ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень 16.05.2012 року № 0002791701 та № 0002801701.

Колегія суддів погоджується з вище вказаними висновками суду першої інстанції та вважає, що при винесенні постанови та задоволенні адміністративного позову судом першої інстанції були правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 177.1 та 177.2 ст. 177 ПК України, доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Зміст наведених норм свідчить про те, що наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду першої інстанції, обставини щодо фактичності здійснення господарської операції з придбання позивачем у постачальників (ТОВ «Таверс», ТОВ «Олдеко») товарів (послуг), на які платник податку (позивач) посилається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) ПДВ до податкового кредиту, відповідачем належним чином спростовані не були.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків збільшено суму грошового зобов'язання за платежами: податок з доходів громадян, отриманих від здійснення підприємницької діяльності; податок на додану вартість, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу, отримані позивачем документи (податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, інш.), дають підстави для висновку про сплату позивачем сум податку в ціні придбання товарів своєму безпосередньому постачальнику, який видав йому податкові накладні, маючи статус платника податку на додану вартість.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Колегія суддів зазначає, що відповідач не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження того, що надані позивачем первинні та зведені облікові документи протирічать вимогам п. 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" або містять недостовірні дані.

Крім того, стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 207 ГК України встановлено, що господарське зобов'язання, котре не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Отже, з урахуванням вище вказаних норм та матеріалів справи, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про порушення позивачем при формуванні податкового кредиту норм Податкового та Цивільного Кодексів України, та приходить до висновку про те, що відповідач, складаючи акт за результатами проведеної перевірки, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів між позивачем та ТОВ «Олдеко», ТОВ «Таверс», оскільки позиція ДПІ про те, що вказані господарські операції не спрямовані на реальне настання правових наслідків, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів до уваги не приймає та вважає такими, які ґрунтуються на помилковому застосуванні апелянтом норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Суддя:

Суддя: