Ухвала суду № 30609775, 28.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" березня 2013 р. м. Київ К/9991/62382/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С.Е.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Сандрачук Я.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 28.03.2013 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2012

у справі № 2а/1770/556/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „РЗВА-Електрик"

до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області

Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „РЗВА-Електрик" звернулось до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0000352342 від 02.02.2012, № 0000362342 від 02.02.2012, № 0000372342 від 02.02.2012, № 0000382342 від 02.02.2012, № 0000102344 від 02.02.2012, №0000112344 від 02.02.2012, № 0000052343 від 31.01.2012.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Рівне: форми "Р" №0000352342 від 02.02.2012, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 12404688 грн.: з яких 8526270 грн. основного платежу, 3878418 грн. штрафні (фінансові) санкції; форми "Р" №0000362342 від 02.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 3225193 грн.: 2347996 грн. основний платіж, 877197 грн. штрафні (фінансові) санкції; форми "Р" №0000372342 від 02.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1780491 грн.: 1186995 грн. основний платіж, 593496 грн., штрафні (фінансові) санкції; форми "Р" №0000382342 від 02.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 426641 грн.: 284426 грн. основний платіж, 142215 грн. штрафні (фінансові) санкції; форми "В1" №0000112344 від 02.02.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень-серпень 2010 року, листопад-грудень 2010 року та квітень-червень 2011 року на загальну суму 1538580 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 744491,50 грн.; форми "В1" №0000102344 від 02.02.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень-серпень 2010 року, листопад-грудень 2010 року та квітень-червень 2011 року на загальну суму 6420966 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3106979,50 грн.; форми "С" №0000052343 від 31.01.2012, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 грн.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2012 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 по 30.09.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.09.2011 та складено акт №34/23-100/34704105 від 20.01.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: форми "Р" №0000352342 від 02.02.2012, яким позивачу збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 12404688 грн.; форми "Р" №0000362342 від 02.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 3225193 грн.; форми "Р" №0000372342 від 02.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1780491 грн.; форми "Р" №0000382342 від 02.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 426641 грн.; форми "В1" за №0000112344 від 02.02.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень-серпень 2010 року, листопад-грудень 2010 року та квітень-червень 2011 року на загальну суму 1538580 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 744491,50 грн.; форми "В1" за №0000102344 від 02.02.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за травень-серпень 2010 року, листопад-грудень 2010 року та квітень-червень 2011 року на загальну суму 6420966 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 3106979,50 грн.; форми "С" №0000052343 від 31.01.2012, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. 1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1., пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.2 та абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", п. 44.1 ст. 44, п. 135.1 ст. 135, пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 141.1 ст. 141, п. 146.5 ст. 146, пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України, пп. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на прибуток за II - IV квартали 2010 року, I - III квартали 2011 року на загальну суму 10874266 грн.; п. 4.3 ст. 4, п. 1.6, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.71, пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого: завищено бюджетне відшкодування за травень - серпень 2010 року, листопад-грудень 2010 року, за квітень-червень 2011 року - на загальну суму 7959546 грн. та занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за липень, вересень, жовтень, листопад 2010 року, липень, серпень, вересень 2011 року на загальну суму 1471421 грн.; п.1 ст. 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", не проведено розрахункові операції через реєстратор розрахункових операцій на загальну суму 134514,60 грн.

Стосовно податкового повідомлення-рішення форми "Р" №0000352342 від 02.02.2012.

Перевіркою встановлено безпідставне віднесення позивачем до складу валових витрат: відсотків по кредиту, отриманого на придбання основних засобів на загальну суму 2156940 грн., в тому числі за 1 квартал 2011 року в сумі 408567 грн., за II-III квартали 2011 року на суму 1748373 грн.; витрат по 39 підприємствах, що мають стан, відмінний від "0", що не підтверджені відповідними первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, що призвело до завищення валових витрат на суму 2123439 грн., в тому числі за півріччя 2010 року в сумі 983988 грн., за III квартал 2010 року в сумі 1672547 грн., за 2010 рік в сумі 1961373 грн., за I квартал 2011 року в сумі 162066 грн.; витрат по 7 підприємствах, по яких отримано акти нікчемності, з яких вбачається безтоварність операцій, всього на загальну суму 357117 грн., в тому числі за півріччя 2010 року в сумі 7560 грн., за 3 квартали 2010 року в сумі 8100 грн., за 2010 рік в сумі 334717 грн., за I квартал 2011 року в сумі 22400 грн.; витрат по 9 ризикових підприємствах всього у сумі 436914 грн.: за півріччя 2010 року в сумі 159653 грн., за 2010 рік в сумі 159653 грн., за 2010 рік в сумі 160183 грн., за I квартал 2011 року в сумі 276731 грн.; витрат по 28 підприємствах без підтверджуючих документів первинного обліку (ТТН, маршрутних листів і належним чином оформлених видаткових накладних) на загальну суму 28571072 грн.: за II квартал 2010 року в сумі 7827354 грн., III квартал 2010 року в сумі 3085061 грн., IV квартал 2010 року в сумі 17658657 грн.

Позивачем до складу валових витрат віднесено відсотки по кредиту, отриманого на придбання основних засобів на загальну сумі 2156940 грн. по отриманню фінансової позики у нерезидента компанії „CEREDINO LIMITED".

09.04.2010 між позивачем та Компанією „CEREDINO LIMITED" (Нікосія, Кіпр) укладено договір позики № 015 Р від 09.04.2010, який зареєстрований управлінням Національного Банку України згідно реєстраційного свідоцтва №5 від 20.04.2010.

Відповідно до умов договору з урахуванням додаткових угод Компанія „Середіно Лімітед", Кіпр (Кредитор) надає ТОВ „РЗВА-Електрик" (Позичальнику) позику в розмірі 200000000 (двісті мільйонів) російських рублів терміном на 3 роки з дати набрання чинності цього договору, позика надається у формі траншів.

Позичальник за користування фактично отриманою позикою сплачує кредитору щомісячно відсотки, виходячи з розрахунку 19 % річних, позика використовується для поповнення обігових коштів, придбання товарів та основних засобів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за період з 01.01.2011 по 30.09.2011 виготовлювались та придбавались основні засоби, а саме: штампи, пресформи, кондуктори, мотокоси, пристрої, плити, кондиціонери, та ремонтувались основні засоби, а саме: штампи різних модифікацій, пристрої, пристосування, кондуктори та інше, що підтверджується: актами приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів, та актів приймання - здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів.

Крім того, в період з 01.01.2011 по 30.09.2011 позивач користувалося також і власними коштами, отриманими в процесі провадження своєї господарської діяльності.

Згідно з пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Проведеною перевіркою не встановлено придбання, ремонту позивачем будь-якого активу, строк створення якого становив більше трьох місяців, терміни ремонту основних засобів не перевищували 1 місяця, що не підпадає під поняття "кваліфікаційний актив".

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем правомірно сформовано валові витрати з відсотків по позиках, отриманих за контрактом з нерезидентом, та необхідність включати вищевказані витрати до собівартості кваліфікаційних активів.

Стосовно віднесення позивачем до складу валових витрат по 39 підприємствах, що мають стан, відмінний від "0", витрат по 7 підприємствах, по яких отримано акти нікчемності, витрат по 9 підприємствах, якими надано ризиковий податковий кредит, витрат по 28 підприємствах без підтверджуючих документів первинного обліку.

Такі висновки зроблені відповідачем на підставі результатів автоматизованого співставлення податкового кредиту позивача в розрізі 39 контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України та аналізу валових витрат, отриманих актів нікчемності по 7 постачальниках позивача та на підставі аналізу господарських операцій позивача по придбанню товарно-матеріальних цінностей (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що господарські операції позивача з контрагентами підтверджуються договорами поставки товарів (робіт, послуг), видатковими накладними, актами приймання-передачі робіт (надання послуг), в тому числі форми КБ-2в, товарно-транспортними накладними, накладними на перевезення вантажу, податковими накладними, розрахунковими документами (платіжними дорученнями, квитанціями до прибуткових касових ордерів) стосовно кожного з контрагентів.

Позивачем на протязі періоду, що перевірявся, розрахунки за отриманий товар (роботи, послуги) здійснені в повному обсязі.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Пункт 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній до 01.04.2011 р.) передбачено вичерпний перелік витрат платника податку, що не включаються до складу валових.

Відповідно до пп. 5.11 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлення додаткових обмежень щодо включення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, які зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Згідно вимог пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не включаються до складу валових витрат, зокрема, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

На момент існування господарських правовідносин між позивачем і контрагентами, останні мали цивільну правоздатність, чинну державну реєстрацію, належним чином були зареєстровані платниками податку на додану вартість і не були позбавлені права укладати угоди у відповідності до вимог діючого законодавства.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт оприбуткування та використання позивачем у власній господарській виробничій діяльності придбаних у контрагентів товарно-матеріальних цінностей (робіт, послуг), що підтверджується: прибутковими ордерами, актами приймання-передачі, накладними вимогами, накладними на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, звітами на списання матеріалів та комплектуючих, матеріальними звітами.

Відсутність у документообігу позивача товарно-транспортних накладних, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не спростовує факту придбання позивачем товару.

Установчі або статутні документи контрагентів позивача не визнані в установленому порядку недійсними, відомості про контрагентів позивача внесені до Єдиного державного реєстру.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем правомірно виключено до валових витрат вартості придбаних ним товарів (робіт, послуг) у контрагентів за період півріччя 2010 року - 3 квартал 2011 року на загальну суму 32140143 грн.

Стосовно податкового повідомлення-рішення форми "Р" №0000372342 від 02.02.2012 та форми "В1" №0000102344 від 02.02.2012.

Перевіркою встановлено, що при визначенні бюджетного відшкодування за червень 2010 року, станом на 16.12.2011 року, згідно службової записки ВПМ ДПІ у м. Рівне №3320/26-34 серед постачальників виявлено платників, які мають ознаки "фіктивних", стан даних контрагентів відмінні від "0", "Основний платник" та ті, яким надано ризиковий кредит у травні 2010 року на суму 350622, 05 грн., їх перелік, відповідно, міститься в акті перевірки та зазначено розмір податкового кредиту, сформованого позивачем по кожному окремо.

При визначенні бюджетного відшкодування за липень 2010 року станом на 16.12.2011 року згідно службової записки ВПМ ДПІ у м. Рівне №3320/26-34 серед постачальників виявлено платників, яким надано ризиковий кредит у червні 2010 року на суму 1019300,40 грн. та позивачем сформований податковий кредит по відносинах із такими контрагентами.

При визначенні бюджетного відшкодування за серпень 2010 року станом на 16.12.2011 згідно службової записки ВПМ ДПІ у м. Рівне №3320/26-34 серед постачальників виявлено платників, яким надано ризиковий кредит у липні 2010 року на суму 1317022, 70 грн. та позивачем сформований податковий кредит по відносинах із такими контрагентами.

При визначенні бюджетного відшкодування за листопад 2010 року станом на 16.12.2011, згідно службової записки ВПМ ДПІ у м. Рівне №3320/26-34 серед постачальників виявлено платників, яким надано ризиковий кредит у жовтні 2010 року на суму 2762512, 70 грн. та позивачем сформований податковий кредит по відносинах із такими контрагентами.

При визначенні бюджетного відшкодування за грудень 2010 року, станом на 16.12.2011, згідно службової записки ВПМ ДПІ у м. Рівне №3320/26-34 серед постачальників виявлено платників, яким надано ризиковий кредит у листопаді 2010 року на суму 1961814, 10 грн. та позивачем сформований податковий кредит по відносинах із такими контрагентами.

З матеріалів справи вбачається, що між суб'єктами господарювання - постачальниками та позивачем укладались договори, які були досліджено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до умов, постачальник (продавець) зобов'язується поставити продукцію (виконати роботи), найменування, асортимент, комплектність якої (яких) визначено в специфікаціях до договорів.

На виконання умов даних договорів контрагентами, вказаними в акті перевірки, позивачу виписано: видаткові накладні, акти виконаних робіт (наданих послуг), рахунки-фактури.

Оплата за поставлені товарно-матеріальні цінності, виконані роботи (надані послуги) здійснювалася в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями.

Доставка товару у процесі здійснення даними контрагентами господарських операцій здійснювалася позивачем та/або з залученням перевізників, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Податкові накладні включені позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних за квітень, травень, червень, липень серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень 2011 року

Судом встановлено, що постачальниками, вказаними в акті перевірки, позивачу виписано податкові накладні, які містять обов'язкові реквізити, передбачені ст. 201 Податкового кодексу України та відповідають вимогам наказу ДПА України „Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" №969 від 21.12.2010, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за №1401/18696.

Факт використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей підтверджується: прибутковими ордерами, актами приймання передачі, накладними вимогами, накладними на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів, звітами на списання матеріалів та комплектуючих, матеріальними звітами.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що реальність здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами, підтверджуються матеріалами справи, а використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних у даних контрагентів товарно-матеріальних цінностей і робіт та підтверджують рух активів у процесі здійснення господарських операцій.

Стан постачальників в ланцюгу постачання не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість безпосередньому постачальнику товарно-матеріальних цінностей, в ланцюгу якого є зазначені вище платники.

Стосовно податкових повідомлень-рішень форми "Р" №0000362342 від 02.02.2012, форми "Р" №0000382342 від 02.02.2012, форми "В1" №0000112344 від 02.02.2012.

Проведеною перевіркою встановлено, що позивачем при формуванні собівартості обладнання, що виробляється, імпортовану сировину та імпортовані комплектуючі оприбутковувало по контрактній вартості із врахуванням митних платежів, що є значно нижчою від митної вартості.

При реалізації готової продукції пов'язаній особі ТОВ „Високовольтний союз України" позивачем в порушення п. 4.3 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість" встановлено ціни, що є нижчими від цін державного регулювання, визначених на підставі Митного кодексу України, а відсутність калькуляцій в розрізі видів готової продукції, реалізованої вказаному покупцю, є підтвердженням того, що у багатьох випадках готова продукція реалізована по цінах, нижчих від собівартості.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на виконання зовнішньоекономічних контрактів протягом періоду, що перевірявся, здійснював імпорт сировини та комплектуючих (напівфабрикатів) та при розмитнені товару оформляв вантажно-митні декларації, де в графі 42 зазначав фактурну вартість товару, в графі 45 - митну, а по коду платежу 028 - ПДВ сплачене на митниці.

Сума податку на додану вартість, сплаченого митним органам від митної вартості товару + 5% ввізного мита, декларувалась позивачем у рядку 12.1 податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди та відносилась до складу податкового кредиту.

Ввезені товари оприбутковані на рахунок 201 "Сировина і матеріали", 202 "Купівельні напівфабрикати", бухгалтерським записом Д-т 201, 202 К-т 632 з відповідним відображенням в регістрах аналітичного та синтетичного обліку, що підтверджується копією головної книги за 2010-2011 роки.

На підставі даних головних книг позивача за 2010-2011 роки балансова вартість імпортованої сировини та комплектуючих формувалась із контрактної вартості імпортованої сировини та комплектуючих, із врахуванням митних платежів, тобто в собівартість запасів позивачем враховувалися суми компенсації, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), та суми ввізного мита, що повністю відповідає наступним нормам чинного законодавства.

Відповідно до п. 1.20. ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлюють та не ототожнюють поняття "звичайна ціна" та митна вартість.

Митна вартість імпортованих товарів самостійно визначається митним органом і її призначенням є визначення сум податків та зборів, що сплачуються на митниці.

Порядок визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг) регламентовано п.1.20.2. ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" в силу якого, податковий орган зобов'язаний для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовувати інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Тобто, починаючи з квітня 2011 року при визначенні звичайної ціни на товари по податку на прибуток підприємств відповідач повинен застосовувати норму п. 153.2.1 ПК України.

Однак, при донарахуванні позивачу сум податку на прибуток відповідач не взяв до уваги встановлене у п. 153.2.1 Податкового кодексу України обмеження.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивачем не допущено порушень вимог законодавства при здійсненні операцій з продажу електророзподільної та контрольної апаратури за договірною вартістю, визначеною за вільними цінами, оскільки врахування митної вартості сировини як рівня собівартості, що діяла на дату придбання та дату продажу таких товарів, не передбачено, а відповідачем не доведено того, що ціна договорів не відповідала рівню звичайної ціни.

Стосовно податкового повідомлення-рішення № 0000052343 від 31.01.2012, яким застосовано до позивача штрафні (фінансові) санкції в сумі 1 грн.

Проведеною перевіркою встановлено, порушення позивачем вимог п. 1 ст. 3 Закону України „Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", що полягає в не проведенні позивачем через реєстратор розрахункових операцій реалізовану продукцію невласного виробництва (відходи стальні, металобрухт) та при наданні послуг за проживання в гуртожитку на загальну суму 134514, 60 грн. (продукція, вартістю 105823, 08 грн. та послуги - 28691, 52 грн.).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за період з квітня 2010 року по липень 2010 року реалізовувало без застосування реєстраторів розрахункових операцій відходи металу, дров'яні відходи на суму 105823, 08 грн. та послуги за проживання в гуртожитку на суму 28691, 52 грн., що підтверджується копіями прибуткових касових ордерів.

Операції з розрахунків в готівковій формі (приймання готівки від покупців) за реалізовані відходи здійснювались в касі позивача.

Отримання ж покупцями товарів (металовідходів, тощо) здійснювалось в іншому у виробничих цехах та спеціальних місцях для збирання відходів, що знаходяться в інших приміщеннях.

Операції з розрахунків у готівковій формі за проживання в гуртожитку не здійснювались в місці надання послуг - гуртожитку.

Тому суд першої інстанції вірно вважав, що позивач не порушив вимоги закону при отриманні готівки за продані відходи та за проживання в гуртожитку, а відтак правові підстави для нарахування штрафних санкцій за не проведення таких операцій через реєстратор розрахункових операцій на підставі п. 1 ст. 17 Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" відсутні.

Відповідно до ст. 250 Господарського кодексу України, адміністративно-господарські санкції могли застосовуватись до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків передбачених законом.

Рішення про застосування штрафних ( фінансових) санкцій прийнято податковим органом 31.01.2012.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що відповідачем враховано операції яки мали місце до 21.07.2010 на загальну суму 134514,60 грн. (штрафних(фінансових) санкцій 1 грн. за порушення вчинене вперше протягом календарного року).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2012 у справі № 2а/1770/556/12 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2012 у справі № 2а/1770/556/12 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді С.Е. Острович О.І. Степашко