Постанова № 30609015, 28.12.2012, Закарпатський окружний адміністративний суд

справа № 2а-2884/10/0770

рядок статзвіту -9

код - 08

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2012 року м. Ужгород

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Іванчулинця Д.В.,

за участю секретаря судового засідання - Гринюка І.В.,

за участю сторін та осіб, які беруть участь у справі:

представника позивача - Данканича О.В.,

представник відповідача у судове засідання не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою Державної фінансової інспекції у Закарпатській області до Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» про зобов'язання виконати вимогу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Контрольно-ревізійне управління в Закарпатській області звернулося у Закарпатський окружний адміністративний суд з позовною заявою до директора державного підприємства «Берегівське лісове господарство» (надалі - відповідач), з вимогою: зобов'язати директора державного підприємства «Берегівське лісове господарство» виконати вимогу від 10.06.2009 року за № 03-16/366 щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

08 грудня 2010 року провадження по даній справі зупинялося до набрання законної сили рішенням суду по справі № 2а-3096/10/0770 за позовом державного підприємства «Берегівське лісове господарство» до об'єднаного контрольно-ревізійного відділу у м. Берегово та Берегівському районі про визнання протиправними дій.

25 липня 2012 року провадження по даній справі поновлено, у зв'язку з набранням законної сили рішенням по справі № 2а-3096/10/0770.

У судовому засіданні вирішено питання про заміну неналежного позивача на належного, а саме: контрольно-ревізійне управління в Закарпатській області на Державну фінансову інспекцію в Закарпатській області.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з мотивів наведених у позовній заяві та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився та 28 грудня 2012 року на адресу канцелярії Закарпатського окружного адміністративного суду надійшли письмові від нього, згідно яких відповідача позов не визнає, вважає його безпідставним та просить відмовити в задоволенні вимог повністю.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку, що позов із наведених у ньому мотивів є обґрунтованим і такий слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що об'єднаним контрольно-ревізійним відділом у м. Берегово та Берегівському районі проводилася ревізія фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Берегівське лісове господарство» за період з 01.10.2007 року по 31.12.2008 року. На підставі перерви та виявлених порушень законодавствам об'єднаним контрольно-ревізійним відділом у м. Берегово та Берегівському районі складено акт від 12 травня 2009 року за № 03-18/022 (а.с.9-56).

16 червня 2009 року об'єднаним контрольно-ревізійним відділом у м. Берегово та Берегівському районі пред'явлено вимогу директору державного підприємства «Берегівське лісове господарство» за № 03-16/366 «Про усунення недоліків та порушень виявлених ревізією фінансово-господарської діяльності державного підприємства «Берегівське лісове господарство»» (а.с.7,8).

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статус державної контрольно-ревізійної служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначено Законом України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26.01.2003 року № 2939 (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон 2939). Статтею З Закону 2939 встановлено, що державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами, актами Президента та Кабінету Міністрів України.

У відповідності до ч.1 ст.2 вищезазначеного Закону, головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували в період, який перевіряється) державне чи комунальне майно, виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків та запобігання їм у подальшому.

Частиною 2 статті 2 цього ж Закону передбачено, що державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування, інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Відповідно до частини 5 цієї статті результати ревізії викладаються в акті.

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом об'єднаного контрольно-ревізійного відділу у м. Берегово та Берегівському районі від 12.05.2009 року за № 03-18/022, ревізією виявлено ряд порушень.

Щодо вимоги про забезпечення повернення недоотриманих доходів підприємства на суму 8810,32 грн. внаслідок продажу по пільговим цінам лісопродукції працівникам підприємства, суд констатує наступне:

Вимога ґрунтується на висновку, викладеному в акті від 12.05.2009 року за № 03-18/022, що п.7 Закону України «Про колективні договори і угоди» передбачено, що в колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, встановлення компенсацій, гарантій та пільг. Однак, у колективному договорі державного підприємства «Берегівське лісове господарства» на 2006 -2008 роки чітко не встановлено пільгові умови надання працівникам будівельних лісоматеріалів, та у зв'язку з проведеною реалізацію працівникам зі знижкою 50 відсотків - недоотримано доходів у сумі 8810,32 грн.

Згідно преамбули Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01 липня 1993 року № 3356-ХІІ - цей Закон визначає правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Статтею 7 вищезазначеного Закону встановлено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, в тому числі, щодо встановлення гарантій, компенсацій, пільг.

Аналогічне наведеному положення містить ст.13 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України). Положення КЗпП України передбачають регулювання цим Кодексом насамперед трудових відносин, проте зміст цього законодавчого акта свідчить про поширення його положень і на відносини, пов'язані із соціально-побутовим і соціально-культурним обслуговуванням працівників за рахунок коштів підприємства, установи, організації (власника). Відносини між власником (уповноваженим ним органом) і працівником, пов'язані із соціально-побутовим і соціально-культурним обслуговуванням працівників, слід визнати частиною трудових відносин.

Статтею 91 Кодексу законів про працю України встановлено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Додаткові трудові та соціально-побутові пільги для працівників, відповідно до вимог ст.91 Кодексу законів про працю України, можуть встановлюватися за рахунок власних коштів підприємств, установ, організацій. Власні кошти підприємств, установ, організацій (у контексті коментованої статті, крім бюджетних організацій) розуміється як усі кошти (крім коштів так званого бюджетного фонду, згідно ч.3 ст.3 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і державними цільовими фондами» (Закон втратив чинність з 01.01.2011 року, діючий на час виникнення спірних правовідносин).

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що у колективному договорі встановлюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин, при цьому, законодавство, угоди і колективні договори перебувають в субординаційній залежності (тобто, колективні договори не повинні суперечити законодавству). З правила про заборону погіршувати угодами становище працівників порівняно з законодавством (ст.5 Закону України «Про колективні договори і угоди») можна зробити висновок про можливість поліпшення становища працівника порівняно з законодавством. Слід зазначити, що стаття 13 Кодексу законів про працю України та стаття 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» не містить та не може містити вичерпного переліку питань, що регулюються колективними договорами.

Як встановлено рішенням суду першої інстанції від 01.06.2011 року та підтверджено ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.06.2012 року, колективним договором державного підприємства «Берегівське лісове господарство» на 2006 -2008 роки (зареєстрований в управлінні праці та соціального захисту населення Берегівської районної державної адміністрації від 17.04.2006 року за № 273) передбачено пільгове забезпечення працівників підприємства лісоматеріалами для будівництва або ремонту без зазначення умов оплати за них.

Тобто, пільгове забезпечення працівників лісопродукцією встановлено колективним договором, а не визначеність конкретних ставок пільгового продажу не суперечить законодавству та змісту колективного договору державного підприємства «Берегівське лісове господарство».

Повноваження підприємств та організацій, на які поширюється чинність Господарського кодексу України, - надавати пільги працівникам ґрунтується на правилах ст.69, а також ст.44 цього Кодексу, що дає право власникові або підприємцям вільно розпоряджатись прибутком відповідно до статуту підприємства і чинного законодавства.

Виходячи з наведеного, доводи, викладені в акті від 12.05.2009 року за № 03-18/022 та вимозі від 10 червня 2009 року за № 03-16/366 щодо недоотримання доходів на суму 8 810,32 грн. внаслідок продажу по пільговим цінам лісопродукції працівникам підприємства, - суперечать чинному законодавству, є необґрунтованими та слід відмовити в задоволені вимоги позовної заяви в цій частині.

Щодо забезпечення повернення недоотримання доходів на суму 30 382,87 грн. внаслідок невиконання зобов'язань щодо поставки по аукціонним договорам, суд констатує наступне.

Вимога ґрунтується на висновку, викладеному в акті об'єднаного контрольно-ревізійного відділу у м. Берегові та Берегівському районі від 12.05.2009 року за № 03-18/022, що державні підприємства лісового господарства України при здійснені реалізації необробленої деревини зобов'язані керуватись вимогами Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини (затвердженого наказом Деркомлісгоспу України від 19.02.2007 року за № 42), та у зв'язку з недотриманням вимог цього Положення - занижено дохід від реалізації продукції у сумі 30 382,37 грн.

Наказом Державного комітету лісового господарства України від 19.02.2007 року за № 42 затверджено Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини (зареєстровано в Мінюсті України 26.02.2007 року за № 164/13431, далі - Положення), та згідно п.1.2 Положення - реалізація необробленої деревини всіма постійними лісокористувачами здійснюється через аукціони з продажу необробленої деревини на біржі.

Пунктом 1.5 Положення встановлено, що не реалізована на товарних біржах необроблена деревина реалізується підприємствами - постійними лісокористувачами по прямих договорах за цінами, не нижчими від тих, що склались на останньому аукціоні.

Згідно п.2.1 Положення, на аукціони виставляється вся необроблена деревина в обсязі її квартальної заготівлі (крім дров паливних, деревини, яка використовується для розвитку матеріально-технічної бази (будівництво, ремонт тощо) постійних лісокористувачів відповідно до затверджених кошторисів, деревини, використання якої передбачено колективними договорами, деревини для індивідуального ремонту та будівництва згідно з поданими заявами, деревини для забезпечення потреб соціальної сфери, а також деревини для забезпечення потреб виробничих деревообробних підрозділів постійних лісокористувачів).

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, в акті від 12.05.2009 року за № 03-18/022 у 2008 році проведено реалізацію лісопродукції в кількості 116,52 куб. м. по вільним відпускним цінам. Внаслідок реалізації лісопрдукції по вільним відпускним цінам та фактичного невиконання зобов'язань, передбачених договорами купівлі-продажу через аукціони, занижено дохід (виручка) у сумі 30 382,87 грн.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України (далі ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст.216 ГК України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, та згідно ч.2 ст.217 ГК України, у сфері господарювання застосовуються господарських санкцій, в тому числі, відшкодування збитків.

Частиною 1 ст.224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ч. 2 цієї статті).

Виходячи з наведеного, доводи, викладені в акті ревізії від 12.05.2009 року за № 03-18/022 та вимозі від 10 червня 2009 року за № 03-16/366 щодо недоотримання доходів на суму 30 382,87 грн. внаслідок невиконання зобов'язань щодо поставки по аукціонним договорам -є обґрунтованими, відповідають вимогам закону та підтверджені матеріалами справи, а тому слід задовольнити позовні вимоги в цій частині.

При цьому судом встановлено правомірність дій об'єднаного контрольно-ревізійного відділу м. Берегово та Берегівського району щодо суми недоотриманих доходів внаслідок реалізації за вільними цінами та щодо їх визначення за актом (наказ Держкомлісгоспу України від 19.02.2007 року за № 42), виходячи з наступного.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, ревізія фінансово-господарської діяльності відповідача проводилась за зверненням управління Служби безпеки України в Закарпатській області від 05.12.2008 року за № 58/8/4857.

Спільним наказом ГоловКРУ/МВС України/ Служби безпеки України/Генеральної прокуратури України від 19 жовтня 2006 року за № 346/1025/685/53 затверджено Порядок взаємодії органів державної контрольно-ревізійної служби, органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України (зареєстровано в Мінюсті України 25.10.2006 року за № 1166/13040), та згідно п.2.10 цього Порядку - документування результатів ревізії здійснюється відповідно до законодавства з питань державного фінансового контролю. При цьому в акті ревізії обов'язково відображаються встановлені факти порушень законодавства (назва, дата, номер, стаття чи пункт нормативно-правового акта), розмір матеріальної шкоди (збитків), посадові (службові) особи, внаслідок дій або бездіяльності яких допущено порушення законодавства та завдано матеріальну шкоду (збитки).

Таким чином, діючим правовим актом прямо передбачено можливість встановлення розміру матеріальної шкоди (збитків), яким є неодержані доходи (ч.2 ст. 224 ГК України).

Стосовно наказу Держкомлісгоспу України від 19.02.2007 року за № 42, суд констатує наступне:

Постановою господарського суду м. Києва від 05 квітня 2007 року визнано недійсним п.1 наказу Державного комітету лісового господарства України від 19.02.2007 року за № 42 та Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини (затвердженого цим наказом).

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2009 року скасовано постанову господарського суду м. Києва від 05 квітня 2007 року та прийнято нову постанову, якою в позові відмовлено в повному обсязі.

Порядок набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі встановлено ст.254 КАС України, та згідно приписів цієї статті - постанова господарського суду м. Києва від 05 квітня 2007 року (якою скасовано Положення про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини) не набрала законної сили, відтак, вказане Положення є не скасованим та чинним.

Щодо забезпечення відшкодування наданих спонсорських допомог в загальній сумі 1 894,00 грн., суд констатує наступне.

Вимога ґрунтується на висновку, викладеному в акті ревізії від 12.05.2009 року за № 03-18/022, що при наданні спонсорських допомог перевищено одновідсотковий ліміт надання такої допомоги (встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 року) та суму допомоги, що встановлена фінансовим планом державного підприємства «Берегівське лісове господарство» на 2008 рік, та у зв'язку з незаконним використанням коштів - ставиться вимога про відшкодування надмірно наданих спонсорських допомог у сумі 1 894,00 грн.

Згідно ч.1 ст.75 Господарського кодексу України, державне комерційне підприємство зобов'язане, серед іншого, складати і виконувати річний та з поквартальною розбивкою фінансовий план на кожен наступний рік. Пунктом 9 цієї статті встановлено, що розподіл прибутку (доходу) державних комерційних підприємств здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану з урахуванням вимог цього Кодексу та інших законів.

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено рішенням суду першої інстанції та не спростовано судом апеляційної інстанції, фінансовим планом державного підприємства «Берегівське лісове господарство» передбачено використання коштів та матеріальних цінностей на виплату матеріальних, спонсорських та фінансових допомог стороннім особам (фізичним та юридичним) в загальній сумі 1 200,00 грн. При цьому, згідно акту ревізії від 12.05.2009 року за № 03-18/022, ревізією встановлено, що витрати, пов'язані з наданням різного роду допомог, в 2008 році становили 3 094,00 грн. Таким чином, ревізією встановлено виплату благодійних та спонсорських допомог більше, ніж передбачено фінансовим планом на 2008 рік, у сумі 1 894,00 грн.

Крім того, підпунктом 2 «в» пункту 13 Постанови Кабінету Міністрів України «Про стан фінансово-бюджетної дисципліни, заходи щодо посилення боротьби з корупцією та контролю за використанням державного майна і фінансових ресурсів» від 29.11.2006 року за № 1673 встановлено, що граничний обсяг їх витрат, які можуть бути визначені (за результатами попереднього звітного року), на суму витрат на благодійну, спонсорську та іншу допомогу суб'єктів господарювання, державна частка у статутному фонді яких перевищує 50 відсотків, у розмірі не більш як 1 відсоток обсягу чистого прибутку (за результатами попереднього звітного року). Вказана постанова Кабінету Міністрів України чи окремі її положення не визнавалась у встановленому законом порядку не чинною, не скасовувалась, тобто, є діючою (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 року за №950) та її норми обов'язкові до виконання.

Виходячи з наведеного, доводи, викладені в акті ревізії від 12.05.2009 року за № 03-18/022 та вимозі від 10 червня 2009 року за № 03-16/366 щодо незаконного використання коштів на надання спонсорських допомог у сумі 1 894,00 грн. та необхідність забезпечення відшкодування наданих спонсорських допомог у сумі 1 894,00 грн. -є обґрунтованими, відповідають вимогам закону та підтверджені матеріалами справи, а тому, слід задовольнити позовні вимоги і в цій частині.

Щодо приведення у відповідність до вимог чинного законодавства використання ТОВ СП «Керамнадра» земельних ділянок лісогосподарського призначення та необхідності домогтися відшкодування ТОВ СП «Керамнадра» шкоди внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначення у сумі 97 154,31 грн., суд констатує наступне.

Вимога ґрунтується на висновку, викладеному в акті ревізії від 12.05.2009 року за № 03-18/022, що у державного підприємства «Берегівське лісове господарство» на двох земельних ділянках площею 1,79 га проводиться діяльність по складуванню та видобутку природних корисних копалин ТОВ СП «Керамнадра», та у зв'язку з наведеним - розмір шкоди заподіяної внаслідок нецільового використання земельних ділянок складає 97 154,31 грн., стягнення яких необхідно домогтись у ТОВ СП «Керамнадра».

Як встановлено у судовому засіданні та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом ревізії від 12.05.2009 року за № 03-18/022, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.06.2011 року, рішенням 16 сесії 23 скликання Мужієвської сільської ради від 10.01.2002 року, на підставі договору оренди від 23.01.2002 року, надано ТОВ СП «Керамнадра» в оренду земельну ділянку площею 1,1 гаддя складування коаліну строком на 15 років. Зазначену земельну ділянку Мужієвською сільською радою надано із земель лісогосподарського призначення - ліси і групи.

Як встановлено постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01.06.2011 року та підтверджено матеріалами справи, зокрема, актом ревізії від 12.05.2009 року за № 03-18/022, то згідно розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 21.11.2006 року за № 526 та договору оренди, зареєстрованому у Берегівському реєстраційному відділі від 17.03.2006 року за № 2120486400-0407070100002, ТОВ СП «Керамнадра» надано в оренду земельну ділянку площею 0,7059 га для видобутку та складування коаліну строком на 10 років. Земельну ділянку надано із земель природно-заповідного фонду. Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» згоду на вилучення земельної ділянки не надавало.

Статтею 4 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року за № 161 -XIV (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.

Прикінцевими положеннями цього Закону передбачено, що до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.

Згідно ч.2 ст.4 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, та у відповідності до ст.2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Згідно ч.1 ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: сільськогосподарського призначення; житлової та громадської забудови; природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; оздоровчого призначення; рекреаційного призначення; історико-культурного призначення; лісогосподарського призначення; водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Як встановлено рішенням суду першої інстанції та підтверджено рішенням суду апеляційної інстанції, що в оренду надані землі державної власності, що знаходяться на праві постійного користування державного підприємства «Берегівське лісове господарство», в тому числі, земельну ділянку площею 1,1 га із земель лісогосподарського призначення - ліси і групи (рішенням 16 сесії 23 скликання Мужієвської сільської ради від 10.01.2002 року) та земельну ділянку площею 0,7059 га із земель природно-заповідного фонду (розпорядженням голови Берегівської райдержадміністрації від 21.11.2006 року).

Повноваження сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин визначені ст.12 Земельного кодексу України, та положеннями вказаної статті не передбачено можливості розпорядження (надання в оренду) земельних ділянок державної власності сільськими радами. Згідно ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Таким чином, передача в оренду земельної ділянки площею 1,1 га із земель лісогосподарського призначення проведена з порушень вимог законодавства, та порушення земельного законодавства при передачі в оренду земельної ділянки допущено Мужієвською сільською радою, а не Державним підприємством «Берегівське лісове господарство».

Стосовно надання Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської області в оренду земель природно-заповідного фонду та відсутність згоди на вилучення вказаних земельних ділянок Державного підприємства «Берегівське лісове господарство», суд констатує наступне.

У відповідності до ст.43 Земельного кодексу України, землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

Відповідно до ч.2 ст.45 Земельного кодексу України, порядок використання земель природно - заповідного фонду визначається законом.

Законом України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року № 2456 -XII (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон 2456) встановлено, що відносини в галузі охорони і використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», цим Законом та іншими актами законодавства України.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, в тому числі, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (п.«а» ст.17 Земельного кодексу України). Частиною 1 ст.124 Земельного кодексу України встановлено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ч.3 ст.122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування за межами населених пунктів виключно для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Вилучення особливо цінних земель (до яких відносяться землі природно-заповідного фонду) регулюється ст.150 Земельного кодексу України. Відповідно до ч.2 ст.150 Земельного кодексу України особливо цінні землі, до яких відносяться землі природно - заповідного фонду, можуть вилучатись за постановою Кабінету Міністрів України. Даній нормі кореспондують положення статтей 5, 38, 53 Закону 2456 про те, що повноваження щодо вказаних земель належать саме центральному органу виконавчої влади.

Таким чином, передача в оренду земельної ділянки площею 1,1 га 0,7059 га із земель природно-заповідного фонду проведена з порушенням вимог законодавства, та порушення земельного законодавства при передачі в оренду земельної ділянки допущене Берегівською районною державною адміністрацією Закарпатської області, а не Державним підприємством «Берегівське лісове господарство».

Крім того, згідно пункту 19 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року за № 550), якщо під час ревізії виявлено факти порушення законодавства, вжиття заходів щодо яких не належить до компетенції органів служби, посадові особи служби невідкладно письмово повідомляють про це керівнику органу служби чи його заступнику, які забезпечують інформування відповідних державних органів про такі факти.

Частиною 1 ст.188 Земельного кодексу України передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом (ч.2 цієї статті).

Згідно ст.2 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19 червня 2003 року № 963-IV, основними завданнями державного контролю за використанням та охороною земель є, в тому числі, забезпечення додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами земельного законодавства України та запобігання порушенням законодавства України у сфері використання та охорони земель, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок відносяться до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель.

Стосовно визначення шкоди, заподіяної внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, згідно акту ревізії від 12.05.2009 року за № 03-18/022, суд констатує наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року за № 963 затверджено Методику визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу (з наступними змінами та доповненнями), та згідно п.7 Методики - розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться інспекціями Мінприроди або Держземінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держземінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 2000 р. № 1619.

Таким чином, порушення земельного законодавства при передачі в оренду земельних ділянок Державним підприємством «Берегівське лісове господарство» не вчинено (оскільки такі передані не позивачем, а Мужієвською сільською радою та Берегівською районною державною адмінстрацією), надання згоди на вилучення особливо-цінних земель також не входить в компетенцію державного підприємства «Берегівське лісове господарство», при цьому, контроль за використанням земель не відноситься до компетенції органів державної контрольно-ревізійної служби, проведений розрахунок розміру заподіяної шкоди вчинений з порушенням вимог законодавства, та враховуючи допущені порушення в їх сукупності - проведення ревізії в цій частині та прийнятий на підставі акту пункт вимоги об'єднаного контрольно-ревізійного відділу у м. Берегові та Берегівському районі від 10 червня 2009 року за № 03-16/366 - суперечать чинному законодавству, є необґрунтованими та в цій частині позовних вимог позивачу слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності покладається на позивача. Позивачем доведено правомірність . вимоги ревізії від 10 червня 2009 року за № 03-16/366 в частині п.1 частково (недоотримання доходів на суму 30 382,87 грн. внаслідок невиконання зобов'язання щодо поставки по аукціонним договорам) та п.3 частково (неправомірності наданих спонсорських допомог у сумі 1 894,00 грн.), та при цьому не доведено правомірність вказаної вимоги в частині п.1 частково (недоотримання доходів підприємства внаслідок реалізації продукції за заниженими цінами на загальну суму 8 810,32 грн.) та п.5 в цілому.

Отже, суд приходить висновку, що позовні вимоги Державної фінансової інспекції в Закарпатській області підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати по справі згідно ч.4 ст.94 КАС України з відповідача не стягуються.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.17, 71, 86, 94, 160, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Державної фінансової інспекції у Закарпатській області до Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» про зобов'язання виконати вимогу - задовольнити частково.

Зобов'язати директора Державного підприємства «Берегівське лісове господарство» (90202, Закарпатська область, Берегівський район, с. Яноші, вул. Головна, буд. 50 «а», ідентифікаційний код - 22114537) забезпечити виконання вимоги об'єднаного контрольно-ревізійного відділу у м. Берегово та Берегівському районі від 10.06.2009 року за № 03-16/366 в пункті 1 вимоги - в частині забезпечення повернення недоотриманих доходів підприємства внаслідок реалізації лісопродукції за заниженими цінами на загальну суму 49 472,98 грн. та пунктів 2,3,4 вимоги - повністю.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Іванчулинець Д.В.