Постанова № 30603042, 02.04.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

справа № 806/624/13-a

категорія 8.2

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Семенюк М.М.,

при секретарі - Лисайчуку А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Бет" до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.01.2013 року №000038222 та №000037222,

встановив:

Приватне підприємство "Бет" звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.01.2013 року №000038222, яким визначено суму податкового зобов'язання підприємства з податку на додану вартість у розмірі 36435,00 грн., та податкового повідомлення-рішення від 23.01.2013 року №000037222, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 45545,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем безпідставно зроблений висновок щодо нікчемності угод ПП "Бет" з ТОВ "ТПК "Технопостач", які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, тобто при укладені договору були порушені вимоги п.5 ст.203 ЦК України. При цьому відповідачем не були враховані норми ст.215 ЦК України, яка встановлює, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише на підставі відповідного рішення суду. Також позивач, вважає, що ДПІ у м. Житомирі прийшла до помилкового висновку про відсутність підстав для формування спірної суми податкового кредиту, оскільки на момент проведення перевірки у підприємства були наявні всі відповідні податкові накладні та інші первинні документи, що підтверджують факт поставки товару, і що всі вони підписані і скріплені печатками, а також мають всі реквізити, необхідні за законодавством.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, з підстав викладених в письмових запереченнях на позовну заяву (а.с.33-35), зазначивши, що перевіркою було встановлено відсутність поставки, отримання товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків за період, що перевірявся.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Виходячи зі змісту п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства з 01.01.2011 року врегульовано Положеннями Податкового кодексу України.

Згідно із ст. 61 ПК України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у стаття 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПК України, контролюючими органами є органи державної податкової службу - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Відповідно до п. 75.1 статті 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Встановлено, що ДПІ у м. Житомирі на підставі пп. 20.1.4 ст. 20, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.7 . 78.1 ст. 78 ПК України, згідно наказу начальника ДПІ у м. Житомирі №990 від 24.12.2012 року проведено позапланову виїзну перевірку ПП "Бет" з питань фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "ТПК "Технопостач" за період з 01.08.2010 року по 31.10.2012 року.

За наслідками проведеної перевірки складено акт №93/222/32412187/0100 від 09.01.2013 року (а.с.11-21).

Перевіркою встановлено наступні порушення, що оскаржені позивачем, зокрема:

- відсутність отримання товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. Господарські операції за період, що перевірявся, щодо отримання ПАТ ПП "Бет" товарів (робіт, послуг) від ТОВ "ТПК" Технопостач" не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності дозвільних документів, трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій;

- в зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно п.1,5 ст. 203, п. 1,2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 629, ст. 605, ст. 655, ст. 658, ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено нікчемні правочини по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) ПП "Бет" від з ТОВ "ТПК "Технопостач" за період з 01.08.2010 року по 31.10.2012 року;

- п.5.1, п.п.5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (із змінами та доповненнями) в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього в сумі 36 436 грн., в т.ч. -9 місяців 2010 року (3 квартал) - 36 436 грн.;

- п.п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п.п.7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (із змінами та доповненнями) в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 29 148 грн., в т.ч. - серпень 2010 року - 19 148 грн., - вересень 2010 року - 10 000 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення - рішення від 23.01.2013 року №000038222, яким визначено суму податкового зобов'язання підприємства з податку на додану вартість у розмірі 36 435,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 29 148,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 7287,00 грн.; податкове повідомлення-рішення від 23.01.2013 року №000037222, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 45 545,00 грн., в т.ч. за основним платежем - 36 436,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями -9109,00 грн.

Підставою для такого нарахування слугували господарські відносини позивача з ТОВ "ТПК "Технопостач" за період з 01.08.2010 року по 31.10.2012 року. При цьому податковий орган у висновках акту перевірки посилається на акт про результати проведення документальної невиїзної перевірки від 07.04.2011 року №279/7/23-1/36803875 ТОВ "ТПК "Технопостач", з питань достовірності визначення показників декларації з податку на додану вартість за 2010 рік, січень, лютий 2011 року, за результатами якого встановлено порушення ст. 16, п. 184.1 ст. 184, ст. 186, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 п. 201 ПК України.

Суд, погоджується з доводами позивача, щодо не правомірності винесення податкового - повідомлення рішення від 23.01.2013 року №000038222 та №000037222.

Суд зазначає, що на момент здійснення спірних операцій порядок обчислення, сплати податку на додану вартість, порядок формування податкового кредиту визначалися Законом України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Суд зазначає, що відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Суд також вважає за необхідним зазначити, що відповідно до підпункту 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Підпунктом 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до змісту 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6 п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що тільки податкова накладна, видана платником податку, який надає товари (послуги) є підставою для нарахування податкового кредиту, оскільки містить відомості про продавця товару, про проданий товар, його вартість, суму ПДВ.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі викладеного, можна зробити висновок, що у Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи видаткові та податкові накладні, суд приходить до висновку, що вони відповідають по формі та змісту вимогам Законі України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю вважається діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Метою правочинів, що укладаються при веденні господарської діяльності, є отримання доходу, тому позивач як суб'єкт господарської діяльності, повинен спрямовувати свою господарську діяльність на досягнення економічних результатів та отримання прибутку. Податковим органом зроблено висновок, що позивач здійснював заздалегідь економічно необґрунтовані операції та з метою формування штучного податкового кредиту.

Відповідачем в ході перевірки не встановлено, та не доведено в суді, що відомості, які містяться в податкових накладних, а також в інших первинних документах, є недостовірними, або що зазначені документи визнані недійсними в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що у позивача є всі необхідні та належним чином оформлені документи, зокрема: податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, на підставі яких позивач формував податковий кредит, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення господарської операції та, як наслідок, настання правових наслідків, обумовлених договором.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, що здійснюється підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, використовуючи грошовий вимір, базуються на даних бухгалтерського обліку.

У відповідності до ч.1 ст.9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Надані позивачем документи дають підстави для висновку про сплату товариством сум податку на додану вартість в ціні придбання Товарів у свого контрагента, який видавав позивачу податкові накладні.

Згідно із ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Законом України «Про податок на додану вартість» або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентом. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для контрагента.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та застосовувати штрафні санкції до покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про правомірність включення позивачем до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по отриманих податкових накладних від ТОВ "ТПК" Технопостач".

Також, в Акті перевірки податковий орган посилається на те, що на порушення ст. 3, ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а саме: підприємством безпідставно включено до складу валових витрат вартість придбання Товарів у ТОВ "ТПК" Технопостач", які документально не підтверджені належним чином оформленими первинними документами, в результаті чого завищено валові витрати.

Проте з даним твердженням податкового органу погодитися не можна, оскільки в матеріалах справи містяться податкові та видаткові накладні, рахунки - фактури, платіжні доручення, які оформленні відповідно до вимог чинного законодавства із зазначенням всіх необхідних реквізитів (а.с.37-49).

Крім того, відповідно до ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку

Згідно з ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" N996-XIV від 16.07.1999 р. (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

На підтвердження здійснення господарських операцій позивачем було надано всі необхідні первинні документи, які мають всі необхідні встановлені законом обов'язкові реквізити. Докази того, що вказані накладні, розрахункові (платіжні) документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні, а тому підприємство мало правові підстави для віднесення до валових витрат витрати по придбанню Товарів у своїх контрагентів.

Твердження податкового органу щодо нікчемності угод позивача з ТОВ "ТПК" Технопостач", є безпідставними, виходячи з наступного.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, які свідчать про дійсність правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчиняться у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину судом не вимагається.

Відповідач, посилаючись на те, що ТОВ "ТПК" Технопостач" здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій з надання податкової вигоди третім особам, пришов до висновку, що правочини укладені ПП "Бет" з ТОВ "ТПК" Технопостач" з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а отже є нікчемним.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, встановлений ст.228 ЦК України, зокрема, це - правочини спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до ч.1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТОВ "ТПК" Технопостач" вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

На думку суду, при визнанні угоди нікчемною податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства. Податковим органом, не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження фіктивності здійснених позивачем господарських операцій. За таких обставин, висновок відповідача про фіктивність господарських операцій носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

На підставі викладеного суд приходить, до висновку, що здійснення господарських операцій ПП "Без" з ТОВ "ТПК" Технопостач", підтверджені належним чином оформленими первинними документами, у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку, а купівля деревини пов'язана з господарською діяльністю позивача, який займається виробництвом меблів.

Таким чином, суд вважає, що висновки відповідача щодо нікчемності укладених угод є помилковими та такими, що не підтверджуються обставинами справи.

Відповідно до частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб’єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до вимог ст.94 КАС України судові витрати ПП "Бет" у вигляді 819,80 грн. судового збору підлягають присудженню з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Житомирі Житомирської області Державної податкової служби від 23.01.2013 року №000038222 та №000037222.

Присудити Приватному підприємству "Бет" понесені ним судові витрати у розмірі 819,80 грн. з Державного бюджету України, зобов'язавши орган Державної казначейської служби України стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строків апеляційного оскарження, якщо апеляційної скарги не було подано.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя: М.М. Семенюк

Повний текст постанови виготовлено: 08 квітня 2013 р.