Ухвала суду № 3059237, 17.04.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“17” квітня 2008р. №К-10397/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Сергейчука О.А.

секретар судового засідання Меньшикова О.Я.

за участю представника відповідача Фесюнова О.В.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

на рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2005р.

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2005р.

у справі №28/478

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Нафта»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Київ-Нафта» (далі по тексту ТОВ «Київ-Нафта», позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі по тексту ДПІ у Шевченківському районі, відповідач) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 15.02.2005 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2005 р., позовні вимоги ТОВ «Київ-Нафта» задоволено. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі від 16.01.2004 р. №14/23-10.

ДПІ у Шевченківському районі звернулась з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2005 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2005 р., прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Київ-Нафта» відмовити.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга ДПІ у Шевченківському районі підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 16.01.2004 р. ДПІ у Шевченківському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №14/23-10, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання по збору за право на використання символіки м. Києва у розмірі 4424,00 грн., у тому числі 2945,32 грн. основного платежу та 1478,68 грн. штрафних санкцій.

Податкове повідомлення-рішення від 16.01.2004 р. №14/23-10 прийнято на підставі акту «Про результати планової комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства Товариства з обмеженою відповідальністю «Київ-Нафта» (код ЄДРПОУ 30971480) за період з 01.10.2000 р. по 01.10.2003 р.» від 15.01.2004 р. №7/23-1 (далі по тексту Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки позивачем, в порушення розділу ІІ «Положення про збір за право на використання символіки м. Києва», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 09.04.1996 р. №514 занижено суму податкових зобовязань по збору за право на використання символіки м. Києва у розмірі 2945,32 грн.

Актом перевірки встановлено, що ТОВ «Київ-Нафта» є платником збору за право на використання символіки м. Києва. Згідно наданих до ДПІ розрахунків, збір нараховано в сумі 699,38 грн. Сума збору, що визначена під час перевірки становить 3644,7 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що у позивача при здійсненні його господарської діяльності відсутній обєкт оподаткування збором за право на використання символіки м. Києва, а отже позивач не є субєктом сплати вказаного збору.

Поряд з цим, згідно зі ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування, зокрема, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про систему оподаткування» (з наступними змінами та доповненнями) одним з принципів побудови системи оподаткування є єдиний підхід, який полягає у забезпеченні єдиного підходу до розробки податкових законів з обовязковим визначенням платника податку і збору (обовязкового платежу), обєкта оподаткування, джерела сплати податку і збору (обовязкового платежу), податкового періоду, ставок податку і збору (обовязкового платежу), строків та порядок сплати податку, підстав для надання пільг.

Як вбачається з підпункту 9 пункту 2 ст. 15 Закону України «Про систему оподаткування» збір за право використання місцевої символіки відноситься до місцевих зборів (обовязкових платежів).

Частиною 3 ст.15 Закону України «Про систему оподаткування» передбачено, що місцеві податки і збори (обовязкові платежі), механізм справляння та порядок їх сплати встановлюються сільськими, селищними, міськими радами відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законами України.

Згідно зі ст. 12 Декрету Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» збір за право використання місцевої символіки справляється з юридичних та фізичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою. При цьому Декрет відносить до поняття «місцева символіка» - герб міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних памяток.

Відповідно до ст. 18 Декрету Кабінету Міністрів України від «Про місцеві податки і збори» органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 21.03.1995 р. №72 «Про схвалення Переліку історичних назв, віднесених до символіки м. Києва» (із змінами, внесеними згідно з Розпорядженням Київської міської державної адміністрації №39 від 15.01.1996 р.) з метою впорядкування використання символіки м. Києва у назвах підприємств та організацій, рекламі та відповідно до рішення Київської міської Ради народних депутатів від 15.02.1994 р. №7 «Про введення збору за право на використання символіки міста Києва» схвалено Перелік назв об'єктів та історичних пам'яток, що відносяться до місцевої символіки, за використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збір у встановленому порядку.

У відповідності з п.1.3. Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 09.04.1996 р. №514 «Про внесення змін та доповнень до рішення XVI сесії ХХІ скликання Київської міської Ради народних депутатів від 15.02.1994 р. №7 «Про введення збору за право використання символіки міста Києва» використання символіки м. Києва (в назвах підприємств, товарних знаках, при виготовленні продукції, наданні послуг, здійсненні робіт) з комерційною метою дозволяється тільки при наявності дозволу.

Пунктом 76 «Переліку назв обєктів та історичних памяток, що відноситься до місцевої символіки», в редакції Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 15.01.1996 р. №39, назву «Київ» включено до переліку назв обєктів та історичних памяток, що відносяться до місцевої символіки, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку.

Відповідно до розділу ІІ «Положення про збір за право на використання символіки м. Києва» обєктом оподаткування збором для юридичних осіб є: загальна вартість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг) підприємств, організацій, установ, які у власних назвах або товарних знаках використовують символіку міста у комерційних цілях; вартість окремих видів продукції (робіт, послуг), при виготовленні (виконанні, наданні) яких використовується символіка м. Києва.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про систему оподаткування» обєктами оподаткування є доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції (робіт, послуг).

З матеріалів справи вбачається, що позивач в період охоплений перевіркою, здійснював оптову торгівлю нафтопродуктами.

Таким чином, обєктом оподаткування збором за право використання символіки м. Києва для позивача у даному випадку є дохід (прибуток) від здійснення позивачем господарської діяльності, розмір якого підлягає встановленню в якості юридичного факту судами попередніх інстанцій при новому розгляді справи.

Крім того, на думку колегії Вищого адміністративного суду України, судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки тому факту, що позивачем в розрахунку оплати збору за право використання символіки м. Києва, який наявний в матеріалах справи, самостійно визначався обєкт оподаткування у вигляді валового доходу без урахування податку на додану вартість.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що судами попередніх інстанцій не встановлювалась наявність чи відсутність дозволу у позивача для використання символіки м. Києва.

Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України та виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні спору, оскільки передбачені ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями.

Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення спору та не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то всі винесені судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до закону.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 221, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м. Києва від 15.02.2005р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 20.07.2005р. у справі №28/478 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом місяця з дня відкриття таких обставин.

Головуючий(підпис)О.І. СтепашкоСудді(підпис)К.В. Конюшко(підпис)Л.В. Ланченко(підпис)Н.Г. Пилипчук(підпис)О.А. СергейчукЗ оригіналом згідно

Відповідальний секретар О.Я. Меньшикова