Ухвала суду № 3059211, 26.06.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А 

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

26 червня 2008 року                                                                         м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого      Степашка О.І.

суддів:                 Конюшка К.В.

Карась О.В.

Нечитайла О.М.

Пилипчук Н.Г.

при секретарі      Меньшикова О.Я.

представники сторін в судове засідання не з’явилися

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Новоазовської міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області на постанову господарського суду Донецької області від 12.01.2006 року та на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2006 р. у справі №2/358а за позовом приватного підприємства «Дельфін» до Новоазовської міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на боці позивача – товариство з обмеженою відповідальністю «Тет-А-Тет» про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а :

Приватним підприємством «Дельфін» подано позов до Новоазовської міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №0000352340/0 від 28.09.2005 р. щодо визначення суми податкового зобов’язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем «податок на додану вартість» у сумі 941850 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставністю донарахування відповідачем податку на додану вартість внаслідок заниження податкового зобов’язання за 12 місяців 2004 року та 3 місяці 2005 року при визначенні бази оподаткування, а саме невключення ним до її складу збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку. Посилаючи на приписи абз.1 п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» позивач зазначає, що зазначений збір не повинен включатися ним до бази оподаткування при продажі карток поповнення рахунків стільникового рухомого зв’язку (ваучерів) та стартових пакетів внаслідок того, що включення зазначеного збору до ціни товару не передбачено чинним законодавством з питань оподаткування.

Постановою господарського суду Донецької області від 12.01.2006 року позов було задоволено повністю. Визнано повністю недійсним податкове повідомлення-рішення від 28.09.2005 р. №0000352340/0.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2006 року, постанова господарського суду Донецької області від 12.01.2006 року була залишена без змін.

В касаційній скарзі Новоазовська міжрайонна державна податкова інспекція Донецької області просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та в позові відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів прийшла до висновків про відсутність підстав для її задоволення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, за результатами планової документальної перевірки дотримання позивачем вимог податкового та валютного законодавства за період з 01 січня 2004 року по 31 березня 2005 року було складено акт №1/23-114/31414377 від 15.09.2005 р.

На підставі вказаного акту, відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 28.09.2005 р. №0000352340/0., яким визначено суму податкового зобов’язання за платежем «податок на додану вартість» у сумі 941850 грн., в т.ч. 470925 грн. основний платіж та 470925 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Як свідчать матеріли справи, підставою для визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість стало порушення позивачем вимог п.4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на період, за який проводилась перевірка), Закону України «Про збір на обов’язкове пенсійне страхування», що полягає у включенні до бази оподаткування операцій з поставки товарів збору на обов’язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв’язку.

Відповідно п.4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операцій з поставки товарі (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними або регульованими цінами (тарифами)з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу, в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Пунктом 10 статті 1 Закону України «Про збір на обов’язкове пенсійне страхування» встановлено, що платниками збору є підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку, а також оператори цього зв’язку, які надають свої послуги безкоштовно.

Пунктом 15-12 Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування визначено, що збір на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку сплачують підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку, а також оператори цього зв’язку, які надають свої послуги безкоштовно.

Враховуючи вищенаведені норми, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанцій цілком правомірно дійшли до висновку, що позивач не є платником цього збору при постачанні послуг стільникового рухомого зв’язку за компенсацію їх вартості, і набуває статусу платника збору лише у разі надання вищевказаних послуг безоплатно.

З огляду на викладене, отримання позивачем збору на обов’язкове державне пенсійне страхування одночасно з отриманням плати за послуги стільникового рухомого зв’язку не є компенсацією вартості зазначених послуг, а включенням зазначеного збору до ціни вказаних послуг не передбачено законами України з питань оподаткування.

За таких обставин, приписи п.4.1. ст.4   Закону України «Про податок на додану вартість» з урахуванням вищенаведених положень Закону України «Про збір на обов’язкове пенсійне страхування» та Порядку сплати збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарської діяльності не передбачають віднесення сум збору на обов’язкове державне пенсійне страхування з вартості послуг стільникового рухомого зв’язку до бази оподаткування податком на додану вартість.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що суди першої та  апеляційної інстанцій належним чином з’ясували обставини справи та дали їм відповідну правову оцінку.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильності вказаних висновків судів попередніх інстанцій.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли привести до зміни чи скасування судових рішень, в справі не встановлено.

Керуючись ст. ст. 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Новоазовської міжрайонної державної податкової інспекції Донецької області залишити без задоволення, а постанову господарського суду Донецької області від 12.01.2006 року та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 20.03.2006 р. у справі №2/358а без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом одного місяця з дня виникнення виняткових обставин може бути оскаржена до Верховного Суду України.

Головуючий                                                                О.І. Степашко

Судді                                                                                     К.В. Конюшко

О.В. Карась

О.М. Нечитайло

Н.Г. Пилипчук

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар