Рішення № 30582556, 11.04.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.04.13 Справа № 914/84/13

За позовом: Приватного підприємства "ТрастТер", м. Львів

до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Львів

про визнання неукладеним додаткового договору №3 від 22.08.2009 р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р.

Суддя Мазовіта А.Б.

при секретарі Волошин О.Я.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

Приватне підприємство "ТрастТер", м. Львів звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м. Львів про визнання недійсним додаткового договору №3 від 22.08.2009 р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 09.01.2013 р. (суддя Гутьєва В.В.) порушено провадження у справі та призначено розгляд справи на 28.01.2013 р.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 28.01.2013 р. судді Гутьєвої В.В., справу №914/84/13 передано для подальшого розгляду судді Мазовіті А.Б. Розгляд справи відкладався з підстав, викладених в ухвалах суду.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.03.2013 р. провадження у справі №914/84/13 було зупинено.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 04.04.2013 р. провадження у справі №914/84/13 було поновлено, розгляд справи призначено на 11.04.2013 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що між позивачем та відповідачем 23.08.2006 р. був укладений кредитний договір. Відповідно до умов даного кредитного договору, позивач відкрив відповідачу відкличну поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 000 000 грн. 00 коп. 22.08.2009 р. сторони уклали додатковий договір №3 від до кредитного договору від 23.08.2006 р., яким збільшили ліміт заборгованості до 1 414 435 грн. 25 коп. Згідно положень статуту Приватного підприємства "ТрастТер" директор не має права підписувати банківські документи, сума яких становить понад 5 000 грн., такі документи має право підписувати генеральний директор. Вказаний додатковий договір №3 від імені відповідача був підписаний директором Приватного підприємства "ТрастТер". Враховуючи наведене, директор підписав додатковий договір без належних на це повноважень. Також додатковий договір повинен був укладатися у м. Києві, де знаходиться банк. Таким чином, додатковий договір №3 від 22.08.2009 р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р. необхідно визнати недійсним у зв'язку з тим, що він укладений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності.

28.01.2013 р. представником позивача через канцелярію суду подано заяву за вих. №ю-250113/2 про зміну предмету позову, в якій представник позивача просив визнати неукладеним додатковий договір №3 від 22.08.2009 р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р.

Ухвалою від 12.03.2013 р. суд прийняв заяву ПП "ТрастТер" №250113/2 від 25.01.2013 р. про зміну предмету позову.

В судових засіданнях представник відповідача проти позову заперечив, просив відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїх запереченнях зазначив, що укладення спірного додаткового договору №3 від 22.08.2009 р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р. як і кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р. відбувалось за наявності в директора Приватного підприємства "ТрастТер" необхідних повноважень, про що свідчать рішення засновника Приватного підприємства "ТрастТер" Терлецького М.Ю. - рішення вих. №139 від 07.08.2006 р., рішення вих. №126 від 22.04.2008 р., рішення вих. №410 від 07.08.2009 р. Таким чином позовні вимоги є безпідставними, просив в їх задоволенні відмовити.

27.02.2013 р. представником позивача через канцелярію суду подано заяву за вих. №ю-250213/2 про зміну предмету позову, в якій представник позивача просив визнати, що директор ПП "ТрастТер" не мав права укладати додатковий договір №3 від 22.08.2009 р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р. станом на 21.08.2009 р.

Згідно ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У відповідності до п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 ГПК.

Згідно абз. 3 п. 12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання.

Провадження у даній справі було порушено 09.01.2013 р., розгляд справи призначено на 28.01.2013 р. Ухвалою від 28.01.2013 р. розгляд справи відкладався на 13.02.2013 р. Як вбачається з протоколу судового засідання, яке відбулося 13.02.2013 р., в судовому засіданні 13.02.2013 р. було розпочато розгляд справи по суті: судом роз'яснено стороні права та обов'язки, розглядались позовні вимоги, заперечення на позов.

Відповідно до абз. 2 п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" заява про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

З наведеного випливає, що заява про уточнення позовних вимог подана з порушенням вимог ст. 22 ГПК України, а тому підлягає залишенню без розгляду.

Представником позивача через канцелярію суду подано клопотання за вих. №ю-250313/2 від 25.03.2013 р. про зупинення провадження у справі №914/84/13 до прийняття рішення по справі №1316/4810/12, що перебуває на розгляді у Пустомитівському районному суді Львівської області, клопотання за вих. №ю-250313/2-1 від 25.03.2013 р. про призначення експертизи з метою отримання роз'яснення чи належить підпис на кредитному договорі Цебаку М.С., клопотання за вих. №ю-250313/4 від 25.03.2013 р. про призначення експертизи з метою отримання роз'яснення чи вважається кредитний договір банківським документом в розумінні положень статуту ПП "ТрастТер" та що розуміється під терміном "банківські документи", клопотання за вих. №ю-100413/1 від 10.04.2013 р. про зупинення провадження у справі №914/84/13 до прийняття рішення по касаційній скарзі на ухвалу від 29.03.2013 р. та по апеляційній скарзі на ухвалу суду від 25.03.2013 р. по справі №914/84/13.

Згідно ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

При цьому пов'язаність справи полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Ці обставини мають бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, певної черговості розгляду вимог.

В клопотанні про зупинення провадження у даній справі відповідач не зазначив обґрунтованих причин неможливості розгляду даної справи до прийняття рішення по справі №1316/4810/12, що перебуває на розгляді у Пустомитівському районному суді Львівської області, не вказав обставин, які не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Представником позивача також не долучено належних та допустимих доказів того, що на момент розгляду справи №914/84/13 на розгляді у Пустомитівському районному суді Львівської області перебуває справа №1316/4810/12, оскільки представником позивача долучено лише копію ухвали від 20.12.2012 р. про залишення позовної заяви без руху.

Згідно абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Як вбачається з клопотання за вих. №ю-250313/2-1 від 25.03.2013 р. та клопотання за вих. №ю-250313/4 від 25.03.2013 р. про призначення експертизи, поставлені питання не спрямовані на встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування у справі №914/84/13. Також обставинами справи №914/84/13 спростовується необхідність призначення будь-яких експертиз, оскільки позивачем обрано спосіб захисту, який не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим законом.

В клопотанні про зупинення провадження за вих. №ю-100413/1 від 10.04.2013 р. у даній справі відповідач не зазначив обґрунтованих причин неможливості розгляду даної справи до вирішення апеляційної скарги на ухвалу від 25.03.2013 р. та касаційної скарги на ухвалу від 29.03.2013 р. по справі №914/84/13.

Слід також зазначити, що згідно п. 3.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зловживанням процесуальними правами слід вважати також і подання учасниками судового процесу апеляційних і касаційних скарг на процесуальні документи, дія яких на момент подання такої скарги закінчилася (вичерпана), - наприклад, на ухвалу про зупинення провадження у справі після поновлення провадження в останній.

Позивачем 08.04.2013 р. було подано апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.03.2013 р. про зупинення провадження у справі №914/84/13. Проте, на дату подання апеляційної скарги Господарським судом Львівської області 04.04.2013 р. було винесено ухвалу про поновлення провадження у справі №914/84/13.

Відповідно до п. 3.14. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" з урахуванням обставин справи господарський суд може залишити відповідне клопотання (заяву, скаргу) без задоволення, приєднавши його (її) до матеріалів справи і зазначивши про це в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи.

Враховуючи наведене, суд відмовляє в задоволенні клопотань про зупинення провадження та призначення експертизи у справі №914/84/13.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 22 ГПК України.

27.02.2013 р. позивачем подано через канцелярію суду заяву про відвід судді Мазовіти А.Б.

Ухвалою від 12.03.2013 р. заяву про відвід судді Мазовіти А.Б. відхилено.

25.03.2013 р. позивачем подано через канцелярію суду заяву про відвід судді Мазовіти А.Б.

Ухвалою від 25.03.2013 р. заяву про відвід судді Мазовіти А.Б. відхилено.

В судовому засіданні 11.04.2013 р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 11.04.2013 р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

23 серпня 2006 р. між АБ "Брокбізнесбанк", правонаступником якого є ПАТ "Брокбізнесбанк" (банк) та ПП "ТрастТер" (позичальник) було укладено кредитний договір №260/М1.

За цим договором банк (відповідач) відкриває позичальнику (позивачу) відкличну поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 000 000 грн. 00 коп. на термін до 22 серпня 2009 р. зі сплатою 19% річних на поповнення обігових коштів.

22 серпня 2009 р. сторони уклали додатковий договір №3 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р., яким збільшили максимальний ліміт заборгованості до 1 414 435 грн. 25 коп. на термін до 21 серпня 2011 р. зі сплатою 26% річних

На виконання умов вищевказаного договору, позивач надав відповідачу грошові кошти, що підтверджується випискою по банківському рахунку.

Як вбачається з тексту додаткового договору №3 від 22.08.2009 р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006 р., він підписаний від імені відповідача директором ПП "ТрастТер" Цебаком М.С. та скріплений печаткою відповідача.

Згідно п. 6.4.1. статуту ПП "ТрастТер" (в редакції станом на 30.06.2008 р.) генеральний директор призначається на посаду рішенням засновника підприємства володіє тими ж правами, що і директор, представляє інтереси засновника в діяльності підприємства, в деяких випадках може скасувати наказ директора. Має право підпису на всіх банківських документах, вартість яких становить понад 5000 грн.

Пунктом 6.10.2. статуту ПП "ТрастТер" встановлено, що директор не має права підписувати банківські документи, сума яких становить понад 5000 грн., такі документи має право підписувати тільки генеральний директор.

Відповідно до п. 6.2. статуту ПП "ТрастТер" засновник має право на виконання будь-яких дій щодо управління підприємством, які не заборонені законодавством.

7 серпня 2006 р. засновником ПП "ТрастТер" Терлецьким М.Ю. було прийнято рішення (за вих. №139) про відкриття кредитної лінії у ЛФ АБ "Брокбізнесбанк" на суму 1 000 000 грн. 00 коп. Вказаним рішенням також доручено директору Цебаку М.С. підписати всі документи з оформлення кредитної лінії та кредитний договір.

22 квітня 2008 р. засновником ПП "ТрастТер" Терлецьким М.Ю. було прийнято рішення (за вих. №126) про збільшення суми кредиту з 1 000 000 грн. 00 коп. до 1 500 000 грн. 00 коп. Вказаним рішенням також уповноважено директора ПП "ТрастТер" Цебака М.С. підписати кредитний договір на суму 1 500 000 грн. 00 коп.

7 липня 2009 р. засновником ПП "ТрастТер" Терлецьким М.Ю. було прийнято рішення (за вих. №410) про продовження терміну кредитного договору до 22.08.2011 р. та погашення основної суми кредиту згідно графіку. Вказаним рішенням також уповноважено директора Цебака М.С. підписати додаткову угоду.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 2 ст. 203 ЦК встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Пунктами 1, 3, 5 ст. 65 ГК України встановлено, що управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним орган призначає (обирає) керівника підприємства. Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Як встановлено судом, рішеннями засновника Приватного підприємства "ТрастТер" Терлецького М.Ю. за вих. №139 від 07.08.2006 р., вих. №126 від 22.04.2008 р., вих. №410 від 07.08.2009 р. було прийнято рішення про відкриття кредитної лінії у ЛФ АБ "Брокбізнесбанк" на суму 1 000 000 грн. 00 коп., збільшення суми кредиту з 1 000 000 грн. 00 коп. до 1 500 000 грн. 00 коп., продовження терміну кредитного договору до 22.08.2011 р. та погашення основної суми кредиту згідно графіку. Вказаними рішеннями також доручено директору Цебаку М.С. підписати всі документи з оформлення кредитної лінії та кредитний договір, угоду про внесення змін.

Доказів, які б встановлювали недійсність рішень засновника Приватного підприємства "ТрастТер" Терлецького М.Ю. за вих. №139 від 07.08.2006 р., вих. №126 від 22.04.2008 р., вих. №410 від 07.08.2009 р., позивачем суду не представлено.

Згідно ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 3 статті 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

З матеріалів справи вбачається, що директор Приватного підприємства "ТрастТер" Цебак М.С. мав належний обсяг цивільної дієздатності та діяв в межах повноважень наданих йому законодавством України, виступав від імені Приватного підприємства "ТрастТер" та діяв в інтересах юридичної особи добросовісно і розумно.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 92 ЦК України у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Додатково суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У статті 16 ЦК України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Отже, чинним законодавством України не передбачений такий спосіб захисту права та інтересу як визнання договору неукладеним.

Вказана вимога за своєю правовою природою є вимогою про встановлення факту, що у свою чергу не призводить до поновлення порушених прав.

Розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників правовідносин, оскільки зазначене є лише встановленням факту, що має юридичне значення, який може встановлюватися господарським судом лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право. Відповідно, задоволення чи відмова у задоволенні такої вимоги не призводить до поновлення порушених прав, а тому вона не може бути предметом спору та самостійно розглядатись в окремій справі.

Відповідно до абз. 6 ч. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбаченим законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки розгляд справи господарським судом ґрунтується на принципі диспозитивності, тобто, законом надано право сторонам самостійно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами та враховуючи, що обрання способу захисту суб'єктивних прав, визначення предмету і підстав позову, які (в свою чергу) визначають межі судового дослідження, залежить виключно від волевиявлення позивача, суд відмовляє у задоволенні позову повністю.

Враховуючи те, що спір виник з вини позивача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на позивача відповідно до ст. 49 ГПК України.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 15, 16, 610, 611 ЦК України, ст.ст. 20, ГК України, ст.ст. 1, 4, 33, 34, 35, 44, 49, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Суддя Мазовіта А.Б.