Постанова № 30575360, 04.03.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2013 р. (14:20) Справа №801/1366/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Аблякимова Е.Е., за участю секретаря судового засідання Залюбовської Л.В., представників сторін:

від позивача - Святкін Є.О.,

від відповідача - Кірюшкіна К.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельбор"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК ДПС

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю "Ельбор" звернулося до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 січня 2013 року № 0000932301, № 0000942301 про донарахування грошових (податкових) зобов'язань з податку на прибуток підприємств, з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій.

В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими донараховано грошові (податкові) зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість, застосовані штрафні (фінансові) санкції, прийняті на підставі акту перевірки від 11 січня 2013 року № 10/22-01/24024531/3, підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають вимогам податкового законодавства України, оскільки прийняті на підставі хибних та помилкових висновків до яких прийшов податковий орган у ході проведення документальної планової виїзної перевірки, та не узгоджуються із фактичними обставинами даної справи, оскільки включені до складу валових витрат суми витрат на маркетингові послуги, послуги з розробки бізнес плану позивача, аудиторські послуги, юридичні послуги підтверджені належними первинними документами - актами виконаних робіт (послуг) складеними згідно вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/704, 05.06.1995 р., Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" № 996-XIV від 16.07.1999 р. (зі змінами та доповненнями), ці витрати безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача, всі потрібні документи були надані податковому органу під час проведення документальної планової виїзної перевірки у повному об'ємі. Податкові накладні, на які посилається податковий орган в обґрунтування завищення податкового кредиту за період з 01.10.2010 по 30.09.2012 року, оформлені належним чином, містять всі необхідні та обов'язкові реквізити. У окремому рядку "3" кожної податкової накладної, що надавались податковому органу для перевірки як обов'язків реквізит, належно позначено опис (номенклатура товарів та послуг як того вимагає літера «е»). Всі податкові накладні були наданні податковому органу під час проведення документальної планової виїзної перевірки у повному об'ємі.

З огляду на зазначене, податкові повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року № 0000932301, № 0000942301, прийняті податковим органом безпідставно, з порушенням норм податкового законодавства України, а відтак підлягають скасуванню.

Ухвалами суду від 04.02.2013 року відкрито провадження у справі та після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив останні задовольнити.

В судовому засіданні представником відповідача надано суду та в копії представнику позивача письмові заперечення на адміністративний позов, які у повному обсязі підтримано у судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

На підставі направлень, виданих Державною податковою інспекцією у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби: від 29.11.12 р. № 000883/798, від 10.12.12 р. № 000917/831, від 11.12.12 р. 000804/834, від 11.12.12 р. № 000923/835, у відповідності до п. п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п 77.1 ст. 77 Податкового кодексу України № 2755-VI, від 02.12.2010 року, Наказу ДПІ у м. Ялті АРК ДПС «Про проведення документальної планової виїзної перевірки» № 880, від 02.11.2012 року, Наказу ДПІ у м. Ялті АРК ДПС «Про перерву в проведенні документальної планової виїзної перевірки» № 915, від 13.11.2012 року, Наказу ДПІ у м. Ялті АРК ДПС «Про продовження терміну проведення документальної планової виїзної перевірки» № 1054, від 13.12.2012 року, проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Ельбор» з питань дотримання вимог податкового законодавства, за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2012 р., за результатами якої складено акт № 10/22-01/24024531/3 від 11.01.2013 р., (далі - Акт перевірки).

Відповідно до висновку Акту перевірки, перевіркою встановлені порушення позивачем :

п. 5.1., п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», 283/97-ВР від 22.05.97 р. в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за період з 01.10.2010 р. по 31.03.2011 р., на загальну суму 107 238,00 грн., в тому числі по періодах: за IV квартал 2010 року в сумі 56 590 грн., за I квартал 2011 року, в сумі 50648 грн.

п. п. 7.2.1 «е», п. п. 7.2.6 п. 7.2, п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р., а також порушення п. 198.6, ст. 198, п. 201.1 «е», п. 201.10, ст. 201 Податкового кодексу України № 2755- VI, від 02.12.2010 р., (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2012 р., на загальну суму 394 813,00 грн., у тому числі по періодах: за жовтень 2010 р. - 18314 грн., за листопад 2010 р. - 6373 грн., за грудень 2010 р. - 31009 грн., за січень 2011 р. - 5131 грн., за лютий 2011 р. - 7235 грн., за березень 2011 р. - 11318 грн., за квітень 2011 р. - 16235 грн., за травень 2011 р. - 6727 грн., за червень 2011 р. - 4980 грн., за липень 2011 р. - 15317 грн., за серпень 2011 р. - 3198 грн., за вересень 2011 р. - 6516 грн., за жовтень 2011 р. - 14717 грн., за листопад 2011 р. - 7546 грн., за грудень 2011 р. - 156524 грн., за лютий 2012 р. - 16008 грн., за травень 2012 р. - 44470 грн., за серпень 2012 р. - 19127 грн., за вересень 2012 р. - 3978 грн.

За наслідками перевірки, на підставі Акту перевірки, Державною податковою інспекцією у м. Ялті АР Крим ДПС були прийняті, податкові повідомлення - рішення:

від «25» січня 2013 року, № 0000932301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 121 387, 00 грн., в тому числі: 107 238,00 грн., за основним платежем, застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 14 149,00 грн.;

від «25» січня 2013 року, № 0000942301, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 480 613,00 грн., в тому числі: 394 813,00 грн., за основним платежем, застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у розмірі 85 800,00 грн.

Не погодившись з названими податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем було їх оскаржено у судовому порядку до Окружного адміністративного суду АР Крим.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі - означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин визначених ним.

У межах - означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межи прав та обов'язків, встановленими відповідними законами України.

У спосіб - означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватись встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Суд з'ясовує, чи використане повноваження, надане суб'єкту владних повноважень, з належною метою, обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії, безсторонньо, тобто без проявів упередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія, добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно, розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб, пропорційно та адекватно, досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданнями адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єкта владних повноважень, до яких належать органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п. п. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 ПК України податкові органи є контролюючими щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2. цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку про те, що органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (відповідач), є суб'єктом владних повноважень, який у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує наданні владні управлінські функції, а тому спори за участю податкового органу є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Згідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача, щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 січня 2013 року № 0000932301, № 0000942301 суд перевіряє, чи є правомірними дії податкового органу у зв'язку із прийняттям таких повідомлень - рішень.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України суб'єктом господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків встановлених законом.

Пунктом 1 частини 2 статті 55 Господарського кодексу України визначено, що юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України та зареєстровані в установленому законом порядку визнаються суб'єктами господарювання.

Судом встановлено, що позивач створений та зареєстрований в установленому законом порядку, дата та номер реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців 28.02.1996 р. № 1 146 120 0000 000777, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АА № 164645. Узятий та перебуває на обліку у ДПІ у м. Ялті АР Крим ДПС з 10.03.1996 року за № 68, що підтверджується Довідкою про взяття на облік платника податків № 7845 від 23.01.2012 року. Зареєстрований платником ПДВ: свідоцтво платника ПДВ № 00500999 серія НВ № 854190 від 05.05.1999 року; свідоцтво платника ПДВ № 200025907 серія НБ № 9494710 від 13.02.2012 року, видано у зв'язку зі зміною юридичної адреси позивача. Індивідуальний податковий номер - 240245301124.

Таким чином, позивач являється суб'єктом господарювання, юридичною особою, отже зобов'язаний виконувати обов'язки, покладені на нього законами України у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

Проаналізувавши матеріали справи, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельбор" про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 25 січня 2013 року, № 0000932301, № 0000942301 є належним чином обґрунтованими та підлягають повному задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідно до Акту перевірки, та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення № 0000932301 від 25 січня 2013 року, підставою для прийняття оспорюваного рішення, слугував висновок податкового органу, про порушення позивачем п. 5.1, п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат до рядку 04.1 Декларації «витрати на придбання товарів (робіт/послуг)» у період, що перевірявся, включені суми витрат на маркетингові послуги, послуги з розробки бізнес плану позивача, аудиторські послуги, юридичні послуги на загальну суму 428949,00 грн., які не підтверджені первинними документами - актами виконаних робіт (послуг) складеними згідно вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 168/704, 05.06.1995 р., Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» № 996-XIV від 16.07.1999 р. (зі змінами та доповненнями).

В Акті перевірки, на сторінці 9 зазначено, що для документальної планової виїзної перевірки позивачем надані акти виконаних робіт (послуг), що отримані від фізичних осіб-підприємців контрагентів позивача за маркетингові послуги, послуги з розробки бізнес плану позивача, аудиторські послуги, юридичні послуги.

Як зазначено податковим органом, у наданих для документальної планової перевірки актах виконаних робіт (послуг) відсутні дані, які дають можливість ідентифікувати особу, що брала участь у господарській операції, а саме: відсутні такі обов'язкові для первинних документів реквізити: ідентифікаційні податкові номери, адреси, печатки фізичних осіб-підприємців.

Таким чином на думку податкового органу, до складу валових витрат (рядок 04.1 Декларації) за період з 01.10.10 р. по 31.03.11 р., безпідставно включені витрати на маркетингові послуги, послуги з розробки бізнес-плану позивача, аудиторські послуги та юридичні послуги на загальну суму 428949,00 грн.,

Судом встановлено, що підставою податкового органу покладеною в основу для визначення безпідставності включення позивачем до складу валових витрат, витрат на маркетингові послуги є те, що дані витрати не підтверджені первинними документами, оскільки в актах виконаних робіт (послуг) наданих позивачем для документальної планової перевірки, відсутні дані, які дають можливість ідентифікувати особу, а саме: ідентифікаційний податковий номер, адреса, печатка, не надані копії документів: свідоцтв про реєстрацію фізичної особи - підприємця, свідоцтв про сплату єдиного податку та не підтверджений зв'язок вищевказаних витрат з господарською діяльністю позивача.

Підставою податкового органу, покладеною в основу для визначення безпідставності включення позивачем до складу валових витрат, витрат на послуги з розробки бізнес-плану, аудиторських послуг, юридичних послуг є те, що дані витрати не підтверджені первинними документами, оскільки в актах виконаних робіт (послуг), наданих позивачем для документальної планової перевірки, також відсутні дані, які дають можливість ідентифікувати особу, а саме: ідентифікаційний податковий номер, адреса, печатка, не надані копії документів: свідоцтв про реєстрацію фізичної особи-підприємця, свідоцтв про сплату єдиного податку.

Суд зазначає, що спеціальним законом з питань оподаткування, який встановлює підстави та порядок оподаткування прибутку підприємств в Україні (у період виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем), є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» № 283/97-ВР від 22.05.97 р. (зі змінами та доповненнями).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовлюються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно до п. п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються: суми будь яких витрат, сплачених нарахованих протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

При цьому установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначенні у цьому Законі, не дозволяється пункт 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до абзацу 4 п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Положеннями п. п. 5.4.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що до складу валових витрат також включені витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Отже, за своїм змістом наведені норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачають як підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум, непідтверджених будь-якими документами взагалі.

Згідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частина 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно до абзацу 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинними документами вважаються документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення.

Відповідно до положень абзацу 5 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською визначається операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пунктом 2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів України № 372 від 07.06.2010 року, визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації власника на їх проведення.

Відповідно до приписів пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів України № 372 від 07.06.2010 року, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документу (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Дані вимоги до первинних документів аналогічні тим, що містяться у частині 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Так частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі наступні обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже як вбачається з вищевикладених положень, законодавством України не передбачено для надання документу статусу первинного, обов'язкове включення у первинні документи таких реквізитів, на які посилається податковий орган, а саме: ідентифікаційний податковий номер, адреса, та печатка.

Судом досліджені акти приймання наданих послуг/виконаних робіт, предметом яких є маркетингові, юридичні, аудиторські, послуги з розробки бізнес плану позивача.

Судом встановлено, що всі документи, які були досліджені податковим органом на час проведення документальної планової перевірки, та надані позивачем на підтвердження правомірності формування спірних витрат а саме: акт № 7 від 31.10.10 р., акт № 8 від 30.11.10 р., акт № 9 від 31.12.10 р., акт б/н від 08.12.10 р., акт № 1 від 31.01.11 р., акт № 2 від 28.02.11 р., акт № 3 від 31.03.11 р., акт б/н від 17.01.11 р., акт б/н від 31.03.11 р., дають суду всі правові підстави зазначити, що надані та досліджені під час проведення документальної планової перевірки акти наданих послуг/виконаних робіт, містять всі обов'язкові реквізити, як того вимагає стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пункт 2.4. статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, у актах наданих послуг/виконаних робіт надано вичерпний перелік та зміст господарської операції, досліджуванні акти є належним чином оформленими первинними документами, мають посилання на відповідні договори, фіксують та підтверджують фактичне проведення господарських операцій, які, в свою чергу, викликали зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі позивача. А відтак відповідають вимогам, які висуваються законодавством України до первинних документів, та є достатніми та допустимими доказами на підтвердження факту витрат, які дають право на віднесення цих витрат до складу валових витрат, так як містять всі обов'язкові реквізити.

Безпідставність висновків податкового органу, викладених в Акті перевірки, дають підстави суду для визначення неправомірним збільшення грошових (податкових) зобов'язань з податку на прибуток підприємств, з огляду на що нарахування штрафних (фінансових) санкцій за вказаним податком також здійснено податковим органом не правомірно.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження витрат на маркетингові послуги з господарською діяльністю Позивача.

Так судом встановлено, що позивач має статус юридичної особи, зареєстрований в установленому законом порядку, дата та номер реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: 28.02.1996 р. № 1 146 120 0000 000777, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб-підприємців Серія АА № 164645.

Відповідно до довідки Головного управління статистики в АР Крим № 09/2-501/1342 про включення у Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України та довідки Головного управління статистики в АР Крим з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Серія АБ № 434405, основними видами діяльності позивача є: оптова торгівля напоями; неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; роздрібна торгівля у неспеціалізованих магазинах з переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (продовольчий асортимент).

Позивач проводив свою господарську діяльність у період, що перевірявся, на підставі ліцензії на право оптової торгівля алкогольними напоями Серія АБ № 155938, реєстраційний номер 004644, дата реєстрації 26.06.2006 року, ліцензії на право оптової торгівля алкогольними напоями Серія АВ № 565398, реєстраційний номер 005211 дата переоформлення 31.01.2012 року.

Позивач у м. Ялті має оптові склади, на яких зберігається продукція для подальшої реалізації в торгівельних мережах, про що свідчить довідка про внесення місць зберігання до Єдиного державного реєстру № 009331.

Згідно з актами виконаних робіт/наданих послуг, відповідні послуги наданні у повному об'ємі.

Згідно з платіжними дорученнями: № 1567 від 28 грудня 2010 р., № 324 від 31 березня 2011 р., № 425 від 27 квітня 2011 р, видатковими касовими ордерами: № 871 від 20.11.10 р., № 873 від 22.11.10 р., № 884 від 26.11.10 р., № 886 від 27.11.10 р., № 943 від 16.12.10 р., № 947 від 17.12.10 р., № 956 від 20.12.10 р., № 970 від 24.12.10 р., № 981 від 28.12.10 р., № 989 від 29.12.10 р., № 149 від 02.03.11 р., № 151 від 03.03.11 р., № 155 від 04.03.11 р., 156 від 05.03.11 р., № 199 від 24.03.11 р., № 201 від 25.03.11 р., № 201 від 25.03.11 р., № 205 від 26.03.11 р., № 208 від 28.03.11 р., № 212 від 29.03.11 р., № 217 від 30.03.11 р., № 237 від 07.04.11 р., № 264 від 19.04.11 р., № 274 від 23.04.11 р., № 290 від 28.04.11 р., № 293 від 29.04.11 р., № 296 від 30.04.11 р., виконані роботи/надані послуги оплачені позивачем у повному об'ємі.

Судом встановлено, що акти виконаних робіт/наданих послуг а саме: акт № 7 від 31.10.10 р., акт № 8 від 30.11.10 р., акт № 9 від 31.12.10 р., акт № 1 від 31.01.11 р., акт № 2 від 28.02.11 р. акт № 3 від 31.03.11 р. мають посилання на відповідні договори про надання маркетингових/посередницьких послуг, у актах виконаних робіт/наданих послуг, договорах, на виконання вимог яких складені відповідні акти, надано вичерпний та аналогічний для всіх актів перелік та зміст господарської операції, що здійснені контрагентом позивача на виконання умов договорів про надання маркетингових/посередницьких послуг а саме: у відповідності з умовами договору надані посередницькі/маркетингові послуги з відпуску продукції, щоденно збирались та надавались позивачу заявки на поставку продукції покупцям, здійснювався контроль за своєчасними розрахунками покупців з позивачем за поставлену продукцію. На час поставки товару у торгові точки покупців контрагентом наданні послуги по спеціальному розміщенню продукції, поставленої позивачем, на полках та вітринах магазина покупця з використанням викладки товарів та їх композиційному розміщенню, дозволяючи максимально акцентувати увагу споживача на продукцію, яка реалізовується. Оформлені простір магазинів та їх вітрин з дотриманням вимог щодо розміщення інформації, виконаної у фірмовому стилі торгівельних марок, дистриб'ютором яких є позивач.

Отже результати отриманих послуг за своїм змістом відповідають напрямкам господарської діяльності позивача. У актах виконаних робіт/наданих послуг, та відповідних договорах, на виконання вимог яких складені відповідні акти, детально регламентовані перелік маркетингових/посередницьких послуг, викладений їх зміст, порядок їх надання, вартість та порядок їх оплати.

Враховуючи характер господарської діяльності позивача, та операції, які стали предметом досліджень при проведенні документальної планової перевірки, суд дійшов висновку, що витрати позивача на маркетингові/посередницькі послуги з розміщення продукції позивача в місцях продажу товару, та послуги з просування товарів позивача, надані позивачу фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (контрагент), правомірно включені до складу валових витрат у розумінні положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю позивача.

Також судом встановлено, що всі потрібні копії документів а саме: свідоцтва про реєстрацію фізичних осіб-підприємців, свідоцтв про сплату єдиного податку контрагентів є у позивача, досліджені судом, та були наданні податковому органу під час проведення документальної планової перевірки у повному об'ємі.

Отже суд зазначає, що збільшення податковим органом суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на загальну суму 121 387,00 грн., в тому числі: 107 238,00 грн. основного платежу, 14 149,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій є неправомірним.

Як вбачається з Акту перевірки, та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення від 25 січня 2013 року № 0000942301, підставою для прийняття оспорюваного рішення, слугував висновок податкового органу про порушення позивачем п. п. 7.2.1, «е» п. п. 7.2.6, п. 7.2., п. п. 7.4.5, п. 7.4, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р., п. 198.6, ст. 198, п. 201. 1, «е», п. 201.10, ст. 201 Податкового кодексу України № 2755-VI від 02.12.2010 р., (зі змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період з 01.10.10 р по 30.09.2012 р., на загальну суму 394813,00 грн. Суд, надаючи оцінку обґрунтованості та правомірності прийнятого рішення, оцінюючи докази, які мають юридичне значення для розгляду питання законності нарахування грошових зобов'язань з податку на додану вартість, виходив з наступного.

Судом встановлено, що підставою податкового органу, покладеною в основу для встановлення завищення податкового кредиту у IV кварталі 2010 року, є те, що позивачем порушено приписи п. п. 7.2.1. «е» п. 7.2. ст. 7 з урахуванням вимог п. п. 7.2.6. п 7.2. ст. 7. п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: відсутність у податкових накладних складених у IV кварталі 2010 року, такого обов'язкового реквізиту як опис (номенклатура) товарів (робіт, послуг); не підтверджені включені до реєстру отриманих податкових накладних головного підприємства за жовтень, листопад 2010 р. сума ПДВ - 316,67 грн., запис у зведеному реєстрі отриманих податкових накладних за жовтень 2010 року, сума ПДВ - 200,00 грн. запис у зведеному реєстрі отриманих податкових накладних за листопад 2010 року; відсутність у податковій накладній № 0000000769 від 22.10.10. р. печатки.

Суд зазначає, що згідно даних офіційного словника іншомовних слів, під редакцією члена-кореспондента АН УРСР О. С. Мельничука, номенклатура (від лат. Nomenclatura - перелік, список) - це: сукупність назв продукції, що виробляється, наприклад., кабелів, тросів, конвеєрів, екскаваторів тощо; сукупність прийнятих для наукового вжитку назв, термінів, що застосовуються в тій чи іншій галузі знання.

Згідно даних Вільної енциклопедії «Вікіпедія» Номенклатура (лат. nomenclatura - перелік, список), це: сукупність назв, застосовуваних в тій чи іншій галузі науки, виробництва тощо.

Отже, суд дійшов до висновку, що номенклатура - це лексична одиниця, якою позначається сукупність назв певної продукції, що виробляється та/або послуг, що надаються.

Судом встановлено, що спеціальним законом з питань оподаткування, який визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету (у період виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем), є Закон України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.97 р. (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п. п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п. п. 7.5.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій, або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Однак, відповідно до п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно до п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх утримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Абзац 2 п. п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначає, що платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами лише у разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, положення Закону України «Про податок на додану вартість» передбачають лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - це відсутність податкової накладної.

Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даним Законом не передбачено.

Відповідно до приписів п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Отже, за змістом вище наведених норм, право платника податку відобразити податковий кредит виникає тільки на підставі та за наявності належним чином оформленої податкової накладної.

Суд зазначає, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом та виписується у момент виникнення податкових зобов'язань та є підставою для включення витрат по сплаті податку до складу податкового кредиту звітного періоду.

Судом встановлено, що позивач на час проведення документальної планової перевірки мав та надав всі податкові накладні за IV квартал 2010 року, у тому числі податкові накладні на підтвердження включення сум ПДВ у жовтні та листопаді 2010 року, а саме на суму ПДВ 316,67 грн., - податкова накладна № 5690 від «22» жовтня 2010 року, суму ПДВ 200,00 грн., - податкова накладна № 690/1 від «18» листопада 2010 року, податкова накладна № 0000000769 від 22.10.10 р., має відтиск печатки, всі податкові накладні, на які посилається податковий орган в обґрунтування завищення податкового кредиту у IV кварталі 2010 року, містять всі необхідні та обов'язкові реквізити, тобто оформлені відповідно до п. п. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», Порядку заповнення податкової накладної, затверджений Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97 року, Порядку заповнення податкової накладної, затверджений Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 року, та підтверджується наданими позивачем доказами по справі (податковими накладними).

Враховуючи те, що позивач має та надав для перевірки всі необхідні документи: договори, накладні, податкові накладні, платіжні документи про оплату товарів та послуг, а тому у суду відсутні підстави для погодження з висновком податкового органу викладеним у Акті перевірки, щодо неправомірного, включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку.

З урахуванням того, що досліджені судом документи первинного обліку, які фіксують факти здійснення господарських операцій, наявні у матеріалах справи, за своїм змістом вказують на відповідні господарські дії - зареєстровані та обліковані події та факти, аналіз яких розкриває об'єктивну картину господарської діяльності позивача.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що податковий кредит у розмірі 55 786,18 грн., за IV квартал 2010 року, був сформований позивачем законно та обґрунтовано, отже збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за IV квартал 2010 року та, як наслідок, застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій є безпідставним та неправомірним.

Судом встановлено що, підставою податкового органу покладеною в основу для встановлення завищення податкового кредиту у період з 01.01.2011 р. по 30.09.2012 р., є те, що позивачем порушено приписи Податкового кодексу України, а саме: в порушення вимог п. 201.1. «е» ст. 201 ПК України, з урахуванням вимог п. 201.10 ст. 201 ПК України у податкових накладних, а саме: у окремому рядку 3 податкових накладних, відсутній такий обов'язковий реквізит, як опис (номенклатура) товарів/послуг; в порушення п. 198.6 ст. 198 ПК України при проведенні перевірки не надані податкові накладні, що включені до зведеного реєстру отриманих податкових накладних головного підприємства позивача за грудень 2011 року: п/н № 20 від 02.12.11 р. на загальну суму 132586,20 грн., у тому числі ПДВ - 22097,70 грн. п/н № 82 від 08.12.11 р. на загальну суму 80142,60 грн., у тому числі ПДВ - 13357,10 грн. п/н № 407 від 26.12.11 р. на загальну суму 245412,00 грн., у тому числі ПДВ - 40902,00 грн. п/н № 516 від 28.12.11 р. на загальну суму 238399,20 грн., у тому числі ПДВ - 39733,20 грн.

Суд зазначає, що відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, встановлені Податковим кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Відповідно до п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом 5 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулась раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Приписами п. 198.3 ст. 198 ПК України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного оподатковуваного періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством.

У податковій накладній зазначаються у окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я, та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); г) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг); е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількісний обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів, ввезених на митну територію України).

Судом встановлено, що аналогічні вимоги до податкової накладної щодо обов'язкових реквізитів, які повинна містити податкова накладна, визначені у Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України «29» грудня 2010 року, за № 1401/18696, та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 р., зареєстровано у Міністерстві юстиції України «22» листопад 2011 року, за № 1333/20071.

Згідно до п. 201.6 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Системний аналіз наведених вище норм чинного податкового законодавства України, дає суду право на висновок, що, достатньою правовою підставою для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої з урахуванням п. 201.1 ст. 201 ПК України податкової накладної, що засвідчує факт сплати отримувачем товару (робіт, послуг) їх вартості з урахуванням податку на додану вартість, у випадку підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

Проаналізувавши данні таблиці податкових накладних, які надавалися податковому органу для документальної планової перевірки, за період з 01.01.2011 р. по 31.09.2012 р., суд приходить до висновку, що будь-яких порушень вимог чинного податкового законодавства України позивачем допущено не було. У окремому рядку "3" кожної податкової накладної, що надавались податковому органу для документальної планової перевірки як обов'язковий реквізит, належно позначено опис (номенклатура товарів та послуг як того вимагає літера «е» п. 201.1. ст. 201 ПК України, Порядок заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом ДПА України № 969 від 21.12.2010 р., Порядок заповнення податкової накладної, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України № 1379 від 01.11.2011 р.

Перевіряючи дотримання позивачем вимог ПК України судом встановлено, що позивач має та надав для перевірки всі необхідні документи: договори, накладні, платіжні документи про оплату товарів та послуг, податкові накладні, в тому числі п/н № 20 від 02.12.11 р. на загальну суму 132586,20 грн., у тому числі ПДВ - 22097,70 грн.; п/н № 82 від 08.12.11 р. на загальну суму 80142,60 грн., у тому числі ПДВ - 13357,10 грн.; п/н № 407 від 26.12.11 р. на загальну суму 245412,00 грн., у тому числі ПДВ - 40902,00 грн.; п/н № 516 від 28.12.11 р. на загальну суму 238399,20 грн., у тому числі ПДВ - 39733,20 грн., включених до зведеного реєстру отриманих податкових накладних головного підприємства позивача за грудень 2011 р., всі податкові накладні оформленні належним чином, тим самим позивач підтвердив правомірність формування та віднесення сум податку до складу податкового кредиту.

Отже, оскільки формування та віднесення сум податку до складу податкового кредиту за період з 01.10.2010 р. по 30.09.2012 р., здійснені позивачем правомірно, суд прийшов до висновку, що збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 480 613,00 грн. в тому числі: 394 813, 00 грн. основного платежу, 85 800,00 грн., штрафних (фінансових) санкцій є неправомірним та безпідставним.

Враховуючи те, що суд вважає необґрунтованим донарахування податковим органом вищенаведених сум грошового (податкового) зобов'язання, нарахування штрафних санкцій є неправомірним.

Суд зазначає, що оцінюючи правомірність дій податкового органу щодо прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд керувався критеріями, закріпленими у частині 3 статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Для органів державної податкової служби таким доказом є акт перевірки, у якому факти виявлених порушень повинні викладатись чітко, об'єктивно та в повній мірі. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування фактів виявлених порушень є підстави для донарахування грошових (податкових) зобов'язань та застосування штрафних санкцій.

При цьому суд виходить з того, що акт перевірки є основним джерелом фіксації та закріплення доказів правопорушення.

Відповідно до статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, саме на податкові органи покладено обов'язок надати достатні та допустимі докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платнику податків визначено (збільшено) відповідні грошові (податкові) зобов'язання.

Однак в супереч вимогам вказаної норми, податковим органом належних доказів на підтвердження правомірності і законності висновків податкового органу про порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» при формуванні податкових зобов'язань з податку на прибуток та порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість» при формуванні податкового кредиту, викладених у Акті перевірки, які також покладені в основу податкових повідомлень-рішень, на виконання вимог статті 71 КАС України, суду не надано, як і не надано інших доказів, на підтвердження правомірності своїх дій з прийняття оспорюванних податкових повідомлень-рішень, якими б позивачу за обгрунтовуваних податковим законодавством підстав збільшено суми грошових зобов'язань з податку на прибуток підприємств, з податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Таким чином Акт перевірки не є належним доказом вчинення позивачем відповідних правопорушень, а самі порушення жодним чином не підтверджені належними доказами і не відповідають дійсності, тому суд вважає неправомірним та необґрунтованим донарахування позивачу грошових (податкових) зобов'язань з податку на прибуток, податку на додану вартість та застосування штрафних фінансових санкцій на підставі податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим ДПС від «25» січня 2013 року, № 0000932301, № 0000942301, що має наслідком задоволення позовних вимог.

Отже суд зазначає, що приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, податковий орган діяв необґрунтовано, без дослідження всіх обставин проведеної перевірки, не прийняв до уваги всі документи позивача, хоча вони як встановлено судом були наданні в ході перевірки позивачем для дослідження та були дослідженні податковим органом.

З урахуванням того, що рішення, дії суб'єкта владних повноважень не можуть бути упередженими, тобто здійснюватися дискримінаційно через власний, у тому числі, фінансовий корпоративний інтерес. Приймаючи рішення по справі або вчинюючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може проявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом. З врахуванням того, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування. Його посадова чи службова особа).

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 2294,00 гривень з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Ялті, АР Крим Державної податкової служби.

Під час судового засідання, яке відбулось 04 березня 2013 року були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до статті 163 КАС України постанову складено у повному обсязі 11 березня 2013 року.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби від 25 січня 2013 року № 0000932301 на загальну суму 121 387,00 грн., в тому числі 107 238,00 грн. за основним платежем, 14 149,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби від 25 січня 2013 року № 0000942301 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Ельбор" суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 394 217,79 грн. основного платежу та 85 651,20 грн., штрафних (фінансових) санкцій.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ельбор" (ЄДРПОУ 24024531) судовий збір у розмірі 2294,00 гривень, шляхом їх безспірного списання із рахунку Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Аблякимов Е.Е.