Постанова № 30571261, 05.04.2013, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90

____________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" квітня 2013 р. Справа № 821/1136/13-а

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Пекного А.С.,

при секретарі: Осташевському Е.Є.,

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Дніпропетровській області про скасування постанови державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження,

встановив:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до суду із позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області), у якому просить скасувати постанову державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області Макушевої Т.П. «Про повернення виконавчого документа стягувачеві» від 18.07.2012р. та скасувати постанову «Про відмову у відкритті виконавчого провадження» від 07.09.2012р.

Ухвалою суду від 26.03.2013р. позовна заява залишена без розгляду в частині позовних вимог про скасування постанови державного виконавця "Про повернення виконавчого документа стягувачеві" від 18.07.2012р. В іншій частині провадження у справі відкрито та призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог, з підстав, викладених у адміністративному позові посилаючись на те, що виконавчий документ - виконавчий лист № 4184/10/2170 від 30.03.2012р., виданий Херсонським окружним адміністративним судом повністю відповідає вимогам ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з чим у відповідача відсутні підстави для відмови в прийнятті до провадження виконавчого документа з підстав його невідповідності зазначеній нормі закону.

Відповідач явку свого представника у судове засідання не забезпечив, про час, день та місце його проведення повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає, що позовні вимоги не задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що представник позивача ОСОБА_1 звернувся до ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області із заявою від 28.08.2012р. про примусове виконання виконавчого документу виконавчого листа № 2а-4184/10/2170, виданого Херсонським окружним адміністративним судом 30.03.2012р.

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ у Дніпропетровській області Макушевою Т.П. 07.09.2012 року винесено постанову про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання, у зв'язку з тим, що виконавчий документ не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: не підтверджено належним чином повноваження представника стягувача на подання заяви про відкриття виконавчого провадження та відповідно виконавчого документа.

Вважаючи таке рішення суб'єкта владних повноважень незаконним, а дії щодо його прийняття протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень згідно з ч. 1 ст. 2 Закону покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Обов'язки і права державних виконавців встановлені статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до ч. 1 якої державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до цієї статті державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до вимог статті 8 Закону України № 606-XIV сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Частина 1 ст. 17 Закону передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, зокрема, такі виконавчі документи, як виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті; ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних справах та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; судові накази.

Статтею 19 Закону закріплено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Таким чином, ініціювати примусове виконання виконавчого документу шляхом подачі заяви має право стягувач або його представник, який повинен мати документ, що підтверджує його повноваження вчинити відповідні дії в інтересах стягувача.

Вичерпний перелік підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження визначений в ч. 1 ст. 26 Закону України № 606-XIV та включає в себе, зокрема такі підстави, як: невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів; наявність інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови, підставою для відмови у відкритті виконавчого провадження стало саме наявність інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження, тобто подання заяви про відкриття виконавчого провадження представником стягувача, повноваження якого не підтверджені належним чином оформленою довіреністю, оформленою у встановленому законодавством порядку.

Так, наявна у матеріалах справи довіреність від 17.03.2011р., на підставі якої представником позивача ОСОБА_1 згідно його пояснень підготована та подана заява про відкриття виконавчого провадження, не наділяє дану особу правами та обов'язками, необхідними для представництва інтересів позивача під час здійснення виконавчого провадження.

Згідно із ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов»язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 Цивільного кодексу України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Дослідивши наявну в матеріалах справи копію довіреності, судом встановлено, що на підтвердження повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 її представником надавалась довіреність від 17 березня 2011 року, відповідно до якої довіритель - ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_1 представляти інтереси у судах загальної юрисдикції по цивільним та адміністративним справам з правами, які надані чинним законодавством позивачу, відповідачу, третій особі, що беруть участь у справі, проте будь-яких повноважень на представництво інтересів довірителя в державній виконавчій службі України зі змісту довіреності не вбачається.

З огляду на викладене, суд вважає, що представник позивача відповідно до вказаної довіреності не наділений повноваженнями щодо подання від імені ОСОБА_2 заяви про відкриття виконавчого документа та, відповідно, виконавчого листа для примусового виконання.

Враховуючи вищезазначене в своїй сукупності, суд вважає не доведеним належними та допустимими доказами той факт, що у даному випадку суб'єкт владних повноважень діяв не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

За таких обставин, приймаючи постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та направляючи її стягувачу, державний виконавець діяв в рамках повноважень наданих йому спеціальним законом, який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, а відтак, позовна вимога про скасування постанови про відмову у відкриття виконавчого провадження (про відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) є не обґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158, 161, 162, 163, 164 КАС України, суд-

постановив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України чи прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 09 квітня 2013 р.

Суддя Пекний А.С.

кат. 11.5