Постанова № 30568154, 09.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2013 року Справа № 5021/1102/12 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Коробенка Г.П.розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Сумахна постанову та ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року господарського суду Сумської області від 03.12.2012 рокуу справі господарського суду№ 5021/1102/12 Сумської областіза заявоюУправління Пенсійного фонду України в місті Сумахдо ТОВ "Моноліт"про визнання банкрутом за відсутності явки у судове засідання представників учасників провадження у справі про банкрутство,

ВСТАНОВИВ :

ухвалою господарського суду Сумської області від 30.07.2012 року порушено провадження у справі №5021/1102/12 про банкрутство ТОВ "Моноліт" (далі - боржника) за заявою Управління Пенсійного фонду України в місті Сумах (далі - ініціюючого кредитора) за процедурою, регламентованою статтею 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі -Закону), введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, призначено проведення засідання суду на 13.08.2012 року (том 1, а.с. 1 - 2).

Розгляд справи відкладався ухвалами господарського суду Сумської області від 13.08.2012 року, від 10.09.2012 року, від 25.10.2012 року, від 08.11.2012 року (том 1, а.с. 134 - 135, том 2, а.с. 7 - 8, 17 - 18, 22 - 23).

Ухвалою господарського суду Сумської області від 03.12.2012 року (суддя Костенко Л.А.) провадження у справі №5021/1102/12 припинено з огляду на відсутність підстав для визнання боржника банкрутом за процедурою, відповідно до статті 52 Закону (том 2, а.с. 35 - 36).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, ініціюючий кредитор звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 03.12.2012 року про припинення провадження у справі №5021/1102/12 про банкрутство ТОВ "Моноліт" та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи доведенням відсутності боржника за місцезнаходженням як підстави для порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 52 Закону.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Хачатрян В.С., судді: Бородіна Л.І., Білоусова Я.О.) апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду Сумської області від 03.12.2012 року у справі №5021/1102/12 - без змін з тих же підстав (том 2, а.с. 66 - 69).

Не погоджуючись з винесеною постановою, ініціюючий кредитор звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду від 21.01.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 03.12.2012 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", статей 1, 17 - 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", статей 41, 33 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України). Зокрема, скаржник зазначив, що Довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з якої вбачається внесення до ЄДРПУО запису "про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням", підтверджує відсутність юридичної особи-боржника за місцезнаходженням, що є достатньою підставою для порушення провадження у справі про банкрутство за спеціальною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 21.01.2013 року та ухвалу суду першої інстанції від 03.12.2012 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 1 статті 5 Закону передбачено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами України (в редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частинами 1, 2 статті 52 Закону, у разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань. Господарський суд у двотижневий строк з дня винесення ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника виносить постанову про визнання відсутнього боржника банкрутом, відкриває ліквідаційну процедуру і призначає ліквідатором ініціюючого кредитора за згодою останнього (в редакції Закону, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, законодавець передбачив наявність альтернативних підстав для порушення провадження у справі про банкрутство за статтею 52 Закону, що не вимагає від ініціюючого кредитора доведення сукупності зазначених підстав, про що роз'яснено пунктом 104 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року.

Відтак, підтверджений у встановленому законодавством порядку факт відсутності боржника або керівних органів боржника за їх місцезнаходженням та доведення безспірності грошових вимог, незалежно від їх розміру та строку незадоволення, є достатньою підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника.

При цьому, пунктом 105 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року роз'яснено, що відповідно до приписів статті 34 ГПК України, допустимими доказами, які можуть підтверджувати дані про відсутність керівних органів боржника - юридичної особи за її місцезнаходженням, є витяг чи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", місцезнаходження юридичної особи - це адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

Статтею 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості, зокрема, щодо місцезнаходження юридичної особи, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Згідно з частинами 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Зазначений Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором.

Згідно з частинами 12, 14 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", у разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки. У разі надходження державному реєстратору від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний надіслати поштовим відправленням протягом п'яти робочих днів з дати надходження зазначеного повідомлення юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору реєстраційної картки. У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу. Якщо державному реєстратору повернуто поштового відправлення, державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва №97 від 20.10.2005 року, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Отже, запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинен здійснюватися у графі "Місцезнаходження", що, в подальшому, є доказом відсутності боржника або керівних органів боржника за їх місцезнаходженням та є достатньою підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство відсутнього боржника за спеціальною процедурою відповідно до статті 52 Закону.

Наявність внесення запису до графи: "Дата проведення, номер запису та назва реєстраційної дії" може свідчити про внесення державним реєстратором до системи реєстру інформації (звернення податкового органу) про відсутність юридичної особи боржника за вказаною адресою місцезнаходження, що означає початок дій державного реєстратора по визначенню місцезнаходження боржника відповідно до частини 14 статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Згідно з частиною 2 статті 34 ГПК України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ініціюючий кредитор, звертаючись до суду зі заявою про порушення провадження у справі про банкрутство в порядку статті 52 Закону, зазначав як підставу для порушення відсутність боржника за адресою місцезнаходження, на підтвердження чого надав суду Довідку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЖ №038441 станом на 10.02.2012року, у Записі 10 якої в графі: "Місцезнаходження" зазначено адресу місцезнаходження боржника: "40030, Сумська область, місто Суми, Зарічний район, вулиця Петропавлівська, будинок 117, квартира 18", однак, у графі: "Дата проведення, номер запису та назва реєстраційної дії" міститься запис: "Внесення інформації щодо відсутності юридичної особи за вказаною адресою" (том 1, а.с. 86 - 88).

Судами встановлено, що ініціюючим кредитором в період з 11.06.2012 року по 15.06.2012 року проведено планову перевірку боржника, про що складено акт №291/05-15 від 15.06.2012 року, в якому зазначена юридична адреса ТОВ "Моноліт": "м. Суми, вул. Петропавлівська, буд. 117, кв. 18" та його фактичне місцезнаходження за адресою: "42000, м. Ромни, вул. Щучки, буд. 30" (том 1, а.с. 145 - 150, том 2, а.с. 1).

З огляду на встановлене, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведення ініціюючим кредитором належними та допустимими доказами обставин відсутності боржника за адресою місцезнаходження, як спеціальної підстави для порушення провадження у справі про банкрутство відповідно до статті 52 Закону на момент порушення провадження у справі про банкрутство - 30.07.2012року та припинив провадження у справі №5021/1102/12 про банкрутство як безпідставно порушене.

Апеляційний суд, переглядаючи справу, повністю погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що Витягом з ЄДРПУО серії АА №107798 станом на 13.08.2012 року та Довідкою з ЄДРПУО серії АБ №165140 станом на 16.01.2013 року підтверджується, що боржник знаходиться за адресою: "40030, Сумська область, місто Суми, Зарічний район, вулиця Петропавлівська, будинок 117, квартира 18", що спростовує доводи ініціюючого кредитора про відсутність боржника за місцезнаходженням (том 1, а.с. 142 - 143, том 2, а.с. 58 - 61).

Також апеляційний суд встановив факт ведення ТОВ "Моноліт" підприємницької діяльності на момент порушення провадження у справі про банкрутство, згідно даних його податкової звітності, а також встановив наявність в підприємства майнових активів на загальну суму 753 135 грн. та оборотних засобів на суму 150 000 грн. (том 1, а.с. 110 - 118), що виключає можливість порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Моноліт" за статтею 52 Закону з підстав ненадання протягом року до органів державної податкової служби податкової звітності (том 1, а.с. 112 - 113, 117 - 118).

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх такими, що узгоджуються з роз'ясненнями згідно з пунктом 105 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про судову практику в справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що внесення до графи: "Дата проведення, номер запису та назва реєстраційної дії" інформації про подання заяви суб'єктом господарювання про відсутність юридичної особи за адресою місцезнаходження, не може ототожнюватися з встановленням державним реєстратором, за наслідком проведених ним певних дій, відсутності юридичної особи за адресою місцезнаходження, про що державний реєстратор вносить запис у графу: "Місцезнаходження".

Пунктом 36 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про банкрутство" №15 від 18.12.2009 року роз'яснено, що Законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Отже, керуючись зазначеними нормами права та роз'ясненнями судової практики, встановивши недостатність доказів відсутності боржника за адресою його місцезнаходження, як спеціальної підстави для порушення провадження за статтею 52 Закону, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов вірного висновку про припинення відповідно до положень частини 1 статті 52 Закону про банкрутство та пункту 11 частини 1 статті 80 ГПК України провадження у справі про банкрутство, як такого, що було порушено необґрунтовано.

Доводи скаржника про неналежну оцінку судами спірних доказів відсутності боржника за адресою місцезнаходження є необґрунтованими з огляду на зазначені вище посилання на норми Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", роз'яснення практики Верховним Судом України, та є такими, що спрямовані на переоцінку доказів у справі, що виходить за межі компетенції касаційного суду згідно зі статтею 1117 ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів статей 1115, 1117 ГПК України, погоджується з висновками судів та не вбачає підстав для скасування прийнятих ними рішень у даній справі, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовуються висновками судів попередніх інстанції.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в місті Сумах залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.01.2013 року та ухвалу господарського суду Сумської області від 03.12.2012 року у справі №5021/1102/12 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

Г.П. Коробенко