Ухвала суду № 30561368, 02.04.2013, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №2/435/613/2012 Головуючий в 1 інстанції - Ан О.В.

Апеляційне провадження №22ц/774/753/К/13 Доповідач - Братіщева Л.А.

Категорія 5 ( 1 )

У Х В А Л А

Іменем України

« 02» квітня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Братіщевої Л.А.

суддів: Михайлів Л.В., Соколан Н.О.

при секретарі: Перміновій К.К.

розгляд справи здійснювався згідно вимог ч.2 ст. 197 ЦПК України без фіксації судового засідання технічним засобом

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2013 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3 особа - Саксаганський відділ ДВС КМУЮ, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Надра", про визнання вчиненим договору купівлі-продажу, визнання права власності на автомобіль, зняття арешту, -

В С Т А Н О В И Л А :

У січні 2012 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 про визнання вчиненим договору купівлі-продажу, визнання права власності на автомобіль і в обгрунтування позовних вимог зазначив, що 07.09.2009р. він придбав у ОСОБА_2 автомобіль ДЕУ Сенс, держномер НОМЕР_1, який отримав за автомобіль 10тис.грн. відразу та 17тис.грн. ним було сплачено протягом року, кожний місяць рівними частками по 1417грн.

На час здійснення угоди відповідач виплачував кредит за даний автомобіль, а тому договір купівлі-продажу укладений не був і на його ім'я відповідачем була видана довіреність, згідно якої надавалося право керувати цим автомобілем.

При спробі зняти з обліку автомобіль стало відомо, що на цей автомобіль держвиконавцем Саксаганського відділу ДВС було накладено арешт.

Вважає, що він набув право власності на автомобіль, оскільки між ними виникли права та обов'язки, які виникають між сторонами при укладенні договору купівлі-продажу, а тому посилаючись на ці обставини просив суд визнати, що 07.09.2009р. Ним та ОСОБА_2 вчинено договір купівлі-продажу автомобіля Деу Сенс, держномер НОМЕР_1 та визнати за ним право власності на цей автомобіль.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2013 року ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову з тих підстав, що рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Зокрема зазначає, що суд не взяв до уваги про виконання ним всіх взятих зобов'язань щодо оплати автомобіля; його воля та воля відповідача була направлена на встановлення між ними відносин, які виникають відповідно до ст. ст. 655, 692 ЦК України при укладенні договору купівлі-продажу, а не відносини, які виникають при укладенні договору доручення шляхом видачі довіреності; вчинений ними правочин не суперечить закону та відповідає загальним вимогам.

Крім того, суд не враховував, що ОСОБА_2 визнав позов, а тому суд повинен був ухвалити рішення про задоволення позову.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 на підставі кредитного-заставного договору від 12.02.2009р., укладеного між ним та АТ "УкрСиббанк", права якого перейшли до АТ "Дельта Банк" придбав автомобіль Деу Сенс, держномер НОМЕР_1, а 07 вересня 2009 року видав довіреність, якою уповноважив позивача ОСОБА_1 представляти його інтереси в органах Державтоінспекції та інших підприємствах пов'язаних з ремонтом та проходженням техогляду належного йому автомобіля із наданням права визначати місце стоянки транспортного засобу, забирати з штрафмайданчика, слідкування за технічним станом ТЗ, здійснення поточного ремонту, замінювати деталі, сплачувати транспортні податки, водити цей ТЗ (а.с. 11).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на автомобіль, суд першої інстанції виходив із того, що розписка і доручення, видане ОСОБА_2 ОСОБА_1 на право керування й розпорядження автомобілем не є договором купівлі-продажу.

Із зазначеним висновком суду погоджується колегія з наступних підстав.

Згідно ст.ст. 237, 244, 245 Цивільного кодексу України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно ст.ст. 237, 244, 245 Цивільного кодексу України довіреність -це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити від імені другої сторони, яку вона представляє.

Згідно до ст. 240 ЦК України представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваження особисто, він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи , яку він представляє.

А ч.1 ст. 638 ЦК України зазначає, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Належною формою договору купівлі-продажу автомобіля є письмова, що відповідає положенню п.3 ч.1 ст. 208 ЦК України.

При цьому, Правилами роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затвердженими наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції від 31.07.2002 року № 228, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин передбачено, що торгівля транспортними засобами, що були в експлуатації, повинна здійснюватися в порядку та з дотриманням процедури, визначеної вказаними Правилами.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося позивачем в суді апеляційної інстанції, письмового договору купівлі-продажу автомобіля марки ДЕУ СЕНС, держ. № НОМЕР_1 між сторонами укладено не було, як і не було дотримано процедури торгівлі автомобіля, визначеної вказаними Правилами.

Натомість, 07.09.2009 року ОСОБА_2 було видано на ім'я ОСОБА_1 довіреність з правом керування, яку позивач вважає підтвердженням факту укладення договору купівлі-продажу (а.с. 11).

Оскільки довіреність, на відміну від договору, не є правовим оформленням переходу права власності на автомобіль, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що видачу довіреності на транспортний засіб, що був в експлуатації та має особливості цивільного обороту, без укладення договору купівлі-продажу не можна вважати договором, що укладений відповідно до закону та допускає перехід права власності до особи, на ім'я якої таку довіреність видано.

Посилання в апеляційній скарзі стосовно того, що його воля та воля відповідача була направлена на встановлення між ними відносин, які виникають відповідно до ст. ст. 655, 692 ЦК України при укладенні договору купівлі-продажу є безпідставними, оскільки матеріалами справи встановлено, що договір купівлі-продажу автомобіля між сторонами не укладався.

У зв'язку з чим, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги позивача про наявність підстав для переходу від ОСОБА_2 до позивача права власності на спірний автомобіль.

Оскільки інших законом передбачених доказів переходу права власності на автомобіль від відповідача до позивача, останнім у відповідності до ч.1 ст. 60 ЦПК України, не надано, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на спірний автомобіль.

Не спростовують правильності висновків суду першої інстанції й доводи апеляційної скарги позивача про визнання позову відповідачем ОСОБА_2

Інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1- відхилити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 31 січня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: