Постанова № 30556060, 04.04.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2013 року 810/707/13-а

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Волощук Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Комарницький В.С., Андрейченко А.В., Якимчук В.Л.,

від відповідача - Борискевич М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс»

до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 17.10.2012 № 0001592301/2685 і від 17.10.2012 № 0001602301/2684.

Спірні податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі Акта перевірки, в якому встановлено заниження позивачем податкових зобов'язань з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з включенням до витрат і складу податкового кредиту коштів, сплачених позивачем у попередніх податкових періодах у складі ціни придбаного товару і послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Респект 2000». За твердженнями посадових осіб податкового органу укладені між позивачем і даним контрагентом договори є нікчемними і не були спрямовані на настання правових наслідків.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки Акта перевірки є безпідставними і не обґрунтованими, оскільки укладені з Товариством з обмеженою відповідальністю «Респект 2000» правочини мали реальний характер - товар і послуги надані контрагентом у повному обсязі і оплачені позивачем. Як стверджує позивач, реальність господарських операцій між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Респект 2000» підтверджується первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, позивач стверджує, що податковим органом порушено порядок і підстави проведення перевірок. Так, відповідно до акта перевірки, вона проведена на підставі вимог підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, згідно з яким перевірка проводиться в рамках кримінальної справи і в цьому випадку податковий орган не має права приймати податкові повідомлення-рішення до набрання законної сили рішенням суду у такій кримінальній справі. Проте, відповідач, незважаючи на вимоги даної статті прийняв спірні податкові повідомлення-рішення за відсутності вироку у кримінальній справі.

У зв'язку з цим, позивач вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийнято неправомірно.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги у повному обсязі і просили суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. Заперечуючи проти позову відповідач зазначив, що в ході проведення перевірки позивача від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС надійшли матеріали перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Респект 2000», згідно з даними яких податковим органом не встановлено факту реального здійснення господарських операцій Товариством з обмеженою відповідальністю «Респект 2000» до підприємств - покупців у зв'язку з відсутністю (не наданням для перевірки) актів приймання - передачі товару, довіреностей, документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Також, відповідач посилається на пояснення директора ТОВ «Респект 2000» ОСОБА_5, надані в якості свідка в кримінальній справі щодо непричетності останнього до діяльності підприємства.

Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, у серпні 2011 року між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Респект 2000» укладено договір оренди від 01.08.2011 № 010811, предметом якого була оренда компресора КС т. 686 кПа (7 ат) 5 куб. м, колінчастого підйомника Haulotte HA 41 PX.

Крім того, між позивачем і Товариством з обмеженою відповідальністю «Респект 2000» укладено договір поставки від 02.08.2011 № 1182, предметом якого була поставка будівельних матеріалів.

За результатами проведення даних господарських операцій складено податкові і видаткові накладні і перераховано кошти, що підтверджується даними копій виписок з банківського рахунку.

На підставі виписаних контрагентом податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит відповідного періоду.

Крім того, позивачем також віднесено до витрат суми коштів, сплачених у зв'язку з виконанням даних договорів.

У вересні 2012 року посадовою особою Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Рутенія плюс» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю «Респект 2000» за результатами якої складено Акт від 27.09.2012 № 3030/220/34903042 (далі - Акт перевірки).

Як вбачається з Акта перевірки, перевіряючим зазначено, що від ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС надійшов Акт від 31.08.2012 № 305/22-2/34779041 «Про результати документальної виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Респект 2000» (код ЄДРПОУ 34779041) з питань дотримання вимог податкового законодавства за весь період діяльності».

Згідно вказаного Акта перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС встановлено, що за юридичною адресою Товариство з обмеженою відповідальністю «Респект 2000» відсутнє, свідоцтво пальника податку на додану вартість анульовано 08.02.2012.

Крім того, відповідно до даного Акта перевірки до ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС надійшов лист Служби безпеки України від 28.03.2012 № 57/7-831, згідно з яким повідомлено, що в ході проведення оперативно - розшукових заходів встановлено, що ТОВ «Респект 2000» (код ЄДРПОУ 34779041) було зареєстровано невстановленими особами на підставну особу за грошову винагороду за адресою, де фактично ніколи не знаходилось.

Зазначений суб'єкт підприємницької діяльності використовувався в якості «транзитного» підприємства в схемі протиправного формування податкового кредиту з ПДВ ряду суб'єктів господарювання з ознаками фіктивності, зокрема, ТОВ «Ліга-Груп» (код ЄДРПОУ 36449011), стосовно якого за фактом фіктивного підприємництва, що завдало великих збитків інтересам держави, слідчим відділом Управління СБУ в Київській області порушено кримінальну справу.

Також, в Акті перевірки ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС зазначено, що в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від підприємств - постачальників до ТОВ «Респект 2000», що свідчить про те, що правочини між постачальниками та ТОВ «Респект 2000» здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до ч.ч.1,2 ст.215, ч.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Таким чином, первинні документи, виписані ТОВ «Респект 2000» на адресу покупців товарів (робіт і послуг) і отримані цим підприємством первинні документи від інших підприємств-продавців товарів (робіт та послуг) не можуть бути відображені у складі податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість.

Розглянувши матеріали перевірки ТОВ «Респект 2000», яка проведена ДПІ у Києво-Святошинському районі Київської області ДПС, відповідач дійшов виснвоку про те, що правочини укладені між позивачем і ТОВ «Респект 2000» не спричиняють настання юридичних наслідків і є нікчемними.

За результатами перевірки відповідач зазначив, що позивачем порушено вимоги:

- пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України - занижено податок на прибуток підприємств у сумі 32050,00 грн.;

- пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України - заниження податку на додану вартість у сумі 23522,00 грн.

На підставі Акта перевірки Державною податковою інспекцію в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012 № 0001592301/2685, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємств у сумі 32050,00 грн., з яких 32050,00 грн. за основним платежем і 0,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями і податкове повідомлення-рішення від 17.10.2012 № 0001602301/2694, згідно з яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 35282,35 грн., з них 23521,56 грн. за основним платежем і 11760,79 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а згідно із статтею 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу статті 11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Сторонами договору (правочину) можуть бути відповідні учасники цивільних відносин - фізичні особи та юридичні особи (стаття 2 Цивільного кодексу України).

У разі, якщо учасником правочину є юридична особа, в силу статті 92 Цивільного кодексу України, вона набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону, або шляхом представництва.

Згідно з частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 Цивільного Кодексу України).

Згідно з частиною третьою статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В силу положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами третьою та п'ятою статті 203 Цивільного кодексу передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У разі, якщо від імені юридичної особи правочин вчинено фізичною особою без повноважень або з перевищенням повноважень, такий правочин є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним за певних умов.

Статтями 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Респект 2000» правочинів і відсутності реального настання юридичних наслідків, судом досліджено дане питання і встановлено наступне.

На підтвердження здійснення господарських операцій між ТОВ «Рутенія плюс» і ТОВ «Респект 2000» позивачем надано суду належним чином засвідчені копії:

- за договором від 01.08.2011 № 010811 - податкових накладних від 31.10.2011 № 96, від 31.08.2011 № 33, акта здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 31.10.2011 № РП - 0000096, акта здачі - прийняття робіт (надання послуг) від 31.08.2011 № РП - 0000033, актів прийому - передачі майна від 04.08.2011, від 31.08.2011, від 03.10.2011, від 31.210.2011, рахунку - фактури від 31.08.2011 № РП - 0000033, рахунку - фактури від 31.10.2011 № РП - 0000096;

- за договором від 02.08.2011 № 1182 - рахунку - фактури від 05.12.2011 № РП - 0000107, рахунку - фактури від 01.12.2011 № РП - 0000106, податкової накладної від 01.12.2011 № 106, від 05.12.2011 № 107, видаткової накладної від 01.12.2011 № РП - 0000106, від 05.12.2011 № РП - 0000107, накладних на внутрішнє переміщення від 05.12.2011 № ПМ - 0051101, від 01.12.2011 № ПМ - 0011201, товарно-транспортних накладних від 01.12.2011 № 11211, від 02.12.2011 № 21211, від 09.12.2011 № 91211, від 07.12.2011 № 71211, від 08.12.2011 № 81211, від 06.12.2011 3 61211, від 05.12.2011 № 51211.

Тобто, позивачем надано суду первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг і товарно-матеріальних цінностей у контрагентів. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Під час судового розгляду представник позивача пояснив, що придбаний у ТОВ «Респект 2000» товар і орендовані установки у даного контрагента використовувались ТОВ «Рутенія плюс» у господарській діяльності з метою виконання взятих зобов'язань перед іншими підприємствами.

У зв'язку з цим, позивач надав суду копії договорів укладених між ТОВ «Рутенія плюс» і ДК «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а саме договору про закупівлю робіт від 06.09.2011 № 110907991, договору про закупівлю робіт від 06.09.2011 № 110907987, договору про закупівлю послуг від 14.07.2011 № 110707792, договору про закупівлю робіт від 19.09.2011 № 1109071013, договору про закупівлю робіт від 19.09.2011 № 1109071017, договору про закупівлю робіт від 28.09.2011 № 1109071037.

Предметом вказаних договорів було виконання будівельних і ремонтних робіт на площадках замовника.

Також, позивач надав суду копію довідки про вартість виконаних будівельних робіт (витрат), копію підсумкової відомості ресурсів (витрати - по факту).

Пов'язуючи господарську діяльність позивача з правовідносинами з ТОВ «Респект 2000» необхідно зазначити, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії довідки серії АА № 712760 з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України основними видами діяльності позивача є будівництво житлових і нежитлових будівель, будівництво споруд електропостачання і телекомунікацій, монтаж водопровідних мереж, систем опалення і кондиціонування, інші будівельно - монтажні роботи, інші спеціалізовані будівельні роботи, діяльність у сфері інжинірингу, геології і геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах.

Таким чином, дані документи підтверджують той факт, що позивач придбавав у ТОВ «Респект 2000» товар для здійснення виду робіт на замовлення підприємств - покупців, що безпосередньо пов'язано із господарською діяльністю ТОВ «Рутенія плюс».

Відповідач не надав суду будь-яких доказів на підтвердження факту укладення між позивачем і ТОВ «Респект 2000» нікчемних правочинів або безтоварності господарських операції і господарських зобов'язань, які б було вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

У ході судового розгляду справи судом встановлено і не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача зареєстрований юридичною особою. Крім того, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію ТОВ «Респект 2000» скасовано чи визнано недійсним за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відносно твердження податкового органу про анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість ТОВ «Респект 2000». Слід зазначити, що в Акті перевірки податковим органом зазначено, що вказане свідоцтво анульовано 08.02.2012.

У свою чергу, господарські відносини між позивачем і ТОВ «Респект 2000» тривали протягом 2011 року, тобто, у період, коли контрагент позивача був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання договорів щодо поставки товарів і виконання робіт, укладених між позивачем та його контрагентами, недійсними у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ «Рутенія плюс» і ТОВ «Респект 2000».

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд звертає увагу, що відповідно до Акта перевірки відповідач дійшов висновку про нікчемність і безтоварність укладеного між позивачем і ТОВ «Респект 2000» правочинів лише на підставі розгляду матеріалів перевірок, які здійснені іншим податковим органом, в яких досліджувались господарські взаємовідносини ТОВ «Респект 2000» з іншими підприємствами, за відсутності перевірки господарських операцій безпосередньо між позивачем і його контрагентами. Проте, оцінюватись при дослідженні господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Зокрема, така правова позиція викладена в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11.

Посилання відповідача на пояснення директора ТОВ «Респект 2000» ОСОБА_6 в кримінальній справі № 721 щодо непричетності його до діяльності підприємства як доказ відсутності у ТОВ «Респект 2000» господарських відносин з позивачем судом до уваги не приймається, оскільки вказаний документ в силу приписів кримінального - процесуального законодавства України є лише одним із засобів доказування в кримінальній справі, проте до моменту прийняття судом вироку не засвідчує наявність або відсутність в діях особи складу злочину.

При цьому, відповідачем не надано суду на виконання вимог ухвали від 06.03.2013 будь-яких процесуальних документів і вироку, який набрав законної сили у кримінальній справі № 721.

Враховуючи викладене, висновок Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби про нікчемність укладених між позивачем і ТОВ «Респект 2000» правочинів і безтоварності господарських операцій є необґрунтованим.

Відносно тверджень податкового органу про заниженням позивачем податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств і податку на додану вартість у зв'язку з віднесенням до витрат і податкового кредиту коштів у складі ціни придбаних товарів ТОВ «Респект 2000», суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 149 Податкового кодексу України податковою базою для цілей оподаткування податком на прибуток визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України прибуток із джерелом походження з України та за її межами визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Витрати у розумінні Податкового кодексу України - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

До складу валових витрат що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, входять: витрати від операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, 138.11 цієї статті: інші витрати, визначені згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, згідно з підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Однак, як встановлено під час судового розгляду, кошти сплачені позивачем ТОВ «Респект 2000» в оплату за поставлений товар є пов'язаними з основною діяльністю позивача, а витрати підтверджуються документально.

З приводу визначення позивачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, до митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України; д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не зареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, статті 198 Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що право на податковий кредит може виникати як і з дати фактичного списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), так із дати отримання платником податку товарів/послуг або дати отримання податкової накладної. Проте, скористатися цим правом можливо лише при наявності податкової накладної, оформленої у відповідності до Закону. Відсутність податкових накладних зумовлює неможливість включення позивачем до податкового кредиту сум, що підтверджуються вказаними податковими накладними у періоді фізичного здійснення господарської операції.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Згідно з пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем суду надано усі документи, що підтверджують правильність формування податкового кредиту, зокрема, первинні розрахункові та інші документи, у тому числі видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні.

Надаючи правову оцінку підставам проведення перевірки слід зазначити про таке.

В Акті перевірки, відповідачем зазначено, що перевірка проведена на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 75.1.2 пункту 75.1, статті 75, підпункту 78.1.1 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України і на підставі наказу начальника Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області від 13.09.2012 № 445.

Під час судового розгляду позивачем було надано суду копію вказаного наказу. У даному наказі податковий орган як на підставу проведення перевірки позивача зазначив підпункт 78.1.11 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України.

Тобто, підстави проведення перевірки позивача, які визначені у наказі від 13.09.2012 № 445 не відповідають тим підставам, які наведені в Акті перевірки.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що перевірка ТОВ «Рутенія плюс» проводилась як на підставі підпункту 78.1.1, так і на підставі підпункту 78.1.11 пункту 78.1, пункту 78.2 статті 78 Податкового кодексу України.

Проте, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Тобто, відповідно до вказаної норми Податкового кодексу України податковий орган не має право прийняття податкового повідомлення-рішення до набрання законної сили рішенням суду у кримінальній справі, у межах якої проводиться перевірка платника податків.

У свою чергу, відповідно до підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Однак, під час судового розгляду відповідач не надав суду доказів надіслання позивачу запиту про витребування інформації. У свою чергу, позивач повідомив суду, що будь-яких запитів про надання документів у письмовому вигляді до підприємства не надходило.

Таким чином, суд дійшов висновку, що фактично перевірка ТОВ «Рутенія плюс» здійснювалась на підставі 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України.

Проте, податковий орган не надав доказів наявності вироку суду у кримінальній справі відносно ТОВ «Респект 2000», тому спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем з порушенням вимог пункту 86.9 статті 86 Податкового кодексу України.

За наведених обставин позов є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відповідно до статі 97 Кодексу адміністративного судочинства України суд за клопотанням однієї зі сторін визначає грошовий розмір судових витрат, які повинні бути їй компенсовані.

Оскільки вимог про відшкодування судових витрат позивач не заявляв, судовий збір стягненню на користь позивача не підлягає.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби від 17.10.2012 № 0001592301/2685 і від 17.10.2012 № 0001602301/2684.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 09 квітня 2013 р.