Рішення № 30551478, 09.04.2013, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

04 квітня 2013 р. Справа № 5004/1307/12

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Ваврик Тетяна Миколаївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом Волинської обласної спілки споживчих товариств до виконавчого комітету Ковельської міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Пастернак Анатолій Миколайович, про визнання недійсним рішення,

за участю представником сторін:

від позивача: Сорока В. Г. - представник за дов. № 1-16/5 від 08.01.2013 р.

від відповідача: н/з

від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Пастернак А.М.

В судовому засіданні взяли участь:

Працівник КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" - Шнайдер В.Л. (посвідчення № 53) та судовий експерт Посікан Л.І. (посвідчення № 216).

В судовому засіданні 04.04.2013 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: Волинська обласна спілка споживчих товариств звернулась до господарського суду Волинської області з позовною заявою до виконавчого комітету Ковельської міської ради, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Пастернак Анатолій Миколайович, про визнання недійсним рішення.

Ухвалою господарського суду Волинської області від 17.10.2012 р. справу призначено до розгляду.

Ухвалою суду від 21.12.2012 р. провадження у справі було зупинено до проведення судової будівельно-технічної експертизи та отримання висновку експерта.

29.03.2013 р. на адресу суду надійшли матеріали справи № 5004/1307/12 та висновок судового експерта № 8316-8317 від 06.03.2013 р. і ухвалою суду від провадження по справі поновлено.

Третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору у запереченні від 31.10.2012 р. та у клопотанні від 14.11.2012 р. просив провадження по справі припинити. Суд відхилив дані клопотання про припинення провадження по справі, як безпідставні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Подав копію свідоцтва про право власності на підсобне приміщення № 1 Д-1 площею 49,7 кв.м. № 24459 від 19.07.2002 р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Відповідач в клопотанні від 01.04.2013 р. просив суд розгляд справи проводити без участі представника.

Третя особа, на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору позов заперечив, подав копію державного акту на право власності на земельну ділянку від 28.04.2005 р.

ВСТАНОВИВ:

Волинська обласна спілка споживчих товариств звернулась до господарського суду Волинської області з позовною заявою про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 18.11.2004 р. № 497.

Позов мотивувало тим, що на підставі свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна від 21.08.2004 р. є власником підсобного приміщення №1 (літ. Д-1) пл. 49,7 кв.м., яке розташоване в м. Ковель, бульвар Л. Українки, 43.

Позивач зазначає, що даний об'єкт нерухомості складається з приміщення № 1 площею 25,0 м.кв. та приміщення № 2 площею 24,7 м.кв.

22.11.2004 р. Пастернаку А. М. видано свідоцтво про право власності на гараж площею 51,6 м.кв. за адресою: м. Ковель, вул. Театральна. №53а. Дане свідоцтво видане на підставі рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради від 18.11.2004 р. № 497.

Вказує, що приміщення гаража, на яке видано свідоцтво про право власності Пастернаку А.М., включає приміщення № 1 площею 25,0 м.кв. що належить на праві власності Волинській обласній спілці споживчих товариств. В підтвердження позивач посилається і на те, що відповідно до будівельного паспорта на гараж його довжина становить 7 метрів, а відповідно до технічного паспорту БТІ - 12,60 метрів.

Таким чином, позивач заявляє, що оскаржуваним рішенням його позбавлено права власності на приміщення №1 площею 25,0 м.кв. підсобного приміщення №1 за адресою: м. Ковель, бульвар Л. Українки, 43. Тому позивач просить суду визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради № 497 від 18.11.2004 р.

Заслухавши пояснення представника позивача, третьої особи, працівника БТІ, судового експерта, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що Волинська обласна спілка споживчих товариств є власником підсобного приміщення № 1 (літ. Д-1) пл. 49,7 кв.м., яке розташоване в м. Ковель, бульвар Л. Українки, 43, що підтверджується свідоцтвом про право власності на об'єкт нерухомого майна від 21.08.2004 р. (а.с.6).

Даний об'єкт нерухомості складається з приміщення № 1 площею 25,0 м.кв. та приміщення № 2 площею 24,7 м.кв., що вбачається з технічного паспорта виготовленого Волинським обласним бюро технічної інвентаризації (а.с.8-9).

Згідно будівельного паспорту на забудову земельної ділянки індивідуального гаража Пастернака А.М., його довжина становить 7 метрів (а.с.17), а відповідно до технічного паспорту БТІ - 12,60 метрів (а.с.17).

18.11.2004 р. виконавчий комітет Ковельської міської ради рішенням № 497 оформив право власності за Пастернаком А.М. на гараж № 53 "а" по вул. Театральній (б. Ворошилова) (а.с.10).

22.11.2004 р. Пастернаку А.М. видано свідоцтво про право власності на гараж площею 51,6 м.кв. за адресою: м. Ковель, вул. Театральна № 53а (а.с. 11).

На виконання вимог ухвали від 14.11.2012 р. суду КП "Волинське обласне бюро технічної інвентаризації" провело інвентаризацію підсобного приміщення № 1 (літ Д1) площею 49,7 кв.м., яка розташоване в м. Ковель, бульвар Л. Українки, 43 та гаража площею 51,6 кв.м., яке знаходиться за адресою м. Ковель, вул. Театральна, № 53а.

Як вбачається із висновку судової будівельно-технічної експертизи, приміщення гаража № 53 а за адресою м. Ковель, вул. Театральна, що належить на праві власності Пастернаку А.М. включає в себе приміщення № 1 площею 25,0 кв.м. підсобного приміщення № 1 за адресою м. Ковель, вул. Л. Українки, 43, що належить на праві власності Волинській обласній спілці споживчих товариств. Дані приміщення мають різне призначення, а саме приміщення №1 фактичною площею 23,8 кв.м. підсобного приміщення №1 фактичною площею 23,8 кв.м. підсобного приміщення № 1 має призначення як підсобне, а призначення приміщень 1 площею 22,9 кв.м. та 2 площею 25,0 кв.м. мають призначення гаражів.

Допитані в судовому засіданні представник БТІ та судовий експерт, пояснили, що приміщення, яке належить Пастернаку А.М. включає в себе приміщення, що належить позивачу. Право власності позивача на підсобне приміщення виникло набагато раніше ніж у третьої особи. В матеріалах інвентаризаційної справи на гараж, знаходяться документи на забудову земельної ділянки в меншому розмірі ніж фактично побудований гараж.

Свідоцтво про право власності видане позивачу 21.08.2004 р., а рішення яким оформлено право власності третій особі датується 18.11.2004 р.

Крім того, представник позивача долучив до матеріалів справи свідоцтво про право власності на підсобне приміщення №1 Д-1 (вул. Привокзальна, м. Ковель) видане ще в 2002 році Ковельському госпрозрахунковому ринку Волинської облспоживспілки (а.с.117).

Даючи правову оцінку оспорюваному рішенню суд дійшов висновку, що воно прийняте з порушенням вимог Закону. При цьому суд виходив із такого.

Згідно Роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 01-5/35 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" з послідуючими змінами та доповненнями внесеними Роз'ясненнями та рекомендаціями Президії Вищого господарського суду України та Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 26.03.2004р. № 01-8/534 "Про практику Верховного Суду України щодо застосування норм законодавства про підвідомчість справ господарським судам" господарські суди повинні враховувати, що відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Тому у випадках коли чинним законодавством України передбачено право суб'єкта підприємницької діяльності чи іншої юридичної особи оскаржити акт державного чи іншого органу, їх посадових осіб за підпорядкованістю, підприємство, установа, організація вправі на власний розсуд вирішувати питання про оскарження актів таких органів за підпорядкованістю чи про звернення до господарського суду з заявою про визнання акта недійсним. ( Постанова ВСУ №08/111 в справі № 3/506-А).

Як визначено судовою практикою, а саме на підставі роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 (зі змінами і доповненнями внесеними на підставі рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 16.08.2002 року № 04-5/934І) підставами визнання акта недійсними є невідповідність його вимогам чинного законодавства та (або) визначений законом компетенції, органу який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (ст. 21 ЦК України).

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом (ст. 20 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України власника наділено правом володіння, користування і розпорядження своїм майном на власний розсуд.Статтею 393 ЦК України встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Отже, умовою для подання такого позову є невідповідальність актів, прийнятих зазначеними органами, вимогам закону, а також порушенням цими актами права власності.

Незаконність може полягати як у невідповідальності акта компетенції органу, який його прийняв, так і в безпосередньому порушенні права власності виданням такого акта.

Виходячи з зазначеної норми, позивачем за таким позовом може бути власник або титульний володілець, право власності якого порушене виданням переліченими органами актів, адже відсутність права виключає його судовий захист.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Таким чином, проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що Волинська обласна спілка споживчих товариств є законним власником підсобного приміщення №1 (літ. Д-1) пл. 49,7 кв.м., яке розташоване в м. Ковель, бульвар Л. Українки, 43. Приймаючи оскаржуване рішення про оформлення права власності на гараж за Пастернаком А.М. виконавчий комітет Ковельської міської ради порушив права позивача, як власника на частину підсобного приміщення.

Враховуючи наведені обставини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Волинської обласної спілки споживчих товариств підставні та підлягають до задоволення.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 1073 грн. та 1378,40 грн. витрат понесених при оплаті судової експертизи згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст.ст. 22, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України та на підставі ст.ст. 19, 41, 55 Конституції України, ст. 20 Господарського кодексу України, ст. 21, ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ковельської міської ради № 497 від 18 листопада 2004 року "Про оформлення права власності на гараж".

Стягнути з виконавчого комітету Ковельської міської ради (вул. Незалежності, 73, м. Ковель, код ЄДРПОУ 04051313) на користь Волинської обласної спілки споживчих товариств (вул. Ковельська,13 м. Луцьк, код ЄДРПОУ 01743401) витрати по сплаті судового збору в сумі 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн. та 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. 40 коп. витрат понесених при оплаті судової експертизи.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

09.04.13

Суддя І. О. Гарбар