Постанова № 30548913, 04.04.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 квітня 2013 р. Справа №805/2586/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11 год. 37 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Зінченка О.В.,

при секретарі судового засідання Ковиліній А.А.,

з участю представників:

позивача - Волкової О.П., Литвиненка В.І.,

відповідача - Кравченко І.О., Бабаніної Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» до Державної податкової служби у Донецькій області про визнання недійсною податкову консультацію № 921/10/15-113-3 від 29 січня 2013 року, -

в с т а н о в и в :

У лютому 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» (далі - позивач, ТОВ «Краматорськтеплоенерго») звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової служби у Донецькій області (далі - відповідач, ДПС у Донецькій області) про визнання недійсною податкову консультацію № 921/10/15-113-3 від 29 січня 2013 року.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що ТОВ «Краматорськтеплоенерго» звернулось до ДПС у Донецькій області з проханням надати податкову консультацію щодо роз'яснення практичного використання у господарській діяльності пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України. 01 лютого 2013 року позивач одержав від відповідача індивідуальну податкову консультацію № 921/10/15-113-3 від 29 січня 2013 року. Із викладеними у консультації висновками відповідача позивач не згоден, вважає, що консультація була надана не по суті заданих питань, є некомпетентною та невідповідною діючому законодавству України, а тому підлягає скасуванню на підставі наступного. Задані позивачем питання відносяться виключно до компетенції відповідача, який проігнорувавши суть питань, надав консультацію виключно загального характеру, що не відноситься до предмету питань та не є індивідуальною по відношенню до позивача. Так, у тексті консультації відсутні відомості, які позивач мав би змогу застосувати індивідуально для реалізації положень пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України.

Позивачем зазначено, що відповідач при відповіді на перше питання посилався на Порядок подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії регулювання енергетики України (НКРЕ України) від 26 липня 2007 року № 1052. Проте, посилаючись на Порядок, відповідач не повністю цитує його назву. Так, повною назвою постанови НКРЕ України № 1052 від 26 липня 2007 року є: «Про затвердження Порядку подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії та внесення змін в Процедури встановлення або перегляду тарифів для ліцензіатів з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та з постачання електроенергії за регульованим тарифом». Згідно пункту 1 Порядку дія цього Порядку розповсюджується на всіх суб'єктів господарської діяльності які одержали ліцензію Національної комісії регулювання електроенергетики України на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електромережами, передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та/або постачання електроенергії за регульованим тарифом. Позивач же не має ліцензії на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електромережами, передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та/або постачання електроенергії за регульованим тарифом, тому дія Порядку на нього не розповсюджується. Таким чином, висновок відповідача про необхідність дотримання позивачем вимог Постанови НКРЕ № 1052 від 26 липня 2007 року, як обов'язкова умова для застосування пільгового оподаткування з податку на прибуток щодо діяльності у сфері електроенергетики за пунктом 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, є необґрунтованим та незаконним.

На друге питання відповідач взагалі не надав відповіді.

Щодо третього питання, позивач вважає, що поняття «фактичні витрати» включає в себе витрати, що підтверджені актами виконаних робіт. Крім того, жодна норма Податкового кодексу України не встановлює додаткові норми, такі як фінансування та/або складання акту про введення в експлуатацію.

У своїй консультації по четвертому питанню відповідач робить висновок про те, що, враховуючи приписи пункту 138.3 статті 138 Податкового кодексу України, в цілях розділу ІІІ Податкового кодексу України суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат. Тобто, включення амортизації до складу витрат підприємства за об'єктами Інвестиційної програми та застосування пільги на суму фактичних витрат по цим же об'єктам Інвестиційної програми є повторним включенням до складу його витрат з податку на прибуток. З такими висновками позивач не погоджується, оскільки вважає, що Податковий кодекс не містить норм, що зобов'язують платника зменшити суму амортизаційних відрахувань чи витрат, пов'язаних з проведенням ремонтних робіт та інших покращень основних засобів на суму витрат, які враховуються при визначенні об'єму виконання затверджених інвестиційних програм.

На питання: чи виникає на суму амортизації прибуток, відповідач також відповіді не надав.

На підставі викладеного, позивач просив суд визнати недійсною податкову консультацію Державної податкової служби у Донецькій області № 921/10/15-113-3 від 29 січня 2013 року (арк. справи 3-7).

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги, надали пояснення аналогічні змісту адміністративного позову, також додатково пояснили, що ТОВ «Краматорськтеплоенерго» до свого запиту на консультацію додало всі наявні ліцензії, що регулюють його господарську діяльність у сфері тепла та електроенергетики. Із даних ліцензій вбачається, що позивач не є ліцензіатом передачі та постачанню електричної енергії. Також пояснили, що в своїй діяльності позивач керується Постановою НКРЕ від 12 жовтня 2005 року № 898 «Про затвердження Процедури перегляду та затвердження тарифів для ліцензіатів по виробництву електричної та теплової енергії» та Постановою НКРЕ України від 12 жовтня 2005 року № 896 «Про затвердження Порядку розрахунку тарифів на електричну та теплову енергію, що виробляється на ТЕЦ, ТЕС, АЕС та на установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії». ТОВ «Краматорськтеплоенерго» входить до об'єднаної енергетичної системи України і є членом Оптового ринку електричної енергії України. Таким чином, по технічним ознакам та специфікою виробництва ТОВ «Краматорськтеплоенерго» є теплоелектроцентраллю (Краматорська ТЕС). По другому питанню позивач хотів одержати відповідь, чи звільняються від оподаткування в рамках пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України всі види прибутку чи тільки прибуток від ліцензійної діяльності. При відповіді на третє питання відповідач посилався на податкову консультацію ДПА у Дніпропетровській області по дорученню ДПС України від 05 січня 2012 року № 209/7/15-1417 та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року № 0870/3799/12. Проте, статтею 52 Податкового кодексу України визначено, що податкова консультація має індивідуальних характер та може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Між тим, позивач вважає, що розмір фактичних витрат на капітальні вклади по будівництву, реконструкції, модернізації основних засобів визначається по сумі підписаних у звітному періоді актів виконаних робіт з будівництва, реконструкції, модернізації таких об'єктів, проте не більше загальної річної суми, передбаченої інвестиційною програмою. Наявність оплат, в тому числі наданих авансів по цих актах відповідно Податкового кодексу України не впливає на визначення розміру фактичних розходів на капітальні вкладення. Таким чином, позивач вважає, що визначення «фактичні витрати» включає в себе витрати, підтверджені актами виконаних робіт. Щодо четвертого питання представники позивача додатково зазначили, що Податковий кодекс України не містить будь-яких обмежень та виключень щодо відображення в податковому обліку у складі основних засобів чи амортизації і ремонтів, збудованих (реконструйованих, модернізованих) за інвестиційними програмами та включені позивачем до податкової пільги за пунктом 154.8 статті 154 Податкового кодексу України. Ні підставі викладеного просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі (арк. справи 50-54).

Представники відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення адміністративного позову, про що надали письмові заперечення (арк. справи 41-43), в яких посилалися на те, що 28 грудня 2012 року до ДПС у Донецькій області звернулось ТОВ «Краматорськтеплоенерго» зі зверненням № 07/2544 про надання індивідуальної податкової консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства. За результатами розгляду звернення було надано роз'яснення листом від 29 січня 2013 року № 921/10/15-113-3. У відповіді на перше питання щодо звільнення від оподаткування прибутку підприємства відповідно до пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України у межах фактичних витрат, які не перевищують загальну річну суму, передбачену інвестиційною програмою, схваленою органом, який здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики, ДПС у Донецькій області довідково посилається на Порядок подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії, який затверджений постановою Національної комісії регулювання енергетики України від 26 липня 2007 року № 1052. Таким чином, відповідачем надана повна відповідь стосовно звільнення від оподаткування прибутку підприємства відповідно до пункту 154.8 статті 154 податкового кодексу України.

Щодо другого питання: у разі якщо звільняється від оподаткування прибуток підприємства, то від усіх видів діяльності, або прибуток тільки від діяльності на здійснення якої видані ліцензії НКРЕ, відповідач зазначив, що на застосування податкової пільги впливає не вид діяльності підприємства, а отримані фактичні витрати саме на капітальне вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, передбачених інвестиційною програмою на зазначені цілі. При визначенні межі фактичних витрат використовується загальна річна сума інвестиційної програми, погоджена Міністерством енергетики і вугільної промисловості України та схвалена НКРЕ.

Стосовно третього питання про межі фактичних витрат, то відповідач зазначив, що під фактичними витратами слід розуміти профінансовані платниками податків витрати у межах інвестиційних програм, проектів, визначених пунктом 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, а також цільове фінансування видатків, пов'язаних із відновленням, реконструкцією, модернізацією основних фондів (у тому числі заходів з підвищення безпеки та дотримання екологічних норм) та будівництвом нових об'єктів підприємств ПЕК, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Крім того, представники відповідача зауважили, що в податковій консультації ДПА у Дніпропетровській області за дорученням ДПС України від 05 січня 2012 року № 209/7/15-1417 та в постанові Запорізького окружного адміністративного суду від 28 травня 2012 року № 0870/3799/12, на які посилалася ДПС у Донецькій області у своїй консультації, чітко визначена позиція ДПС та судових органів стосовно визначення поняття «фактичних витрат» в межах дії пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, зокрема «звільнення прибутку підприємства паливно-енергетичного комплексу передбачено в межах фактичних витрат, під якими слід розуміти витрати, не лише підтверджені первинними документами, але і фактично профінансовані платником податків в межах інвестиційних програм і проектів». Поняття «фактичні витрати» введено як умова для застосування виключно пільги, передбаченої пунктом 154.8 статті 154 Податкового кодексу України.

При відповіді на четверте питання стосовно включення до складу витрат з податку на прибуток амортизації передбачених програмою витрат на здійснення реконструкції, ремонтів основних засобів, у випадку звільнення від оподаткування прибутку підприємства позивача відповідно до пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, чи виникають на суму амортизації доходи, позиція ДПС у Донецькій області стосовно обмежень, визначених пунктом 138.3 статті 138 Податкового кодексу України, стосується виключно відображення у складі витрат платника податку амортизації основних засобів, витрати на спорудження яких враховувались у зменшення оподатковуваного прибутку в порядку, визначеному пунктом 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, та витрат у межах ремонтного ліміту на поліпшення основних засобів - у разі проведення реконструкції (модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу в рамках затвердженої інвестиційної програми. Щодо питання «Чи виникають на суму амортизації доходи» - відповідь не може бути надана у зв'язку з невірним формулюванням самого питання. Амортизація не має відношення до формування доходів, а впливає на визначення об'єкту оподаткування.

На підставі вищевикладеного, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Краматорської міської ради Донецької області 18 жовтня 2006 року за адресою: 84305, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Орджонікідзе, будинок 5, включено до ЄДРПОУ за номером 34657789, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 608063 та довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 379944 (арк. справи 8-9).

Позивач на підставі ліцензій, виданих Національною комісією регулювання електроенергетики України та Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, здійснює (здійснював) наступні види господарської діяльності: виробництво електричної енергії (ліцензія серії АВ № 507769, що діяла з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2012 року), постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом (ліцензія серії АВ № 507770, що діє з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2014 року), виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях та установах з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії (ліцензія серії АВ № 501405, що діяла з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2012 року), транспортування теплої енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами (ліцензія серії АВ № 500714, що діє з 18 травня 2009 року по 18 травня 2014 року), постачання теплової енергії (ліцензія серії АВ № 500715, що діє з 18 травня 2009 року по 18 травня 2014 року) (арк. справи 14-18).

Відповідач - Державна податкова служба у Донецькій області у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень.

28 грудня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» надало до Державної податкової служби у Донецькій області звернення про надання індивідуальної податкової консультації № 07/2544 (арк. справи 10-11), в якому зазначило, що Міністерством енергетики та вугільної промисловості України затверджені технічні направлення інвестиційної програми ТОВ «Краматорськтеплоенерго» на 2012 рік на суму 62 390,00 тис. грн. Пунктом 4 постанови НКРЕ від 23 грудня 2011 № 100 затверджена інвестиційна програма ТОВ «Краматорськтеплоенерго» на 2012 рік в сумі 41 479,70 тис. грн. без ПДВ. Пунктом 3 постанови НКРЕ від 23 лютого 2012 року № 137 змінена сума затвердженої інвестиційної програми ТОВ «Краматорськтеплоенерго» на 2012 рік. Сума склала 39 345,20 тис. грн. без ПДВ. Просило роз'яснити:

- Чи звільняється від оподаткування прибуток ТОВ «Краматорськтеплоенерго» у відповідності до пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму, передбачену інвестиційними програмами, погоджений з органом, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики?

- Якщо так, чи звільняється від оподаткування прибуток ТОВ «Краматорськтеплоенерго» від всіх видів діяльності чи прибуток тільки від діяльності, на здійснення якої видані ліцензії НКРЕ?

- Як розуміти формулювання «в межах фактичних витрат»? Це сума грошових коштів підприємства, витрачена на здійснення інвестиційної програми чи це податкова амортизація передбачених інвестиційною програмою витрат на здійснення реконструкції, модернізації, ремонтів основних засобів?

- Чи включається у витрати з податку на прибуток амортизація, передбачена інвестиційною програмою витрат на здійснення реконструкції, модернізації, ремонтів основних засобів у випадку звільнення від оподаткування прибутку підприємства у відповідності до пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, чи виникають на суму амортизації доходи?

29 січня 2013 року за № 921/10/15-113-3 ДПС у Донецькій області надала ТОВ «Краматорськтеплоенерго» податкову консультацію (арк. справи 12-13), в якій процитувавши положення пункту 154.8 статті 154 Податкового кодексу України повідомила, що згідно наведеної норми звільняється від оподаткування прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу у межах фактичних витрат саме на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, передбачених інвестиційною програмою на зазначені цілі, проте при визначенні межі фактичних витрат використовується загальна річна сума інвестиційної програми, погоджена Міністерством енергетики і вугільної промисловості України та схвалена НКРЕ. У разі здійснення платником податку при реалізації інвестиційних програм витрат, не пов'язаних з зазначеними напрямками інвестування, пільговий режим, передбачений пунктом 154.8 статті Податкового кодексу України, не застосовується.

Водночас, як вбачається із спірної податкової консультації перед формуванням означеного висновку відповідач процитував абзац 2 статті 11 Закону України «Про електроенергетику», яким визначено, що органом державного регулювання діяльності в електроенергетиці є національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, а також послався на «Порядок подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії», затверджений постановою Національної комісії регулювання енергетики України від 26 липня 2007 року № 1052 (далі - Порядок). Зокрема, вказав, що відповідно до пункту 3.2 Порядку інвестиційна програма оформлюється з дотриманням вимог Порядку, затверджується в установленому порядку та погоджується з центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління в електроенергетиці, про що робляться відповідні відмітки на титульному листі, а також вказав, що згідно пункту 3.12 Порядку інвестиційна програма для ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії схвалюється НКРЕ.

Крім цього, відповідач у наведеній вище податковій консультації повідомив позивача, що під фактичними витратами слід розуміти профінансовані платниками податків витрати у межах інвестиційних програм, проектів, визначених пунктом 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, а також цільове фінансування видатків, пов'язаних із відновленням, реконструкцією, модернізацією основних фондів (у тому числі заходів з підвищення безпеки та дотримання екологічних норм) та будівництвом нових об'єктів підприємств ПЕК, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. При цьому, як вказав відповідач, необхідними та достатніми умовами для використання пільги, передбаченої пунктом 154.8 статті 154 Податкового кодексу України, є оформлення платником податку первинних документів з обліку в будівництві (актів приймання виконаних будівельних робіт, довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати), які є підтвердженням фактичного виконання робіт, передбачених затвердженою інвестиційною програмою платника податку на відповідний рік, а також фактична оплата платником податку цих робіт коштами (в межах загальної річної суми, передбаченою такою програмою). Отже зроблений висновок, що «фактичні витрати», передбачають наявність двох подій - перерахування коштів та підтвердження відповідними документами. Водночас, такі витрати повинні бути фактично профінансовані, використані на визначені цілі та підтверджені відповідними первинними документами.

В подальшому у наданій податковій консультації відповідач процитував норми Податкового кодексу України, зокрема абзацу 4 пункту 144.1 статті 144, пункту 146.11 статті 146 та пункту 146.12 статті 146 Кодексу, а також вказав, що враховуючи приписи пункту 138.3 статті 138 наведеного Кодексу суми, відображені у складі витрат платника податку, у тому числі в частині амортизації необоротних активів, не підлягають повторному включенню до складу його витрат.

Позивач, не погодившись із висновками податкової консультації, звернувся до суду з вимогою визнати недійсною податкову консультацію № 921/10/15-113-3 від 29 січня 2013 року.

Відповідно до підпункту 191.1.27 пункту 191.1 статті 191 Податкового кодексу України (далі - ПК України) органи державної податкової служби виконують таку функцію, як надання податкових консультацій відповідно до норм цього Кодексу.

У підпункті 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено поняття «податкова консультація». Це - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Згідно пунктів 52.1-52.5 статті 52 ПК України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі.

Консультації надаються органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку або вищим органом державної податкової служби, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Відповідно до пункту 53.3 статті 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Отже, податкова консультація, у розумінні наведених норм, є правовим актом індивідуальної дії, що полягає у наданні податковим органом практичної допомоги платнику податків у вигляді певних порад, рекомендацій, надання інформації, розкритті змісту закону, поясненні термінів, та ін. щодо використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів. При цьому консультація не може виходити за межі закону.

Зважаючи на наведені визначення та цілі податкової консультації, суд при розгляді адміністративної справи, предметом оскарження в якій є означена консультація, окрім перевірки чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, повинен також встановити чи можливе використання такої консультації у практичній діяльності платника податку. Стосовно цього суд зазначає наступне.

Як зазначалось вище, позивач звертався до податкового органу із проханням надати податкову консультацію стосовно практичного використання у власній господарській діяльності пункту 154.8 статті 154 ПК України та пов'язаними із ним питаннями.

Згідно приписів ПК України наведений пункт передбачає, що звільняється від оподаткування прибуток підприємств паливно-енергетичного комплексу в межах фактичних витрат, що не перевищують загальну річну суму:

передбачених інвестиційними програмами, схваленими національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, на капітальні вкладення з будівництва (реконструкції, модернізації) міждержавних, магістральних та розподільчих (локальних) електричних мереж, електричних станцій, теплоелектроцентралей, магістральних газопроводів, газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та встановлення лічильників газу населенню, у тому числі сум, спрямованих на повернення кредитів, які використані для фінансування вищезазначених цілей;

передбачених проектами, фінансування яких здійснюється за рахунок суб'єктів природних монополій, виробників електричної та/або теплової енергії відповідно до рішень Кабінету Міністрів України;

витрат у межах інвестиційної складової, затвердженої національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, необхідної для повернення кредитів, інвестицій, погашення облігацій (боргових цінних паперів), випущених (отриманих) енергогенеруючими компаніями, з метою фінансування капітальних вкладень з будівництва (реконструкції, модернізації) обладнання електричних станцій і теплоелектроцентралей, відповідно до плану будівництва (реконструкції, модернізації), затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Як вказувалося судом раніше, відповідач перед формуванням свого висновку по першому питанню процитував абзац 2 статті 11 Закону України «Про електроенергетику», а також послався на «Порядок подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії», затверджений постановою Національної комісії регулювання енергетики України від 26 липня 2007 року № 1052. Вказавши, що відповідно до пункту 3.2 згаданого Порядку інвестиційна програма оформлюється з дотриманням вимог Порядку, затверджується в установленому порядку та погоджується з центральним органом виконавчої влади, що здійснює управління в електроенергетиці, про що робляться відповідні відмітки на титульному листі.

Власне посилання відповідача на вказаний Порядок обумовило незгоду позивача із висновком по першому питанню у спірній консультації, що знайшло своє відображення в поданому адміністративному позові та підтверджено представниками позивача у судовому засіданні, стосовно цього суд виходить із наступного.

26 липня 2007 року Національною комісією регулювання електроенергетики України прийнята постанова № 1052 «Про затвердження Порядку подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії та внесення змін до Процедури встановлення або перегляду тарифів для ліцензіатів з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та з постачання електроенергії за регульованим тарифом», якою затверджений Порядок подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії (Порядок).

Відповідно до пункту 1.1 Порядку його дія поширювалася на всіх суб'єктів господарської діяльності, які отримали ліцензію Національної комісії регулювання електроенергетики України на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електромережами, передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та/або постачання електричної енергії за регульованим тарифом (далі - ліцензіати).

Водночас, як встановлено у судовому засіданні, позивач не отримував ліцензію Національної комісії регулювання електроенергетики України на право здійснення підприємницької діяльності з передачі електричної енергії магістральними та міждержавними електромережами, передачі електричної енергії місцевими електромережами та/або постачання електричної енергії за регульованим тарифом, отже, дія згаданого Порядку на позивача не поширюється.

Разом із цим, згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики «Про визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Національної комісії регулювання електроенергетики України» від 13 грудня 2012 року за № 1633, втратила чинність постанова Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26 липня 2007 року № 1052 «Про затвердження Порядку подання, розгляду, схвалення та виконання інвестиційних програм ліцензіатів з передачі та постачання електричної енергії та внесення змін до Процедури встановлення або перегляду тарифів для ліцензіатів з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електромережами та з постачання електроенергії за регульованим тарифом», крім пункту 2.

Необхідно зазначити, що подання та виконання програм ліцензіатами, які здійснюють господарську діяльність з комбінованого виробництва електричної та теплової енергії, яким є позивач у справі, здійснюється відповідно до Порядку розрахунку тарифів на електричну та теплову енергію, що виробляється на ТЕЦ, ТЕС, АЕС та на установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, затвердженого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12 жовтня 2005 року № 896, що також підтверджено листом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики № 1792/23/47-13 від 13 березня 2013 року (арк. справи 40).

Крім цього, з дослідження змісту спірної податкової консультації, судом встановлено, що на похідне від першого питання позивача, зокрема чи звільняється від оподаткування прибуток ТОВ «Краматорськтеплоенерго» від всіх видів діяльності чи прибуток тільки від діяльності, на здійснення якої видані ліцензії НКРЕ, відповідачем відповідь взагалі не надана.

Аналізуючи надану відповідачем консультацію в частині визначення фактичних витрат, суд вважає, що означений висновок зроблений податковим органом за межами тих визначень, що містяться у ПК України. На думку суду в частині визначення фактичних витрат і їх складу необхідно використовувати термін «витрати», який розкритий у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За даних обставин, у розглядуваних правовідносинах, підставою для підтвердження фактичних витрат, понесених у рамках інвестиційної програми на капітальні вкладення по будівництву (реконструкції, модернізації) розподільчих (локальних) електричних мереж можуть бути розрахункові, платіжні та інші первинні документи, що підтверджують здійснення платником податку витрат відповідно до пункту 138.2 статті 138 Кодексу. Втім, норми ПК України не містять положень, які при визначенні фактичних витрат передбачають наявності двох подій - перерахування коштів та підтвердження відповідними документами.

Як вже зазначалося судом раніше, відповідач в подальшому у наданій податковій консультації фактично процитував норми Податкового кодексу України, зокрема пункту 138.3 статті 138, абзацу 4 пункту 144.1 статті 144, пункту 146.11 статті 146 та пункту 146.12 статті 146 Кодексу.

Отже, в подальшому у податковій консультації відповідачем не надано відповіді на поставлені позивачем запитання та лише наведено норми ПК України, що суперечить змісту поняття податкової консультації та виключає можливість її застосування у діяльності позивача.

З урахуванням встановлених обставин у справі, суд вважає, що податковим органом при наданні оскаржуваної податкової консультації зроблені помилкові висновки, а також не надано відповіді на всі поставлені позивачем питання, внаслідок чого не дотримані приписи підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 та пункту 52.1 статті 52 ПК України, тому позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі статті 94 КАС України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, що документально підтверджені, тобто у розмірі 34,41 гривень (арк. справи 2).

З огляду на наведене, керуючись статтями 2, 7-12, 69-72, 87-98, 122-163, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» до Державної податкової служби у Донецькій області про визнання недійсною податкову консультацію № 921/10/15-113-3 від 29 січня 2013 року, - задовольнити повністю.

Визнати недійсною індивідуальну податкову консультацію від 29 січня 2013 року № 921/10/15-113-3 Державної податкової служби у Донецькій області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Краматорськтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 34657789, адреса: 84305, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Орджонікідзе, будинок 5) витрати по сплаті судового збору у розмірі 34 (тридцять чотири) грн. 41 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови виготовлено у нарадчій кімнаті і проголошено 04 квітня 2013 року.

Постанова у повному обсязі складена 09 квітня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Зінченко О.В.