Постанова № 30548602, 22.01.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 січня 2013 р. Справа №2а/0570/9825/2012

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10:36

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мєзєнцева Є.І., при секретарі судового засідання Небраті Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Гайдамак» (представник Єфімов І.М., наказ від 26.01.02) до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (представник Леонов І.Е., довіреність від 15.03.12) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення №0000591542/5716 від 28.02.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гайдамак» (далі - Товариство, позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби (далі - Інспекція, відповідач) про визнання нечинним акту Державної податкової інспекції №610/15-013-3/23352629 від 17.02.2012 року та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення №0000591542/5716 від 28.02.2012 року (а.с.а.с.3-9).

Ухвалою суду від 30.07.2012 року у справі №2а/0570/8405/2012 вирішено роз'єднати у самостійні провадження заявлені Товариством позовні вимоги про визнання недійсними актів та податкових повідомлень-рішень, виділивши в самостійне провадження позовні вимоги щодо визнання недійсним акту Державної податкової інспекції №610/15-013-3/23352629 від 17.02.2012 року та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення №0000591542/5716 від 28.02.2012 року (а.с.18).

Ухвалою від 06.08.2012 року відкрито провадження у справі №2а/0570/9825/2012 за позовом Товариства до Інспекції про визнання недійсним акту Державної податкової інспекції №610/15-013-3/23352629 від 17.02.2012 року та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення №0000591542/5716 від 28.02.2012 року (а.с.19).

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на норми підпункту 14.1.242 пункту 14.1 статті 14, пункту 185.1 статті 185, пункту 195.1 статті 195, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.6, 200.7, 200.16 статті 200 Податкового кодексу України, а також статті 274 Митного кодексу України та Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби від 09.07.1997 року №307, зокрема зазначає, що на виконання умов рамочного договору купівлі-продажу №47/05 від 19.05.2011 року, Товариство здійснювало експорт (продаж) бурого вугілля товариству з обмеженою відповідальністю «SALT TRADE», що підтверджується рахунками-фактури №7 від 31.08.2011 року, №8 від 06.09.2011 року, №9 від 08.09.2011 року, №10 від 09.09.2011 року, №12 від 27.09.2011 року, №13 від 30.09.2011 року, №14 від 24.12.2011 року, №15 від 28.12.2011 року, а також вантажними митними деклараціями від 27.09.2011 року, 30.09.2011 року, 24.12.2011 року та 28.12.2011 року. За твердженнями позивача в результаті означених експортних операцій у нього виникло право на отримання сум бюджетного відшкодування, відповідно до норм законодавства України.

За поясненнями позивача, саме він є власником експортованого товару, що окрім рамочного договору купівлі-продажу №47/05 від 19.05.2011 року та рахунками-фактури, також підтверджується договором транспортно-експедиторського обслуговування №7 від 01.07.2011 року, згідно якого повне товариство «Мартин-Плюс» здійснює перевезення належного Товариству вантажу, а отже зазначення у графі 2 митної декларації «Відправник/Експортер» іншої особи не може означати, що цю особу визнано продавцем за зовнішньоекономічним контрактом.

Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, обґрунтовуючи свої заперечення тим, що Товариством разом із податковими деклараціями за вересень та грудень 2011 року надано оригінали вантажних митних декларацій, згідно яких у графі 2 «Відправник/Експортер» є повне товариство «Мартин-Плюс», у графі 9 «Особа відповідальна за фінансове врегулювання» є позивач. Експортуються палива мінеральні: буре вугілля, непиловидне, неагломероване, навалом у залізнодорожних вагонах, виробником яких є товариство з обмеженою відповідальністю «Лігніт». Одержувачем товару є товариство з обмеженою відповідальністю «SALT TRADE» (Словаччина) згідно контракту №47/05 від 19.05.2011 року. З означеного Інспекція дійшла висновку, що декларовані товари, що переміщуються зовнішньоекономічним договором (контрактом) пов'язані ще і договором комісії, укладеним між Товариством та товариство з обмеженою відповідальністю «Лігніт», а тому відповідно до пункту 200.16 статті 200 Податкового кодексу України, право на отримання бюджетного відшкодування має виробник продукції, тобто товариство з обмеженою відповідальністю «Лігніт». У зв'язку з наведеним, Інспекція вважає що позивач неправомірно відніс до рядка 2.1 «Експортні операції» Розділу І «Податкові зобов'язання» суми, що оподатковуються за нульовою ставкою у вересні 2011 року на суму 1'264'553,00 грн. та у грудні 2011 року на суму 236'303,00 грн.

Відповідач також зауважив, що при заповненні рядка 2.1 декларації з податку на додану вартість необхідно ставити кількість оригіналів вантажної митної декларації у полі «Оригінали п'ятих основних аркушів ВМД». Проте, Товариством при заповненні податкових декларацій з податку на додану вартість за вересень 2011, грудень 2011 року не вказано кількість оригіналів ВМД у полі «Оригінали п'ятих основних аркушів ВМД».

Окрім того, вказав на те, що Товариством не було надано до перевірки первинні документи, які б підтверджували фактично сплачену суму податку у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) до Державного бюджету України, чим завищено суму бюджетного відшкодування за грудень 2011 року на 36'667,00 грн.

В судовому засіданні 18.09.2012 року позивачем було надано суду письмові уточнення до позовної заяви, згідно яких за остаточними позовними вимогами Товариство просить лише визнати нечинним прийняте Інспекцією податкове повідомлення-рішення №0000591542/5716 від 28.02.2012 року (а.с.237).

Ухвалою суду від 18.09.2012 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі №2а/0570/8405/2012, яка є взаємопов'язаною із розглядуваною (а.с.252), оскільки предметом її розгляду є визнання недійсним акту Інспекції від 19.01.2012 року №96/15-013/23352629 про результати камеральної перевірки Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2011 року та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення №0000041542/2405 від 27.01.2012 року.

У зв'язку з усуненням обставин, які раніше зумовили зупинення провадження у справі, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14.01.2013 року провадження в розглядуваній справі було поновлено (а.с.18).

Представник позивача у судовому засіданні підтримав вимоги, заявлені у позовній заяві, просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав наведених раніше у письмових запереченнях на позовну заяву (а.с.а.с.23-25).

Суд перебував у нарадчій кімнаті 22.01.13 року з 1024 до 1036 години.

Вислухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії) дій чи бездіяльності.

Згідно Положення про Державну податкову службу в Україні, затвердженого Указом Президента України від 12.05.2011 року №584/2011 (далі - Положення), до системи органів Державної податкової служби України належать центральний апарат та територіальні органи - державні податкові служби в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, округах (на два і більше регіони), державні податкові інспекції у районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах, міжрайонні, об'єднані та спеціалізовані державні податкові інспекції.

Держана податкова служба України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію єдиної державної податкової політики, а також державної політики у сфері контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, здійснює міжгалузеву координацію у цій сфері (абз.3 п.1 Положення).

Відповідно до п.п.41.1.1. п.4.1 ст.41 Податкового кодексу України, контролюючими органами є, зокрема органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Таким чином, Інспекція є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує повноваження, надані йому Податковим кодексом України та Положенням про Державну податкову службу в Україні.

В свою чергу, позивач Товариство (вул. Олімпієва, 20, м. Донецьк, 83049, ідентифікаційний код - 32352629) є юридичною особою (а.с.а.с.39, 41) та платником податку на додану вартість (а.с.40).

Відповідно до ст.67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ст.15.1. Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1 ст.1 ПК України).

Підпунктом 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України встановлено, що податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків.

В той же час, загальний порядок звітування платників податку на додану вартість перед контролюючими органами визначається розділом V Податкового кодексу України.

Так, за вимогами п.201.14 ст.201 Податкового кодексу України, платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу (п.201.15 ст.201 ПК України).

За визначенням п.46.1 ст.46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків (п.49.1 ст.49 ПК України).

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді (п.49.2 ст.49 ПК України).

Відповідно до п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України, податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Згідно абз.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків (п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 ПК України).

За змістом ст.76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Порядок оформлення результатами камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

За результатами камеральної перевірки у разі встановлення порушень складається акт у двох примірниках, який підписується посадовими особами такого органу, які проводили перевірку, і після реєстрації в органі державної податкової служби вручається або надсилається для підписання протягом трьох робочих днів платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу (п.86.2 ст.86 ПК України).

В світлі п.п.14.1.157 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податкове повідомлення-рішення уявляє собою, письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачені цим Кодексом та іншими законодавчими органами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до органу державної податкової служби за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків (п.86.8 ст.86 ПК України).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи документів, в період з 21.01.2012 року по 17.02.2012 року, Інспекцією була проведена камеральна перевірка Товариства з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за грудень 2011 року, результати якої в свою чергу відображено у відповідному акті №610/15-013-3/23352629 від 17.02.2012 року (а.с.а.с.10-16).

В свою чергу, на підставі означеного акту, відповідачем 28 лютого 2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000591542/5716, яким було встановлено порушення Товариством п.п.195.1.1 п.195.1 ст.195, п.198.3 ст.198, п.200.1 п.200.4 «а», п.200.16 ст.200 Податкового кодексу України, яке виразилось у завищенні платником податків суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 36'667,00 грн., та як наслідок виявлених порушень до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 18'334,00 грн. (а.с.17).

За даними матеріалів справи, позивачем до Інспекції подавались податкові декларації з податку на додану вартість за жовтень 2011 року, листопад 2011 року, грудень 2011 року, січень 2012 року, лютий 2012 року та березень 2012 року (а.с.а.с.146-187).

При цьому, у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року (а.с.а.с.161-162) Товариством до рядку 2.1 «Експортні операції» Розділу І «Податкові зобов'язання» було віднесено суму, що оподатковується за нульовою ставкою у розмірі 236'303,00 грн. з визначенням суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника у банку у розмірі 36'667, 00 грн.

Судом встановлено, що у грудні 2011 року на виконання укладеного між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «SALT TRADE» (Словаччина) рамочного договору купівлі-продажу №47/05 від 19.05.2011 року (а.с.а.с.118-122) Товариством була здійснена господарська операція, а саме продаж (експорт) вугілля бурого на суму 236'303,00 грн., що підтверджується відповідною вантажно-митною декларацією (а.с.107).

За умовами рамкового договору купівлі-продажу від 19.05.2011 року №47/05, з урахуванням додаткової угоди №1, позивач зобов'язався передати у власність товариству з обмеженою відповідальністю «SALT TRADE» вугілля буре, орієнтовно 30000 - 50000 тон згідно специфікації №1, умова поставки DAР кордон Україна-Польща.

В подальшому позивачем було укладено договір на транспортне-експедиторське обслуговування №70 від 01.07.2011 року з повним товариством «Мартин-Плюс» (а.с.а.с130-132), згідно якого експедитор від свого імені та за рахунок Товариства забезпечує здійснення перевезення його вантажів залізничним транспортом.

Згідно п.п. «г» п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), об'єктом оподаткування є операції платників податку з вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту.

За визначенням п.14.1.242 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), супутні послуги це послуги, вартість яких включається відповідно до норм законодавства України з питань митної справи до митної вартості товарів, що експортуються з митної території України або імпортуються на митну територію України.

Відповідно до ст.274 Митного кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору купівлі-продажу або міни, визначається на основі ціни, яку було фактично сплачено або яка підлягає сплаті за ці товари на момент перетинання митного кордону України.

До митної вартості товарів, що вивозяться (експортуються), також включаються фактичні витрати, якщо вони не були раніше до неї включені:

а) на навантаження, вивантаження, перевантаження, транспортування та страхування до пункту перетинання митного кордону України;

б) комісійні та брокерські винагороди;

в) ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів права інтелектуальної власності, які покупець повинен прямо чи побічно здійснити як умову продажу (експорту) товарів, які оцінюються.

Митна вартість товарів, що вивозяться (експортуються) з України на підставі договору, відмінного від договорів купівлі-продажу чи міни, визначається на основі ціни, підтвердженої комерційними, транспортними, банківськими, бухгалтерськими та іншими документами, що містять відомості про вартість товарів, які оцінюються, з урахуванням витрат на транспортування та страхування товарів до пункту перетинання митного кордону України.

У разі встановлення цінових обмежень під час вивезення (експорту) окремих товарів (індикативні ціни, граничні рівні цін, ціни, встановлені в результаті антидемпінгових розслідувань тощо) митна вартість таких товарів у разі вивезення (експорту) їх з України визначається з урахуванням положень, що визначають порядок застосування зазначених обмежень.

Підпунктом 195.1.1 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, за нульовою ставкою оподатковуються операції з експорту товарів (супутніх послуг), якщо їх експорт підтверджений митною декларацією, оформленою відповідно до вимог митного законодавства.

За правилами абз.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Пунктами 200.1 та 200.3 ст.200 Податкового кодексу України унормовано, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п.п.«а» п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг.

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій вантажно-митних декларацій (а.с.а.с.100-108) на виконання рамкового договору купівлі-продажу від 19.05.2011 року №47/05 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «SALT TRADE» було поставлено вугілля буре, у тому числі 31 грудня 2011 року на суму 236'302,88 грн. (а.с.107).

Як вбачається з означеної вантажної митної декларації, у якості відправника/експортера зазначено повне товариство «Мартин-Плюс» (графа 2), у якості особи відповідальної за фінансове врегулювання зазначено Товариство (графа 9).

Загальний порядок заповнення граф вантажно-митної декларації визначається Інструкцією про порядок заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 року №307 (далі - Інструкція).

Згідно пункту 4 розділу І вказаної Інструкції, відправник - це особа, яка передала або має передати заявлені у вантажній митній декларації товари в розпорядження перевізника відповідно до договору перевезення для доставки одержувачу та яка зазначена в транспортному документі, або така, що самостійно доставляє ці товари одержувачу, не користуючись послугами перевізника.

У відповідності до опису графи 2 «Відправник/Експортер» глави 1 розділу ІІ Інструкції, якщо описом цієї графи не передбачено інше, у графі зазначаються відомості про відправника.

При декларуванні товарів, проданих у магазині безмитної торгівлі протягом календарного місяця, зазначаються відомості про власника магазину безмитної торгівлі.

При декларуванні запасів, призначених для споживання, що переміщуються експлуатантом транспортного засобу - резидентом, у графі зазначаються відомості про такого резидента.

При декларуванні товарів та/або транспортних засобів для їх тимчасового вивезення з метою багаторазового переміщення через митний кордон України за однією вантажно-митною декларацією зазначаються відомості про особу, якій надано дозвіл на таке переміщення.

При вивезенні (пересиланні) товарів громадянами зазначаються відомості про відправника (при пересиланні) або громадянина, який безпосередньо вивозить ці товари за межі митної території України.

Відомості про осіб наводяться в графі згідно з додатком 2 до цієї Інструкції. Формування ідентифікаційного номера особи, що зазначається в лівому нижньому кутку графи, здійснюється відповідно до положень додатків 3-5 до цієї Інструкції.

У додаткових аркушах вантажно-митної декларації форми МД-3 графа не заповнюється.

Натомість, за змістом опису графи 9 «Особа, відповідальна за фінансове врегулювання» глави 1 розділу ІІ Інструкції, якщо описом цієї не передбачено інше, у графі зазначаються відомості про резидента, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт) або інший документ, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту).

Аналізуючи приписи наведених положень Інструкції, суд доходить висновку, що визначальною ознакою статусу особи постачальника (продавця) за зовнішньоекономічним контрактом у вантажній митній декларації є її зазначення саме в графі 9 - «Особа, відповідальна за фінансове врегулювання», а сама лише вказівка у графі 2 «Відправник/Експортер» особи відправника, за визначенням наведеним у пункті 4 розділу І Інструкції, не є підставою для визнання його продавцем за зовнішньоекономічним контрактом, оскільки надає можливість зазначення в ній, як особи перевізника (експедитора), так і особи постачальника, що самостійно доставляє ці товари одержувачу.

Окрім того, слід зазначити, що у відповідних рахунках-фактурах, що мають відповідні проставлені митними органами штампи, в якості постачальника (продавця) зазначено позивача, а повне товариство «Мартин-Плюс» - в якості вантажовідправника (а.с.а.с.109-117).

Беручи до уваги викладене у співвідношенні з приписами п.п.195.1.1 п.195.1 ст.195 Податкового кодексу України, сума вказана позивачем у податковій декларації з податку на додану вартість за грудень 2011 року у розмірі 236'303,00 грн. (а.с.а.с.161-162), підтверджується митною декларацією від 31.12.2011 року (а.с.107), оформленою відповідно до вимог митного законодавства, а тому за висновком суду підлягає оподаткуванню за нульовою ставкою.

За таких обставин, суд відхиляє твердження відповідача стосовно того, що позивач не здійснював експортні операції на суму зазначену платником податку в податковій декларації за грудень 2011 року, яка оподатковується за нульовою ставкою та як наслідок вважає безпідставною правову позицію Інспекції щодо порушення з боку Товариства норм податкового законодавства, внаслідок чого останнім було завищено суму бюджетного відшкодування.

Слід зазначити, що аналогічних висновків дійшов і Донецький апеляційний адміністративний суд в постанові від 01.11.2012 року прийнятій за результатом апеляційного перегляду справи №2а/0570/8405/2012 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Гайдамак» до Державної податкової інспекції в Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним акту від 19.01.2012 року №96/15-013/23352629 про результати камеральної перевірки з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за листопад 2011 року та прийнятого на його підставі податкового повідомлення-рішення №0000041542/2405 від 27.01.2012 року (а.с.а.с.16-17).

За твердженнями позивача, будь-яких договорів комісії або доручення Товариством не укладалось, в свою чергу відповідачем означене не спростовано.

Суд також вважає безпідставними посилання Інспекції на те, що Товариством не було надано до перевірки первинних документів, які б підтверджували фактично сплачену суму податку у попередніх податкових періодах постачальниками таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України, оскільки відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару само по собі не впливає на право покупця на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з податку на додану вартість, адже Податковий кодекс України не ставить таке право платника податку в залежність від отримання документального підтвердження належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку.

Таким чином, прийняте відповідачем за результатами камеральної перевірки Товариства податкове повідомлення-рішення №0000591542/5716 від 28.02.2012 року не відповідає нормам законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, внаслідок чого є протиправним, а тому суд вважає його таким, що має бути визнано нечинним.

Відповідно до підпункту 3 пункту 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас пунктом 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюється органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судові витрати, зокрема, судовий збір, підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 «Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ».

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у сумі 550,01 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2-15, 17-18, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Гайдамак» до Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі м. Донецька Донецької області Державної податкової служби про визнання податкового повідомлення-рішення №0000591542/5716 від 28.02.2012 року нечинним - задовольнити повністю.

Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення №0000591542/5716 від 28.02.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Гайдамак» судовий збір у розмірі 550,01 грн. (п'ятсот п'ятдесят гривень одна копійка) шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Куйбишевському районі міста Донецька Донецької області Державної податкової служби.

Постанова ухвалена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 22 січня 2013 року в присутності представників сторін.

Повний текст постанови складений 23 січня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена через Донецький окружний адміністративний суд в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Мєзєнцев Є.І.