Постанова № 30540884, 03.04.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2013 р. (11:03) Справа №801/2039/13-а

Окружний адміністративний суд АР Крим у складі

головуючого судді Яковлєва С.В.,

суддів Сидоренко Д.В.

Кононова Ю.С.

при секретарі Проніні Є.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу,

за позовом ОСОБА_2

до Феодосійського міського центру зайнятості

Директора Феодосійського міського центру зайнятості Камінського С.В.

про спонукання до виконання певних дій.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2 - паспорт НОМЕР_2

від відповідачів - 1) Мєлкова Н.М. - пред-к, дов. № 04-01/2410 від 02.09.2011р.

2) Мєлкова Н.М. - пред-к, дов. № 04-01/1040 від 02.04.2013 р.

Суть спору: ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою до Феодосійського міського центру зайнятості (далі відповідач), в якому просив зобов'язати відповідача усунути допущені порушення права щодо одноразового отримання відмови Феодосійського міського центру зайнятості (далі відповідач) у видачі ваучера , визнати дії Директора Феодосійського міського центру зайнятості по відмові у видачі позивачу ваучера протиправними, зобов'язати відповідача видати позивачу під розпис ваучер для реалізації права на навчання, стягнути з відповідача моральну шкоду. Вимоги мотивовані тим, що , незважаючи на вимоги Закону України «Про зайнятість населення», відповідач відмовив позивачу у видачі ваучера , повернувши надіслані ним документи.

У судовому засіданні, яке відбулось 25.03.2013 р., позивач наполягав на задоволенні позову з підстав, наведених у позовній заяві, представник відповідача заперечував проти позову, заявив клопотання про залучення для у часті у справі в якості другого відповідача - Директора Феодосійського міського центру зайнятості Камінского С.В. Позивач проти клопотання відповідача не заперечував.

Суд , керуючись ст.52 КАС України, ухвалою від 25.03.2013 р., залучив до участі у справі в якості другого відповідача Директора Феодосійського міського центру зайнятості Камінского С.В. ( далі Директор).

У судовому засіданні 03.04.2013 р. позивач наполягав на задоволенні позову, надавши пояснення на заперечення відповідача, представник відповідача та Директора заперечував проти заявлених вимог, зазначивши про відсутність порядку надання ваучеру.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін , суд

ВСТАНОВИВ

Позивач 16.01.2013 р. , керуючись вимогами Закону України «Про зайнятість населення», звернувся до відповідача з вимогами організувати роботу щодо видачі йому ваучера - документа встановленого зразку , який надає право на перепідготовку, підготовку на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, спеціалізацію, підвищення кваліфікації у навчальних закладах чи у роботодавця.

За результатами розгляду вказаного звернення відповідачем на адресу позивача був надісланий підписаний Директором лист №1-с/01-18 від 21.01.2013 р., яким йому були повернути надіслані документи з причин відсутності підстав для видачі ваучера.

Ст. 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З 01.01.2013 р. набрав чинності Закон України «Про зайнятість населення» , який визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

У ст. 1 цього Закону вказано,що безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи; ваучер - документ встановленого зразка, що дає особі відповідно до цього Закону право на перепідготовку, підготовку на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, спеціалізацію, підвищення кваліфікації у навчальних закладах чи у роботодавця.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на вільно обрану зайнятість. Зайнятість населення забезпечується шляхом встановлення відносин, що регламентуються трудовими договорами (контрактами), провадження підприємницької та інших видів діяльності, не заборонених законом.

У ст.5 Закону України «Про зайнятість населення» зазначено, що держава гарантує у сфері зайнятості , зокрема, вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії; професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» кожен має право на професійне навчання, яке реалізується шляхом первинної професійної підготовки, перепідготовки, спеціалізації і підвищення кваліфікації, стажування у професійно-технічних, вищих навчальних закладах та закладах післядипломної освіти, безпосередньо на робочих місцях на виробництві чи у сфері послуг з метою здобуття особою відповідної кваліфікації або приведення її рівня у відповідність із вимогами сучасного виробництва та сфери послуг.

Кожен має право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, фізичних осіб, що застосовують найману працю, а також дій або бездіяльності посадових осіб, що призвели до порушення права особи на зайнятість, відповідно до законодавства ( ст.13 Закону).

У ст.30 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що особи віком старше 45 років, страховий стаж яких становить не менше 15 років, мають право до досягнення встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку на одноразове отримання ваучера для підтримання їх конкурентоспроможності шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності. Вибір професії (спеціальності) із затвердженого переліку, форми та місця навчання здійснюється особою. Порядок видачі територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, ваучерів та перелік професій, спеціальностей та напрямів підвищення кваліфікації, для навчання за якими може бути виданий ваучер, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

У п. 6 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про зайнятість населення» зазначено,що Кабінет Міністрів України у тримісячний термін після набрання чинності цим Законом має забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону.

Судом встановлено,що позивач, скориставшись своїми конституційним правами, діючи відповідно до наведених вище положень Закону України «Про зайнятість населення» , надіслав на адресу відповідача заяву про видачу ваучера, до якої були надані необхідні документи. За результати розгляду цієї заяви відповідача надіслав на адресу позивача підписаний Директором лист №1-с/01-18 від 21.01.2013 р., яким повернув надіслані ним документи з причин відсутності підстав для видачі ваучера.

У зазначеному листі позивач був повідомлений про те,що на час надіслання ним заяви про видачу ваучера Кабінетом Міністрів України не був розроблений та затверджений Порядок видачі територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, ваучерів та перелік професій, спеціальностей та напрямів підвищення кваліфікації, для навчання за якими може бути виданий ваучер (далі Порядок видачі ваучері).

Під час розгляду справи представник відповідачів наполягав на тому ,що позивачу були повернути надіслані ним документи саме з причин відсутності Порядку видачі ваучерів.

Судом встановлено,що ані на час надіслання заяви позивачем , ані на час звернення до суду та розгляду справи зазначений Порядок на був розроблений.

В той же час суд вважає необхідним зазначити,що згідно з ч.4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, та відповідно до ч. 1, 2 ст. 8 КАС України при вирішенні справи має застосовуватись принцип верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, суд вважає, що правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання підвищення пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акту або порядку , який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

Як свідчить позиція Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом -відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це проведення перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностям, держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Приймаючи до уваги те,що повернення позивачу були повернути надіслані ним документи, про що зазначено у листі відповідача № 1-0/01-18 від 21.01.2013 р. , керуючись наведеними вище положення чинного законодавства , виходячи з позиції Європейського Суду з прав людини, положень ст. 8 КАС України, суд вважає, що його права підлягають захисту шляхом визнання протиправними дій Феодосійського міського центру зайнятості щодо повернення надісланих документів для отримання ваучера.

При цьому суд вважає необхідним зазначити,що, повертаючи надіслані позивачем документи в умовах відсутності Порядку видачі ваучера, відповідач формально позбавив його права на вільну заміну професії шляхом перепідготовки, спеціалізації, підвищення кваліфікації за професіями та спеціальностями для пріоритетних видів економічної діяльності. На думку суду в зазначених умовах надіслані позивачем документи підлягали розгляду відповідачем по суті після затвердження Порядку видачі ваучера.

Як зазначено вище на час надіслання позивачем заяви від 16.01.2013 р., оформлення відповіді від 21.01.2013 р, на час звернення до суду та розгляду справи по суті зазначений Порядок на був розроблений ( не набрав законної сили ), в наслідок чого відсутні підстави для спонукання відповідача видати ваучер.

Моральна шкода , завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю , відшкодовується особою, яка її завдала , за наявністю її вини( ст.1167 ЦК України).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27.03.1992 р. шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи ( п.2).

Отже необхідною умовою виникнення відповідальності у вигляді обов'язку відшкодувати заподіяну майнову і немайнову шкоду є неправомірність дій або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду, причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою, вини особи у заподіянні шкоди. Відсутність хоча б однієї з обов'язкових складових відповідальності за заподіяння шкоди взагалі виключає її настання.

Судом встановлено,що відповідачі при оформлені листа № 1-0/01-18 від 21.01.2013 р. за результатами розгляду звернення позивача від 16.02.2013 р. виходили в з того,що Кабінетом Міністрів України Порядок видачі ваучерів не був розроблений.

В той же час позивач не надав обгрунтувань шкоди, заподіяної його інтересам та правам в наслідок не отримання ваучера в період часу, коли Кабінетом Міністрів України не був розроблений необхідний порядок, в матеріалах справи також відсутні докази наявності причинного зв'язку між будь-якою шкодою , заподіяною його інтересам (правам) , та діями відповідачів .

В силу викладеного, керуючись ст. 1167 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992 р., суд вважає, що не підлягають задоволенню вимоги по стягненню моральної шкоди.

Під час судового засідання, яке відбулось 03.04.2013 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 09.04.2013 р.

Керуючись ст.ст. 160-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним дії Феодосійського міського центру зайнятості щодо повернення надісланих ОСОБА_2 документів для отримання ваучера, про що зазначено в листі №1-0/01-18 від 21.01.2013 р.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1, ІК НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 34,41 грн.

4. В іншій частині позовних вимог - у позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Яковлєв С.В.

Суддя

Суддя