Рішення № 30539889, 05.04.2013, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 2607/9938/12

Категорія 24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 квітня 2013 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді -Декаленко В. С. ,

при секретарі -Кравцовій Ю. В. ,

за участю:

представника позивача - Горовець Є.М.

представника третьої особи - Бєльського В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Київської філії «Сіті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, третя особа : Приватне акціонерне товариство «Прага Авто», суд,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що 07.04.2009 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом № 190-0268463.

Зазначають, що відповідно до Договору було застраховано автомобіль Мітсубісі Лансер, д/н НОМЕР_1.

Посилаються на те, що 28.04.2011 року найменування ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» було змінено на Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія Гарант-Авто».

Звертають увагу суду на те, що 03.07.2009 року у місті Києві, на Кільцевій дорозі, відбулось зіткнення застрахованого автомобіля та автомобіля Шкода, д/н НОМЕР_2, під керуванням відповідача.

ДТП відбулась в результаті порушення відповідачем п. 13.1 Правил дорожнього руху України, що підтверджується постановою судді Святошинського районного суду м. Києва від 23.07.2009 року та довідкою ВДАІ з обслуговування Святошинського району м. Києва № 2943 від 11.07.2009 року.

Згідно зі звітом незалежного оцінювача ТОВ «Український експертний центр «Екперт-Сервіс Авто» № 248 від 23.07.2009 року, матеріальний, збиток, завданий власнику застрахованого автомобіля в результаті його пошкодження в ДТП складає 12 188,22 грн. Фактична вартість ремонту застрахованого автомобіля у результаті його пошкодження склала 14 548,48 грн.

Зазначають, що на виконання п.п. 2.2.1., 7.1.4., 9.1., 9.26.2. Правил страхування, ПАТ «УСК» «Гарант-Авто» оплатило (за вирахуванням франшизи у розмірі 575,00 грн.) вартість ремонту застрахованого автомобіля у розмірі 13 973,48 грн.

Посилаються на те, що враховуючи вищевикладене, витрати ПАТ «УСК «Гарант-Авто» на виплату страхового відшкодування у зв'язку з ДТП на користь власника застрахованого автомобіля склали 13 973,48 грн., а тому до них у порядку регресу перейшло право на отримання від відповідача компенсації шкоди, завданої власнику застрахованого автомобіля внаслідок ДТП.

На підставі вищевикладеного, а також керуючись ст.ст. 993, 1187, 1188 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування» звертаються з даним позовом до суду та просять стягнути з відповідача на їх користь витрати на виплату страхового відшкодування в розмірі 13 973, 48 та судові витрати.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги підтримує з вищевикладених підстав, обґрунтувавши поясненнями просить позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні заперечує проти позову мотивуючи тим, що він на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував в трудових відносинах з ЗАТ «Прага Авто», а тому саме останні повинні нести відповідальність. Крім того посилається на те, що позивачем пропущено строк позовної давності визначений ст. 257 ЦК України. Надавши до суду заяву про застування наслідків спливу позовної давності просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримує вимоги позивача, обгрунтуваши поясненнями просить суд позов задовольнити.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника третьої особи дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову , виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 07.04.2009 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом № 190-0268463, згідно умов якого було застраховано автомобіль Мітсубісі Лансер, д/н НОМЕР_1 (а.с. 8).

Судом встановлено, що 28.04.2011 року ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія Гарант-Авто» (а.с. 30, 31-32, 33, 34).

03.07.2009 року у місті Києві, на Кільцевій дорозі, відбулось зіткнення застрахованого автомобіля Мітсубісі Лансер д/н НОМЕР_1 та автомобіля Шкода, д/н транз. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3, що підтверджується наданою суду Довідкою ДАІ від 11.07.2009 року № 2943 (а.с. 6).

Як вбачається з матеріалів справи, винним у вищезазначеній дорожньо-транспортній пригоді було визнано водія автомобіля Шкода, д/н транз. НОМЕР_2, ОСОБА_3, що підтверджується наданою суду постановою Святошинського районного суду м. Києва від 23.07.2009 року (а.с. 5). Зазначена постанова не оскаржувалась та набрала законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищевикладене, факт винуватості ОСОБА_5 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, є встановленим і доказуванню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 27.03.1992 року № 6, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має

наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,

відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як вже зазначалося вище, 07.04.2009 року між ОСОБА_4 та ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант» було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу, водія та пасажирів від нещасних випадків, цивільної відповідальності, оформлений полісом № 190-0268463, згідно умов якого було застраховано автомобіль Мітсубісі Лансер, д/н НОМЕР_1 (а.с. 8).

Стаття 979 ЦК України визначає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Судом встановлено, що власник застрахованого автомобіля Мітсубісі Лансер, д/н НОМЕР_1 дійсно 06.07.2009 року звернувся до ВАТ «УСК «Дженералі Гарант» із заявою про страховий випадок (а.с. 18).

Згідно наданого суду Звіту № 248 про оцінку автомобіля Мітсубісі Лансер д/н НОМЕР_1 від 23.07.2009 року (а.с. 9-16), вартість відновлювального ремонту автомобіля Мітсубісі Лансер д/н НОМЕР_1, з урахуванням вартості 1 нормо години ЗАТ «Ніколь Моторс», без урахування значення коефіцієнта фізичного зносу складових, дорівнює 14 497, 78 грн. Вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Мітсубісі Лансер д/н НОМЕР_1 в результаті його пошкодження при ДТП, з урахуванням вартості 1 нормо години ЗАТ «Ніколь Моторс», без урахування втрати товарної вартості, складає 12 188, 22 грн.

На підставі вищезазначених документів ВАТ «УСК «Дженералі Гарант» було складено страховий Акт № 84049 від 20.07.2009 року (а.с.17) та здійснено виплату страхового відшкодування (а.с. 21).

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що відносини, які склалися між сторонами регулюються ст. 993 ЦК України та ст. 27 ЗУ «Про страхування», які визначають, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто вимоги позивача в даному випадку ґрунтуються на суброгації, а не на регресі як то зазначає останній, а тому застосування ст. 1191 ЦК України до даних правовідносин є неприпустимим.

До такого висновку суд прийшов виходячи з наступних підстав.

Зі змісту статті 993 ЦК України вбачається, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Крім того дані приписи пролонгуються і в ст. 27 ЗУ «Про страхування».

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в своєму Узагальненні судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010-2011 роках дав визначення суброгації та вказав на її відмінності від регресу.

Так перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. У випадку суброгації відбувається лише зміна осіб у вже наявному зобов'язанні (зміна активного суб'єкта) зі збереженням самого зобов'язання. Це означає, що одна зі сторін набуває прав і обов'язків іншої особи у конкретних правовідносинах. У процесуальному відношенні страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаційних прав. При регресі одне зобов'язання змінює собою інше, але переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається. Ці інститути мають різний режим правового регулювання. Регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а для суброгації відповідно до ст. 993 ЦК України встановлено особливий правовий режим. Відповідно до цієї норми до страховика переходить право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування.

Як вже зазначалося вище, позивач здійснив страхову виплату ОСОБА_4 саме на підставі Договору добровільного страхування транспортних засобів, а тому дійсно до нього перейшло право вимоги страхувальника до винної особи.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку про доведеність того факту, що між сторонами дійсно виникли відносини суброгації, а не регресу.

Статті 256, 257 ЦК України визначають, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Як роз'яснив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, при суброгації перебіг строку позовної давності починається від дня настання страхового випадку, оскільки при переході права вимоги до страховика переходять усі права, які мав страхувальник, зокрема це стосується і права на подання позову, в тому числі щодо часу виникнення права на позов, - з моменту дорожньо-транспортної пригоди, в результаті якої заподіяно шкоду.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що 03.07.2009 року у місті Києві, на Кільцевій дорозі, відбулось зіткнення застрахованого автомобіля Мітсубісі Лансер д/н НОМЕР_1 та автомобіля Шкода, д/н транз. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3

Враховуючи вищевикладене, в даному випадку перебіг строку позовної давності розпочався з 03.07.2009 року і закінчився 03.07.2012 року.

Судом встановлено, що позивач звернувся з позовом до суду лише 06.08.2012 року, тобто останнім пропущено строк звернення до суду визначений ст. 257 ЦК України.

Зі змісту статті 267 ЦК України вбачається, що особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 52), відповідачем зроблено заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Позивачем же будь-яких заяв про поновлення строку до суду не надано.

Стаття 11 ЦПК України визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів приходить до висновку, що фактично позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування знайшли своє доведення в судовому засіданні однак задоволенню не підлягають у зв'язку з невірним застосуванням позивачем норм матеріального права до даних правовідносин та пропуском останнім строку позовної давності.

На підставі викладеного ст.ст. 979, 993, 1166, 1188, 1191 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування», Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», від 27.03.1992 року № 6, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 213-215, 217- 218, 223 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» в особі Київської філії «Сіті» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В. С. Декаленко