Постанова № 30539225, 08.04.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 р. Справа №805/3359/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12 година 55 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

при секретарі судового засідання Островській О.М.,

за участю

прокурора - Романченка Р.В. - за посвідченням,

представника позивача - Кушніра О.І. - на підставі довіреності,

представника відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Іловайського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в особі її структурного підрозділу Управління Укртрансінспекції в Донецькій області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення фінансових санкцій, -

встановив:

15 березня 2013 року Іловайський прокурор з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері (далі - Прокурор) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в особі структурного підрозділу Управління Укртрансінспекції у Донецькій області (далі - Позивач або Управління Укртрансінспекції у Донецької області) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - Відповідач), в якому просив суд стягнути з Відповідача фінансові санкції в сумі 1 700,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Прокурор зазначив, що перевіркою додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання нерегулярних перевезень пасажирів автомобільним транспортом виявлений факт порушення Відповідачем вимог ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт», яке виявилося у здійсненні нерегулярних перевезень пасажирів за відсутності договору з замовником транспортних послуг, документів, що засвідчують оплату транспортних послуг та ліцензійної картки. Вказане порушення слугувало підставою для застосування до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 фінансової санкції в розмірі 1 700,00 грн., яка Відповідачем в добровільному порядку не сплачена.

Також вказав, що фінансові санкції за порушення законодавства про автомобільний транспорт підлягають зарахуванню до Державного бюджету України, як наслідок, їх несплата завдає шкоди економічним інтересам Держави.

З урахуванням наведеного просив стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 застосовані до останнього фінансові санкції в судовому порядку.

В судовому засіданні Прокурор та представник Позивача заявлені позовні вимоги підтримали у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві, надали пояснення, аналогічні тим, що викладені в адміністративному позові. Додатково пояснили, що постанова від 13 листопада 2012 року № 147296 Відповідачем не оскаржена, на час судового розгляду фінансова санкція не сплачена.

Відповідач про дату, час і місце судового розгляду повідомлений з дотриманням вимог ст.ст.33-36 Кодексу адміністративного судочинства України рекомендованою поштовою кореспонденцією, проте 02 квітня 2013 року поштове відправлення повернуто на адресу суду з відміткою підприємства поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с.30).

Виходячи з положень ч.11 ст.35 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відповідно до якої у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином, суд дійшов висновку, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду.

Відповідач в судове засідання не з'явився, явку свого представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про відкладення судового розгляду не надав, свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Приймаючи до уваги положення ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, та ч.1 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом, суд вважав за можливе розглянути справу за відсутності Відповідача на підставі наявних в ній доказів.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця Виконавчим комітетом Єнакієвської міської ради Донецької області 04 вересня 2007 року, основний вид діяльності Відповідача за КВЕД 49.31 «Пасажирській наземний транспорт міського та приміського сполучення», що вбачається зі змісту Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.6).

Посадовими особами Укртрансінспекції на виконання завдання на перевірку № 067318 від 07 вересня 2012 року проведена перевірка додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом на транспортному засобі марки Mercedes Benz (державний номер НОМЕР_1), що належить Відповідачу на підставі свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2.

Перевіркою встановлено, що 13 вересня 2012 року о 17 годині 55 хвилин в МДА «Бориспіль» Термінал D Відповідач здійснював нерегулярні перевезення пасажирів на маршруті МДА «Бориспіль» - м. Умань без оформлення документів, передбачених ст.38 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме договору з замовником транспортних послуг, документів, що підтверджують оплату транспортних послуг та ліцензійної картки, що є порушенням вимог ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

В рядку «Пояснення водія про причини порушень» ОСОБА_2 зазначив, що це була разова поїздка і статусу фізичної особи-підприємця він не має.

Вказані обставини знайшли відображення в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13 вересня 2012 року № 010665 (а.с.8).

Викладені Відповідачем в акті перевірки пояснення спростовуються відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.6).

31 жовтня 2012 року на адресу Відповідача рекомендованою поштовою кореспонденцією надіслане повідомлення про розгляд справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт №05/02-3000 (а.с.9-10), яке отримане ОСОБА_2 09 листопада 2012 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.11).

Відповідач на розгляд справи не з'явився, у зв'язку з чим справа була розглянута за його відсутності.

За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт на підставі абз.3 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт» начальником Управління Укртрансінспекції в Донецькій області Єлісоветським І.Ю. винесена постанова від 13 листопада 2012 року за № 147296 про застосування до Відповідача фінансових санкцій в розмірі 1 700,00 грн. (а.с.7).

Із супровідним листом від 13 листопада 2012 року № 05/02-3051 постанова про застосування фінансових санкцій надіслана на адресу Відповідача рекомендованою поштовою кореспонденцією (а.с.12-13).

Докази оскарження постанови про застосування фінансових санкцій від 13 листопада 2012 року № 147296, докази скасування цієї постанови, рівно як і докази сплати ОСОБА_2 фінансових санкцій суду не надані.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Згідно з п.2 ч.1 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом. Аналогічна норма міститься у п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до п.6 ч.2 ст.20 Закону України «Про прокуратуру» при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ч.1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб, є однією з форм такого представництва, що вбачається зі змісту ч.3 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з приписами ч.5 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Можливість прокурора здійснювати представництво інтересів громадянина або держави в адміністративному суді вбачається зі змісту ч.2 ст.60 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, у спірних правовідносинах Прокурор здійснює представництво інтересів Держави, вбачаючи підстави для представництва в несплаті Товариством до Державного бюджету України фінансових санкцій, що має наслідком завдання шкоди економічним інтересам Держави, шляхом звернення до суду з адміністративним позовом.

Відповідно до ч.ч.4, 7 ст.6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ (далі - Закон № 2344-ІІІ) реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює: державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті; габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування тощо.

На виконання Указу Президента України від 20 травня 2004 року № 570 «Про заходи щодо посилення безпеки пасажирських перевезень автомобільним транспортом» постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року № 1190 «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті» утворена Головна державна інспекція на автомобільному транспорті як урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті у складі Міністерства транспорту та зв'язку.

Згідно з п.1 Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2004 року № 1190, (далі - Положення № 1190), Головна державна інспекція на автомобільному транспорті (Головавтотрансінспекція) є урядовим органом державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті, що діє у складі Мінтрансзв'язку і йому підпорядковується.

Одним з основних завдань Головавтотрансінспекції є здійснення відповідно до законодавства ліцензування та контролю у сфері надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом, що передбачено п.3 Положення № 1190.

Відповідно до п.п.1, 2, 4 п.4 Положення № 1190 Головавтотрансінспекція відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів, що регулюють організацію перевезення пасажирів; здійснює відповідно до законодавства державний нагляд за забезпеченням перевізниками безпеки автомобільних перевезень; здійснює у передбачених законодавством випадках: ліцензування видів господарської діяльності, пов'язаних з наданням послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом; державний контроль за дотриманням вимог законодавства про

автомобільний транспорт, зокрема за наявністю відповідної ліцензії та ліцензійної картки на транспортний засіб суб'єкта господарювання; видачу ліцензійної картки на транспортний засіб суб'єкта господарювання.

Головавтотрансінспекція має право перевіряти додержання суб'єктами господарювання вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів, що регулюють організацію перевезення пасажирів; розглядати у передбачених законом випадках і порядку справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт суб'єктами господарювання та притягувати до відповідальності винних осіб у порядку, встановленому Кодексом України про адміністративні правопорушення, що передбачено п.5 Положення № 1190.

На виконання п.4 ст.7 Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади Кабінет Міністрів України постановою від 28 березня 2011 року № 346 «Про ліквідацію урядових органів» ліквідував Головавтотрансінспекцію.

Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 387/2011 затверджене Положення про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті (далі - Положення № 387/2011).

Згідно з п.1 Положенням № 387/2011 Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті (Укртрансінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра інфраструктури України. Укртрансінспекція України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, на перевезення яким видано ліцензію, міському електричному, залізничному транспорті, експлуатації автомобільних доріг загального користування.

Порівняльний наліз Положення № 1190 та Положення № 387/2011 свідчить, що основні завдання і функції Головавтотрансінспекції перейшли до Укртрансінспекції.

Отже, у спірних правовідносинах, в розумінні п.7 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, Укртрансінспекція є суб'єктом владних повноважень, на виконання повноважень якої у публічно-правових відносинах поданий адміністративний позов.

Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів на території України, що передбачено ч.11 ст.6 Закону № 2344-ІІІ.

Зі змісту ч.ч.12-15 ст.6 Закону № 2344-ІІІ вбачається, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Планові перевірки здійснюються не частіше одного разу на рік. Орган державного контролю не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку проведення планової перевірки письмово повідомляє про це автомобільного перевізника, якого буде перевіряти. Позапланові перевірки здійснюються лише на підставі надходження в письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення автомобільним перевізником вимог законодавства про автомобільний транспорт уповноваженими особами органів, яким надано право здійснення державного контролю, з метою перевірки поданих фактів та виконання припису про порушення цього законодавства. Не частіше одного разу на квартал здійснюються рейдові перевірки дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавчих і нормативно-правових актів щодо забезпечення безпеки пасажирських перевезень та безпеки дорожнього руху. При проведенні позапланових і рейдових перевірок автомобільний перевізник, що буде перевірятися, стосовно терміну

проведення перевірки не інформується.

Ч.17 ст.6 Закону № 2344-ІІІ визначає, що порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті визначає Кабінет Міністрів України.

Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567) та визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів автомобільним транспортом, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими

суб'єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень.

Порядок здійснення рейдових перевірок регламентований п.п.12-19 Порядку № 1567.

Рейдова перевірка додержання суб'єктом господарювання вимог, визначених пунктом 15 цього Порядку, здійснюється на підставі щотижневого графіка на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, під час виїзду з підприємств та місць стоянки.

Відповідно до п.15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, крім іншого, наявність документів, передбачених ст.39 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Згідно з вимогами ст.35 Закону № 2344-ІІІ послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення. Перевезення пасажирів автобусами в режимі нерегулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг. Автобусні маршрути за видами сполучень поділяються на: міські, приміські, міжміські, міжнародні.

Ст.39 Закону № 2344-ІІІ передбачено, що автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для нерегулярних пасажирських перевезень: для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, договір із замовником транспортних послуг, документ, що засвідчує оплату транспортних послуг, інші документи, передбачені законодавством України.

Основні обов'язки, що покладаються на автомобільного перевізника, визначені ч.2 ст.30 Закону № 2344-ІІІ, відповідно до якої автомобільний перевізник, який здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, зобов'язаний забезпечувати водіїв необхідною документацією.

Як встановлено судом, автомобільним транспортом ОСОБА_2 здійснювалося нерегулярне перевезення пасажирів за відсутності документів, передбачених ст.39 Закону № 2344-ІІІ.

У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3, що передбачено п.21 Порядку № 1567.

П.25 Порядку № 1567 визначено, що справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування фінансових санкцій, яка оформляється згідно з додатком 5. Фінансова санкція повинна бути перерахована суб'єктом господарювання на зазначений у постанові рахунок не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання ним копії постанови про застосування фінансових санкцій, про що повідомляється орган державного контролю, посадовою особою якого винесено відповідну постанову. Копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням. У разі оскарження постанови про застосування фінансових санкцій стягнення сплачується не пізніше ніж протягом п'ятнадцяти днів після отримання повідомлення про залишення скарги без задоволення, про що йдеться в п.п.27-29 Порядку № 1567.

Правові засади відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт визначені ст.60 Закону № 2344-ІІІ, згідно з абз.3 ч.1 якої за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються санкції за надання послуг з перевезень пасажирів без оформлення документів, перелік яких визначений ст.39 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ч.ч.4-5 ст.60 Закону № 2344-ІІІ визначено, що від імені центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, розглядати справи про стягнення у вигляді штрафів за порушення, викладені у цій статті, мають право посадові особи урядового органу державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті. Порядок стягнення у вигляді штрафу за порушення, викладені у цій статті, та порядок оскарження і опротестування постанови по справі про правопорушення визначає Кабінет Міністрів України.

Зважаючи на те, що Укртрансінспекція, реалізуючи надані їй законом повноваження у сфері державного контролю за здійсненням перевезень вантажів автомобільним транспортом, виявила факт порушення ОСОБА_2 вимог чинного законодавства, застосувала до останнього фінансові санкції, приймаючи до уваги те, що суду не надані докази оскарження та скасування постанови про застосування фінансових санкцій, рівно як і докази сплати фінансових санкцій Відповідачем, суд дійшов висновку стосовно того, що заявлені позовні вимоги є законними і обґрунтованими.

Заслухавши пояснення Прокурора і представника Позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч.4 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов Іловайського прокурора з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері в інтересах держави в особі Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті в особі її структурного підрозділу Управління Укртрансінспекції в Донецькій області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення фінансових санкцій - задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Державного бюджету України фінансові санкції в сумі 1 700 (одна тисяча сімсот) грн. 00 коп., застосовані на підставі постанови про застосування фінансових санкцій від 13 листопада 2012 року № 147296.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 08 квітня 2013 року.

Постанова складена у повному обсязі 10 квітня 2013 року.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд у порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.