Ухвала суду № 30532043, 08.04.2013, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 2514/6287/2012 Провадження № 22-ц/795/653/2013 Головуючий у I інстанції - Діденко О. П. Доповідач - Скрипка А. А.Категорія -цивільна

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіСкрипки А.А.суддів:Бобрової І.О., Шевченка В.М.при секретарі:Руденко О.М.за участю:ОСОБА_5, представника позивача - Горобця Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2012 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Даніель" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Заочним рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2012 року позов публічного акціонерного товариства '' Комерційний банк „Даніель" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „Даніель": 117681 грн. 26 коп. заборгованості за кредитним договором № Т-995-04-КА від 27 квітня 2007 року та додаткової угоди до нього від 25 липня 2008 року за період з жовтня 2011 року по вересень 2012 року включно; 21393 грн. 58 коп. відсотків за користування кредитом за період з квітня 2012 року по серпень 2012 року включно; 3582 грн. 94 коп. відсотків за користування кредитом за період з 01 вересня 2012 року по 26 вересня 2012 року включно; 2908 грн. 33 коп. пені за несплачені в строк відсотки за користування кредитом за період з 28 травня 2012 року по 27 вересня 2012 року включно; 19276 грн. 65 коп. пені за несплачені в строк платежі по погашенню кредиту за період з 26 жовтня 2011 року по 27 вересня 2012 року, 197746 грн. 82 коп. в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитним договором № Т-995-04-КА від 27 квітня 2007 року та додаткової угоди до нього від 25 липня 2008 року, а всього стягнуто 362589 грн. 58 коп. та 3219 грн. у повернення витрат по сплаті судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову банку в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зазначають, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, його ухвалено з порушенням норм матеріального права. Апелянт вказує, що виходячи зі змісту п. 1.3 укладеного між сторонами кредитного договору та враховуючи норми ч. 1 статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів", позивач зобов'язався надати йому споживчий кредит на купівлю автомобіля, проте вказаний кредит був наданий з порушенням вимог ч. 2 статті 11 Закону України „Про захист прав споживачів". Апелянт вказує, що позивач не повідомив його про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту. Також апелянт зазначає, що позивач вчинив перерахування кредитних коштів на власний розсуд поза межами прав та обов'язків сторін, встановлених кредитним договором, що свідчить про відсутність досягнення згоди з усіх істотних умов кредитного договору та суперечить ч.2 статті 345 Господарського кодексу України, ч. 1 статті 638 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Апелянт вказує, що фактично між сторонами по справі кредитний договір не укладено, а неукладений договір не може бути підставою для виникнення цивільних прав та обов'язків. ОСОБА_5 також зазначає, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставини справи, оскільки фактично відсутні підстави для виникнення у відповідача зобов'язань за умовами кредитного договору.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції, - залишенню без змін, оскільки судом його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В ході судового розгляду даної справи встановлено і вказані обставини підтверджується матеріалами справи, що відповідно до кредитного договору № Т-995-04-КА від 27 квітня 2007 року та додаткової угоди до кредитного договору від 25 липня 2008 року, відповідачу ОСОБА_5 надано кредит у сумі 109630 доларів США на умовах сплати ним 12,99% річних за користування кредитом за період з 27 квітня 2007 року по 24 липня 2008 року та 15,99% річних за період з 25 липня 2008 року по 26 квітня 2014 року включно (а. с. 26 - 28). Згідно із заявою на видачу готівки № 236514 від 27.04. 2007 року, вказана сума коштів відповідачем була отримана (а.с.25).

За умовами вищевказаного кредитного договору, укладеного між сторонами, а саме п.1.2 та додаткової угоди до нього, ОСОБА_5 взяв на себе зобов'язання по погашенню кредиту та відсотків за користування кредитом щомісяця, не пізніше 25 числа поточного місяця, починаючи з наступного після видачі кредиту, рівними частинами з кінцевим терміном повернення кредиту 26 квітня 2014 року.

Проте, відповідач взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, що призвело до утворення заборгованості, розмір якої підтверджується представленим суду позивачем розрахунком (а. с. 58 - 59). Відповідачем правильність вказаного розрахунку, всупереч приписам статті 60 ЦПК України, яка регламентує обов'язки доказування і подання доказів, не спростована.

Відповідно до ч.1, ч. 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи (а. с. 29, 55), позивач 19.07.2012року надсилав на адресу відповідача рекомендованим відправленням вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, яка була отримана відповідачем, проте в добровільному порядку сума заборгованості погашена не була.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень статей 526, 530, 1048, 1050 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином, згідно умов договору та у встановлений строк, тому у зв'язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору та додаткової угоди до нього, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Апеляційний суд погоджується з вірним по суті висновком суду першої інстанції, оскільки такий висновок узгоджується з фактичними обставинами справи та нормами матеріального права, які регламентують спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що кредитний договір було укладено з порушенням Закону України „Про захист прав споживачів" та сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, а саме: валютою кредиту апелянт вважає гривню; вказує, що банк вчинив перерахування кредитних коштів на власний розсуд поза межами встановлених прав і обов'язків сторін у договорі, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, оскільки вона не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Зокрема, відповідно до приписів ч.1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч.2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Стаття 599 Цивільного кодексу України регламентує, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом в ході розгляду даної справи досліджено кредитний договір № Т-995-04-КА від 27 квітня 2007 року та додаткову угоду до зазначеного договору від 25 липня 2008 року (а. с. 26 - 28).

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору та п. 1.1. додаткової угоди визначено, що банк надає позичальнику кредит в сумі 109630,00 доларів США 00 центів. Відповідно до заяви на видачу готівки № 236514 від 27.04.2007 року вбачається, ОСОБА_5 була отримана сума кредиту в розмірі 109 630 доларів США 00 центів з визначенням її гривневого еквіваленту (а. с. 25).

Таким чином, відповідно до умов договору та додаткової угоди валютою кредиту сторони визначили саме долар США.

За даних обставин доводи апеляційної скарги відносно того, що кредитний договір було укладено з порушенням Закону України „Про захист прав споживачів" та сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору, є безпідставними, оскільки вони спростовуються фактичними обставинами справи та її матеріалами.

Доводи апелянта відносно того, що відповідно до квитанції № ПН305 від 27 квітня 2007 року позивачем було здійснено переказ коштів до ТОВ СП „Автомобільний Дім „Україна-Мерседес-Бенц" в сумі 328 985 грн. в якості предоплати за автомобіль, що в свою чергу свідчить про надання кредиту у гривні, спростовується наступним.

П.1.4. укладеного між сторонами кредитного договору встановлено, що позичальник у день отримання кредиту здійснює купівлю гривні на суму отриманного кредиту в іноземній валюті через касу банку по встановленому у банку курсу на день здійснення операції та надає банку відповідне розпорядження на перерахування коштів у гривні на поточний рахунок продавця ТЗ.

Таким чином, перерахування вказаної суми коштів у розмірі 328 085 грн. на рахунок ТОВ СП „Автомобільний Дім „Україна-Мерседес-Бенц" в якості предоплати за автомобіль (а. с. 101), відбулось відповідно до умов договору та свідчить про надання кредиту в іноземній валюті, а саме у доларах США.

Твердження апелянта відносно того, що позивачем було вчинено перерахування кредитних коштів на власний розсуд поза межами встановлених у договорі прав і обов'язків сторін, що на думку апелянта, свідчить про те, що сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, спростовуються наступним. Відповідно до квитанції № 236522 від 27.04.2007 року, ОСОБА_5 було сплачено 11 017,27 грн. одноразової комісії за управління кредитом (а. с. 102). Вказаний переказ коштів був передбачений п. 1.6. укладеного між сторонами кредитного договору, відповідно до якого позичальник сплачує одноразову комісію за управління кредиту у розмірі 1,99 % від суми наданого кредиту в день надання кредиту.

Згідно з квитанцією № 235230 від 27 квітня 2007 року відповідачем було сплачено 29046,74 доларів США, що еквівалентно 146686, 04 грн., в рахунок повернення кредиту за кредитним договором № 216-04-КА від 12.11.2004 року (а. с. 103). Разом з тим, питання погашення заборгованості за іншим кредитним договором № 216-04-КА від 12.11.2004 року, не відноситься до суті даної справи, якою вирішується питання стягнення заборгованості за кредитним договором № Т-995-04-КА від 27 квітня 2007 року та додатковою угодою до кредитного договору від 25 липня 2008 року.

Вищенаведене свідчить про те, що позивач не вчиняв перерахування кредитних коштів на власний розсуд та з власної ініціативи, а діяв відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Твердження апелянта про те, що позивач двічі, з власної ініціативи на власний розсуд збільшував відсоткову ставку за користування кредитом, спростовуються наступним.

Відповідно до п. 5.4. укладеного між сторонами кредитного договору, банк має право змінювати процентну ставку за користування кредитом у відповідності зі зміною економічних умов і вартості ресурсів на ринку позичкового капіталу, письмово повідомивши позичальника про зміну процентної ставки за 10 календарних днів до її встановлення. Листом від 10.07.2008 року № 4-10-2564 позивач повідомив ОСОБА_5, що з 25 липня 2008 року буде збільшена відсоткова ставка за користування кредитом на 3 відсотки річних (а. с. 104). В подальшому між сторонами була укладена додаткова угода до кредитного договору від 25.07.2008 року, в якій сторони погодили вказане збільшення відсоткової ставки (а.с. 28), що свідчить про правомірність дій банку та повну згоду з ними відповідача.

Відповідно до листа від 04.12.2008 року № 4-10-4143 позивачем було збільшено відсоткову ставку за користування кредитом з 15 грудня 2008 року на 2,0 відсотки річних (а. с. 105). Вказане збільшення також відбулось відповідно до п. 5.4. кредитного договору, із завчасним повідомленням про це позичальника ОСОБА_5 Як пояснив апелянт в судовому засіданні апеляційного суду, вказані дії позивача ним у встановленому законом порядку не оскаржувались.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, що умови укладеного між сторонами кредитного договору від 27.04.2007 року та додаткової угоди до нього від 25.07.2008 року відповідачем у встановленому законом порядку не оскаржувались; в порядку ч. 1 статті 3 ЦПК України, за захистом своїм прав, як споживача, відповідач не звертався. Крім того, власним підписом ОСОБА_5 підтвердив свою згоду з усіма умовами вищевказаного договору та додаткової угоди до кредитного договору, що в свою чергу є підтвердженням досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Разом з тим, наявність заборгованості ОСОБА_5 перед позивачем підтверджується детальним розрахунком, який було представлено суду позивачем (а. с. 58 - 59). Правильність вказаного розрахунку заборгованості відповідачем, всупереч приписам статті 60 ЦПК України, не спростована. Відповідно до ч.1, ч. 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Твердження апелянта в судовому засіданні апеляційного суду щодо порушення його процесуальних прав тим, що він знав про день та час розгляду справи в суді першої інстанції 05.12. 2012року о 10 год. 30 хв. ( а. с. 75), і звернувся до суду першої інстанції із заявою про відкладення розгляду справи ( а. с. 77), але суд першої інстанції розглянув 05.12.2012 року справу у його відсутності, не взявши до уваги його заяву про відкладення розгляду справи, не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення суду першої інстанції, відповідно до приписів статті 309 ЦПК України. Відповідно до положень ч.2 статті 169 ЦПК України, за клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти її розгляд. Таким чином, відкладення розгляду справи за клопотанням сторони є правом суду, а не обов'язком. Відповідно до приписів статті 224 ЦПК України, суд першої інстанції визнав за можливе провести заочний розгляд справи, проти чого представник позивача не заперечував. Крім того, всі доводи по суті заявленого позову апелянтом викладені в апеляційній скарзі та в поясненнях в судовому засіданні апеляційного суду.

Враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції, ухваленого на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Керуючись статтями : 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Заочне рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 05 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:Судді: