Рішення № 30530508, 04.04.2013, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 1018/7586/12

Провадження № 2-207/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2013 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого - судді Степанової О.С.,

при секретарі - Кириленко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Обухові цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на майно в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та за застрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про розірвання кредитного договору,

встановив:

ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернулося з позовом до ОСОБА_1, в якому просить у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором №КІО0 АК 0407 0332 від 13.10.2006 року в розмірі 143216,10 грн., звернути стягнення на предмет застави: автомобіль TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності відповідачу, шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАЇ України, а також надання всіх повноважень ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», необхідних для здійснення продажу автомобіля.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 13.10.2006 року, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та гр. ОСОБА_1 уклали кредитний договір № КІО0 АК 0407 0332, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредитні кошти на строк до 11.10.2013 року на придбання транспортного засобу у розмірі 161 234,41 грн., зі сплатою за користування кредитом відсотків та інших виплат передбачених умовами договору, а відповідач зобов'язався повернути отриманий кредит, сплатити відсотки за користування кредитом і виконати свої зобов'язання згідно даним договором у повному обсязі. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 13.10.2006 року уклали договір застави автотранспорту, згідно з яким відповідач надав у заставу автомобіль TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності заставодавцю. У зв'язку з невиконанням відповідачем ОСОБА_1, умов кредитного договору, станом на 29.11.2011 року утворилася заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 143216,10 грн., яка на момент розгляду справи у суді не погашена.

03.12.2012 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розірвання кредитного договору №КІО0 АК 0407 0332 від 13.10.2006 року.

В обґрунтування своїх зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що дійсно 13.10.2006 року між нею та ЗАТ КБ «Приватбанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») було укладено кредитний договір №КІО0 АК 0407 0332. Разом з тим, враховуючи положення ст. 15 ЗУ «Про захист прав споживачів» та п.12 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», позивач (ОСОБА_1) не міг усвідомлювати, що при укладенні кредитного договору його вводять в оману та не зазначають істотні умови, що мають значення для його свідомого вибору. Позивач (ОСОБА_1) зобов'язався виконувати зобов'язання, а дострокове повернення всієї суми кредиту про яке просить банк є суттєвою зміною обставин договору, на яку згоди позивач не давав. І яке обумовлено обставинами непереборної сили - світовою фінансовою кризою, яка не могла бути передбачена сторонами, так як в кредитному договорі вона не врегульована. На думку ОСОБА_1 вимагаючи стягнення суми кредиту в умовах фінансової кризи, відповідач за зустрічним позовом змінює зміст договору щодо прав та обов'язків сторін та його строку дії, а тому договір підлягає розірванню, як такий, що не має права на існування у зв'язку із можливим стягненням на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» всієї суми кредиту. Крім того, внаслідок зміни істотних обставин, якими сторони керувалися під час укладення кредитного договору, ОСОБА_1 не знала і не могла передбачити, що така зміна настане внаслідок всесвітньої економічної кризи, і якщо б про її настання, позивачка за зустрічним позовом могла передбачити під час укладання кредитного договору, вона б ніколи його не уклала. Крім цього, оскільки на кредитний договір та договір застави розповсюджується дія Закону України «Про захист прав споживачів», банк ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» під час укладення кредитного договору, так і під час його виконання, зобов'язаний був включити до кредитного договору детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, що включав би значення абсолютного подорожчання кредиту. Крім того, якщо кредитний договір не буде розірвано, то подальше існування кредитного договору приведе до того що позичальнику будуть далі нараховувати по кредиту відсотки за його користування, пеню, неустойку, проте вся сума кредиту буде стягнута на користь банку і таке нарахування відсотків, штрафів і пені буде порушувати права позичальника. На підставі викладеного та посилаючись на ст.ст.607, 651, 652 ЦК України, ст..11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 6 ЗУ «Про Національний банк України», Постанову ВРУ від 26.01.2009 року «Про діяльність Національного банку України в період фінансової кризи та стан виконання рішень Верховної Ради України з цих питань», ст.ст. 2, 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», ст.ст. 62,79 Господарського кодексу України, ОСОБА_1 просить задовольнити її зустрічну позовну заяву.

В судовому засіданні представник позивача ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» - Мариниченко М.П. позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 просив відмовити на підставі ч.4 ст. 267 ЦК України, звернувшись до суду с заявою про застосування строків позовної давності, в якій вказав на те, що ОСОБА_1 без поважних причин пропустила строк позовної давності встановлений для звернення до суду.

Відповідачка ОСОБА_1, в судовому засіданні, позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» не визнала, просила відмовити в його задоволенні, оскільки банк наводить умовні розрахунки, які не мають ніяких підтверджень. Також, на думку ОСОБА_1, банк не надав доказів яку саме суму коштів отримала ОСОБА_1 згідно умов кредитного договору. Крім того, починаючи з 01.02.2009 року банк в односторонньому порядку незаконно підняв відсоткову ставку ніяким чином не повідомивши про це ОСОБА_1, тобто в односторонньому порядку змінив умови договору. На думку ОСОБА_1 підвищення відсоткової ставки повинно було супроводжуватися підписанням додаткової угоди. Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 просила задовольнити з підстав наведених в ній. Крім того, ОСОБА_1 в судовому засіданні суду підтвердила, що вона дійсно 13.10.2006 року уклала кредитний договір №КІО0 АК 0407 0332 з ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») та на відповідні кредитні кошти придбала автомобіль TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, який на сьогодні належить їй на праві приватної власності. Доказів належного виконання умов кредитного договору вона не може надати оскільки всі відповідні документи згоріли при пожежі. Разом з тим, до підвищення відсоткової ставки 01.02.2009 року ОСОБА_1 справно виконувала взяті на себе зобов'язання за кредитним договором, а після того, як вона дізналася про підвищення відсоткової ставки в односторонньому порядку в касі банку, а саме в кінці лютого 2009 року, вона перестала сплачувати за кредитним договором в розмірі визначеному умовами договору, оскільки була незгодна зі зміною розміру відсоткової ставки, крім того у зв'язку з настанням світової кризи в неї була відсутня достатня кількість коштів щоб погашати вказаний кредит.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, з'ясувавши обставини справи, та перевіривши їх наданими сторонами доказами, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Судом встановлено, що 13.10.2006 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № КІО0 АК 0407 0332 - далі Кредитний договір (А.с. 11-14).

Відповідно до п.1.1 Кредитного договору, банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом: перерахування коштів на поточний рахунок продавця на строк до 11.10.2013 року включно у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 161234,41 грн. на наступні цілі: придбання автомобіля TOYOTA Corolla у розмірі 110418,41 грн. , а також у розмірі 50816,00 грн. на сплату страхових платежів у сумі, у випадках та порядку, передбачених п.п.2.1.3,2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,34% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0,14% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 даного договору. Періодом сплати вважати період з « 14» по «20» число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 2 378,00 грн., для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Згідно п.1.2, п.1.3 Кредитного договору, для виконання даного договору банк відрив позичальнику рахунок для зарахування коштів спрямованих на погашення заборгованості, кредитний рахунок, рахунок по відсотках та рахунок по обліку комісій. Кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті відсотків, винагороди і комісії в зазначені даним договором строки. Забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за даним договором виступає застава автомобіля TOYOTA Corolla, державний номерний знак НОМЕР_1, а також всі інші види застави, поруки й т.п., надані банку з метою забезпечення зобов'язань за цим договором.

Відповідно до п.2.2 Кредитного договору, позичальник зобов'язався використати кредит на цілі зазначені в п.1.1. даного договору; сплатити відсотки за користування кредитом, винагороду і комісію на умовах і в строки передбачені кредитним договором.

Відповідно до ст. 10561ЦК України (в редакції від 12.12.2008 року), розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до п.28 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», роз'яснено, що при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

При вирішенні питання щодо правомірності підвищення банком чи іншою фінансовою установою процентної ставки суди також повинні розрізняти умови кредитного договору, які встановлюють односторонню зміну умов договору, від умов договору, що встановлюють погоджену сторонами процедуру зміни договору шляхом прийняття позичальником пропозиції кредитора про зміну умов договору відповідно до вимог статей 641 - 642 ЦК або в порядку, визначеному частиною шостою статті 1056-1 ЦК. Наприклад, не є односторонньою зміною умов договору та не суперечить статті 1056-1 ЦК зміна розміру фіксованої процентної ставки залежно від зміни обставин кредитного ризику (неукладення договору страхування, припинення договору застави/іпотеки тощо), якщо в кредитному договорі визначено обставини, за якими застосовується інша фіксована процентна ставка, та її розмір.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Відповідно до п.2.3.Кредитного договору, Банк в односторонньому порядку має право збільшити розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон?юктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При цьому банк надсилає позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки за 20 днів до вступу в чинність зміненої процентної ставки.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» листом від 25.12.2008 року повідомив ОСОБА_1 про те, що починаючи з 01.02.2009 року відсоткова ставки за кредитним договором складатиме 27,48% на рік, а також було роз'яснено про те, що розмір нового щомісячного платежу можна буде дізнатися звернувшись у відділення банку після 03.02.2009 року. Також було повідомлено про те, що відсоткова ставка/пеня у разі невиконання грошових зобов'язань за кредитним договором змінюється відповідно до зміни відсоткової ставки по кредиту. Крім того, в зазначеному листі було роз'яснено про те, що в разі незгоди із вказаними змінами кредитного договору, ОСОБА_1 мала право звернутися у відділення банку, що обслуговував її кредит, надати письмове повідомлення про свою незгоду із зміненими умовами кредитування та погасити заборгованість за кредитним договором в повному обсязі. У разі згоди ОСОБА_1 щодо змін умов кредитування за кредитним договором, встановлення цих змін буде здійснено автоматично 01.02.2009 року без будь-яких додаткових дій зі сторони позичальника. (Том№2 а.с.61)

Згідно копії реєстру відправленої кореспонденції наданої банком, відповідний лист від 25.12.2008 року на адресу ОСОБА_1 було направлено 09.01.2009 року, тобто в строк передбачений п.2.3.Кредитного договору.

З огляду на викладені обставини суд приходить до висновку про те, що визначена Кредитним договором процедура підвищення процентної ставки з 01.02.2009 року була вчинена до набрання законної сили Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", в межах та строки визначені Кредитний договором, як і дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора. Належних та допустимих доказів висловлення незгоди із зміненими умовами кредитування та погашення заборгованості за кредитним договором в повному обсязі зі сторони ОСОБА_1 суду надано не було.

Крім того,під час розгляду справи у суді було встановлено, що відповідач ОСОБА_1 не здійснює платежів в рахунок погашення суми кредиту та нарахованих процентів, чим порушує прийняті на себе договірні зобов'язання. Дана обставина також не заперечувалася ОСОБА_1 в суді.

Так, згідно наданого банком розрахунком заборгованості за Кредитним договором складеного станом на 29.01.2013 року, - загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за Кредитним договором станом на 29.01.2013 року становить 225 909,80 грн. (Том№2 а.с.64-67)

В якості забезпечення виконання відповідачем зобов'язань перед позивачем, між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 13.10.2006 року був укладений договір застави автотранспорту, згідно з яким відповідач надав у заставу автомобіль TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, що належить на праві приватної власності заставодавцю (Том № 1, а.с. 15-18, Том №2 а.с.44-47).

Враховуючи п.3 Договору застави автотранспорту укладеного між сторонами 13.10.2006 року, банк не заявляє позовних вимог щодо погашення всієї суми заборгованості в розмірі 225 909,80 грн., оскільки вартість автомобілю після його продажу не покриє всього боргу який утворився станом на 29.01.2013 року ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до п.4.1 Кредитного договору, при порушення позичальником будь-якого зобов'язання, передбаченого п.п.2.2.2, 2.2.3 даного договору, банк має право нарахувати , а позичальник зобов'язується сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожен день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв'язку з порушенням зобов'язань за Кредитним договором відповідач станом на 29.11.2011 року має заборгованість в розмірі 143 216, 10 грн., яка на момент розгляду справи у суді не погашена, з яких:

- 71 534,79 грн. - заборгованість за кредитом;

- 46 607,77 грн. - заборгованість по процентам за користуванням кредитом;

- 3 400,98 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом;

- 21 672,56 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Дана обставина підтверджується Розрахунком заборгованості за Кредитним договором складеного станом на 29.11.2011 року (Том № 1, а.с. 7).

Листом від 11.08.2011 року № 30.1.0.0/2 відповідачка ОСОБА_1 попереджалася про існуючу заборгованість перед банком, їй пропонувалося у 30 денний строк погасити усю заборгованість та попереджалася про намір звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу або будь-яким іншим чином, передбаченим договором або законом.

З матеріалів справи та наданих сторонами доказів вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 не була повернута заборгованість за кредитним договором як в розмірі 143 216, 10 грн. так і в розмірі 225 909,80 грн., предмет застави також не був переданий у володіння заставодержателя. Дані обставини також не заперечувалися ОСОБА_1 в суді.

Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 589 ЦК України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ч. 2 п. 3 ст. 592 ЦК України заставодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, а якщо його вимога не буде задоволена, - звернути стягнення на предмет застави в інших випадках, встановлених договором.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про заставу» реалізація заставленого майна провадиться спеціалізованими організаціями з аукціонів (публічних торгів), якщо інше не передбачено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається: 1) загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; 2) опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; 3) заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; 4) спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур , передбачених ст.26 цього Закону; 5) пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; 6) початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку встановленому законом.

Пункт 2 ч.1 ст. 26 Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачає право обтяжувача на продаж предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

Доводи відповідачки за первісним позовом про відсутність у позивача за первісним позовом права звернення із позовною вимогою до суду про дострокове стягнення суми заборгованості за кредитним договором є безпідставним з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у справі було відкрито 24.02.2012 року (том № 1, а.с. 35), при цьому ухвала про відкриття провадження у справі разом із матеріалами позовної заяви були отримані особисто ОСОБА_1, 02.02.2012 року (а.с. 41), а отже, суд вважає, що у відповідачки за первісним позовом з моменту отримання позовної заяви із вимогою банку про дострокове погашення заборгованості та всієї суми кредиту, що залишилася, було достатньо часу для погашення простроченої суми заборгованості.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з тим, судом встановлено, що відповідачка за первісним позовом, прострочену заборгованість не погасила, а тому суд вважає, що ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» у відповідності до ст. 1050 ЦК України має всі законні підстави вимагати шляхом звернення до суду дострокового повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором.

Крім того, у відповідності до частини 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи ПАТ «ПРИВАТБАНК» суду не надала.

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» суми заборгованості за кредитним договором № КІО0 АК 0407 0332 від 13.10.2006 року у розмірі 143 216,10 грн., є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Також, суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про погашення боргу у розмірі 143 216,10 грн. за кредитним договором № КІО0 АК 0407 0332 від 13.10.2006 року шляхом звернення стягнення на автомобіль TOYOTA Corolla, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1, та задоволення вимог позивача за рахунок отриманих коштів від продажу вказаного автомобіля.

Крім того, відповідно до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» понесені позивачем за первісним позовом та документально підтверджені судові витрати в розмірі 1432 грн. 16 коп.

Щодо зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідним розірваним або зміненим.

ОСОБА_1 в своїй зустрічній позовній заяві вказує на істотне порушення договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», встановлених договором або законом, внаслідок чого ОСОБА_1 була позбавлена того, на що вона розраховувала при укладенні договору. До таких істотних обставин ОСОБА_1 відносить: підвищення процентної ставки з 01.02.2009 року (про яку ОСОБА_1 дізналася в лютому 2009 року); дострокове повернення кредиту; ненадання банком усієї інформації позичальнику, яка була необхідна для здійснення свідомого вибору при укладенні кредитного договору, в тому числі непередбачення умовами кредитного договору наслідків настання фінансової кризи (про які ОСОБА_1 мала та могла дізнатися під час укладення договору, а саме 13.10.2006 року).

03.04.2013 року представником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» було подано клопотання про застосування строків позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦПК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі зробленою до винесення рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

До поважних причин пропущення строку позовної давності відносяться обставини, що об'єктивно перешкодили учаснику процесу вчасно подати позовну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розірвання кредитного договору лише 03.12.2012 року (том № 2, а.с. 8-16).

Тобто, строк позовної давності позивачкою за зустрічною позовною заявою пропущено. Доказів поважності пропуску такого строку ОСОБА_1 під час розгляду справи суду наведено та надано не було, у зв'язку з чим правових підстав для застосування п.1 ч.1 ст. 268 ЦК України, під час вирішення питання щодо застосування строків позовної давності, суд не знайшов.

Враховуючи те, що заява про застосування строку позовної давності представником ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» була зроблена до винесення судом рішення, та те що строк позовної давності на момент подачі зустрічного позову ОСОБА_1 сплинув, а також те, що поважних причин пропуску такого строку судом встановлено не було, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в повному обсязі у зв'язку з спливом строку позовної давності.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.257, 261, 264, 268, 525, 526, 530, 572, 589, 590, 591, 592, 651, 1050, 1054 ЦК України, п.28 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, ст.ст. 20, 21 Закону України «Про заставу», ст.ст. 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст. ст. 60, 88, 169, 214, 215 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» - задовольнити.

У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» за кредитним договором №КІО0 АК 0407 0332 від 13 жовтня 2006 року в розмірі 143216 (сто сорок три тисячі двісті шістнадцять) гривень 10 копійок, звернути стягнення на предмет застави легковий автомобіль марки TOYOTA, модель Corolla, 2006 року випуску, номер кузова/шасі НОМЕР_5, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований в МРЕВ м. Обухів ДАІ ГУ-УМВС України 03.10.2006 року, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_4, видане 03.10.2006 року та на праві власності належить ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_3), шляхом продажу вказаного автомобіля Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (49094, м. Дніпропетровськ, вул.. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570) з укладанням договору купівлі продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України, а також наданням Публічному акціонерному товариству комерційний банк «ПРИВАТБАНК» всіх повноважень для здійснення продажу вказаного автомобілю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» 1432 (одну тисячу чотириста тридцять дві) гривні 16 копійок судових витрат.

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про розірвання кредитного договору №КІО0 АК 0407 0332 від 13 жовтня 2006 року, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано у строк, встановлений ст. 294 ЦПК України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області.

Суддя