Рішення № 30528420, 04.04.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.04.13 р. Справа № 905/990/13-г

Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.

при секретарі судового засідання Міщенко Т.Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецьк

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк

про стягнення 18233,01грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Іващук П.В. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився ;

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов Товариством з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 6218,30грн., пені в сумі 11348,58грн., 3% річних в сумі 392,52грн. та інфляцію в сумі 273,61грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до умов укладеного договору суборенди нежитлового приміщення №б/н від 26.05.2008р., з урахуванням укладених до нього додаткових угод відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав, у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість з орендної плати в сумі 6218,30грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 11348,58грн., 3% річних в сумі 392,52грн. та інфляцію в сумі 273,61грн.

Відповідач у судові засідання не з'являвся, відзив на позовну заяву не надав. Як вбачається з Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця №508414 відповідач - ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: 83012, АДРЕСА_1. Саме за цією адресою, яка зазначена у Свідоцтві судом були надіслані ухвали про порушення провадження та про відкладення розгляду справи. Тобто про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином. Конверти, у яких були надіслані процесуальні документи відповідачу, повернулися на адресу суду із довідками поштового відділення, у яких зазначено причину повернення: «за зазначеною адресою не проживає», в другій: «за закінченням терміну зберігання».

За приписами абз.3 п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.

Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За клопотанням представника позивача справа слухалась без фіксації судового процесу технічними засобами.

Відповідно до статей 9, 10 Конституції України, статті 9 Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (ратифікована Законом України від 15 травня 2003р. N802), статті 3 Декларації прав національностей України ( від 1 листопада 1991р. N1771), статті 12 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» (від 03 липня 2012р. №5029-VІ) та клопотання представника позивача, справа розглядалась російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, господарський суд встановив :

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» (Орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) 26 травня 2008р. було укладено договір суборенди нежитлового приміщення, за умовами якого (п.1.1) Орендодавець зобов'язується надати, а Орендар прийняти у строкове, платне користування частину нежитлових приміщень в магазинах своєї торгової мережі за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 6кв.м.

Згідно п.2.2. договору передача об'єкту оренди оформлюється актом прийому-передачі, який підписується належним чином уповноваженими представниками сторін та скріплюється печатками.

За приписами п.3.3.3. договору Орендар зобов'язався своєчасно сплачувати орендну плату та інші платежі, передбачені цим договором.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що розмір орендної плати складає 2020,00грн. в т.ч. ПДВ - 336,66грн., за місяць суборенди за весь об'єкт оренди.

До складу орендної плати входить вартість комунальних, в т.ч. вартість спожитої електроенергії та експлуатаційних послуг, що надаються Орендодавцю третіми особами з метою нормального функціонування приміщення, в якому розташований об'єкт оренди, а також вартість користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт оренди.

Відповідно до п.4.2. договору орендна плата сплачується Орендарем щомісячно (починаючи з дати підписання акту приймання-передачі, вказаного в п. 2.2 договору) до 10 числа поточного місяця, шляхом безготівкового перерахування на рахунок орендодавця. Днем оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця.

За приписами п.4.8 договору сторони домовилися, що на момент підписання акту приймання-передачі, буде визначено грошовий еквівалент орендної плати відносно офіційного курсу гривні до євро та орендна плата починаючи з другого місяця тимчасового користування об'єктом оренди буде індексуватися на коефіцієнт зміни офіційного курсу української гривні до євро на перше число місяця за який сплачується орендна плата. Індексація передбачена цим пунктом договору не буде застосовуватися у разі, коли офіційний курс української гривні до євро змінюється меш, ніж на 0,5грн. відносно офіційного курсу гривні о євро, зафіксованого на момент підписання акту приймання-передачі.

За приписами п.7.2. договору за несвоєчасну сплату орендної плати орендар сплачує орендодавцю пеню у розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє протягом двох років з дати підписання акту приймання-передачі, включаючи останній день користування усіма об'єктами оренди. Договір підписано обома сторонами.

До укладеного договору 29 травня 2008р. між сторонами був складений та підписаний акт приймання-передачі частини нежитлового приміщення, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв частину нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 6,00кв.м. Згідно п.5 акту орендна плата складає 2020,00грн., у тому числі ПДВ - 336,66грн. за місяць оренди за весь об'єкт оренди. Акт підписано обома сторонами.

30 квітня 2009р. між сторонами була підписана додаткова угода №1, відповідно до якої сторони внесли зміни та виклали в новій редакції п.4.1. договору: «орендна плата складає 300,00грн., в т.ч. ПДВ - 50,00грн., за місяць оренди за весь об'єкт оренди. Додаткова угода набирає чинності з 01.05.2009р.

Додатковою угодою № 2 від 01.08.2009р. сторони доповнили п.4.8. договору третім реченням наступного змісту: «сторони домовилися, що розмір орендної плати з 01.08.2009р. за кожний наступний місяць підлягає індексації з коефіцієнтом рівним 1 (одиниці).

Додатковою угодою №3 від 27.05.2010р. сторони внесли зміни до п.11.4. договору та виклали його в наступній редакції: «Цей договір набуває чинності з дня його підписання сторонами та діє протягом двох років одинадцяти місяців з дати підписання акту приймання-передачі, включаючи останній день користування об'єктом оренди».

Додатковою угодою №4 від 31.12.2010р. сторони за взаємною згодою вирішили розірвати договір. Ця угода набрала чинності з моменту його підписання сторонами і договір вважається розірваним з 31.12.2010р.

У зв'язку із неналежним виконанням орендарем своїх зобов'язань за договором суборенди позивачем на його адресу була надіслана претензія №2084 від 06.12.2010р. з вимогою сплатити суму боргу за договором у розмірі 9544,35грн. Дана претензія була отримані відповідачем особисто 10.12.2010р. про що мається відмітка у правому нижньому куті претензії.

За розрахунком позивача, у зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору за останнім утворилася заборгованість, яка на момент звернення до суду із позовом складає 6218,30грн.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню частково з огляду на наступне.

Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.

Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.

Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).

Відповідно до приписів ст.774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. Тобто відповідно до приписів вищезазначеної норми наймач отримує відносно піднаймача всі права та обов'язки наймодавця, в свою чергу піднаймач має права та обов'язки наймача.

Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором, що співпадає з умовами п.3.1. договору, в якому передбачено, що орендна плата в місяць складає 1000грн. Орендна плата перераховується Суборендатором щомісячно, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язання по своєчасному і в повному обсязі по внесенню орендної плати, господарський суд дійшов ґрунтовного висновку про стягнення заборгованості по орендній платі.

Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України).

Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором суборенди №б/н від 26.05.2008р. належним чином не виконав, орендну плату за період дії договору сплатив не в повному обсязі, у зв'язку з чим за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 6218,30грн., що підтверджується матеріалами справи.

Будь-яких документів у підтвердження відсутності заборгованості відповідачем надано не було, таким чином вимоги позивача про стягнення заборгованості за суборенду приміщення в сумі 6218,30грн. є доведеними, обґрунтованими матеріалами справи, а також такими, що підлягають задоволенню.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 392,52грн. та інфляційних витрат в сумі 273,61грн. суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, вимоги позивача щодо застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді 3% річних в сумі 392,52грн. та інфляційних витрат в сумі 273,61грн. є арифметично вірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі в сумі 11348,58грн. на підставі умов п. 7.2 договору оренди суд зазначає наступне:

Згідно з ч.2 ст.193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Аналогічне положення міститься у ст.611 ЦК України, відповідно до якої у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, в тому числі неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі -сплата неустойки, що узгоджується із ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення закріплені і в ст.ст.216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст.218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Перевіривши розрахунок пені суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним та необґрунтованим з огляду на наступне:

Пеня нарахована позивачем у розмірі 0,5% від несплаченої суми боргу. З даним розрахунок суд не погоджується, оскільки Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» обмежує розмір пені за прострочення виконання грошових зобов'язань, що встановлюються договором, подвійною обліковою ставкою НБУ. Також в частині 2 статті 343 ГК України прямо вказується на те, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до приписів ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Аналогічна правова позиція щодо стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання висловлена в Постанові Верховного Суду України від 24.10.2011р. у справі №25/187.

По-друге розрахунок пені здійснений позивачем за один рік. Із періодом нарахування пені суд також не погоджується, оскільки відповідно до вимог передбачених ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто спеціальним законодавством встановлено присікальний строк нарахування штрафних санкцій. Посилання позивача в обґрунтування нарахування пені за один рік на те, що в договорі передбачено сплату пені за кожен день прострочки судом не приймається, оскільки суд не вважає, що сторони таким чином чітко обумовили інший період нарахування пені.

Таким чином за розрахунком суду здійсненим на підставі подвійної облікової ставки НБУ за період, що перевищує шість місяців сума пені складає 480,60грн. Таким чином нарахована позивачем пеня підлягає задоволенню частково в сумі 480,60грн.

Судові витрати покладаються на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вимог передбачених ст.1 Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ст.ст.11-16, 202, 232, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 610-612, 626, 629, 632, 759, 761, 762, 774 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 67, 173, 174, 193, 216-218, 230, 232, 285, 343 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 4-2, 4-3, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 82-85, 111-28 ГПК України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл», м. Донецьк до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 6218,30грн., пені в сумі 11348,58грн., 3% річних в сумі 392,52грн. та інфляції в сумі 273,61грн., задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (83102, АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» (83058, м. Донецьк, вул. Арктики, 1-В, код ЄДРПОУ 34604386, п/р 26001962495876 в ПАТ»ПУМБ», м. Донецьку, МФО 334851) заборгованість в сумі 6218,30грн., пеню в сумі 480,60грн., 3% річних в сумі 392,52грн. та інфляції в сумі 273,61грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (83102, АДРЕСА_1, ІН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Український рітейл» (83058, м. Донецьк, вул. Арктики, 1-В, код ЄДРПОУ 34604386, п/р 26001962495876 в ПАТ»ПУМБ», м. Донецьку, МФО 334851) витрати по сплаті судового збору в сумі 694,91грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05.04.2013р.

Суддя Тоцький С.В.