Ухвала суду № 30524207, 09.04.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

У Х В А Л А

09.04.13 р. Справа № 20/240

Господарський суд Донецької області у складі: судді Фурсової С.М.,

при помічнику судді Васютіні О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду заяву Державного підприємства «Підприємство Макіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 32) (86110, Донецька область, місто Макіївка, вулиця Кірова, будинок № 141; код ЄДРПОУ - 08679853) про розстрочку виконання рішення суду від 27.11.2008 у справі № 20/240

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест» (83001, місто Донецьк, вулиця Челюскінців, будинок № 151; код ЄДРПОУ - 31018149) до Державного підприємства «Підприємство Макіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 32) про стягнення суми заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 176 886,36 гривень, за спожиту реактивну електричну енергію у розмірі 5 338,47 гривень, -

за участю представників сторін:

від заявника (відповідача): Тимощук І.П., яка діє на підставі довіреності б/н від 08.01.2013

від стягувача (позивача): Перегудов І.В., який діє на підставі довіреності б/н від 04.01.2013

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Донецької області від 27 листопада 2008 року у справі № 20/240 позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Сервіс-Інвест» до Підприємства Макіївської виправної колонії № 32 Управління ДДУУПВН в Донецькій області про стягнення суми заборгованості за спожиту активну електричну енергію у розмірі 176 886,36 гривень та спожиту реактивну електричну енергію у розмірі 5 338,47 гривень задоволено повністю.

У відповідності з вимогами статті 116 Господарського процесуального кодексу України 16 грудня 2008 року були видані накази про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 27 листопада 2008 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27 червня 2012 року здійснено заміну боржника - Підприємства Макіївської виправної колонії № 32 Управління ДДУУПВН в Донецькій області його правонаступником - Державним підприємством «Підприємство Макіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 32).

29 березня 2013 року на адресу господарського суду Донецької області надійшла заява Державного підприємства «Підприємство Макіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 32) про розстрочку виконання рішення суду у справі № 20/240 від 27 листопада 2008 року строком на 60 місяців щомісячними рівними частинами, починаючи з травня 2013 року по травень 2018 року.

В обґрунтування своєї заяви відповідач зазначив, що не має можливості наразі погасити суму борг у розмірі 132 224,83 гривень на користь позивача у зв'язку з відсутністю достатніх грошових коштів і складеним фінансово-економічним становищем підприємства, що пов'язано з наступним.

У зв'язку з відсутністю бюджетного фінансування потреб відповідача, та з метою забезпечення засуджених харчуванням, медико-санітарним та матеріально-побутовим забезпеченням, яке гарантовано державною, підприємство вимушено за власні кошти придбати для колонії продукти харчування, ліки, оплачувати житлово-комунальні послуги тощо.

Станом на 01 січня 2013 року дебіторська заборгованість Макіївської виправної колонії № 32 перед Підприємством Макіївської виправної колонії № 32 складає 1 654 тисяч гривень.

На виконання пункту 7 постанови Кабінету Міністрів України від 22 квітня 1999 року № 653 Підприємство Макіївської виправної колонії № 32 на заробітну плату засуджених робить нарахування у розмірі 50 %, які відносяться на собівартість продукції, та направляє їх до спеціального фонду, що, в свою чергу також впливає на фінансове становище підприємства.

Стягнення суми боргу у розмірі 132 224,83 гривень на користь позивача без розстрочки виконання судового рішення, негативно вплине на фінансовий та економічний стан підприємства та колонії, що загрожує незабезпеченням засуджених харчуванням, медико-санітарним забезпеченням у відповідності з вимогами законодавства, внаслідок чого така ситуація може привести до масових протестів засуджених, що ставить під загрозу державні програми з реалізації політики у сфері виконання покарань.

Розстрочка виконання судового рішення дасть можливість Підприємству Макіївської виправної колонії № 32 поступово погасити заборгованість.

Крім того, у своїй заяві відповідач зазначає, що Підприємство Макіївської виправної колонії № 32 відповідно до Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» є казенним підприємством, яке здійснює некомерційну господарську діяльність без мети одержання прибутку, для забезпечення професійно-технічного навчання засуджених та залучення їх до праці.

Згідно підпунктів «а», «г» пункту 2 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна», підприємство Макіївської виправної колонії № 32 відноситься до об'єктів, що мають загальнодержавне значення і забезпечує життєдіяльність держави в цілому. Основний вид діяльності - діяльність системи з виконання покарань.

Про важкий фінансовий стан заявника свідчить баланс на 31 грудня 2012 року, розрахунок коефіцієнту ліквідності станом на 01 січня 2013 року, довідка про дебіторську заборгованість станом на 01 січня 2013 року.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 02 квітня 2013 року заяву прийнято до провадження та її розгляду призначено у судовому засіданні на 09 квітня 2013 року.

09 квітня 2013 року через відділ діловодства суду надійшло уточнення до заяви про розстрочку виконання рішення, в якій заявник просить розстрочити суму заборгованості у розмірі 122 224,83 гривень, рівними частинами протягом 60 місяців, починаючи з червня 2013 року по травень 2018 року по 2 038,08 гривень кожного місяця.

Представник заявника Тимощук І.П. у судовому засіданні наполягала на задоволенні заяви з урахуванням наданого уточнення.

Представник стягувача Перегудов І.В. у судовому засіданні не заперечував проти задоволення заяви.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення уповноважених представників, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, господарський суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, пункту 1 частини 3 статті 129 Конституції України, суд управнений здійснювати повноваження виключно на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

В свою чергу, відповідно до статті 121 Господарського процесуального кодексу України, суд при наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони у виняткових випадках, залежно від обставин справи може, серед іншого, відстрочити або розстрочити виконання рішення.

За змістом наведеної норми, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке, до того ж, реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

В контексті зазначеного, господарський суд, оцінюючи вимоги заявника наголошує на наступному.

Відтак, в контексті приписів статей 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, саме на відповідача покладається обов'язок доведення існування відповідних підстав, тоді як позивач, у разі наявності заперечень, має навести докази на їх (підстав) спростування. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом статті 32 Господарського процесуального кодексу України, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору встановлюються на підставі доказів - фактичних даних.

Докази, у відповідності зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, повинні відповідати, зокрема, вимогам належності та допустимості.

Доводи заявника щодо необхідності розстрочки виконання рішення полягає в обґрунтуванні скрутного фінансового становища і оцінки негативних наслідків виконання такого рішення без розстрочення його виконання.

Виходячи із встановлених судом обставин, відповідач перебуває у скрутному фінансовому становище, ступінь якого істотним чином впливає на можливість продовження поточної діяльності із одночасним виконанням грошових зобовязань перед позивачем, встановлених рішенням у розглядуваній справі.

Приймаючи до уваги, що відомості щодо стану відповідача підтверджені наданими до матеріалів заяви документами, тоді як позивач означені обставини не тільки не спростував, але й наголосив на погодження з відповідачем запропонованого графіку розстрочення виконання рішення, господарський суд оцінює обґрунтованість та адекватність вимог заявника виключно за наявними документами.

Відповідно до приписів статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України, господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абзац 3 пункт другий інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини» із відповідними змінами, внесеними інформаційним листом Вищого господарського суду України від 24.07.2008 № 01-8/451 «Про внесення змін до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 18.11.2003 № 01-8/1427 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Судом встановлено, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних установ ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграфі 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Чіжов проти України» від 17.05.2005).

Відповідно до пункту 10 постанови пленуму Верховного Суду України від 26.03.2003 № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наяву загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Як встановлено судом та матеріалами справи підтверджено, що боржник є державним підприємством установ виконання покарань, що здійснює господарську діяльність та професійно-технічне навчання засуджених, майно боржника є державною власністю, закріплено за ним на праві оперативного управління і не може бути предметом застави. Боржник знаходиться у важкому фінансовому стані, що пов'язано з недостатністю фінансування з державного бюджету і підтверджується наявними у справі копіями балансу підприємства станом на 31 грудня 2012 року, розрахунком коефіцієнту ліквідності станом на 01 січня 2013 року, довідкою про дебіторську заборгованість станом на 01 січня 2013 року.

При цьому, судом також враховується вжиття боржником заходів з часткового виконання судового рішення.

Прийнявши до уваги те, що винятковість випадку є оціночним поняттям, враховуючи доводи обох сторін та їх майновий стан, з метою створення належних умов для виконання рішення у погоджені сторонами терміни, та задля уникнення ускладнення виконання рішення при одночасному стягненні всієї суми у світлі важкого фінансового становища боржника, і необхідності збереження можливості останнього здійснювати свою діяльність, господарський суд вважає за можливе надати розстрочку виконання рішення щодо стягнення заборгованості у розмірі 122 224,83 гривень, починаючи з червня 2013 року по травень 2018 року включно рівними частинами по 2 038,08 гривень кожного місяця.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 86, 121 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

У Х В А Л И В :

Заяву Державного підприємства «Підприємство Макіївської виправної колонії управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№ 32) про розстрочку виконання рішення суду від 27.11.2008 у справі № 20/240 задовольнити.

Розстрочити виконання рішення господарського суду Донецької області від 27 листопада 2008 року у справі № 20/240 щодо стягнення заборгованості у розмірі 122 224,83 гривень на 60 (шістдесят) місяців, починаючи з червня 2013 року по травень 2018 року включно, з виплатою боргу рівними частинами по 2 038 (дві тисячі тридцять вісім) гривень 08 копійок кожного місяця.

Ухвала набирає законної сили 09 квітня 2013 року та може бути оскаржена через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом п'яти днів з дня її винесення.

Виконання рішення господарського суду Донецької області від 27 листопада 2008 року у справі № 20/240, здійснювати з урахуванням цієї ухвали.

Суддя Фурсова С.М.