Постанова № 30509644, 01.04.2013, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 квітня 2013 р. Справа №805/3554/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11-35

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Олішевська В.В., при секретарі судового засідання Ступар Ю.О., розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» м. Київ

до відповідача: Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку

про: скасування Постанови від 07.03.2013 року про зупинення виконавчого провадження № 36922847

за участю

представників сторін:

від позивача: Самокиш В.Ю. - за довір.

від відповідача: не з'явився

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» м. Київ, звернувся до суду з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку про скасування Постанови від 07.03.2013 року про зупинення виконавчого провадження № 36922847.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 13 березня 2013 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження товариству стало відомо про те, що 07 березня 2013 року заступником начальника ВДВС Кравченко А.Д. прийнята постанова про зупинення вказаного виконавчого провадження ВП № 36922847 по виконанню напису нотаріуса № 393 від 27.02.2013 року про повернення об'єкту фінансового лізингу на підставі п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку з порушенням стосовно боржника провадження у справі про банкрутство.

Позивач зазначає, що витребування у боржника майна - об'єкту фінансового лізингу за своєю правовою природою є вимогою речово-правового характеру, на яку не поширюється дія мораторію, введеного господарським судом, і виконання якої не зупиняється у зв'язку із порушенням провадження у справі про банкрутство боржника, в зв'язку з чим вважає оскаржувану постанову безпідставною, необґрунтованою та такою, що порушує права та законні інтереси ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" як власника майна.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідач явку свого представника до судового засідання не забезпечив, про час, дату та місце судового засідання повідомлявся належним чином. 28.03.2013 року та 01.04.2013 року через канцелярію суду надав заяви про розгляд справи за відсутності свого представника та зазначив, що проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд ВСТАНОВИВ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» зареєстровано в якості юридичної особи та включено до ЄДРПОУ за № 34480657.

15 жовтня 2007 року між ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" як лізингодавцем та ТОВ "Укрбудтранс" як лізингоодержувачем укладений договір фінансового лізингу № L1212-10/07, за умовами вказаного договору лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов'язувався придбати у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу, без надання послуг з управління та технічної експлуатації, у тимчасове володіння та користування за плату майно, найменування, технічний опис, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість, якого зазначена в специфікації (додатку № 2 до цього договору), а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Як вбачається зі змісту специфікації предметом лізингу є сідловий тягач DAF 95 ХF380, 2000 р.в., s/n XLRTЕ47XSOE520306, у кількості одна одиниця, вартістю 214720,95 грн. з ПДВ.

Відповідно до п.п. 6.1.2. п. 6.2. Договору лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір та вилучити у лізингоодержувача предмет лізингу у безспірному порядку, зокрема у випадку, коли лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів.

27 лютого 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 вчинений виконавчий напис № 393 про повернення позивачу об'єкта фінансового лізингу - вантажного сідлового тягачу марки DAF 95 ХF380, 2000 року випуску, номер шасі XLRTЕ47XSOE520306, реєстраційний номер АА 1045 ЕТ, у кількості одна одиниця, загальною вартістю 214720,95 грн., що був переданий в користування на умовах фінансового лізингу № L1212-10/07 від 15 жовтня 2007 року, який підлягає вилученню та поверненню за не сплачену в строк, згідно узгодженого графіку лізингових платежів, заборгованість у розмірі: відшкодування вартості предмета лізингу 103918,97 грн., комісія лізингодавця - 105875,85 грн., пеня - 7113,53 грн., викупна вартість - 3732,06 грн., а всього 220640,41 грн.

07 березня 2013 року постановою заступника начальника ВДВС Калінінського РУЮ у м. Донецьку Кравченко А.Д. відкрито виконавче провадження ВП № 36922847 з примусового виконання виконавчого напису № 393 від 27 лютого 2013 року про повернення об'єкту фінансового лізингу.

07 березня 2013 року постановою заступника начальника ВДВС Калінінського РУЮ у м. Донецьку Кравченко А.Д. зупинено виконавчого провадження ВП № 36922847 на підставі п. 8 ч.1 ст. 37, ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження" до розгляду справи по суті.

24 грудня 2012 року господарським судом Донецької області порушена справа № 5006/27/174Б/2012 про банкрутство ТОВ "Укрбудтранс" (ідентифікаційний код 31468789) та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606) передбачено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Статтею 11 Закону № 606 передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами п. 4 ч. 2 ст. 17 Закону № 606, виконавчий напис нотаріуса є виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою відповідно до цього Закону.

Відповідно до оскаржуваної постанови правовою підставою зупинення виконавчого провадження зазначено п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону № 606.

Так відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону № 606 виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) та виконання рішень у немайнових спорах.

Суд зазначає, що відповідно до вищевказаної норми Закону сам по собі факт порушення провадження у справі про банкрутство боржника не є безумовною підставою для зупинення виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження зупиняється лише в тому випадку, коли мораторій на задоволення вимог кредиторів відповідно до закону поширюється і на вимогу стягувача. До того ж порушення провадження у справі про банкрутство боржника не може бути підставою для зупинення виконавчого провадження, яке перебуває на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника), а також виконавчого провадження з виконання рішень у немайнових спорах.

За приписами ч. 1 ст. 39 Закону № 606 державний виконавець виносить вмотивовану постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтями 37 і 38 цього Закону, яка затверджується начальником або заступником начальника відділу, якому підпорядкований державний виконавець. Постанову про зупинення виконавчого провадження з підстав, передбачених статтею 37 цього Закону, державний виконавець виносить не пізніше наступного робочого дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови надсилається сторонам у триденний строк.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначає Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі - Закон № 2343).

Відповідно до ч. 4, 7 ст.12 Закону № 2343 (в редакції, чинній на час порушення справи про банкрутство) мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником стосовно якого порушено справу про банкрутство грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію".

Термін "грошове зобов'язання" в Законі № 2343 (в редакції, чинній на час порушення справи про банкрутство), використовувався в наступному значенні: "грошове зобов'язання - зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі, зобов'язання боржника - фізичної особи - підприємця, що виникли безпосередньо у фізичної особи на підставах, не пов'язаних із здійсненням таким боржником підприємницької діяльності. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом".

Таким чином виходячи з аналізу положень ст. ст. 1, 12 Закону № 2343, до складу грошових зобов'язань не включаються речево-правові вимоги щодо індивідуально-визначеного майна або майна, визначеного родовими ознаками, оскільки кредитор в цьому випадку має речево-правову вимогу, а не вимогу грошового характеру.

Аналогічні висновки викладені в п.5.6. Рекомендацій президії Вищого господарського суду України від 04 червня 2004 року № 04-5/1193 "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Як встановлено судом, за виконавчим документом вимога ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" полягає у поверненні ТОВ "Укрбудтранс" предмету фінансового лізингу.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі), що вбачається зі змісту ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" від 16 грудня 1997 року № 723/97-ВР (далі - Закон № 723/97-ВР).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону № 723/97-ВР предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 8 Закону № 723/97-ВР предмет лізингу не може бути конфісковано, на нього не може бути накладено арешт у зв'язку з будь-якими діями або бездіяльністю лізингоодержувача.

Крім того, відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 11 Закону № 723/97-ВР у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що вимога ТОВ "Райффайзен Лізинг Аваль" про повернення предмету лізингу за своєю правовою природою має речево-правовий характер, оскільки полягає у передачі боржником позивачу неспоживної речі, визначеної індивідуальними ознаками. Ця вимога не є грошовим зобов'язанням, як наслідок, на неї не поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів, введений господарським судом Донецької області у зв'язку з порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "Укрбудтранс".

Таким чином, в даному випадку відсутні передбачені п. 8 ч. 1 ст. 37 Закону № 606 підстави для зупинення виконавчого провадження № 36922853.

Вимоги до постанови державного виконавця як окремого виконавчого документа визначені п. 1.5.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, відповідно до якої постанова як окремий документ містить такі обов'язкові реквізити: а) вступну частину із зазначенням: назви постанови, дати видачі постанови та місця її винесення; найменування органу ДВС, прізвища, імені та по батькові державного виконавця, який виніс постанову; назви виконавчого документа, коли та ким виданий, резолютивної частини документа (далі - реквізити виконавчого документа); за зведеним виконавчим провадженням - прізвища, імені та по батькові боржника - фізичної особи, повного найменування боржника - юридичної особи та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене; б) мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких державний виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків), і посилання на закон чи інший нормативно-правовий акт (статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт, на підставі якого видано постанову); в) резолютивну частину із зазначенням: прийнятого рішення державного виконавця; прізвища, імені, по батькові фізичних осіб, повного найменування юридичних осіб, яким надсилається копія постанови; строку і порядку оскарження постанови; г) до постанов можуть вноситись також інші відомості, визначені Законом, цією Інструкцією та іншими нормативно-правовими актами.

Мотивувальна частина оскаржуваної постанови про зупинення виконавчого провадження являє собою фразу "Ураховуючи викладене, керуючись п. 8 ч. 1 ст. 37, статтею 39 Закону України "Про виконавче провадження", тобто в порушення вимог ч. 1 ст. 39 Закону № 606 та п. 1.5.1. Інструкції взагалі не містить посилання на мотиви, з яких державний виконавець прийняв рішення (дійшов висновків), про наявність підстав для зупинення виконавчого провадження.

Згідно ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1 та 2 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до заяв від 28.03.2013 року та 01.04.2013 року відповідач проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України відповідач може визнати адміністративний позов повністю або частково. У разі повного визнання відповідачем адміністративного позову і прийняття його судом приймається постанова суду про задоволення адміністративного позову (ст. 112).

На підставі вищевикладеного, суд зазначає, що відповідачем не надано суду доказів того, що він діяв у спосіб що передбачений Конституцією та законами України у процесі здійснення виконавчого провадження, в зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" м. Киїів до Відділу державної виконавчої служби Калінінського районного управління юстиції у м. Донецьку про скасування Постанови від 07.03.2013 року про зупинення виконавчого провадження № 36922847 - задовольнити.

Скасувати Постанову про зупинення виконавчого провадження № 36922847 від 07.03.2013 року.

Стягнути з державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Райффайзен Лізинг Аваль" м. Киїів судові витрати в розмірі 34,41 грн.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 01 квітня 2013 року в присутності представника позивача.

Повний текст постанови складено та підписано 08 квітня 2013 р.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Олішевська B.В.