Постанова № 30508022, 03.04.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року Справа № 5004/1433/12

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Крейбух О.Г. , суддя Юрчук М.І.

при секретарі Макаревич В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Ященко Р.Ю.

від відповідача: Бондар Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та

відповідача Комунального підприємства "Нововолинськтеплокомуненерго" Житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради на рішення господарського суду Волинської області від 14 січня 2013 року в справі №5004/1433/12 (суддя Шум М.С.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача Комунального підприємства "Нововолинськтеплокомуненерго" Житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради

про стягнення 72 581 грн. 97 коп..

ВСТАНОВИВ:

Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (надалі - Позивач) звернулfся в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с. 3-5) до Комунального підприємства «Нововолинськтеплокомуненерго» житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради (надалі - Відповідач) про стягнення з Відповідача на користь Позивача 26 250 грн. 50 коп. пені, 7 % штрафу в сумі 37 270 грн. 57 коп., інфляційних втрат в сумі 3 963 грн. 29 коп. та 5 097 грн. 61 коп. річних.

Рішенням господарського суду Волинської області від 14 січня 2013 року (а.с. 106-110) з підстав, вказаних у цьому рішенні, позов задоволено частково.

Стягнуто з Відповідача на користь Позивача 18 375 грн. 35 коп. пені, 37 270 грн. 57 коп. 7 % штрафу, 5 097 грн. 61 коп. річних, 3 963 грн. 29 коп. інфляційних втрат. В позові на суму 7 875 грн. 15 коп. відмовлено. Судовий збір покладено на Відповідача в розмірі 1 609 грн. 50 коп..

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції Позивач та Відповідач звернулися з апеляційною скаргою (а.с. 116-123; 132-134) до Рівненського апеляційного господарського суду. Позивач, з підстав, вказаних у своїй апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Волинської області від 14 січня 2013 року в даній справі скасувати в частині зменшення розміру пені на 30 % та відмовлено в частині стягнення 7 875 грн. 15 коп. нарахованої пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задоволити повністю.

Відповідач, з підстав, зазначених у своїй апеляційній скарзі, просить скасувати рішення господарського суду Волинської області в частині стягнення пені в розмірі 18 375 грн. 35 коп. та 37 270 грн. 57 коп. штрафу та прийняти нове рішення про стягнення пені та штрафу в розмірі 10 % від суми заявленої Позивачем, а саме 2 625 грн. 05 коп. пені та 3 727 грн. 05 коп. штрафу.

Апеляційна скарга Позивача мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права без дослідження всіх істотних обставин справи. Крім того, Позивач як на підставу скасування рішення суду, посилається на те, що пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України має застосовуватися лише у виняткових випадках, а оскільки такі виняткові випадки у Відповідача були відсутні, суд не мав права зменшувати розмір нарахованих пені та штрафу.

Апеляційна скарга Відповідача мотивована тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, не досліджено та не оцінено належним чином наданих доказів.

Ухвалою суду від 5 лютого 2013 року (а.с. 130-131) апеляційну скаргу Відповідача прийнято до спільного провадження з апеляційною скаргою Позивача та призначено її розгляд на 3 квітня 2013 року на 14 годину 50 хвилин.

Позивач не скористався правом подачі письмового відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності частини 2 статті 96 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду.

Голова Рівненського апеляційного господарського суду, своїм розпорядженням від 2 квітня 2013 року (а.с. 138), з підстав вказаних у ньому, вніс зміни до складу колегії суддів, окрім заміни головуючого судді, визначив колегію в складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Юрчук М.І., суддя Крейбух О.Г..

У судовому засіданні від 3 квітня 2013 року представник Позивача підтримавши доводи апеляційної скарги, з підстав вказаних у цій апеляційній скарзі. При цьому, заперечив проти апеляційної скарги Відповідача в усному порядку, вважає її доводи необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

У судовому засіданні від 3 квітня 2013 року представник Відповідача підтримавши доводи апеляційної скарги, з підстав вказаних у цій апеляційній скарзі. При цьому, заперечив проти апеляційної скарги Позивача в усному порядку, вважає її доводи необґрунтованими, рішення суду першої інстанції - правомірним та законним.

Заслухавши пояснення представника Позивача та Відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційні скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 14 січня 2013 року по даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача та апеляційну скаргу Відповідача - без задоволення.

Рівненським апеляційним господарським судом встановлено, що 30 вересня 2011 року між Позивачем та Відповідачем був укладений договір №14/2468/11 купівлі-продажу природного газу (далі Договір; а. с. 12-17).

Згідно підпунктів 1.1, 2.1, 3.1, 5.1, 5.2, 6.1, 7.2, 11.1 Договору: Позивач зобов'язався передати у власність Відповідача у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а Відповідач зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього Договору; Позивач зобов'язався передати Відповідачу з 1 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 6528,5 тис. куб. м.; Позивач мав передати Відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Відповідача; право власності на газ (за умов Договору) переходить від Позивача до Відповідача в пунктах приймання-передачі; ціна на природний газ та послуги з його транспортування установлюються НКРЕ. Всього до оплати за природний газ та послуги з транспортування - 3 368 грн. 07 коп., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 4042 грн.76 коп.; оплата за газ здійснюється Відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу; у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору він у безспірному порядку зобов'язався сплатити Позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми простроченого платежу; пеня (за умов Договору) сплачується протягом 3 банківських днів з моменту отримання Відповідачем вимоги Позивача; у разі несплати пені у вказаний строк Відповідач вважається таким, що має заборгованість за цим Договором; Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Позивача та Відповідача та скріплення їх підписів печатками і діє в частині реалізації газу з 1 жовтня 2011 року до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Водночас, Позивачем та Відповідачем були укладені додаткова угода № 1 від 30 вересня 2011 року (а.с. 18) та № 2 від 11 жовтня 2011 року (а.с. 19), якими були внесені зміни до пункту 5.2 статті 5 Договору "Ціна газу", а саме: з 1 жовтня 2011 року до сплати за 1000 куб. м. природного газу з цільовою надбавкою та ПДВ - 4 139 грн. 57 коп.; до ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302 грн. 30 коп., крім того ПДВ - 20% - 60 грн. 46 коп., всього з ПДВ - 362 грн. 76 коп.; з 11 жовтня 2011 року до сплати за 1000 куб. м. природного газу з цільовою надбавкою та ПДВ - 3 449 грн. 64 коп.; до ціни газу додається загальний тариф на послуги з транспортування природного газу, який становить 302 грн. 30 коп., крім того ПДВ - 20% - 60 грн. 46 коп., всього з ПДВ - 362 грн. 76 коп..

Як вбачається з наявних в матеріалах справи актів прийому-передачі природного газу №3 та № 4 від 31 жовтня 2011 року (а. с. 20-21) Позивач поставив, а Відповідач отримав природний газ на суму 626 436 грн. 71 коп..

Отримання природного газу на суму 626 436 грн. 71 коп. Відповідач не заперечує.

В порушення умов Договору Відповідач прострочив зобов'язання по оплаті отриманого природного газу, вчасно (відповідно до умов цього Договору) не розрахувався за отримання природного газу.

Водночас, колегія суду звертає увагу, що згідно виписки "Операції по Відповідачу" з 1 жовтня 2011 року по 31 серпня 2012 року" Відповідач оплатив поставлений природний газ в сумі 626 436 грн. 71 коп. (а. с. 23-24). Останній платіж здійснений 10 травня 2012 року.

З наявних доказів поставок і оплат вбачається існування прострочення терміну оплати за Договором та, відповідно, наявність підстав для нарахування Позивачем Відповідачу пені, штрафу, інфляційних втрат та річних.

Відповідно до статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору.

Як вбачається з доказів, наявних у справі, між Позивачем та Відповідачем зобов'язання виникли з Договору.

Внаслідок порушення Відповідачем зобов'язань щодо оплати отриманого у жовтні 2011 року природного газу за Договором, Позивачем нараховані інфляційні втрати, 3% річних, пеня та штраф (7% від суми простроченого платежу).

11 жовтня 2012 року Позивач на адресу Відповідача направила вимогу від 11 жовтня 2012 року № 26/2-64-12 про сплату 26 250 грн. 50 коп. пені за період з 15 листопада 2011 року по 15 травня 2012 року та 37 270 грн. 57 коп. штрафу (а. с. 25-26), що підтверджується описом вкладення у цінний лист та поштовою квитанцією від 11 жовтня 2012 року (а. с. 27-28). Водночас, вимога Позивача залишена Відповідачем без виконання.

Рівненський апеляційний суд зазначає, що Позивач просить стягнути з Відповідача 26 250 грн. 50 коп. пені.

Колегія суду зауважує, що пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі невиконання Відповідачем пункту 6.1 Договору він у безспірному порядку зобов'язався сплатити позивачу крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Водночас, колегія суду зазначає, що Позивачем (11 жовтня 2012 року) на адресу Відповідача було направлено вимогу про сплату 26 250 грн. 50 коп. пені за період з 15 листопада 2011 року по 15 травня 2012 року. Однак, вимога Позивача була залишена без задоволення.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань": платники грошових коштів сплачують па користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У відповідності до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (штрафу, пені).

В силу пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином правомірним та підставним є нарахування пені за період з 15 листопада 2011 року по 15 травня 2012 року (тобто 182 дні прострочення платежу) та відповідно підлягають до стягнення (відповідно до статтей 230, 232 Господарського кодексу України та пунктів 6.1 та 7.7 Договору).

Водночас, як вказано вище у даній судовій постанові, місцевим господарським судом було зменшено розмір пені до 18 375 грн. 35 коп., в зв'язку з чим колегія суду зазначає наступне.

Суд зауважує, що в силу дії частини 1 статті 233 Господарського кодексу України: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 2 статті 233 Господарського кодексу України встановлено: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Колегія суду звертає увагу на те, що Відповідач просить врахувати, що ним добровільно і в повному обсязі сплачено заборгованість за спожитий природний газ, станом на 1 грудня 2012 року не відшкодовано різниці в тарифах на теплову енергію, що вироблялась, транспортувалась та постачалась населенню в сумі 15 155 900 грн. 00 коп., дебіторська заборгованість за надані підприємством послуги станом на 1 грудня 2012 року складає 7 841 455 грн. 33 коп., збитки підприємства за 9 місяців 2012 року складають 4 774,0 тис. грн. та зменшити до мінімальних розмірів суму пені та штрафу, що нараховані Позивачем.

Приписами пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що: господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Пунктом 3 статті 551 Цивільного кодексу України визнгачено, що: розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суду констатує, що розглядаючи питання про стягнення сум пені та штрафу, взято до уваги такі обставини: причини неналежного виконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Проаналізувавши зменшення розміру пені, проведене місцевим господарським судом, колегія апеляційного господарського суду приходить до висновку (з урахуванням обставин, наведених господарським судом Волинської області, в своєму рішенні), що виходячи із принципу розумності і співрозмірності, є можливим у даному випадку (з урахуванням повного погашення Відповідачем суми заборгованості та вжиття усіх можливих заходів до виконання зобов'язання; та з урахуванням того, що своєчасна несплата суми боргу пов'язана з невідшкодуванням державою (засновником Позивача) різниці в тарифах, що значно перевищують суму заборгованості, що підтверджене доданими до клопотання доказами; а.с. 64-101) зменшити розмір нарахованої пені та залишає рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з цим в позові про стягнення 7 875 грн. 15 коп. пені слід відмовити. Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Волинської області і в цій частині без змін.

Крім того, Позивач просив стягнути з Відповідача 7% штраф у розмірі 37 270 грн. 57 коп..

Суд зауважує, що згідно пункту 7.2 Договору: Відповідач у разі прострочення зобов'язань по оплаті природного газу понад 30 днів зобов'язується додатково сплатити штраф у розмірі 7 % від суми простроченого платежу.

Згідно статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до частин 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно частини 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В силу дії частини 1 статті 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Згідно пункту 1 статті 230 Господарського кодексу України: штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нормами пункту 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором; при цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пункту 2 інформаційного листа ВГСУ "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15 березня 2011 року N 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів""від 13 липня 2012 року №01-06/908/2012 одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 9 квітня 2012 року № 20/246-08.

Оцінивши наявні у справі докази, колегія суду констатує, що нарахований Позивачем, відповідно до пункту 7.2 Договору, штраф у розмірі 7 % вартості неоплаченого товару в сумі 37 270 грн. 57 коп. (532 436 грн. 71 коп. х 7 %) підставний і підлягає до стягнення з Відповідача.

Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з законністю вимог Позивача щодо стягнення 7% штрафу.

Колегія суду, здійснивши перерахунок 7 % штрафу, погоджується з вірністю цих розрахунків та приходить до висновку про правомірність нарахування та стягнення з Відповідача 7 % штрафу в розмірі 37270 грн.57 коп.. та відсутність підстав для його зменшення.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 7 % штрафу - без змін.

В силу дії статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Рівненський апеляційний господарський суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України: боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України: за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як передбачено статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Рівненський апеляційний господарський суд враховує і те, що приписами частин 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання, в тому числі підприємці, повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до Закону, інших правових актів, договору; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Згідно ж до статті 610 Цивільного кодексу України: порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Колегія суду зауважує, що Позивачем було заявлено до стягнення річні в сумі 5097 грн. 61 коп. та інфляційні в сумі 3 963 грн. 29 коп..

Колегія суду, здійснивши перерахунок річних та інфляційних, погоджується з вірністю цих розрахунків та приходить до висновку про правомірність нарахування та стягнення з Відповідача річних в розмірі 5 097 грн. 61 коп., а також інфляційних в розмірі 3 963 грн. 29 коп..

Водночас, сума стягнених інфляційних і річних не є предметом апеляційного оскарження.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд (не маючи підстав для скасування рішення місцевим господарським судом в цій частині) залишає рішення місцевого господарського суду в частині стягнення річних та інфляційних - без змін.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що Позивачем та Відповідачем зроблено не було.

Отже, підсумовуючи усе вищевисвітлене, Рівненський апеляційний господарський суд констатує, що Відповідач виконав свої зобов'язання згідно Договору, сплативши повністю вартість спожитого газу. При цьому, порушення Відповідачем строків оплати були незначними, із затримкою, не більше 1-3 днів враховуючи наявність у нього коштів, що свідчить про добросовісне відношення Відповідача до виконання своїх договірних зобов'язань.

Таким чином, колегія суддів враховуючи ступінь вини Відповідача у порушенні зобов'язання за Договором, вважає, що цілком правомірно суд першої інстанції скористатися наданим йому чинним законодавством України правом на зменшення пені (водночас не зменшуючи при цьому суму штрафу). Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення суду першої інстанції в цій частині - без змін.

В той же час, Рівненський апеляційний господарський суд вважає доводи апелянтів, висвітлені в апеляційній скарзі Позивача та апеляційній скарзі Відповідача, необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не спростовують законності зменшення місцевим господарським судом розміру пені.

Враховуючи усе вищевказане у даній судовій постанові, Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення господарського суду Волинської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Позивача та апеляційну скаргу Відповідача -без задоволення.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Позивачем та Відповідачем.

Керуючись статями 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"- залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Нововолинськтеплокомуненерго" Житлово-комунального об'єднання Нововолинської міської ради - залишити без задоволення.

3. Рішення господарського суду Волинської області від 14 січня 2013 року в справі №5004/1433/12 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

6. Справу №5004/1433/12 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Юрчук М.І.